У журналі The Journal of Pediatrics американська педіатриня Мері Престон опублікувала дослідження про вплив розважального медіаконтенту на дітей віком від 6 до 16 років. Вона проаналізувала випадки двох сотень дітей і дійшла висновку, що в тих, хто приділяв багато часу медіарозвагам, погіршувалося психічне здоров’я, з’являлася залежність, виникали розлади сну та харчування. Престон навіть наголошувала, що занурення в медіаконтент для деяких дітей було своєрідною втечею від реальності, «подібно до того, як алкоголік прикладається до чарки».
Звучить напрочуд знайомо. І ні, у дослідженні не йшлося про гортання стрічки у фейсбуці чи перегляд рілзів в інстаграмі; Мері Престон писала про вплив чорно-білих фільмів жахів та кримінальних радіошоу 30-х років XX століття, а висновки вона опублікувала ще в 1941-му1.
Без перебільшення можна сказати, що кожне покоління має власну і навіть не одну. Якщо нині тривають палкі дискусії навколо використання соціальних мереж та смартфонів, то ще недавно люди насторожено сприймали радіо, телебачення та комікси. Ми завжди любили побурчати на щось популярне, а на популярне серед молоді — й поготів.
Не читайте Ґете в ліжку
Сьогодні чимало батьків хотіли б, щоб їхні діти читали якомога більше книжок, а не гаяли час у соціальних мережах. Здавалося б, що може бути поганого у читанні? Розвиток уяви, тренування пам’яті, збагачення світогляду та словникового запасу — все це, здається, позитивні наслідки читання. Але у XVIII—XX століттях таке заняття почасти викликало справжнє занепокоєння у суспільстві. Художні романи звинувачували в багатьох бідах, зокрема отруєнні уяви, заохочуванні до самогубства, спотворенні поглядів на життя і, звичайно ж, розбещуванні молоді. Вважали, що читання романів створює очікування, яких життя не може задовольнити2. Читачі занурювалися у світ пристрастей і неймовірних подій, а потім поверталися до буденної реальності. Цікаво, що в певному сенсі це перегукується із сьогоднішньою критикою фільтрів в інстаграмі: мовляв, діти бачать занадто багато ідеального життя.
Соціологиня Ана Воґрінчіч у дослідженні про моральну паніку в Англії XVIII століття наводить кілька красномовних цитат, які наочно демонструють ставлення до тодішніх «кишенькових ґаджетів», від яких важко відірватися2.
«Романи давно вважаються не просто непотрібними для суспільства, а й відверто шкідливими через ту вкрай сумнівну мораль і безглузді погляди, які вони повсюдно насаджують. Чому ж тоді, в ім’я здорового глузду, такий марний і шкідливий товар, якого навколо вдосталь, має звільнятися від мита, тоді як справді необхідні речі оподатковуються сповна?» — запитував у 1789-му автор листа, адресованого редактору The Gentleman’s Magazine.
У часописі Sylph писали: «Жінки будь-якого віку та будь-якого статусу захоплюються романами і не можуть від них відірватися. Це розбещення скрізь. Я всюди бачу ці безглузді й небезпечні книжки: на туалетних столиках, у робочій сумочці кравчині, у руках пані, що розляглася на дивані, і пані, що сидить за прилавком. … Я бачив матерів у жалюгідних мансардах, які плакали через уявні страждання героїні, тоді як їхні діти плакали через голод; і господиню, яка марнувала час за романом у вітальні, тоді як її покоївки, наслідуючи приклад, займалися тим самим на кухні».
Також не нехтували можливістю засудити читання дешевої літератури й видатні мислителі. Батько-засновник США Томас Джефферсон у відповідь на запитання про навчання молодих жінок наголошував, що надмірна пристрасть до романів руйнує розум і перешкоджає хорошій освіті3.
Помітно, що моральна паніка навколо романів мала гендерне забарвлення: у тогочасному суспільстві жінок стереотипно сприймали надмірно емоційними й тому особливо вразливими перед «згубним» впливом літератури. Романи, з погляду критиків, порушували суспільний устрій, адже, марнуючи дорогоцінний час на безглузде читання, жінки відволікалися від своїх «справжніх» обов’язків — домашнього господарства і виховання дітей.
Хвиля занепокоєнь не оминула і бестселер «Страждання молодого Вертера» Йоганна Ґете. Роман навіть забороняли в деяких містах Європи, адже вважалося, що твір спричинив «епідемію самогубств»: мовляв, молоді читачі масово наслідують вчинок Вертера й вкорочують собі віку з книжкою в руках4. Однак більшість історій про самогубства, як показують сучасні дослідження, ґрунтується на неперевірених свідченнях5. Преса значно більше уваги приділяла самій «епідемії» та моральним наслідкам романтизації суїциду, ніж конкретним випадкам наслідування. Це нагадує сучасні дискусії навколо ChatGPT, який також стає об’єктом звинувачень у нібито підбурюванні до самогубства.
Не обійшлося і без порівнянь із наркотиками. На початку XX століття у газеті The Boston Sunday Globe застерігали, що вплив романів подібний до дії наркотиків6, а в газеті Los Angeles Herald писали про мудрість батьків, які забороняють своїм дітям доступ до щоденної преси7. І, як не дивно, у 1872 році з’являлися повідомлення про надмірне читання у транспорті: «… ми не раз спостерігали, як молоді панянки захоплено читають якийсь роман у вагоні потяга. … Такі звички можуть серйозно шкодити здоров’ю очей»8.
Рекомендації обмежити читання стосувалися не лише транспорту. Газета The Daily Mail повідомляла9, що читання в ліжку — це хвороба, і шкода не обмежується лише здоров’ям очей — страждає все тіло. «Ця звичка така ж шкідлива, як і вживання наркотиків», — наголошував у статті лікар. Науковий журнал The Lancet також застерігав від читання перед сном10. У 1888 році на сторінках видання писали, що ця звичка змушує мозок працювати, коли він мав би відпочивати, і надмірно виснажує розум11. Тоді навіть пропонували запровадити вікові обмеження, адже діти та підлітки найбільш схильні читати перед сном.
You tube: зображення мерехтіло перед очима
У XIX столітті люди «псували» зір не лише книгами, а й калейдоскопами. Яскравий пристрій, запатентований шотландцем Девідом Брюстером у 1817 році, був у руках кожного підлітка та дорослого. Захоплення було шаленим, а крамниці Лондона та Парижа продавали сотні тисяч різних екземплярів. Згодом це назвали цілою манією12.
«… замість того, щоб вивчати телескоп, мікроскоп чи перископ, весь світ зосереджений лише на одному — калейдоскопі. Це дуже прикро! Кожен юнак на вулиці вивчає свій калейдоскоп, б’ючись головою об стіну», — наголошували в тексті 1818 року13.
Гра кольору, дзеркал і світла відволікала настільки, що сатирики у своїх гравюрах зображували, як поки чоловіки розглядають візерунки, до їхніх жінок залицяються кавалери.
Калейдоскопи були портативними, і їх було зручно носити із собою в громадських місцях. Чим не айфони того часу? Критики нової моди у газетних публікаціях закликали людей відмовитися від ілюзії дзеркал і почати цікавитися справжнім життям, отримуючи насолоду від краси природи.
Калейдоскопоманія тривала недовго — років десять чи й менше. У 1822 році в примітці до сатири The Press, or Literary Chit-chat автор риторично запитував: «Куди поділися всі ці калейдоскопи? Бляхарі нажилися на них, а тепер жодного не побачиш»12.
Сізіфів цикл
Сьогодні ми точно можемо сказати, що моральна паніка навколо романів ніяк не послабила ані їх написання, ані поширення — дешевої літератури ставало з року в рік більше, — а про гіпотетичне руйнування мізків годі й говорити. Схожа доля спіткала й інші моральні паніки: вони виникали, про них схвильовано говорили, вони затихали. Дослідниця з Кембриджського університету Емі Орбен називає це «»14.
Розгляньмо цикл у спрощеному вигляді. Варто зауважити, що йдеться про спільні риси, і паніки можуть відрізнятися одна від одної.
Спочатку з’являється нове культурне явище. Як тільки воно — радіо, комікси, відеоігри — стає масовим і захоплює дозвілля людей, особливо молоді, з’являються умови для суспільної тривоги. Журналісти, релігійні діячі, дослідники, які, як не дивно, часто вважають себе несприйнятливими до нової небезпеки, підхоплюють рупор і застерігають суспільство від загрози. До прикладу, у 1950-х телебачення стрімко з’являлося в кожній американській оселі. Діти сиділи перед екранами, а в пресі публікували застереження про небезпеку залежності, пропаганду насильства й загрозу для моралі15.
Далі йде реакція політиків. Моральна паніка — чудове підґрунтя, щоб проявити стурбованість та стати на захист вразливих верств населення. Вони охоче використовують її як нагоду продемонструвати розуміння нинішніх занепокоєнь та сміливість виступити проти медійних корпорацій на кшталт Meta чи DC Comics. У 1954 році сенатор Естес Кефовер очолював розслідування робочої групи Сенату США щодо впливу коміксів. На слуханнях, які транслювали наживо, виступав психіатр Фредрік Вертам. Він стверджував, що комікси перетворюють підлітків на злочинців, зокрема історії про Супермена викликають у дітей «садистське задоволення», оскільки в сюжетах постійно карають людей16. На яскраві картинки куди легше нападати17, ніж вирішувати справжні причини підліткової злочинності, тому з коміксів зробили цапа-відбувайла, й невдовзі у США з’явився орган самоцензури індустрії коміксів (Comics Code Authority). До речі, в Україні у 2013-му, не при хаті згадуючи, Національна експертна комісія з питань захисту суспільної моралі планувала захистити населення від ігор Mortal Kombat, Manhunt II та God of War III, які нібито містять пропаганду культу насильства та жорстокості18.
Зазвичай дії політиків не вирішують проблему, зокрема через акцент на хибних причинах. І тому нерідко процес пошуку рішень переходить до вчених, які мають вивчити нове явище з усіх можливих боків й дати наукове обґрунтування. Але відсутність парадигми і надійних наукових методів не дозволяє дійти достовірних висновків. По суті, завжди винаходять велосипед: за останні сто років питання про виникнення залежності, агресії, депресії, самотності порушували щодо радіо, коміксів, телебачення, та соціальних мереж. І щоразу науковці не можуть дійти консенсусу, а рішення чиновників в умовах невизначеності й відсутності надійних наукових даних виявляються неефективними або малоефективними14. Може, інколи варто озирнутись і спіймати себе на думці, що «немає нічого нового під сонцем».
Водночас суспільство живе далі, й рано чи пізно на горизонті з’являється нова технологія, яка захоплює увагу та дозвілля молоді. Цикл перезапускається: медійна забава асоціюється з новим поколінням, стара відходить у тінь, а паніка навколо неї забувається, і вже не радіо викликає занепокоєння, а тікток.
Забороніть картоплю
Нині ми з посмішкою сприймаємо те, що романи, радіо чи навіть велосипеди19 серйозно розглядали як причину псування молоді. І ніхто вже навіть не думає перейматися про залежність від фільмів чи відеоігор, які, до речі, стали куди реалістичнішими та кривавішими. Якщо піксельні ігри Mortal Kombat 90-х років нібито викликали бажання вчиняти насильство, то що мало статися після виходу кінематографічної гри Mortal Kombat 1 у 2023-му? У травні цього року фанати франшизи нарешті дочекалися виходу фільму Mortal Kombat 2, а натяків на скандали і близько немає20. Те, що колись було моральною панікою й розглядалося в Конгресі США, сьогодні грає на теплих почуттях ностальгії.
Соціальні мережі — ось що неабияк турбує сучасне покоління. У 2019 році Ендрю Пшибильський та Емі Орбен провели дослідження, у якому показали: коли вчені аналізують великі набори даних, вони можуть обирати з десятків тисяч аналітичних шляхів і отримувати дуже різні результати21. Таке «мучення» даних дозволяє знаходити незначні ефекти, які радше є звичайним шумом. У підсумку цей шум опиняється в наукових журналах та гучних заголовках у медіа. І це одна з причин, чому ми маємо сотні досліджень про вплив соціальних мереж на психічне здоров’я із такими різноманітними висновками, і кожен табір прихильників чи противників може знайти щось на підтвердження власних поглядів.
Пшибильський та Орбен порівняли зв’язок між використанням цифрових технологій та благополуччям підлітків із впливом інших факторів. «Використання цифрових технологій пов’язане з благополуччям приблизно так само, як і вживання картоплі», — сказав Пшибильський22.
Одним із найгучніших голосів у цій сфері є автор бестселера «Тривожне покоління» Джонатан Гайдт. Спираючись на дослідження, які багато науковців вважають методологічно слабкими, він активно популяризує у світі ідею про руйнівний вплив соціальних мереж. Щонайменше його книга впливає на ухвалення політичних рішень: у 2024 році видання Reuters повідомляло, що книга «Тривожне покоління» була однією з причин австралійської заборони соціальних мереж для дітей віком до 16 років23. Прискіпливий погляд на дослідження, до яких апелює Гайдт, виявляє справжній хаос.
«По-перше, ця книжка продаватиметься великими накладами, оскільки Джонатан Гайдт розповідає страшну історію про розвиток дітей, у яку багато батьків схильні вірити. По-друге, твердження з книжки про те, що цифрові технології переналаштовують мозок наших дітей і спричиняють епідемію психічних захворювань, не має наукового підтвердження», — наголошує канадська професорка Кендіс Оджерс24.
Оджерс підкреслює, що Гайдт використовує величезну кількість кореляційних досліджень, а про чіткий причинно-наслідковий зв’язок годі й говорити. Сотні дослідників шукали великі ефекти, про які говорить Гайдт, але безрезультатно. Якщо асоціації знаходять, то вони свідчать не про те, що користування соціальними мережами є причиною депресії, а про те, що молодь із депресією користується соціальними мережами частіше, ніж молодь без депресії.
Статистик Аарон Браун також підкреслює, що Гайдт не має надійних доказів негативного впливу соціальних мереж25. Із 476 згаданих досліджень лише 22 містять дані про інтенсивне користування соціальними мережами або про серйозні психічні розлади серед підлітків, і жодне з них не має даних щодо обох цих аспектів. Загалом більшість досліджень дуже низької якості, а дві третини опубліковані до 2010 року.
Шукаючи винуватців у коміксах, відеоіграх чи соціальних мережах, ми ризикуємо приділити менше уваги справжнім причинам проблем, із якими стикається сучасна молодь. Науковці з року в рік проводять недосконалі дослідження, які радше заплутують, ніж дають відповіді, а ухвалені на такому підґрунті політичні рішення навряд виявляться ефективними. До речі, з’являються ознаки того, що заборона соціальних мереж в Австралії стикається з труднощами, адже тривожне покоління вдало обходить її26. Ймовірно, нам пощастить застати час, коли моральну паніку навколо соціальних мереж будуть згадувати з посмішкою, але яка технологія стане наступною? Не помилимося, зробивши ставку на ШІ: молодь уже активно ним користується, і лунають різні звинувачення, як-от у підбурюванні до самогубства чи деградації мислення27. Також з’являються низької якості дослідження, які мало що доводять28. Не за горами й реакції політиків.
А поки можна спокійно читати Ґете та їсти картоплю.
