Хижими птахами називають сов, соколів, різноманітних яструбиних (орлів, грифів, шулік, яструбів тощо) і . З позиції еволюції це доволі різні групи. Зокрема — ближча рідня горобцям і папугам, ніж яструбам1. Слово «хижі» вказує радше на хижий вигляд, ніж хижацтво як спосіб харчування. Тисячі видів птахів живляться тваринною їжею, тобто є хижаками: лелеки, синиці, дятли (зауважте, в зоології слова «хижаки» і «хижі» не тотожні). Водночас деякі хижі птахи, такі як пальмовий гриф, віддають перевагу рослинній їжі. Попри зауваги, для хижих птахів притаманні деякі спільні ознаки. Насамперед — невисока чисельність, нижче ніж у більшості інших пернатих сусідів в екосистемі. Адже коли тварина відносно великих розмірів і живиться м’ясом, то велика чисельність посилить внутрішньовидову конкуренцію за їжу. У природі в хижих птахів мало ворогів (хижий вигляд є не просто виглядом!). Завдяки здатності до польоту, голод чи посуха їм загрожують менше, ніж ссавцям. Коли популяції хижих птахів потерпають від негараздів, то зазвичай це пов’язано з людською діяльністю. Тому назва «хижі птахи» є зручною, коли йдеться не про систематичне положення, а про відносини між людиною та птахами.
Сучасна людина рідко бачить хижих птахів на власні очі. Однак не потребує пояснення слів «сова», «орел» або «сокіл». У культурі хижі птахи популярні. Хіба що кури та качки можуть скласти конкуренцію і не факт, що обженуть. Прізвища, позивні, назви та емблеми фірм, татуювання, елементи дизайну, потішні картинки в соцмережах — скрізь зустрінете образи хижих птахів.
У минулому вплив хижих птахів був ще більш помітним. Діодор Сицилійський оповідає, як правитель Сиракуз Агафокл збільшив шанси на перемогу в бою — випустив зі сховків сов, які пролетіли перед фалангами грецьких найманців, вселяючи віру в перемогу, адже сова вважалась птахом богині Афіни2. Згідно із Діонісієм Галікарнаським, вибір місця заснування Риму був зроблений за результатами спостереження польоту стерв’ятників3. Звісно, це може бути не більш ніж легендою, але в античному світі віщування за польотом птахів було вкрай важливим. До ІІІ століття до нашої ери основним методом віщування було спостереження за кількістю хижих птахів у небі та напрямком їхнього польоту4. Показово також те, що автор тексту та його античні читачі вірять легенді, в їхньому світогляді політ хижого птаха є достатнім аргументом для вибору місця поселення.
Я з колегами (Олександром Ковальчуком і Титом Волинським) поставив питання: якою була роль хижих птахів для народів, що населяли територію України в минулому? У таких випадках для пошуку відповіді могли бути в пригоді давні тексти, витвори мистецтва та знахідки кісток в археологічних розкопках. Проте тексти багатотисячолітньої давнини наявні лише для деяких регіонів: Греція, Шумер, Китай тощо. Деякі мистецькі твори є, але не завжди зрозуміло, якого птаха зображено. Наприклад, відому фігуру хижого птаха зі скіфського поховання Мельгунівський курган одні дослідники інтерпретували як орла, інші — як сокола5.
Знахідка із зображенням орла з Мельгунівського кургану (Лита Могила). Джерело: https://spadok.org.ua/skify/skifski-kurgany-piramidy-stepu#h6----
За кістковими рештками птахів можна точно встановити вид. Щоправда, це джерело даних також має ґандж. Знахідки кісток вказують на інтерес до певних тварин, але не завжди зрозуміла мета, з якою тварину вбили або спіймали. Втім, у дослідженнях минувшини немає ідеальних ситуацій — доводиться задовольнятись тим, що є. Наш колектив зосередився на кістках з археологічних пам’яток та подекуди — витворах мистецтва як допоміжного джерела інформації. Результати опубліковано в науковому журналі Journal of Archaeological Science: Reports6.
Ми дослідили кістки птахів, що зберігаються в фондах Національного науково-природничого музею НАН України, і виявили поміж них 241 кістку хижих птахів, що походять з археологічних пам’яток від неоліту (7–8 тисяч років тому) до ХІХ століття нашої ери. Цілком допускаю ваше розчарування: «Дві з половиною сотні кісток?! Так мало…» Як колись зауважила археологиня Гелен Кантор про знахідки єгипетської кераміки: «Докази, які крізь плин часу дійшли до нас, становлять малу частинку того, що колись існувало. Кожен (знайдений археологами — ЛГ) горщик, імпортований із Єгипту, репрезентує велику кількість втрачених горщиків»7. Це стосується й інших археологічних артефактів. Ніхто не буде стверджувати, що на території України було у вжитку стільки мечів, монет та горщиків, скільки знайшли археологи. Вони лише дещиця, з якої роблять узагальнювальні висновки про те, якими були мечі, монети та горщики. Дослідження кісток також ґрунтується на припущенні, що перед нами — не поодинокий випадок, а свідчення більш масових процесів та явищ. Звісно, допоки не доведено протилежне, — виняткові знахідки також трапляються.
241 кістка — невелика кількість, хотілось би більше. Але достатня, щоб дізнатись деякі подробиці щодо використання людьми хижих птахів. Наприклад, виявити неабиякий інтерес людей неоліту — бронзового віку до сов. Їхні рештки знаходять навіть у маленьких вибірках. Наприклад, в неолітичному поселенні на Шулаївому острові знайдено 11 пташиних кісток, з яких одна пугача, одна сови сірої. У трипільському поселенні Бернова Лука знайдено лише сім пташиних кісток, із яких дві совині. У трипільському поселенні Поливанів Яр виявлено лише одну пташину кісточку, і та — сови довгохвостої. Щось люди надумали про сов таке, що стимулювало на них полювати. До слова згадаймо трипільські фігурки жінок (богинь?), які «виразно нагадують сову, про що не раз говорено в літературі»8.
За часів Залізного віку інтерес до сов суттєво впав. Це помітно не лише на кістках. Відсутність сов у мистецтві скіфів раніше відмічала українська дослідниця античності Оксана Ліфантій9. Натомість зросла зацікавленість у денних хижих птахах. Кістки шулік, канюків, лунів, а особливо орлів знайдено не лише в античних колоніях, але й у поселеннях скіфів та людей вельбарської культури (перші століття нашої ери). Можливо, потяг до денних хижаків прийшов від Середземномор’я — загальновідома любов римлян до орлів. Та є більш суттєве питання: з чим пов’язана зацікавленість совами у давніші часи й зменшення інтересу в античності? Впевнений, що за цією зміною «кісткового набору» археологічних знахідок приховані зміни в міфах, у світогляді. Але які саме? Важко встановити.
У Ранньому Середньовіччі в наших краях, схоже, дикими птахами мало цікавились. У ранніх слов’ян не те що хижих птахів, а й навіть диких качок знайдено небагато. Здебільшого — кури та й кури. Натомість за часів Русі інтерес знову повертається. Знайдено різні види: беркута, скопу і навіть сипа білоголового в давньоруській фортеці Воїнь (Полтавщина, нині затоплена Кременчуцьким водосховищем). Та найбільше виявлено яструбів і соколів — більше ніж у будь-яку іншу епоху. Загадки немає: то був розквіт полювання з ловчими птахами. Схоже, що його практикували як заможні люди, так і широкі верстви. З тією різницею, що простолюд більше використовував яструбів, а не соколів. Принаймні рештки яструбів виявлено навіть на розкопках звичайних хат, кістки соколів знаходять помітно рідше10. Припускаю, що коли завдання полювання — не розвага, а отримання їжі, використання яструбів вигідніше.
Після занепаду Русі інтерес до хижих птахів зникає. У пам’ятках XV-XIX століть знайдено рештки лише трьох пташок: беркута в Житомирі та канюка і пугача у фортеці Меджибіж. Можливо, їх убили, щоб пір’їною прикрасити шапку (згадайте «козацьку» шапку Олександра Усика, прикрашену трьома пір’їнами яструба). Втім, може бути, що вони були вбиті просто заради забавки. У будь-якому разі, мала кількість знахідок вказує на зменшення зацікавленості людей у хижих птахах.
В етнографічних записах, окрім порівняння «хлопці-соколи», також обмаль інформації. Показово, що в етнографічних розвідках про тварин (зокрема «Звірослов» Віри Мусіхіної або «Давньоукраїнський бестіарій» Оксани Сліпушко) наведено більше інформації про павичів у культурі українців, ніж про сов або яструбів.
Сьогодні українці також використовують переважно образи орлів, соколів та сов, ніж самих птахів. На щастя, амулети з них рідко виготовляють, а коли й роблять, то зазвичай з обманом. Наприклад, для «ловця снів» із «пір’я хижих птахів» насправді використано пір’я самки павича (на фото).
Ловець снів «Тотем Апачів». Джерело: https://pentagram.com.ua/ua/product/lovec-snov-totem-apachej/
Одним із небагатьох способів використання хижих птахів сьогодні є пропозиція сфотографуватись із нещасним соколом або яструбом поблизу туристичної пам’ятки. Слід пам’ятати, що згідно зі статею 25 Закону України «Про захист тварин від жорстокого поводження», «Забороняється жебракувати з тваринами, а також надавати фотопослуги з дикими тваринами, крім зоопарків, цирків та дельфінаріїв». Фотографуючись, ми підтримуємо порушників.
Чи не найкращим способом використання хижих птахів є милування їхнім виглядом, легкістю польоту. Звісно, для цього краще виїхати на природу. Але навіть у великих містах (зокрема Києві) можна без особливих зусиль зустріти соколів боривітрів. А якщо трішки пошукати, то і яструбів. В лісі, пильнуючи довкола, можна підібрати пір’їну, обронену совою (вони надзвичайно м’які й приємні на дотик). Перебуваючи поблизу Дніпра, маєте шанс побачити орлана білохвостого. А подорожуючи автомобілем, певно зустрічатимете вздовж доріг канюків. Головне, щоб виникло бажання побачити, а птахи будуть.
