У 1894 році Франція розпочала Другу франко-малагасійську війну з метою встановити повний контроль над Мадагаскаром (на той час — незалежною державою). Місцева армія виявилася геть безпорадною проти добре вишколених європейських солдат, і через півтора роки острів відійшов у володіння завойовників. Попри легкі воєнні перемоги, настрої у французів були далекі від святкування тріумфу. Впродовж 1895 року із 21600 солдат французького експедиційного корпусу загинула понад чверть — 5592. Поміж них лише 20 полягли в бою, тисячі померли від хвороб1.
Вочевидь, французькому уряду необхідно було докласти зусиль, щоб продемонструвати громадянам доцільність військової кампанії в таких непривітних краях. З цією метою в 1895 році у Національному музеї природознавства (Париж) організували тимчасову виставку із демонстрацією природних див Мадагаскару. У центрі зали розташовано вітрину з трьома яйцями — вимерлих велетенських нелетючих птахів заввишки 2,7 метра2. Відповідно, яйця також були чималими — 8,5 літра — і справляли враження на відвідувачів. Директор музею Альфонс Мільн-Едвардс не приховував того, що після військового завоювання острова має розпочатись наукове: «Як тільки військова експедиція досягне своїх цілей, настане наша черга продовжити її роботу і припідняти завісу, яка все ще приховує цю частину земної кулі»3. Неочікувано, але рештки давньої птахи використовували для виправдання колоніальних війн. І це не поодинокий випадок.
У 2018 році в Криму під час незаконного будівництва дороги відкрили печеру із великою кількістю решток тварин, що жили 1,8–1,5 мільйона років тому. Окупанти докладають чимало зусиль, щоб перетворити місце на «візитну картку» російської палеонтології. У російському закапелку інтернету про кримську печеру згадують частіше, ніж про Денисову печеру на Алтаї — місце знахідки всесвітньовідомої .
Поміж знахідок у Криму особливого розголосу набула стегнова кістка страуса Pachystruthio, описана у 2019 році на сторінках міжнародного наукового журналу Journal of Vertebrate Paleontology. Звістка про гігантського страуса масою понад 450 кілограмів поширилась інтернетом: про неї писали як на провідних сайтах новин, так і в мікроблогах. На жаль, того разу росіянам вдалось додати балів у кошик «позитивного іміджу». І це при тому, що наукової новизни у відкритті було не так вже й багато.
Почнемо з того, що саму назву статті про страуса створено з метою охопити якомога більше читачів: «Гігантська ранньоплейстоценова птаха зі Східної Європи: неочікуваний компонент наземної фауни в часи прибуття ранніх Homo»4.
Перше слово — «гігантська», останнє — «Homo». І те, й інше завжди привертає увагу широкого кола. Якщо вказівка на гігантські розміри відповідає дійсності, то можливість зустрічі страуса з ранніми людьми є лише припущенням авторів. Скидається на те, що в заголовок його розмістили винятково заради піару.
Палеонтологам Pachystruthio був відомий здавна, щоправда, в заголовки не виносили вказівку про велетенські розміри. Можливо, тому інформація про них не поширювалась далі за нечисленну спільноту палеорнітологів. Вплинуло й те, що попередні статті побачили світ в епоху, коли інтернету не було. У часи друкованих видань новини про відкриття з наукових журналів потрапляли до засобів масової інформації значно рідше, ніж нині.
Вперше рештки гігантських страусів знайшли в 1935 році при розкопках в Чжоукоудянь, неподалік Пекіну. Як то зазвичай буває із викопними рештками страусів, це також були стегнові кістки. Вони короткі та масивні, тож шанси зберегтись у геологічних товщах вищі, ніж в інших елементів скелета. Знахідки були згадані в публікаціях, але без ілюстрацій і ретельного пояснення. Пізніше рештки зникли за невідомих обставин. Цілком можливо, то було звичайнісіньке недбальство до експонатів, у яких не бачили великої цінності. Принаймні таке часто буває. Нещодавно в Лондоні виявили гіпсову копію кістки страуса із Чжоукоудянь, завдяки чому вдалось встановити: це був Pachystruthio5.
Цікаво, що китайці знехтували кістками велетенського страуса з тієї самої причини, з якої ними скористались росіяни — гонитва за престижем. Основними об’єктами пошуків у Чжоукоудянь були «синантропи» (в перекладі «китайські люди») — так колись називали місцевий підвид Homo erectus. Гіпертрофований інтерес до стародавніх людей зумовлений непримітним становищем китайської науки на початку ХХ століття. За тих часів Китай був відсталою країною зі славним минулим. Китайська наука нікого не цікавила, адже всі видатні винаходи було зроблено і годі було очікувати нових. Знахідки решток стародавніх людей частково допомогли виходу з кризи, на десятиліття Китай перетворився на світовий центр антропології6. Захопившись пошуком решток людей, китайці оминули увагою кістки гігантських страусів, які також могли прославити китайську науку.
До речі, дотепер ситуація принципово не змінилася. Від 1990-х роках палеорнітологія в Китайській народній республіці орієнтована переважно на пошуки птахів мезозойської ери7. Чому саме на них? Тому що для тих часів між птахами та динозаврами можна ставити знак . У такому разі результати досліджень зацікавлюють велике коло читачів, звістки про наукові відкриття ширяться соціальними мережами. Публікації про птахів наступної — кайнозойської — ери мають значно менший резонанс, тому пошуки в цьому напрямку не проводять. У наших внутрішніх палеорнітологічних колах подейкують, що коли на розкопках в Китаї знаходять якусь пташину кістку, молодшу за 66 мільйонів років, їх частенько викидають у відвал. Вони мають наукову цінність, але не такі ефективні в демонстрації успіхів китайської науки. Як бачимо, спроби прилаштувати науку до потреб пропаганди неминуче вступають у конфлікт із процесом пізнання.
Вдруге рештки велетенського страуса знайшли в Угорщині в 1953 році. Цього разу трапилася фаланга пальця — відверто кажучи, не найкраща кістка для реконструкції вигляду. Втім палеонтологу Міклошу Кретцою навіть її вистачило, щоб зрозуміти — птаха була чималою і належить до не відомого науці роду (так, учасники експедиції в Китаї в гонитві за рештками людей не спромоглись описати новий рід страусів). Саме Кретцой запропонував назву велетенським страусам, яка дотепер визнана сучасною наукою — Pachystruthio8. До речі, копія фаланги представлена в експозиції палеонтологічного відділу Національного науково-природничого музею НАН України (Київ). Виготовлена надзвичайно якісно: особисто я коли взяв до рук, то декілька хвилин не міг зрозуміти, муляж це чи справжня кістка.
Фаланги пальців доісторичних страусів у вітрині Національного науково-природничого музею (Київ).
Зліва: оригінал фаланги страуса Struthio sp., знайдена в Одесі (вік: близько 2,5 млн років). Розміри птаха були близькі до сучасного африканського страуса. Справа: муляж фаланги Pachystruthio, знайденого в Угорщині.
Мине ще декілька десятиліть — і рештки велетенських страусів знайдуть у Грузії. Українець Микола Бурчак-Абрамович та грузин Абесалом Векуа в 1971 році описали таз нового для науки виду Struthio transcaucasicus9, а в 1990 стегнову кістку іншого нового виду Struthio dmanisensis10. Є підстави вважати, що це також були Pachystruthio: розміри птахів унікальні, велетенські, як і в страуса з Криму. Кавказькі та кримські знахідки датовані одним віком — раннім плейстоценом. Опис знахідок представили англійською мовою в польському Acta Zoologica Cracoviensia — виданні, відомому в міжнародних наукових колах і водночас дозволеному для публікацій радянських вчених. Отож, фахівці знали про існування страусів-гігантів задовго до того, як їхні рештки віднайшли в Криму.
Чому ж саме стаття росіян отримала розголос? Тому що вони єдині, хто здогадався зробити ілюстрацію, на якій поруч із викопною кісткою покладено сучасну кістку страуса. Завдяки фотографії кожному помітна колосальна різниця в розмірах. Власне, сенсація зумовлена не унікальністю знахідки, а формою подання матеріалу, уміло зробленою картинкою. Звісно, такий прийом цілком допустимий, злочин в іншому — опубліковано матеріали, які знайдені на окупованій території. Чи не єдина наукова новизна в дослідженні росіян — розрахунок маси вимерлого птаха, яка виявилась понад 450 кг. Якби Бурчак-Абрамович та Веклуа в 1990 році поклали разом викопну та сучасну кістку, то сенсації із кримською знахідкою не відбулось би.
Прикро, що росіяни скористалися знахідкою з окупованої території України й зуміли на якийсь час заволодіти медійним простором завдяки дослідженню, що могли зробити китайці, угорці, українці чи грузини. Також шкода, що цікавий експонат із Криму перебуває за межами України, у загарбників. Однак це лише кістка мертвої птахи. Цікава, але не більше. Основні дослідження опубліковано, і нових наукових відкриттів з неї не зробити. Якби ж то злочини Росії обмежувались лише пограбунком доісторичних кісток! За можливості її потрібно повернути, але куди більш важливо думати про майбутнє, а не сумувати над тим, що сталось.
Насамперед наведені випадки повчальні. Можновладці мають пам’ятати, що дослідження без очевидного практичного застосування також мають сенс. Зі стародавньої кістки ні борщу не звариш, ні ліки від раку не приготуєш. Але міжнародний престиж держави складається не лише з перемог на олімпіаді та виступах на Євробаченні. Імідж країни сформований зокрема науковими здобутками. З іншого боку, вченим варто орієнтуватись на наукову достовірність, не захоплюватись «вау-ефектом» і тим більше не перетворювати науку на інструмент пропаганди. У пошуку сенсації можна проґавити справді цікаві відкриття.
