«Болота — це унікальні екосистеми», — так завжди каже на своїх екскурсіях гід у дику природу, засновник природничого центру «Міжрічинська пуща», автор книжки «Загублений світ Полісся. Природа та люди великих боліт» Андрій Сагайдак. Він розповів нам про те, чому болота є важливими для природи та людства, що є причиною зникнення боліт Полісся та чи можна цьому запобігти.
Болото — унікальне середовище існування багатьох видів, як і будь-яка природна екосистема. Є набір біорізноманіття, притаманний, наприклад, для степів, листяних лісів чи пустель. Болота теж мають свою характерну флору і фауну. Існують і види рослин, у яких наукові назви містять слово «болотний». Наприклад, півники болотні, шейхцерія болотна, вовче тіло болотне пристосовані до специфічних умов боліт і ростуть тільки тут. Якщо зникнуть болота, то з ними зникне цілий комплекс видів, адже поза болотами вони існувати просто не можуть.
Болота є важливими «резервуарами» прісної води. Звісно, це не льодовики, але у світовому масштабі загальний запас води у болотах уп’ятеро більший1 за загальний об’єм води у річках.
Болота відповідальні за повноводність річок. Наприклад, в Україні й зокрема на Поліссі більшість річок рівнинні, тобто мають болотне походження — навіть такі великі, як Дніпро, Десна та їхні численні притоки. Вони течуть не з льодовиків, як це буває у гірській місцевості.
У болота вода набирається під час сніготанення чи рясних злив. Далі вона відстоюється, відфільтровується (адже болота слугують природними фільтрами — відфільтровують воду шари торфу). Потім надлишок води поступово витікає у річки. Тож болота — це велетенські «губки» у низинах, які вбирають воду, очищають її та поступово віддають річкам.
Фото Андрія Сагайдака
Для багатьох людей така роль боліт неочевидна. Адже туристи часто мене запитують навесні: «Болото затоплене через те, що Десна розлилася?». Але насправді це Десна вийшла з берегів, бо довколишні болота переповнилися водою, яка тепер тече в річки.
Болота ефективно поглинають і утримують вуглець. Про таке значення нині особливо люблять згадувати кліматологи й екологи. Чому саме болота, а не ліси чи степи? Грубо кажучи, в лісі рослинність теж поглинає вуглекислий газ, вуглець із якого накопичується у деревних стовбурах, гілках та листі. Але згодом листя опадає, гілки й стовбури відмирають і поступово цілковито розкладаються, або, як кажуть науковці, мінералізуються. При цьому мінерали із органічних решток повертаються у ґрунт, а утворений під час гниття вуглекислий газ — у атмосферне повітря.
А ось у болотах нічого повністю не розкладається. Так відбувається через те, що в товщі перезволожених болотяних відкладів практично не міститься кисню. Це майже унеможливлює розвиток бактерій і, відповідно, гниття тут майже не відбувається. Відмерлі рослини тут ніби муміфікуються і відкладаються у вигляді торфу. Болота тисячоліттями накопичують торф (напіврозкладені рослинні рештки), а відтак тримають у собі величезні запаси вуглецю, який не повертається назад у атмосферу.
Болота — живі літописи природи. Адже торф наростає2 у середньому по міліметру за рік. Отже, якщо ми копнемо торф з глибини пів метра, це будуть рослинні рештки, яким приблизно 500 років, на глибині метра — 1000 років.
Ці рослинні рештки можна вивчити під мікроскопом і з’ясувати, як змінювалася рослинність на болоті. До того ж у торфовищах, крім решток болотяних рослин, у хронологічній послідовності відклалися й чудово збереглися пилкові зерна усього, що колись квітнуло довкола болота. Тож якщо, наприклад, у нас на Бондарівському болоті поклади торфу — шість метрів завтовшки, ми можемо за допомогою спеціального бура дістати проби торфу із різних глибин. За такими зразками торфу можна безпомилково визначити, як змінювалася рослинність тут за останні шість тисяч років. За цими даними можна аналізувати й давні зміни клімату, оскільки вони впливали на видовий склад рослин, а ще свої сліди у товщі торфу залишили і давні посухи та пожежі.
Іноді, крім залишків рослин, у болотах знаходять і дещо цікавіше. Наприклад, на полі Берестейської битви знаходили добре збережені шкіряні і дерев’яні козацькі речі, які пролежали там з XVII століття3. В умовах же більш вологого і прохолодного клімату, наприклад, навколо Північного моря — у Нідерландах, Данії, Британії, на півдні Швеції — в мохових болотах знаходили людські тіла, яких називають «болотяні люди»4. Траплялися історії, коли у торфі знаходили трупи та викликали поліцію. Людські рештки були почорнілими, але мали збережені м’язи, шкіру, удавку на шиї, залишки одягу. При розтині навіть вдавалося дослідити вміст шлунку, а виявлялося, що тілу вже близько двох тисяч років. Такі тіла нагадують мумії, тільки замість бальзамування і висушування їх консервацію забезпечив кислий вологий і прохолодний торф мохового болота5.
Фото Андрія Сагайдака
Також болота мають оборонне значення. Колись вони затримували татарську кінноту, а вже в наш час перепиняли шлях російським військам. Від початку повномасштабної війни болота, фактично, допомагали захистити Київ. Адже на півночі України боліт багато, і навесні 2022 року вони добряче стримували просування ворожої важкої техніки.
Окрім того, болота — це частина традиційної культури Полісся: їх згадують у шептаннях і замовляннях — у болото відсилають хвороби та неприємних людей; ще донедавна місцеві жителі вірили, що в болотах водяться русалки, і навіть окрема міфічна істота — болотяник6. Це персонаж східнослов’янської міфології, який міг заманювати людей у болото.
Традиційно болота Полісся служили людям мисливськими угіддями, сінокосами та пасовищами. Випасати частіше старалися на сухих місцях, а болота використовувати під сінокоси. На Поліссі — бідні піщані ґрунти, тому трави майже немає. Ще 20 років тому і раніше, коли тримали більше худоби, на болоті будували курені й косили молоду осоку. Виносили на ношах на острівці, щоб просохла, складали копиці й чекали на морози, щоб болото навколо промерзло. Тоді робили дороги для саней і вивозили в село.
Деякі поліські села, зі слів старожилів, вижили під час Голодомору саме завдяки болотам, у яких люди масово ловили в’юнів (болотяна риба, яка може жити в умовах дефіциту кисню). Досі на болотах збирають ягоди журавлини (журавлина болотна росте лише на мохових болотах), заготовляють лікарські трави і лозу для плетіння тощо. Тобто болота є джерелом ресурсів для місцевих жителів.
Сучасні люди нерідко пов’язують господарське значення боліт винятково з заготівлею торфу. Адже висушеним його можна використовувати як паливо. Насправді ж цей спосіб використання далеко не найкращий, адже він призводить до знищення боліт, площа яких і так неухильно зменшується.
Причини зникнення боліт
Болота Полісся зникають через осушення, добування торфу та бурштину, а також через глобальні кліматичні зміни.
Після Другої світової війни була масштабна програма з меліорації заболочених земель. Тобто осушення боліт вважалось корисною справою, але справжні наслідки не врахували.
Радянські меліоратори виходили, мабуть, із того, що тоді опадів було багато, і на Поліссі відбувалися процеси заболочування земель. Вважалося, що річки і так є повноводними, болота їм не потрібні. А болота, мовляв, можна перетворити на ріллю. Була також і програма з осушування заболочених лісів задля отримання більш високопродуктивних лісових насаджень. Як результат, такий радянський підхід із його гігантськими масштабами «покращення природи» призвів до того, що осушили більшість боліт Полісся.
Цікаво, що місцеве населення сприймало осушення боліт винятково негативно. Адже люди звикли до певного ландшафту, знали, що болото — це вода, сінокоси, риба, дичина тощо. Як з’ясувалося пізніше, заходи з осушення боліт не виправдали себе. Певний час на меліорованих землях отримували урожаї, але торфовий ґрунт — не найкращий. До того ж на осушеному торфі часто бувають пожежі, а переораний сухий торф ще й схильний до розвіювання внаслідок вітрової ерозії.
Ще одна причина поганого стану боліт — нелегальне видобування бурштину. Адже на правобережному Поліссі бурштинники, перекопуючи сотні гектарів земель, знищують не тільки ліси, але й інші природні екосистеми, зокрема болота.
Щодо офіційного торфовидобування, то на Поліссі є діючі підприємства, наприклад, Смолинський, Озерянський чи Замглайський торфобрикетні заводи. Тобто є болотяний масив, біля нього — торфобрикетний завод і при ньому — робітниче селище. Під час добування торфу болото цілком знищується, але не можна просто так закрити ці підприємства, бо це викличе соціальну напругу. До того ж торф як паливо досі є затребуваним в Україні, хоча таке його використання вже наприкінці ХХ століття деякі науковці вважали варварством. Адже з торфу можна добувати целюлозу, бітуми, технічні спирти тощо. Тож просто спалювати такий цінний ресурс для обігріву щонайменше нераціонально.
Фото Андрія Сагайдака
Трапляються й випадки напівлегального торфодобування, коли землевласники без оформлення належних дозволів копають торф і продають його селянам та дачникам як органічне добриво для городів під виглядом чорнозему. Нерідко люди плутають торф із родючим чорноземом через темний колір. Та чорнозем утворюється тільки в умовах недостатнього зволоження, під степовою рослинністю, а з болота — це торф. Звісно, деякі види торфу теж годяться для поліпшення родючості піщаних ґрунтів, але вони не йдуть в жодне порівняння з чорноземами.
Іноді це робиться хитро. Наприклад, є заболочена долина річечки, а хтось вирішив7 там побудувати ставок. Тоді він готує «ложе ставка» — просто риє здоровенну яму, при цьому торф знімається та продається на добрива. Ділянка затоплюється, перетворюючись на водойму. Як наслідок, ставок виходить начебто й гарний, багатьом він подобається більше за болото, але при цьому знищується природна болотна екосистема. Нерідко на подібні випадки не реагують органи контролю, бо зазвичай це робить хтось дуже впливовий. Це незаконно, але таке в Україні, на жаль, трапляється.
Ще частину боліт просто затопили для створення штучних водосховищ, наприклад, у долині Дніпра. Адже, як відомо, рукотворне Київське «море» поховало під собою не лише заплавні луки та озера, а й численні низинні болота. Це, щоправда, окремий випадок, але доволі масштабний.
Нині ж наші болота стикнулися з новим викликом — глобальними кліматичними змінами. У випадку з Поліссям ці зміни проявляються як підвищення середньорічної температури та зменшення кількості опадів. Відтак випаровування води з поверхні боліт збільшується, а її надходження зменшується. Наслідки цих процесів очевидні, особливо коли на це накладається вплив старих, ще радянських, меліоративних систем, які діють і досі.
Що відомо про відновлення боліт
На рівні держави заходів із відновлення боліт в Україні не робили, таке навіть не передбачалося. З болотами у нас є певна проблема — немає навіть точних даних щодо їх загальної кількості й площі. Це ще радянська, мабуть, традиція — вдавати, що боліт у нас майже немає. Виходить так, що формально осушені болота здебільшого вважаються сільгоспугіддями — ріллею чи сіножатями. Насправді ж там можуть бути чагарникові зарості на вологому торфовищі, через які прорізано осушувальні канали.
Часто не осушені болотяні масиви входять до складу Державного лісового фонду. Тобто це болота, на картах і у лісівничих таксаційних документах позначені як болота, але в загальний облік внесені як землі Державного лісового фонду — тобто території, призначені для вирощування лісових насаджень.
Отже, єдиного кадастру боліт наразі в Україні не існує. Частково це зумовлено ще й тим, що дійсно складно провести межу між болотом і заболоченим лісом, вологими луками або водоймами, бо вона дуже нечітка. Один із критеріїв, яким у нас послуговуються: болотом вважають перезволожені ділянки зі специфічною вологолюбною рослинністю і шаром торфу не менше ніж 30 сантиметрів.
Фото Андрія Сагайдака
Ускладнюється проблема відновлення осушених боліт тим, що ці території часто задіяні у сільському господарстві. Наприклад, у нас на Чернігівщині є величезна Остерська осушувальна система чи осушене болото Смолянка. Здається логічним, що ці болота треба відновити, адже це покращило б гідрологічний режим прилеглих районів (де нині, до речі, вода у криницях зникає, а торфовища страждають від пожеж). Але так вважають природоохоронці. Водночас територію цих осушених боліт аграрії використовують під посіви. Зрозуміло, що аграрії-землекористувачі та селяни-власники земельних паїв, що здали їм свої ділянки у оренду, не хочуть відновлення болота, бо це суперечитиме їхнім економічним інтересам.
Окремі спроби відновлення осушених боліт на Поліссі все-таки були. Але це не державні програми, а проєкти, які виконували громадські організації. У двох таких проєктах я навіть брав участь, проте практичних результатів вони не дали, оскільки зупинилися на стадії наукового обґрунтування та планування. Про подібні успішні проєкти, принаймні в українському Поліссі, мені не відомо.
Тоді як у світі відповідний позитивний досвід є. Зокрема в Польщі й Чехії є приклади8, коли на осушених торфовищах відновили болотну рослинність. Для цього засипали меліоративні канали, викопали окремі ямки, щоб створити локальні обводнені зниження, та перенесли болотяні рослини, щоб прискорити відновлення природної рослинності. Там вдалося відновити болотяні екосистеми, хай, можливо, не в найкращому стані, але з характерним набором болотних видів рослини і тварин.
У нас же поки є випадки відновлення боліт, але несвідомо, зокрема бобрами. Було, наприклад, осушене торфовище, поросле бур’янами, ніхто його не збирався відновлювати, але воно не в господарському використанні. Потім на ньому поселилися9 бобри, поставили систему дамб і підняли воду. На такій підтопленій території вже за кілька років формується характерна болотяна рослинність і запускається процес відновлення повноцінної болотяної екосистеми.
До того ж місцями осушувальні канали, прокладені за радянських часів, постаріли, частково замулилися і заросли, стік води уповільнився й вони вже не так активно «скидають» воду. Тож щодо таких ділянок є перспектива самовідновлення, тільки без відповідної допомоги людини вона може розтягнутися на століття.
Є й старі торфорозробки, які копали так, щоб болото повністю не осушувалося. Якщо люди їх покинули на кілька десятиліть, то локальні підвищення там заросли лозами, а в затоплених ямах з’явилась водна рослинність. Такі ділянки самостійно перетворилися на непрохідні нетрі, де багато різної болотяної живності: бобрів, коловодних птахів, земноводних.
Відомі мені й випадки, коли відновленням боліт займалися зацікавлені місцеві жителі — працівники мисливського господарства, рибалки тощо. Їхні дії можна оцінювати як невеличкі локальні проєкти. З власної ініціативи люди перекривали окремі меліоративні канали саморобними загатами із деревини, мішків з піском тощо. Ефективність таких дій зазвичай невисока і масштаби відновлених ділянок незначні, але певний позитивний досвід усе ж був.
Болото, яке збереглося завдяки військовим полігонам
Наше Бондарівське болото (Міжрічинський парк, Чернігівська область) збереглося, бо розташоване між двома великими діючими полігонами. Ще за радянських часів воно виконувало роль буферної зони, куди могли залітати снаряди на навчальних стрільбах, і тому його не додали до переліку територій, що підлягають осушенню. Щоправда, колись вздовж нього пробували прокладати неглибокі осушувальні канали, але потім військові зробили через нього кілька танкових маршрутів, а, за своєю суттю, це дамби поперек болота. Тобто вони засипали канали і ненавмисне підняли рівень води. Згодом, у 1980-х роках, болото навіть отримало статус гідрологічного заказника місцевого значення. Нині ж це болото, площею понад 1300 га, входить до складу заповідної зони Міжрічинського парку як територія, що забезпечує збереження понад 20 рідкісних червонокнижних видів.
