Масове осушення торфових боліт середини ХХ століття обернулося низкою екологічних криз — від пожеж на торфовищах до втрати біорізноманіття. Чи можна їх відновити і навіщо це робити сьогодні? Регіональний координатор проєкту «Дике Полісся», Франкфуртського зоологічного товариства в Україні Сергій Сорокін розповів про ціну осушення, уроки інших країн і те, чи має українське Полісся шанс на друге життя.
За останні 100 років в Україні було осушено понад мільйон гектарів боліт1. Які найбільш довготривалі та руйнівні наслідки осушення боліт у середині ХХ століття? До чого сьогодні це призвело? Наскільки значними були втрати флори та фауни?
Для загального розуміння слід згадати, що торфове болото — це надмірно зволожена ділянка суходолу з постійним або тривалим застійним зволоженням, де внаслідок неповного розкладання рослинних решток у безкисневих умовах відбувається накопичення торфу.
За різними оцінками науковців та експертів, в межах української частини Полісся справді осушили надзвичайно великі площі боліт. Тодішні наукові дані (Україна вже мала на той час сучасні кордони), свідчать про наявність 1 146 300 гектарів торф’яних боліт і додатково 801 500 гектарів боліт із товщиною торфу понад 50 сантиметрів14.
Такі масштаби осушення торфових боліт, спрямлення і каналізування русел річок у довготривалій перспективі викликали низку негативних екологічних наслідків: зміну гідрологічного режиму територій (жорсткі повені, зниження рівня ґрунтових вод), втрату малих річок та водотоків, зміну клімату — зростання викидів вуглецю, посилення посух, деградацію ґрунту та просідання поверхні, підвищення пожежної небезпеки, скорочення біорізноманіття й загалом деградацію болотних екосистем.
Дослідження в Чорнобильському біосферному заповіднику. Фото Франкфуртського зоологічного товариства
Торфові болота є «нирками» річок. Вони накопичують воду, особливо активно під час танення снігу, і поступово віддають її у водойми. Особливо це важливо під час паводків і повеней, коли торфові болота здатні швидко поглинати воду і зменшувати кількість води, що загрожує людським помешканням.
Після осушення торф починає швидко розкладатися і викидати в атмосферу вуглекислий газ, що накопичувався тисячоліттями. Сухий торф швидко деградує, він вже не може накопичувати воду, легко займається. Пожежі на осушених торфових болотах загасити дуже складно. До речі, саме тому мешканці Києва регулярно скаржаться на забруднення повітря — через пожежі на осушених торфових болотах.
Перші 20 років осушені низинні (яких більшість) торфові болота є продуктивними агросистемами, але потім швидко деградують, і ґрунти стають непридатними для сільськогосподарського виробництва. Звичайно, втрачаються природні екосистеми, що були не лише оселями існування диких видів тварин, але й місцем, де мешканці збирали журавлину, чорниці, мед.
Безсумнівно, є індикаторні види як серед флори, так і серед фауни, які надзвичайно швидко реагують на зміну гідрологічного режиму та втрату вологи. Разом із болотами зникають і фонові (сфагнуми, осокові, дикорослі ягоди — як-от журавлина), і рідкісні види рослин (росичкові, болотяні орхідеї, косарики болотяні, шейхцерія болотна, вовче тіло болотне) і тварин (лелека чорний, підорлик великий, глушець).
Окремі детальні оцінки втрат біорізноманіття внаслідок осушення боліт та торфовищ я би пропонував віднести до актуальних наукових досліджень сьогодення, адже сучасних оцінок для українського Полісся практично немає.
Чи бували такі масштабні осушення в інших країнах (наприклад, чи можемо порівнювати нашу ситуацію з перетворенням торфовищ на сільськогосподарські землі у Польщі2 або більш віддалених країнах, як-от Індонезія3)? Чи були проєкти з відновлення, на які ми можемо орієнтуватися?
Так, на жаль, тренд осушення значних площ водно-болотних територій був притаманний і для Польщі, і для Нідерландів, Ірландії, балтійських та скандинавських країн. До прикладу, Німеччина має 2 мільйони гектарів торф’яних угідь, понад 90% з яких деградовані4 й зараз використовуються для сільського та лісового господарства або як землі для поселень та транспортної інфраструктури.
Можна сказати, що на сьогодні вже є напрацьована «дорожня карта» з етапами оцінювання і планування, технічної підготовки, практичного впровадження та подальшого моніторингу для відновлення порушених сільськогосподарською меліорацією або торфовидобутком болотних екосистем, яку наразі ми адаптуємо під сучасні українські реалії.
Болота відіграють важливу роль у регулюванні змін клімату. Як саме це відбувається? Йдеться насамперед про утримування прісної води і загрозу пожеж? І навпаки: наскільки зміни клімату ускладнюють процес відновлення?
Болота — це справжні «титани» у боротьбі зі зміною клімату, які діють набагато ефективніше за ліси в певних аспектах. Вони депонують вуглець. Це найважливіша екологічна роль боліт. Болота займають5 лише 3% суші, але зберігають у собі 30% усього ґрунтового вуглецю планети — це вдвічі більше6, ніж усі ліси світу разом узяті. У вологому середовищі без доступу кисню рослини не перегнивають повністю, а перетворюються на торф, «консервуючи» вуглець на тисячоліття.
Болота — це також гідрологічний «амортизатор». Вони накопичують прісну воду під час паводків і поступово віддають її у посушливі періоди, підтримуючи рівень річок. Це критично важливо для адаптації до кліматичних екстремумів.
Йдеться і про охолодження території: випаровування вологи з боліт створює ефект «природного кондиціонера», знижуючи температуру навколишнього повітря.
Зміни клімату та глобальне потепління підвищують ризики виникнення пожеж в природних екосистемах, не виняток і торфовища. Торфові пожежі дуже складно загасити через глибоке залягання торфу. Фактично, торфова пожежа може відбуватися роками, адже торф тліє під поверхнею. Тож пожежа може бути практично непомітною, але значно пошкоджувати або знищувати торфʼяник. Крім цього, глобальне потепління прискорює випаровування води з болотних екосистем, що негативно впливає на їхні клімато- та водорегулювальну функції.
Наприклад, деякі експерти гідрологи та гідрогеологи з якими ми консультувалися на початкових етапах проєкту «Дике Полісся», зазначали, що немає сенсу проводити відновлювальні роботи, зокрема, на болотному масиві Сира Погоня, що входить до складу Рівненського природного заповідника, оскільки в екосистему болота більше не надходитиме достатньо води. Були побоювання, що позитивних екологічних наслідків не буде, оскільки, за їхніми словами, рівень води занадто низький, і в поєднанні зі зміною клімату (тепліші, менш сніжні зими та спекотніше літо) це не призведе до жодних результатів.
Дослідження в Чорнобильському біосферному заповіднику. Фото Франкфуртського зоологічного товариства
Експертний консорціум Товариства охорони птахів України мав думку, що необхідно застосувати ландшафтний підхід у цілому (наприклад, відновити одразу весь масив), але надто велика кількість окремих землекористувачів та обмежене фінансування рідко дозволяють застосувати такий цілісний підхід.
Незважаючи на це, ми вирішили залучити Сиру Погоню та інші ділянки відновлення, і, враховуючи цю сніжну холодну зиму ( що означає велику кількість води навесні), все ще є надія відновити ландшафт, щоб він був більш стійким до зміни клімату в майбутньому, перш ніж можуть настати менш сприятливі погодні умови.
Також в межах нашого проєкту «Дике Полісся»7 Франкфуртське зоологічне товариство взяло на себе додаткову функцію з допомоги національним паркам та заповідникам на Поліссі у надзвичайних ситуаціях, що забезпечило оперативну та ефективну допомогу в критичних випадках. Серед іншого, ми закупили сучасне пожежне обладнання для Рівненського та Древлянського природних заповідників і допомогли з перевезенням семи пожежних автомобілів, провели термінові ремонти наявних транспортних засобів, що використовуються для патрулювання та виявлення осередків пожеж, встановили систему відеонагляду для моніторингу пожеж у національному парку «Пуща Радзівіла».
Чи трапляється, що болота вже неможливо відновити? У яких випадках так стається? Чи були в Україні невдалі проєкти з відновлення боліт і якщо так, то з яких причин вони не спрацювали?
Відновлення боліт, або реветтинг, — складний процес. І, на жаль, існують сценарії, коли повернути екосистему до первісного стану неможливо або вкрай важко. Болото вважається «втраченим», якщо відбулися незворотні структурні зміни.
Перша — глибока мінералізація та осідання торфу: коли болото осушене десятиліттями, торф не просто сохне, а «згорає» (окислюється) та швидко мінералізується, перетворюючись на звичайний ґрунт. Якщо шар торфу повністю деградував, екосистема втрачає здатність утримувати воду, як це відбувалося раніше.
Дослідження в Чорнобильському біосферному заповіднику. Фото Франкфуртського зоологічного товариства
Друга — зміна рельєфу та забудова. Якщо на місці болота звели дамби, дороги або житлові масиви (як-от у заплаві річки Ірпінь), гідрологічний цикл порушується настільки, що звичайне затоплення не допоможе — вода просто не буде затримуватися або затоплюватиме інфраструктуру.
Третя — забруднення хімікатами. У разі інтенсивного використання осушених земель під агросектор, ґрунт насичується пестицидами та мінеральними добривами. При спробі затоплення ці речовини вимиваються у воду, перетворюючи потенційне болото на токсичне джерело цих речовин.
Яку площу нам потрібно відновити, щоб говорити про сталість болотних екосистем?
Орієнтири масштабів відновлювальних робіт мають визначатися як поточною оцінкою площі деградованих та частково втрачених територій (де торфʼяник вже «мертвий»), виходячи з площ осушення, так і за загальноєвропейськими стандартами, до яких ми маємо прагнути.
Слід сфокусуватися на таких цільових показниках відновлення. До 2030 року потрібно відновити щонайменше 30% осушених торфовищ, які використовуються в сільському господарстві. До 2040 року ця територія має зрости до 40%, до 2050 року — до 50%.
Це якщо говорити в контексті положень Регламенту8 ЄС 2024/1991 Європейського Парламенту та Ради від 24 червня 2024 року «Про відновлення природи та внесення змін до Регламенту (ЄС) 2022/869», до якого Україна поступово адаптує законодавство.
Враховуючи, що на українському Поліссі зосереджено близько 900 тисяч гектарів деградованих боліт, то відновлення навіть 30% ділянок означатиме для нас та наших колег необхідність проведення такої роботи на сотні тисяч гектарів осушених боліт.
На сайті проєкту9 Франкфуртського зоологічного товариства вказано, що ви сфокусовані «на відновленні водно-болотних угідь, пошкоджених діяльністю людини, наприклад, встановленням дренажних систем та видобутком бурштину». Чи ці проблеми актуальні й сьогодні? Чи стоять на заваді відновленню держава або бізнес чи поодинокі незаконні видобувачі бурштину?
Екологічні наслідки в межах одного лише Білоозерського масиву Рівненського природного заповідника, повʼязані з нелегальним видобутком бурштину, насправді значні та ще й тривалі. І якщо бодай не спробувати вжити заходів з повторного оводнення, ці території можна втратити назавжди. Варто принаймні спробувати підняти рівень ґрунтових вод, щоб уникнути повної втрати торфовища. Наразі існують певні ризики для природоохоронних ініціатив з відновлення боліт та торфовищ, оскільки набирає обертів кампанія з продажу Держгеонадрами на аукціонах дозволів на добування корисних копалин: бурштину, торфу. І дуже часто такі ділянки межують вже з наявними територіями природно-заповідного фонду, до того ж суворої категорії заповідності, як той самий Рівненський природний заповідник.
Зокрема, Держгеонадра продали ТОВ «Харківуглезбут» за 16 мільйонів гривень на аукціоні ділянку Єльне-1 під подальший видобуток бурштину. Ця ділянка безпосередньо прилягає до території болотного масиву Сира Погоня, що перебуває у складі Рівненського природного заповідника. Проте ми віримо та сподіваємося, що переможе здоровий глузд, а не економічна складова та популізм чиновників.
Чому для відновлення обрали саме ділянки Рівненського і Чорнобильського заповідників?
Наші партнери з Фонду Міхаеля Зуккова провели техніко-економічну оцінку потенційних місць для відновлення в українській частині Полісся. Вони розглянули багато аспектів, зокрема просторові, екологічні та гідрологічні характеристики ділянок. Увагу звертали на розташування та площу ділянок, тип торфовищ, наявність чи відсутність дренажних систем, їхній поточний стан та розмір, максимальну температуру поверхні землі та частоту ландшафтних пожеж, правовий статус територій та зацікавлених сторін, очікувану складність та вартість відновлення. Експерти визначили п’ять ділянок (загальною площею 20 тисяч гектарів) з найкращими перспективами для успішного відновлення й узгодили подальші дії із зацікавленими сторонами.
Зрештою обрали перспективні для відновлення гідрологічного режиму території — болотні масиви Сира Погоня та Сомине в межах Рівненського природного заповідника та ще одна ділянка в межах заплави річки Уж на території Чорнобильського радіаційно-екологічного біосферного заповідника.
Рівненський природний заповідник має один із найцінніших торф’яників України. Він містить чотири 10 з десяти в усьому Поліському регіоні. Цей район має одні з найбільших торф’яних масивів в Україні та навіть Європі. Однак частина торф’яників історично були осушені, що призвело до деградації. Хоча найкраще збережені райони отримали захист, вони все ще частково постраждали. Щоб зупинити подальшу деградацію та зміцнити кліматичну стійкість у цих унікальних екосистемах, ми почали тісно співпрацювати з заповідником.
Чорнобиль обрали насамперед через зростаючий ризик масштабних торф’яних та лісових пожеж, пов’язаних з осушеними водно-болотними угіддями та зміною клімату. Відновлення водно-болотних угідь має вирішальне значення для підвищення вогнестійкості та скорочення викидів вуглецю від пожеж. Додатковим ключовим фактором була наявність проактивних, досвідчених наукових кадрів та персоналу Чорнобильского радіаційно-екологічного біосферного заповідника.
Наскільки проблематичний наразі доступ до Чорнобильського заповідника? Чи не вплинула на ваш проєкт присутність військових на цій ділянці?
Ми постійно відвідуємо проєктну територію, де це відносно безпечно, разом зі співробітниками наукового відділу Чорнобильського заповідника. Це колишні меліоративні системи «Уж-1» та «Галло». Проте територія Зони відчуження завжди була особливим об’єктом, і для її відвідування потрібне завчасне оформлення відповідних дозволів та перепусток через Державне агентство з управління зоною відчуження. Завдяки підтримці та розумінню важливості цього міжнародного природоохоронного проєкту з боку керівництва Заповідника нам вдається вирішувати питання доступу до проєктної території.
Дослідження в Чорнобильському біосферному заповіднику. Фото Франкфуртського зоологічного товариства
Водночас з боку наших військових дійсно є певна заборона, оскільки територія прилегла до прикордоння, тож на доволі значну частину проєктної ділянки наразі потрапити неможливо. Заходи з відновлення гідрологічного режиму залучатимуть і цю ділянку (орієнтовно це близько 25 % від загальної території проєкту), проте будуть реалізовані за можливості після стабілізації безпекової ситуації.
Наразі проєкт на етапі гідрологічного моніторингу. Як це відбувається на практиці? Чи можна вже говорити про певні результати і простір для масштабування?
Розкажу на прикладі Рівненського природного заповідника, як на практиці відбувається гідрологічний моніторинг. Система гідрологічних моніторингових станцій11 (гідрологічних постів) у Рівненському природному заповіднику складається з 21 елемента, розташованого на кожній із чотирьох заповідних підтериторій: Переброди, Сира Погоня, Сомине та Біле. Дані про рівень води збираються що два тижні вручну й зберігаються на папері та в базі даних.
Попередні дані з гідрологічних постів отримали працівники Рівненського природного заповідника з 2016 по 2023 роки. Однак з’ясувалося, що методи збору даних відрізнялися в окремі роки, а їхня точність була недостатньою для формулювання однозначних висновків. Тому проєкт «Дике Полісся» відмовився від використання цих даних.
Дослідження в Чорнобильському біосферному заповіднику. Фото Франкфуртського зоологічного товариства
Для покращення їх збору у майбутньому ми встановили стаціонарні рейки на гідропостах, які легко можна читати; провели навчальні тренінги для рейнджерів з використання моніторингового застосунка SMART (Spatial Monitoring and Reporting Tools); забезпечили рейнджерів смартфонами із цим застосунком; встановили дві лінії моніторингових свердловин на болотному масиві Сира Погоня з автоматичними датчиками рівня підземних вод та кілька контрольних гідрологічних точок для порушених та непорушених типів оселищ; додатково розмістили п’ять датчиків на ділянках з різним ступенем антропогенного впливу — від повністю осушених до природних. Це дозволить значно покращити якість фіксації даних і їхню репрезентативність.
Чим відрізняється відновлення боліт на незаповідних територіях? З якими труднощами у такому разі можна зіткнутися?
Наразі ми сфокусовані на проведенні робіт з відновлення природного гідрологічного режиму саме в межах територій природно-заповідного фонду. Проте основними труднощами може бути недостатнє розуміння суті проблеми місцевим населенням, яке проживає на прилеглих до заповідних територіях. Далеко не всі розуміють, навіщо взагалі відновлювати болота, бо це ж трясовина, комарі тощо. Тому ми активно проводимо просвітницьку роботу і роз’яснюємо, навіщо ми це робимо. Зокрема, нещодавно вийшов документальний науково-популярний фільм «Природний кордон»12. Впевнений, що після його перегляду у більшості взагалі зникне питання, як і навіщо зберігати екосистеми боліт.
Наразі чимало екологічних організацій займаються темою відновлення боліт. Чи є між цими проєктами координація? Чи потребує Україна більш структурованого підходу, можливо, на законодавчому рівні?
Франкфуртське зоологічне товариство в Україні активно співпрацює з ПРООН (активно займаються відновленням торфовищ в межах колишніх сільгоспугідь та питаннями розвитку в Україні), Українським товариством охорони птахів (також проводять активну діяльність та реалізують природоохоронний проєкт з відновлення торфовищ у природному заповіднику «Древлянський») та з Rewilding Ukraine (якa працює з відновленням дельти Дунаю).
Я би сказав, що взаємодія з колегами-природоохоронцями та екологічними громадськими організаціями, звісно, є, однак хотілося б, щоб і органи державної влади, які опікуються питаннями збереження довкілля в Україні, виявляли більшу активність та приділяли увагу виконанню тих міжнародних зобов’язань, які у нас є зокрема в межах Рамсарської конвенції.
Дослідження в Чорнобильському біосферному заповіднику. Фото Франкфуртського зоологічного товариства
Відновлення водно-болотних угідь потребує значних коштів та залучення інвестицій, тож для України насамперед важливо зберегти ті болотні масиви, що залишились. Першим кроком може бути змінення кордонів наявних Рамсарських угідь на торфових болотах так, щоб Рамсарський статус отримав весь масив, а не лише його частина, як у випадку із Сирою Погонею. Тоді й продати таку ділянку на аукціоні буде набагато складніше: це вже буде порушенням міжнародних зобовʼязань. Звичайно, потрібна й активізація зусиль зі створення нових Рамсарських угідь.
Маємо сподівання, що дії з боку нинішнього Мінекономіки, як то нещодавно оприлюднений проєкт13 постанови Уряду «Про особливості правового режиму використання земель під торфовищами та можливі види їх цільового призначення», створить найближчим часом необхідне правове підґрунтя для охорони та збереження торфовищ в Україні.
