Здається, не потрібно бути орнітологом для того, щоб розпізнати страусів поміж інших птахів — вистачить перегляду мультфільмів у дитинстві. Але так лише здається. Насправді страуси спроможні спантеличити.
Почнімо з назви. Науковці іменують страусів Struthio camelus — від давньогрецьких слів στρουθός та κάμηλος. Перше слово означає… горобець. Про сенс другого можна здогадатися згадавши англійське camel — верблюд. «Горобець-верблюд» — так греки називали страусів. Уявіть, як у давнину описували вигляд страусів людині, яка їх ніколи не бачила: «Горобця знаєш? А верблюда? От страус — щось посередині».
Ускладнимо завдання і спробуємо перекласти назву одного із підвидів страуса — Struthio camelus australis. Слово «australis» означає… південний. Ідеться про південноафриканський підвид страуса, адже в Австралії страусів ніколи не було.
А як же «австралійський страус ему»? Це не страус, а зовсім інша птаха. На еволюційному дереві тварин навіть кашалот ближча рідня корові, ніж страус та ему — одне одному. Вони лише на перший погляд схожі: великі та неспроможні до польоту. Щоб відрізнити ему від страуса, достатньо вміти рахувати до трьох і полічити пальці на ногах птаха. У страусів два пальці, в ему — три. До речі, у верблюдів також два пальці, і саме тому греки вбачали схожість між страусами й верблюдами1. Якби вони знали про австралійських ему, то навряд чи вигадали б таке чудернацьке поєднання назв.
Страус та ему також легко розрізняються за кольором яєць. У першому випадку вони білі, в другому — синьо-зелені. Різниця не лише в забарвленні. За моїми враженнями, скрембл із яєць ему смачний, страва зі страусиних яєць не залишила особливих вражень. Біблійний вираз «Чи є смак у яєчному білку?»2 пасує страусиним яйцям ліпше, ніж іншим птахам.
Попри численні відмінності, страуса та ему часто плутають. Наприклад, птахи, яких утримують на «страусиних фермах» України, зазвичай є ему і лише зрідка — страусами.
Ще один «не страус» причаївся в стінах палеонтологічного музею Одеського національного університету імені І.І. Мечникова. Більшість експонатів музею було знайдено на території України: доісторичні слони, носороги, верблюди… У такій компанії скелет «страуса» видається цілком органічним. Дійсно, на наших землях 5–2 мільйони років тому краєвиди нагадували африканську савану, а не причорноморські степи. Зокрема тут були численними страуси, їхні викопні рештки доволі відомі. Наприклад, змонтований скелет доісторичного страуса (дійсно страуса) експонується в Національному науково-природничому музеї в Києві. А ось в Одесі — не страус, а моа — великий нелітаючий птах, який ще декілька століть тому мешкав на островах Нової Зеландії. Пересвідчитись у цьому можна, знову-таки, порахувавши пальці на ногах: у моа їх три. Інша характерна риса, яка притаманна лише моа та ківі — у цих птахів геть відсутні крила, а у страусів наявні хоч якісь цурпалки плечових, ліктьових та променевих кісток. Це надзвичайно рідкісний експонат, у світі збереглись лічені одиниці скелетів моа. Кажуть, що до Одеси його привіз сто років тому відомий зоолог Іван Пузанов. Щоправда, це не прояснює ситуації, за якої скелет із Нової Зеландії потрапив до України, адже наукові експедиції Пузанова проходили в Криму, на Кавказі, в Азії та на півночі Африки, а не в Новій Зеландії.
Сплутати страуса з ему чи моа — нехитра річ. Про підрахунок пальців мало хто знає, а побіжним поглядом вони дійсно в дечому схожі. Однак буває, що страусів плутають із совами! У Старому Заповіті в Книзі Левит (Гл. 11:16) та Второзаконні (Гл. 14:15) прописано заборону євреям на споживання пташки Bat ha-Ya‘anah — «доньки пустелі». Так називали страусів [3]. У класичних англійських перекладах Біблії («King James Version» та «New International Version») страус став совою. До речі, українські переклади позбавлені цієї помилки, щоправда, назви дещо незвичні сьогодні: струсь (у перекладах Огієнка та Хоменка) або стровус (у перекладі Куліша, Пулюя, Нечуя-Левицького).
Інша загадка — який статус страусів поміж одомашнених тварин? Важливо зауважити: якщо людина утримує та годує тварину, це ще не одомашнення. Утримувати в неволі можна багато кого. Справжнє одомашнення передбачає створення штучних «популяцій» тварин, які перебувають у тісній взаємодії із людьми. Домашні тварини віками існують окремо від своїх диких родичів, внаслідок чого набувають особливих рис. Одомашнених тварин не так вже й багато — пів сотні видів. Серед них — страус, який згаданий в переліку домашніх видів Продовольчої та сільськогосподарської організації ООН4. З назви очевидно, що від страусів очікують чогось поживного, однак справжнє призначення страусиних ферм далеке від кулінарії. Цих птахів утримують здебільше заради шкіри. М’ясо в страусів жорстке, яйця дорогі та без смаку5. Навіть неперебірливі в їжі стародавні люди неохоче споживали страусятину6: полювати небезпечно, а пережовувати важко; краще вже в якусь антилопу списом поцілити.
Роль страусів у житті людей значно ширша, ніж виготовлення шкіряних туфель та печені «à la підошва». Найбільш древнє намисто, яке вдалося знайти археологам, виготовлено зі шліфованих фрагментів шкаралупи страусиних яєць. Вік вражає — близько 50 тисяч років7. Та ще більш дивугідно, що подібні вироби досі не вийшли із вжитку! Здавна в пошані цілі страусині яйця, на шкаралупі яких вирізали візерунки. 2600 років тому їх перевозили в різні регіони Середземномор’я, зокрема у віддалені на тисячі кілометрів від місць проживання страусів6.
Імовірно, із прадавніх часів люди прикрашали одяг страусиним пір’ям. Археологічні знахідки вказують, що такі прикраси були в Єгипті п’ять тисяч літ тому. Та, звісно, практика давніша, тільки пір’я рідко зберігається. Середньовічні лицарі оздоблювали перами страусів шоломи. У XIV столітті прикраса перейшла на мирні капелюхи, і відтоді впродовж п’яти віків, до кінця XIX століття, європейські модники та модниці регулярно закуповували страусині пера3. Побачити їх можна зокрема на портреті Богдана Хмельницького роботи Вільгельма Гондіуса.
Відомі вінтажні фотографії страусів, впряжених у візок. Більшість із них було зроблено на першій страусиній фермі США, заснованій у 1886 році Едвіном Коустоном. Ідея доволі давня: ще єгипетський правитель Птолемей ІІ (285–246 роки до н.е.) роз’їжджав у колісниці, запряженій вісьмома страусами; інколи таке практикували в стародавньому Римі3. Однак впродовж тисячоліть страусиний транспорт так і не набув поширення, і це вказує, що годиться він радше для розваг.
Окрім того, страусів використовували як дорогі подарунки. Без жодної практичної мети. Лише живий страус — і цього достатньо, навіть стрічкою не потрібно перев’язувати. Іспанський дипломат і мандрівник Руї Гонсалес де Клавіхо згадує про шістьох страусів, яких подарували Тимуру Тамерлану близькосхідні правителі8. Можливо, здається дивним: навіщо Тамерлану страуси? А з іншого боку, що можна подарувати володарю, якому доступні всі блага його епохи? Загадкову птаху — страуса.
