7 березня 2025 року Росія завдала1 удару по Дністровській ГЕС у Чернівецькій області, внаслідок чого води Дністра забруднили нафтопродукти та інші небезпечні для довкілля й людини речовини. Вони поширилися у трьох українських областях і досягли Молдови, яка оголосила2 режим екологічної тривоги через інцидент. Разом із фахівцем зі збереження екосистем центру екологічних ініціатив «Екодія» Богданом Кученком зʼясовуємо, наскільки ці наслідки довготривалі, чи варто бити на сполох і чи можна притягнути Росію до відповідальності за екологічні злочини.
Наскільки ми можемо зараз оцінити масштаби витоку? Чи його вже ліквідували і чи можемо ми зʼясувати наслідки?
У води Дністра вилилося3 щонайменше півтори тонни нафтопродуктів (однак дані можуть бути неповні — ред.). Скоріш за все, вилив уже завершився, тому що йдеться про пошкодження електростанції. Це обʼєкт критичної інфраструктури, де будь-які пошкодження намагаються ремонтувати за декілька днів чи й годин. Відповідно, витік був короткочасним, і його локалізували.
Хоча чітко про це не вказується, але в річку могли потрапити мастила, нафтопродукти із трансформатора, які можуть бути доволі токсичними, особливо якщо трансформатори старі (а на багатьох електростанціях використовують саме такі). Якщо їх не оновлюють, то там можуть бути сполуки під назвою поліхлоровані біфеніли. Вони вважаються стійкими органічними забруднювачами. Це категорія речовин, які не розкладаються в навколишньому середовищі й довго накопичуються. Хоча їхня разова токсичність може бути не дуже високою, здатність до накопичення робить їх небезпечними. До того ж поліхлоровані біфеніли жиророзчинні: потрапляючи в організм, вони розчиняються і накопичуються передусім у жировій тканині. Тому в живих організмах їхня концентрація може бути значно вища, ніж у навколишньому середовищі — наприклад, воді чи ґрунтах. Я не готовий стверджувати, що витік справді спричинив вивільнення поліхлорованих біфенілів, але це найнебезпечніша сполука, яка могла би потрапити з пошкоджених трансформаторів у середовище.
Проте навіть у сучасних, «безпечніших» трансформаторах є трансформаторні оливи, суміші легких нафтопродуктів. Як і будь-які інші нафтопродукти, вони мають суттєву токсичність для водних екосистем. На щастя, вони розкладаються протягом декількох тижнів, але поки це відбудеться, такі сполуки завдають суттєвої шкоди: на поверхні води утворюється плівка, яка може спричинити дефіцит кисню у воді, від чого страждають насамперед риби. До того ж самі нафтопродукти поступово розчиняються у воді, і їх можуть споживати різні організми. Проте це все-таки краще порівняти з гострим отруєнням: воно швидко дає про себе знати, але є відносно короткотривалим.
Також у воду могло потрапити ракетне паливо, якщо зброю збивали над водоймою. Якщо паливо не згоріло і з певних причин пролилось у воду, воно теж може бути досить токсичним, особливо якщо говорити про старі ракети з радянських запасів.
На жаль, я не зустрічав інформації про те, які саме речовини зафіксовано в продуктах розливу і рівень яких речовин вимірювали, окрім нафтопродуктів і барію. Можливо, ці деталі не розголошують. А може, просто немає необхідного обладнання для того, щоб перевірити концентрацію — адже системи моніторингу довкілля в Україні працюють посередньо. Останніми роками за допомогою європейських партнерів лабораторії посилюють точково, але це залежить від регіону. Щоб охопити повний спектр хімічних речовин, навіть тих, які можуть потрапити в воду чи ґрунти з промисловості, потрібні величезні кошти. І що менш поширена в побуті певна хімічна речовина, то складніше знайти обладнання й реагенти, аби перевірити її концентрацію.
Які можуть бути наслідки впливу барію, перевищення концентрації якого підтверджене4?
Барій вважається одним із токсичних металів, який не відіграє важливої функції в нашому організмі. Відповідно, його допустимі концентрації є досить низькими. Навіть незначне потрапляння барію в середовище може призвести до шкідливих наслідків для живих організмів. Сполуки барію здатні до накопичення насамперед у водних рослинах, а також у рибі і молюсках. Для молюсків це типова ситуація, оскільки зазвичай вони є своєрідними природними фільтрами — очищують воду. І всі забруднювачі накопичуються в їхніх тканинах.
Багато залежить і від тривалості забруднення. Якщо концентрації швидко повернуться до норми, то, напевно, наслідки будуть помірними і не надто відчутними. Якщо забруднення буде тривати декілька тижнів чи місяців, тоді ефект біоакумуляції стане більш значним: що довше організм піддається впливу високих концентрацій, то більша шкода для нього.
Риби й молюски, скоріше за все, не загинуть. Вони далі житимуть, але підвищені концентрації впливатимуть на хімічні процеси організмів і на людей, які вживають їх у їжу. Тож наразі є підвищений ризик вживання риби і молюсків, виловлених з Дністра або Дністровського лиману.
Що стосується Чорного моря, сумніваюся, що в ньому будуть суттєві перевищення. Декілька тонн — це, звісно, суттєва шкода для довкілля, але в масштабах Чорного моря не критична. Чорне море впоралося навіть із підривом Каховської ГЕС. Тож тут усе обмежиться Дністром і частково — Дністровським лиманом, тому що далі ці забруднювачі просто «розбавляться» у величезних обʼємах морської води.
А ситуація в Дністрі залежить від того, наскільки ефективними були заходи з локалізації й вилучення, зокрема, нафтопродуктів. Бо півтори тонни — це хоч і не такий великий обʼєм, але якщо він розтечеться на кілометри за течією річки, його може бути дуже складно вилучити.
У цьому є більша проблемність розливу в річці порівняно із морем, оскільки єдине, що може прискорювати поширення забруднення в морі, — це шторм. У річці натомість є течія. І тому забруднювачі швидко поширюються вниз за течією, через що їх складно локалізувати, а заходи з очищення доводиться точково реалізувати на різних об’єктах.
У Міндовкілля заявили, що для локалізації встановлюють4 бонові загородження. Як вони працюють і наскільки це ефективно?
Бонове загородження — це плавучий ланцюг з пластикових елементів — порожнистих конструкцій, зʼєднаних у ланцюг довжиною кілька кілометрів. Вони плавають на поверхні води, і їх можна зафіксувати до будь-яких нерухомих об’єктів, щоб не змило течією. Вони затримують нафтопродукти, оскільки майже всі з них плавають на поверхні води. Тож бонові загородження просто не дозволяють плямі нафтопродуктів розтікатися середовищем. Тому їх важливо встановлювати якомога швидше. В умовах річки вони, можливо, не настільки ефективні, бо частина може «промиватися» під або над бонами. Але загалом це стандартний спосіб, хоч він і менш дієвий у цьому випадку, ніж у морі. Він дозволяє принаймні зменшити кількість нафтопродуктів, які будуть далі взаємодіяти із водними екосистемами.
Чи є ефективніші заходи для річок ніж бонові загородження?
Бонові загородження однозначно варто використовувати, якщо є помітні плями. Далі за допомогою насосів і фільтрів важливо відкачати все з поверхні й утилізувати. Але повністю очистити боновими загородженнями навіть в ідеальних умовах не вдасться. Потрібні препарати, які прискорюють розпад нафти — біодеструктори. Але це останній захід, коли вже все зробили і ще є точкові перевищення.
Є проміжний варіант — сорбент на зразок активованого вугілля. Можуть використовувати навіть саме вугілля або подібні сполуки. Вони здатні накопичити в собі забруднювачі.
Тобто загальна логіка така: спочатку за допомогою бонових загороджень локалізується місце забруднення, наскільки це можливо, з поверхні прибираються нафтопродукти механічним способом. Потім використовують сорбенти, щоб знизити концентрацію нафтопродуктів у товщі води, тому що частина з них вже могла розчинитись або її не можна забрати механічним способом. І наприкінці, якщо після використання сорбентів є перевищення концентрацій, використовують деструктори, щоб прискорити процес розпаду нафти.
Чи можуть біодеструктори негативно вплинути на екосистему?
Якщо їх використовувати в необхідній кількості, то ні. За своєю суттю, це бактерії, які здатні розщеплювати нафту. Вони вважаються безпечнішими, ніж старіші хімічні каталізатори, що прискорюють реакцію розпаду.
Наразі є повідомлення5 про забруднення в Одеській, Чернівецькій і Вінницькій областях. Яка географія впливу витоку?
За час, що минув після витоку, забрудники вже дійшли до нижньої течії Дністра, тобто туди, де здійснюється водозабір для Одеси, хоча мені не траплялася інформація про концентрації. Тобто через сам факт того, що вони дійшли, не варто панікувати. Цілком можливо, що концентрації вже низькі й не становлять суттєвої шкоди.
Наприклад, станом на 18 березня у Вінницькій області й Молдові не було6 перевищення концентрації нафтопродуктів, але залишалося перевищення концентрацій барію.
Якщо концентрація цих забруднювачів вже мала би бути доволі низькою, наскільки виправданою з точки зору екології є така активна реакція2 Молдови на цей викид?
Мені здається, тут послуговувалися логікою «краще перепильнувати, ніж недопильнувати». Якщо є небезпечна ситуація, влада попереджає населення, щоб у разі чого воно було готовим.
Нафтопродукти — це той різновид забруднювачів, який часто потрапляє в воду навіть у мирний час. Що й казати про війну: за чотири роки повномасштабного вторгнення регулярно «прилітало» по автозаправках, нафтосховищах, електростанціях. Забруднення нафтопродуктами, на жаль, стало звичним для людей, які мають на нього реагувати.
Але Дністер дуже важливий для водопостачання. Це найбільша річка Молдови, і до 80% її населення споживає4 воду саме звідти. Тому, напевно, для них це питання стоїть особливо гостро.
Якщо Дністер настільки критичний для Молдови у водопостачанні, наскільки екологи України і Молдови активно співпрацюють в питанні забруднення річки?
У 2012 році Україна і Молдова підписали7 договір про співробітництво у сфері охорони і сталого розвитку басейну Дністра. Одним із ключових завдань цього договору є саме зменшення і запобігання його забрудненню.
Це поширена практика. Стосовно більшості транскордонних річок, які течуть територією двох і більше країн, є міжнародні угоди різного рівня, покликані врегулювати питання водокористування і забруднення води.
Зі зрозумілих причин в таких угодах більш зацікавлені країни, які розташовані нижче за течією. Тобто у випадку Дністра для Молдови це критичніше. Хоча тут ситуація специфічна: хоч Молдова й розташована нижче за течією, але водозабір для Одеси відбувається ще нижче, бо перед впадінням в лиман Дністер повертається на територію України. Тож ми в цьому теж зацікавлені. Переважно співпраця відбувається на рівні урядів і державних органів, що контролюють ці процеси.
Громадські організації, зокрема наша, радше можуть привертати увагу до проблем, якщо уряди не допрацьовують в контексті моніторингу, мінімізації скидів від промислових джерел — те, що не пов'язане з війною, бо на воєнні ризики дуже важко вплинути. Питання предметної співпраці лежить на державах.
Ви сказали, що витік нафтопродуктів зараз не є чимось незвичним для екосистем, особливо в Україні. Які водні екосистеми від цього найбільше страждають?
Коли проливаються нафтопродукти, вони не завжди потрапляють у воду. Часто це забруднення ґрунтів — можливо, навіть частіше, бо нафтобази, заправки, енергетичні, промислові підприємства бувають віддаленими від великих водних обʼєктів. Виняток становлять електростанції, біля яких є великі водойми-охолоджувачі. Але в інших випадках йдеться радше про забруднення ґрунту.
Проте, думаю, найбільший ризик все-таки — для закритих водойм, тобто озер, ставків, де немає течії. З одного боку, їх простіше очистити технічно, тому що не розмиваються нафтопродукти. Але якщо немає фільтрів, обладнання для механічного очищення, сорбентів і біодеструкторів або вони доставляються невчасно, то забруднення не має куди «розійтися», не існує великого обсягу води, який би їх «розбавив». Таке забруднення завдає значної шкоди водним екосистемам невеликих стоячих водойм.
Що важче очистити: ґрунт чи воду?
Усе залежить від того, на якому етапі це робити. Якщо одразу, то легше очистити невелику стоячу водойму. Тому що нафтопродукти просочуються в ґрунт, і потрібно згрібати екскаваторами весь його верхній шар на глибину просочування цих нафтопродуктів. Глибина ж залежить від щільності ґрунтів: це піщаний, глинистий чи чорнозем. Коли ґрунт піщаний чи має більші фракції, нафтопродукти просочуються швидше і навіть можуть потрапити в ґрунтові води. Якщо ґрунт щільніший (наприклад, глинистий), просочування відбувається значно повільніше. Але в будь-якому разі це складний і витратний процес. Щоб локалізувати й ефективно ліквідувати наслідки проливу однієї тонни нафтопродуктів, потрібно витратити щонайменше декілька тисяч, а часто навіть десятки тисяч доларів, тому що всі ці технології коштовні.
Чи достатньо в України фінансових і людських ресурсів, щоб впоратися з забрудненнями, які стаються, зокрема, через бойові дії?
Зрозуміло, що людям, які цим займаються, непросто в умовах, коли в будь-який день може прилетіти — невідомо куди, невідомо скільки. Але масштабної катастрофи з блискавичними наслідками ми, на щастя, не спостерігали, якщо не брати до уваги підрив Каховської ГЕС і кількох подібних випадків.
Траплялося, що не було можливості щось робити, тому що ситуація відбувалася або на лінії фронту, або на території, яка регулярно обстрілюється. Але в тилу, мені здається, держава справляється.
Які ще кілька випадків, окрім руйнування Каховської ГЕС, ви маєте на увазі?
Я згадую, як у 2022 році Росія системно била по нафтопереробних заводах. Регулярно прилітало в Кременчуцький8. Так само в 2022 році були удари по нафтосховищах. Це нижчий рівень ніж підрив Каховської ГЕС, але одні з найсерйозніших випадків.
Проте оцінити ступінь їхньої шкоди складно, тому що офіційно не повідомляли про масштаби витоків нафтопродуктів — це чутлива інформація для держави. А від того, скільки їх згоріло чи пролилося, залежить, наскільки важкими були наслідки для екосистем.
Думаю, Держекоінспекція фіксує ці дані. Також у нас є Спеціалізована екологічна прокуратура, яка займається супроводом злочинів проти довкілля. Ці дані моніторяться й можуть стати предметом позовів. Але варто розуміти, що в нас насправді є тисячі випадків завдання такої суттєвої шкоди довкіллю.
Наша громадська організація, «Екодія», веде власний реєстр таких випадків. У нас на сайті є мапа9, на якій зафіксовані офіційні повідомлення від органів державної влади або медіа з посиланням на чиновників чи інших посадовців. Наразі в нашому реєстрі вже є 2669 випадків.
Проте це лише офіційно відомі. Насправді їх, на жаль, більше. Туди входять і випадки шкоди для наземних екосистем (наприклад, лісові чи степові пожежі після обстрілів), водних екосистем (переважно повʼязані із забрудненням), удари по енергетиці, промисловості, сільськогосподарських об’єктах. Наприклад, у 2022 році був удар10 по птахофермі в Херсонській області — загинуло багато тварин, і постала потреба в утилізації їхніх тіл, а це теж екологічний виклик, який може перерости в проблему.
Таких інцидентів багато, і по кожному з них екологічна прокуратура має вести окрему папку документів, щоб потім можна було звернутися до міжнародного суду і вимагати компенсації з боку Росії. Це складний процес, і в кожному випадку треба вести окрему справу.
Але для того, щоб довести шкоду, потрібно мати вихідні дані: що було до війни. А як я вже згадував, у нас моніторили дуже небагато параметрів. Наразі ухвалено закон — не цілісний, а, по суті, закон про внесення змін до інших законів — щодо запровадження систем моніторингу довкілля, який передбачає низку заходів щодо того, як має відбуватися моніторинг. Але він повноцінно запрацює лише після скасування воєнного стану. Напевно, це пов’язано з обмеженими ресурсами держави в умовах війни.
Можливо, щось покращилося через більшу увагу до України і міжнародну допомогу. Але повноцінна система моніторингу довкілля почне якісно розвиватися лише після завершення війни. Це дуже сумно, але такі реалії, і доводиться експериментувати з методологіями для того, щоб зібрати релевантні дані й знайти підтвердження або спростування зв’язку конкретних забруднень з наслідками війни.
