Що вправнішими та досконалішими стають технології, то сильніше зростає запит на відмову від діджиталу та повернення до «аналогового», офлайнового життя.
У березні 2026 року модний бренд Aerie запустив1 рекламну кампанію за участю Памели Андерсон під гаслом «100% реальність». Коментуючи це, в компанії підкреслили, що їхньою принциповою позицією є відмова від використання ШІ та ретуші під час створення контенту. У рекламному ролику зірка, відома2 своєю відмовою від макіяжу, озвучує запити про генерування моделі для реклами, підкреслюючи, що вони мають бути природними та реалістичними, після чого в кадрі з’являються реальні дівчата-моделі. Вочевидь кампанія Aerie намагається обіграти тренд на природність, заданий самою Памелою. Коментуючи це рішення бренду, сама Андерсон розповіла3, що штучний інтелект не може відтворити індивідуальність. Комунікативна ставка Aerie на «неретушовану реальність» спрацювала ще й тому, що ця реклама є буквальною відповіддю на запити суспільства на справжність.
Сьогодні перевантажена свідомість багатьох людей дедалі частіше шукає можливості відпочити від цифрового шуму. Після багатьох років життя в середовищі соцмереж, фільтрів та алгоритмів усе більшої цінності набувають автентичність, безпосередність і чесна недосконалість.
У 2026 році дедалі помітнішим стає прагнення людей відновити баланс між цифровим та офлайновим світами. Цей тренд проявляється в масових обмеженнях смартфонів у школах чи заборонах соцмереж для дітей, в поверненні до письмових іспитів в університетах та навіть заборонах ґаджетів на масових заходах.
Чому в світі забороняють соцмережі для підлітків
Усе це відбувається одночасно і незалежно одне від одного. Тому можна припустити, що відносини між людьми й цифровим середовищем зазнають суттєвого переоцінювання.
Зростання цифрової втоми
Опитування NBC News серед американців віком 18–29 років показало, що близько 47% американських зумерів воліли б обрати інший історичний період для життя4. Ця думка відображає загальне відчуття ностальгії за «іншим часом», що може бути пов’язане із сучасним інформаційним середовищем і окремими проявами «діджиталізації»: цифровою втомою, перевантаженням підписками і платформами, потребою постійної цифрової присутності, тривогою через вплив алгоритмів і штучного інтелекту на ринок праці.
У цьому дослідженні цікавим є не стільки кількість тих, хто втомився від діджиталу, скільки їхній вік. Про втому від цифрового світу в інтерв’ю для NBC розповідали люди 20 та 28 років, для яких смартфони, інстаграм та ютуб — це повсякденна реальність від підліткового віку.
Опитування Talker Research показує5 іншу форму ставлення до ШІ: частина респондентів, яка активно взаємодіє із ШІ-інструментами, повідомила, що могла б перемкнутися на інші заняття, якби використання ШІ викликало втому. Окремо 54% опитаних зазначили радше втому від постійного обговорення теми штучного інтелекту в публічному просторі, ніж від самого використання інструментів. Тож ідеться не стільки про узгоджене «ШІ-вигорання», скільки про різні форми втоми — від взаємодії з технологією та від надмірної уваги до неї.
Проблеми у використанні технологій мовою освіти, медицини та юриспруденції
Освіту можна вважати однією з найбільш задокументованих зон конфлікту між офлайном і онлайном. Різні країни ініціювали хвилю обмежень смартфонів у школах, пояснюючи своє рішення тим, що телефон у класі чи аудиторії — це не нейтральний інструмент, а джерело боротьби за увагу, яке за замовчуванням перемагає, відволікаючи школярів від процесу здобуття знань. Дослідження6 наслідків таких заборон у США поки не дало підстав говорити про освітню революцію: істотних змін в успішності чи відвідуваності автори не зафіксували. Водночас після першого року учні стали говорити про певне покращення самопочуття. Проте варто розуміти, що отримані результати є попередніми.
Проблема залежності від технологій в університетах особливо загострилася після появи та зростання популярності ChatGPT та інших ШІ-застосунків. Використання цього інструменту під час виконання домашніх завдань актуалізувало проблеми академічної доброчесності та порушило питання ефективності навчання. Такі зміни вже відбуваються на практиці. Наприклад, професор Браунівського університету, який запідозрив масове використання ChatGPT під час виконання підсумкових робіт, після цього вирішив відмовитися7 від традиційних домашніх есе й повернутися до письмових іспитів в аудиторії.
Відповіддю багатьох університетів на таке засилля ШІ-інструментів стало повернення8 до іспитів від руки в аудиторії, без доступу до мережі. Це рішення стало єдиним способом перевірити, чи проглядається в тексті думка автора. Адже дедалі більше досліджень вказують на ризик так званого когнітивного аутсорсингу: використовуючи ШІ для написання текстів, людина перекладає на нього не лише формулювання думок, а й частину самого процесу мислення. Зрештою зручність може спричинити зниження когнітивної залученості та гірше засвоєння знань.
Поки в освіті дискутували про цифрову залежність мовою педагогіки, лікарі заговорили про нездорову цифрову адикцію. Британські медики висловили занепокоєння9 щодо надмірного використання соціальних мереж дітьми та підлітками, порівнюючи рівень уваги до цієї проблеми з підходами до інших сфер громадського здоров’я, зокрема безпеки дорожнього руху та контролю тютюнопаління.
У березні 2026 року суд присяжних в Лос-Анджелесі розглянув10 справу проти Meta та Google щодо дизайну їхніх продуктів, спрямованого на утримання уваги користувачів. Журі визнало наявність відповідальності компаній у контексті позовних вимог, пов’язаних із впливом цих механізмів на поведінку молодих користувачів. Суд зафіксував особливості продуктивного дизайну та механізми залучення уваги в соціальних мережах і присудив позивачці виплату компенсації у 6 мільйонів доларів.
Усе це змінює й суспільне ставлення до цифрових технологій. Якщо декілька років тому заклики проводити менше часу в соцмережах сприймалися як питання особистої дисципліни, то тепер дедалі частіше йдеться про системну проблему, яку визнають освітні установи, медики та суди. На цьому тлі мода на офлайн виглядає вже не короткостроковим культурним трендом, а реакцією на усвідомлення реальної ціни, яку людство платить за цифрову адикцію.
Право на увагу: нові правила для цифрової епохи
Прагнення дистанціюватися від постійної цифрової присутності помітне не лише на рівні особистих звичок людей, а й на рівні організацій та державних інституцій. У різних країнах дедалі частіше з’являються правила, які обмежують використання смартфонів у ситуаціях, коли вони починають заважати безпеці, концентрації або самому змісту діяльності. У таких випадках телефон перестає сприйматися як нейтральний інструмент і розглядається як фактор ризику, що потребує окремого регулювання.
Іще один приклад заборони ґаджетів запровадили в іншому контексті. Індія в 2025–2026 роках заборонила11 туристам використовувати телефони під час сафарі в тигрових заповідниках. Формальна причина вельми прагматична: спалахи й звуки лякали тварин, а туристи часто падали з транспорту під час зйомки.
Так само багато музикантів пропонують відвідувачам своїх шоу використовувати чохли для смартфонів виробництва компанії Yondr, які блокують телефон на час концерту, але залишають його при власникові: розблокувати можна лише біля спеціальної станції в холі. Понад 20 мільйонів пристроїв на 10 тисячах подій уже пройшли12 через цю систему, нею користувалися Боб Ділан, Мадонна, Пол Маккартні та інші виконавці.
Лідер групи Ghost Тобіас Форґе, що зробив тур 2025 року повністю phone-free, пояснює13 своє рішення так: якщо на концерті з 10 тисяч людей 8 тисяч тримають телефон, то вони насправді не слухають музику.
Культурний сигнал: коли студенти освистують ШІ-оптимізм
На церемоніях вручення дипломів у США у 2026 році почала проявлятися ще одна форма цифрового скепсису. Випускники кількох університетів освистували спікерів, які виходили з оптимістичними промовами про штучний інтелект. Найбільш показовим став виступ14 колишнього CEO Google Еріка Шмідта в Університеті Аризони: щоразу, коли він згадував ШІ, частина аудиторії відповідала гучним невдоволенням.
Механізм цієї реакції принципово відрізняється від класичного технологічного скептицизму. Ці випускники — не люди, що відкидають цифрові технології: більшість із них будуть користуватися ними щодня. Проблема — в розриві між корпоративним наративом про «неймовірні можливості» й реальністю ринку праці, де ШІ асоціюється насамперед зі скороченнями і знеціненням кваліфікацій. Ентузіазм Кремнієвої долини звучить для них не як обіцянка, а як аргументація на користь того, що їхня праця незабаром стане дешевшою або зайвою.
Офлайн як майбутній люкс-продукт
Ще під час пандемії ковіду світ раптом «відкрив» для себе зручність і доступність цифрових технологій: онлайн-навчання, концертів, телемедицини тощо. Ця масовість уже тоді свідчила, що з часом офлайн стане розкішшю15. Штучний інтелект після 2022 року ще більше сприятиме цьому явищу «елітизації» офлайну.
WSJ у матеріалі про майбутнє розваг підкреслює16 низку прогнозів респондентів щодо 2046 року. У цих відповідях простежується таке: в міру здешевшання нейроінтерфейсів та гіперперсоналізованих цифрових середовищ «фізичний» досвід — концерт у залі, поїздка за місто, вечеря без екранів — ставатиме рідкіснішим, а отже, дорожчим. Логіка цього прогнозу базується на аналогії з іншими ринками, де менш автоматизовані, «ручні» форми виробництва стають дорожчими за «конвеєрні» та масові, тож якщо цифра стане дешевшою і «кращою» версією майже будь-якого досвіду, то живий досвід перетвориться на преміальний продукт.
Це вже сьогодні видно не лише в згаданих ситуаціях, а й у формуванні цілої ніші люксових послуг: офлайн-ретритів без Wi-Fi, які позиціонуються як розкіш, ресторанів із правилом «без телефонів», що встановлюють вищий чек. Тобто те, що ще недавно було нормою повсякденності, дедалі частіше стає привілеєм.
Чому саме зараз
Усі ці історії відбуваються одночасно в різних країнах і галузях не тому, що хтось координує процес, а тому, що різні інституції одночасно наштовхнулися на той самий бар’єр: смартфон і соцмережі досягли точки, де зростання залученості можливе лише за рахунок здоров’я, уваги чи довіри користувача. Коли технологія охоплює буквально всіх, вона перестає бути інструментом, який людина обирає, і стає середовищем, з якого треба окремо виходити.
Проте тренд на офлайн — це явище переважно заможних і освічених сегментів розвинених країн: там, де доступ до цифрового світу повний, від нього можна собі дозволити відмовитися. Для значної частини планети мобільний інтернет і досі залишається єдиним способом отримати освіту чи роботу або скористатися банкінгом. Тож тут «цифровий детокс» — не свобода, а недоступна розкіш.
Не варто забувати й про архітектуру платформ, спроєктовану так, аби утримувати увагу. Тому вихід з-під цієї системи завжди вимагає зусиль — заборона телефонів у школі чи концертний чохол Yondr змінюють поведінку в моменті, але не торкаються бізнес-моделі, яка живиться саме нескінченним скролінгом. Це пояснює, чому частина «офлайн»-рішень виглядає переконливо (суд проти Meta, іспити від руки), а частина — просто новою обгорткою того самого продукту.
Тож сучасний тренд на «офлайн» — не про повернення в доцифрову епоху: зумери, які мріють про 90-ті, не здають смартфони. Цей протест — радше перегляд стандартних правил, на яких тримався останні півтора десятиліття цифровий побут: що підключеність — це добре, що більше контенту — то краще, що оптимізація уваги завжди працює в інтересах того, чию увагу оптимізують. Школи, лікарі, суди і частина ринку незалежно одне від одного почали ставити ці замовчування під сумнів. Чи призведе це до нового балансу, чи залишиться черговим циклом тривоги навколо технологій — поки невідомо. Проте сумніви щодо корисності total-digital-world стають сильнішими і втілюються в конкретні кроки, ігнорувати які не можна.
