Амулети із кісток є неодмінним атрибутом образу представників первісних племен – як кінематографічних, так і реальних. Дійсно, кістки, пера, мушлі від давезних-давен використовували для виготовлення прикрас і не лише як матеріалу, але й взірця для форми. Сьогодні дизайнери мають у розпорядженні численні синтетичні матеріали, можуть вигадувати найрізноманітніші форми, однак у витворах часто впізнаються пера, мушлі молюсків або кістки. І не лише вишукані пера павичів або естетичні черепи. Сучасні жителі цивілізованих міст не цураються використовувати як прикраси навіть курячі кістки.
У птахів і деяких динозаврів ключиці зростаються в єдину кістку. Анатоми називають її furcula, від латинського furca – «двозубі вила» – та зменшувального закінчення – ula. Українська назва є дослівним перекладом терміну – вилочка. Англійські назви дещо дивні – застаріле «merrythought» («весела думка») або сучасне «wishbone» («кістка бажань»). Остання назва настільки популярна, що навіть у наукових публікаціях пишуть про «кістку бажань велоцираптора»1.
Вилочки серед птахів відрізняються. Найбільш відома куряча вилочка, яка є талісманом удачі й використовується у ворожбі. Зазвичай напівжартівливо, та часом цілком серйозно. В Україні такі обряди рідкісні, хіба що інколи дівчата розламують вилочку, і кому дістанеться більша половина, та першою вийде заміж. У США розламування вилочки індички є одним із популярних ритуалів увечері на День подяки. Спектр побажань і стать учасників не обмежена – люди загадують бажання, розламують кістку, а кому дістанеться більша частина, мрія тієї людини буцімто здійсниться.
У західній культурі спектр застосування вилочок куди більший, ніж лише для ворожби. Кістку зображують на листівках, татуюваннях, виготовляють у її формі ювелірні прикраси. Куряча кістка стала емблемою золотодобувної компанії WishboneGold. Також вона дала назву і є емблемою британської фірми Merrythought – найбільш відомого виробника іграшкових ведмедиків.
Згідно з поширеною версією, куряча вилочка стала популярною 2400 років тому в , а згодом – у римлян і далі поширилась Західною Європою. Буцімто в ній вбачали схожість вилочки курей із людською промежиною, а тому її наділяли магічними властивостями. Принаймні так запевняє науково-популярний автор Чарльз Панаті2. Його книги залишили слід у сучасній культурі, інформація з них розтиражована по численних інтернет-сторінках. Втім, Панаті не вказує першоджерела і, схоже, не критичний у виборі інформації. Можливо, етруски інколи чаклували з вилочкою – давні народи ледь не кожному органу курки знаходили застосунок у побутовій магії. Однак достеменно відомо, що вилочка не була такою популярною, як сьогодні. Про її використання в античності немає жодних достовірних свідчень, тоді як у наші дні достатньо ввести пошуковий запит «wishbone» і вибрати категорію товарів – вилочка знайдеться скрізь: від ювелірних виробів до зображень на футболці чи пляшці вина. Схоже, що підвищений інтерес до цієї кістки більш характерний нашій культурі, ніж етрускам. Та й сама оповідь Панаті про схожість із промежиною є не відлунням давнини, а сучасним міфом.
На відносно молодий вік цього символу опосередковано вказують англійські назви. Латинська furcula та українська вилочка не показові – кістка дійсно схожа на вили. Магією віє саме від англійських «merrythought» та «wishbone». Перше слово з’явилось близько 1600 року, друге приблизно в 1860-му3, тобто в часи, коли етруски зійшли на жужіль.
Найбільш рання письмова згадка про віру в магічні властивості вилочки наведена в роботі доктора Йогана Гартліба 1455 року. Він описав обряд розломлення кістки гусей на День святого Мартина (11 листопада) з метою передбачення погоди майбутньої зими4. Якщо у формі курячої вилочки можна спробувати знайти віддалену подібність із промежиною, то для подібних аналогій із гусячою вилочкою немає жодних підстав.
Особливої популярності вилочки набувають з XIX століття і до наших днів: їх зображують на різдвяних листівках, виготовляють ювелірні прикраси тощо. Від того часу популярні кістки курки та індички (різниця між ними винятково в розмірах, і в зображення на листівках вона не помітна).
Поміж символів місце вилочки особливе. На сьогодні західна культура є найбільш поширеною, її вплив відчутний на всіх континентах. Чимало символів проникли в інші культури (знак музичного ключа, долара, масті карт тощо). Внаслідок цього межі «західного світу» встановити складно. Вилочка є одним із маркерів західної цивілізації. В європейця, американця чи австралійця золота підвіска у формі курячої кістки не викликає запитань. Китаєць же скоріше побачить символ удачі в пацюку, ніж у вилочці.
А як щодо України? У наші дні весь символізм вилочки в Україні обмежується напів жартівливою дівочою ворожбою. Однак так було не завжди, про що свідчать археологічні знахідки. Під час розкопок давньоруського поселення Софіївська Борщагівка, неподалік Києва, виявлено дві металеві прикраси, які точно імітують качину вилочку5. Тисячу років тому наші предки надавали цій кістці особливого значення!
На розкопках Меджибізького замку (Хмельницька область) знайдено понад три тисячі пташиних кісток — це більше ніж у будь-якій іншій археологічній пам’ятці України. Датовані вони порубіжжям XVIII-XIX віків, тобто часами, коли територія тільки-тільки перейшла під контроль Російської імперії. Розкопки здійснено вкрай акуратно, кількість правих і лівих анатомічних елементів збігається з точністю до 90–100%. У таких випадках кількість кісток залежить від їх розмірів і, відповідно, шансів зберегтись. За моїми дослідженнями, якщо рахувати по гомілкових кістках (а вони доволі міцні), жителі замку з’їли 128–130 курей. Якщо орієнтуватись на трохи менші кістки (плечові, ліктьові, стегнові), то 98–112 курей. Однак у рекордсменах – вилочки. Їх знайдено від 151 курки. А це ж одна з найбільш крихких кісток, і зазвичай поміж археологічних знахідок вона рідкісна. Та сама ситуація з рештками гуски в Меджибізькому замку. Підрахунок більшості кісток вказує на споживання 30–44 гусей, вилочок знайдено від 60 птахів. Мешканці замку мали особливий інтерес до цієї кістки і після споживання не поспішали викидати собакам, а, подібно до деяких забобонних англійців, зберігали.
У XIX столітті ситуація змінюється. Наявні лише нечисленні етнографічні записи про використання вилочок, зокрема згадка про звичай вішати гусину кістку до одвірку, «щоб водились вівці» на Східній Слобожанщині6. Схоже, що в міру зростання впливу російської культури в Україні забували про особливий символізм вилочки.
Звісно, сьогодні не варто наділяти кістку магічними властивостями, Україна і без цього талісмана здобуде щастя. Однак не зайве знати, що в нашій європейській культурі існує такий символ удачі.
Ця публікація створена за підтримки Європейського фонду підтримки демократії (EED). Її зміст не обов’язково відображає офіційну думку EED. Відповідальність за інформацію та погляди, висловлені в цій публікації, повністю несе автор(и).
