Як у сучасному світі можуть уживатися пліч-о-пліч міфи та наукові дані? Чим оперуватиме гіпотетична остання людина на планеті – (що і перша) міфами чи науковим методом? Своїми думками з цього приводу ділиться зоолог і автор науково-популярних книг Леонід Горобець.
Слово «міф» прийшло до сучасних європейських мов із давньогрецької, і не зайве згадати його первісне значення. Греки вкладали в міф різні сенси: «оповідь», «слово», «повчання» або навіть «». Міфи використовували для роз’яснення складних питань. Зокрема у діалозі Сократа із Протагором останній запитує:
– Як мені пояснити це: розповісти міф, як старик молодим людям, чи розглянути це питання за допомогою розмірковування?
Багато з присутніх відповіли, що як йому зручно, хай так і пояснить.
– Тоді, мені здається, – сказав він, – цікавіше буде розповісти вам міф.1
Як бачимо, міф – не побрехенька, а один зі способів зрозуміти світ довкола. Альтернативою є «розмірковування» – підхід, який можна вважати попередником наукового методу. Різниця між двома шляхами не в тому, що один – цілковита правда, а інший – рафінована вигадка, а в тому як передаються знання. Міф – інформація, яку людина приймає в готовому вигляді. Звісно, у міфів є автори, та вони зазвичай невідомі й не суттєві. Такий підхід не передбачає пошуку першоджерел, ба більше – посилання на «древніх» додає переконливості. Розмірковування (і науковий метод) передбачає послідовний аналіз проблеми з подальшим розвитком. Це складніший шлях, але він дає можливість просуватись вперед або за потреби повернутися назад і встановити, як було отримано той чи той висновок.
Міфічну картину світу можна порівняти із ковдрою з клаптиків, а науковий світогляд – із суцільною витканою ковдрою, де кожна нитка пов’язана із іншими. Обидва витвори придатні до використання, та між ними суттєва відмінність. Клаптикова ковдра може бути розширена клаптиками від витканої ковдри, тоді як до витканої ковдри не припасувати жодного клаптику. Так і міфічну картину світу можна доповнювати клаптиками, вирізаними із наукової картини світу. А наукові дані не варто доточувати міфами, це перетворить ткану ковдру на клаптикову.
Поповнення міфів клаптиками науки відбувається постійно. Від прадавніх часів народи ставили приблизно однакові запитання: «Як з’явився світ?», «Чому люди смертні?», «Чому в зайця короткий хвіст?». Наука розширила горизонти пізнання, ми дізналися про існування вірусів, мамонтів, трипільської культури, глобальних кліматичних змін та чорних дір. За якихось півтора століття з’явилося багато нових міфічних сюжетів, які були немислимі в попередні віки. У них ідеться про віруси, мамонтів, трипільську культуру, кліматичні зміни, чорні діри.
Мій фах – зоологія, тож продемонструю трансформацію та збагачення сучасних міфів на прикладі тварин. Погляньмо на світ, яким його уявляли українці півтора-два століття тому. У цьому світі немає єнотів, панд, фламінго, а тим більше Лохнеського чудовиська. Подекуди будуть незнайомі назви ( або ), більшість не потребують пояснення: ведмідь, вовк, вівця, лев, заєць тощо. Однак місце цих буцімто відомих тварин буде геть інакшим, не знайомим сучасній людині. У тогочасних уявленнях українців ведмідь міг ґвалтувати дівчат2, знайдена пір’їна грака вважалась оберегом3, а ворона була недоумкуватою4. Сучасний українець може всяке про ведмедів вигадати, та тільки не схильність до сексуального насильства. Ворони вважаються розумними, а перо грака позбавлене магічних властивостей. Це сталося тому, що сучасна людина знає про тварин більше? Аж ніяк. Мало хто спроможний відрізнити ворону від грака, хоча ми бачимо їх щодня. Ми відкинули геть клаптикову ковдру зі старих міфів і пошили нову, із клаптиків зоології та палеонтології. Ця ковдра більша за попередню, строкатіша. На ній є коали, лінивці, алігатори, тиранозаври, анчоуси та багато інших тварин. Однак збільшення кількості клаптиків не зробить клаптикову ковдру витканою. Міф, доповнений даними з науки, залишається міфом. У нас відсутнє цілісне бачення зоології, ми не розрізняємо амфібій та рептилій, круглих червів та кільчастих, вважаємо павуків комахами, а родичами коралів скоріше назвемо губку, ніж медузу. Зазвичай моїх колег-зоологів це дратує. Надійний спосіб потролити зоолога – підкласти дитячу книжечку. Тоді ви незабаром почуєте: «Вони підписали журавля лелекою!» або «Як можна намалювати разом тиранозавра і стегозавра, їх розділяє 80 мільйонів років!».
Хоч би яким гучним було обурення вчених, ситуація не зміниться. Міфи є невід’ємною складовою всіх культур5, а науковий метод в історії є радше винятком, ніж закономірністю. Упродовж тисячоліть науки не було, вона може зникнути в майбутньому. Міфи були в прадавніх людей і будуть в останньої людини.
Коли наука мимовільно доповнює міфи – це не проблема. Клаптикова ковдра може бути гарною. Гірше, коли намагаються вбудувати міфи в наукову картину світу. Часто цей процес не помітний вченим, хоч є таким самим недоречним, як спроба дошити клаптик на виткану ковдру.
Протагор підмітив, що отримати пояснення через міф цікавіше, ніж шляхом розмірковування. Сучасні міфи, наприклад, про динозаврів значно цікавіші, ніж наукові публікації про решток цих стародавніх рептилій. Так міф починає впливати на процес наукового пізнання. Як зауважив Ґюнтер Андерс: «Якщо подія стає важливішою в репродукованій, ніж в оригінальній формі, тоді оригінал має орієнтуватися на власну репродукцію, а подія має стати просто матрицею власної репродукції. “Справжня” участь у такому “первинному” така ж неприваблива, як читача не приваблює відлита матриця книжкової сторінки»6.
Попит на міфи про динозаврів породжує наукові пошуки, головною метою яких є доповнення міфів новими подробицями. Якби палеонтологи були неупереджені, то дослідження охоплювали б усіх доісторичних істот. Реальність інакша. Кожного року в наукових журналах публікують декілька тисяч статей із результатами досліджень динозаврів7. Одночасно з динозаврами на планеті існували рачки цикліди. Вони були широко розповсюджені, але описані лише в одній статті у 2020 році та побіжно згадані в декількох публікаціях8. Науковий інтерес до циклід мізерний, тому що вони наявні лише в науковій картині світу і відсутні у міфах.
Подібне можна спостерігати в зоології та й будь-якій науковій галузі. Суспільство підтримує дослідження, що доповнюють міфи, і не розуміє цінності інших напрямків. Зоолог, який вивчає слонів, без особливих зусиль пояснить необхідність нових спостережень. Чого не скажеш про фахівця зі златокротів – далеких родичів слонів, які також потребують охорони та ще й менш вивчені. Такому зоологу буде важко пояснити актуальність обраного напрямку не лише широким верствам, а й навіть колегам.
Як позбавити науки залежності від міфів? Повернімось до фрагменту діалогу Протагора з Сократом, наведеного на початку. Міф – спосіб пояснення для молодих – тих, хто не готовий мислити самостійно. У цьому випадку молодість вказує не на вік, а на стан. Людству потрібно подорослішати, і це чи не найбільш складний виклик. Цитуючи Горкгаймера та Адорно: «Індустрія культури не дає формуватися автономним, самостійним, рішучим особистостям, які свідомо судять про речі. Але саме вони уможливлюють існування демократичного суспільства, яке можуть зберігати та розвивати лише повнолітні»9.
Ця публікація створена за підтримки Європейського фонду підтримки демократії (EED). Її зміст не обов’язково відображає офіційну думку EED. Відповідальність за інформацію та погляди, висловлені в цій публікації, повністю несе автор(и).
