Реагент під прикриттям: як закохати підлітків у хімію

Шлях «в науку», «з науки» і назад

Результати вступних кампаній дуже промовисто натякають на те, що хімію обирають одиниці. Єдина державна електронна база з питань освіти реально запрацювала у 2012 році, проте насмілюся припустити, що і до її появи хімія була неординарним вибором серед вступників. Що саме привело вас у світ науки, а саме хімії? Коли зародилося бажання вивчати цей предмет? 

Я добре навчався в школі, хоча ніколи не заучував. Я дуже чекав, коли ж будуть експерименти з біології, з хімії, але стикнувся з розчаруванням, бо система освіти була побудована так, що викладали більше теорії. Коли у сьомому класі почалася хімія, то перша контрольна мені здалася просто набором незрозумілостей, і я отримав п’ять балів з дванадцяти. 

Вчителька пожалілася моїй мамі: «Ваш Микола нічого не знає в тій хімії». Мама теж педагогиня, навчає історії, ще й дуже наполеглива. Вона вивчила цю хімію і завдяки своєму педагогічному таланту пояснила мені її так, що наступну контрольну я написав на дванадцять балів за п’ятнадцять хвилин. Тобто, фактично, якби я не отримав тих перших пʼяти балів, я б ніколи не став хіміком. Сухомлинський говорив про те, що дитина не повинна бути хорошою у всьому, але хоча б у чомусь вона має бути найкращою. Відмінників у класі було багато, але хімію ніхто не хотів вчити, а от я почав. Згодом вже всі знали, що «Микола — хімік». І це насправді давало мені енергію вчитись, вчитись і вчитись. Важливою була також наявність вчителів, наставників, які не дали мені «загубитись», адже учень тому й учень, що попри свій розум йому ще потрібен дороговказ. Дуже важливо знайти наставника, вчителя. У мене були відповідні вчителі, вони мене тягнули, і я вже до 11 класу не загубився. Та я й раніше проявляв любов до хімії. 

Я вступив на хімічний факультет університету через цікавість. Мені було цікаво вивчати природничі науки, але я не мріяв про роботу в лабораторії. Хімія для мене — це історія про те, як одна невдача зрештою стала моїм великим успіхом, як з помилки народилася велика любов. Коли я зараз вчу діток, то завжди кажу, що навіть у Томаса Едісона лампочка вийшла не з першого разу, потрібна була нескінченна кількість спроб. Тому, якщо вам поставили погану оцінку або ви не задоволені результатом — це простір, щоб стати кращими, сфокусуватися на собі. 

 Від хімічного факультету до HR-відділу фармацевтичної компанії: логічний зв’язок, звісно, є, проте це дуже різні компоненти одного гігантського та складного виробництва. Чому ви обрали саме менеджмент і роботу з людьми, а не лабораторну чи наукову практику? 

Я не обирав, обрали мене [сміється]. Я працював у різних хімічних лабораторіях шість років: атомно-абсорбційний спектрометр, хроматографи та решта інструментів для хімічного аналізу мені добре знайомі. Історія розгорталася так: фармацевтична компанія, де я працював у лабораторії, запустила кампанію з популяризації вітчизняної фармації. Ще десять років тому люди в аптеках віддавали перевагу закордонним засобам лише тому, що вони закордонні. Наше ж виробництво працювало за міжнародними стандартами належної виробничої практики (Good manufacturing practice, GMP), продукт був високої якості. Для того, щоб побороти недовіру до українських препаратів, почали проводити екскурсії для учнів, молоді, студентів. Мар’яна Івашина — керівниця служби навчання та розвитку — фактично створила музей на підприємстві, а щоб зробити ці екскурсії більш емоційними, заманливими та захопливими, запропонувала мені проводити демонстраційні експерименти. Так виникла моя авторська програма на сорок хвилин з найцікавішими хімічними дослідами. І ми стали популярними, на пів року вперед були розписані екскурсії. 

У цьому процесі я зрозумів, що емоційно показати науку, заохотити, змотивувати — це моя сильна сторона. Коли надійшла пропозиція обійняти посаду менеджера з навчання та оцінювання персоналу, я погодився, хоча не без сумнівів. На цій посаді я зіткнувся з іншою проблемою: браком фахівців. Найбільшим ризиком для фармацевтичного виробництва, фактором, що сприяє появі неякісного препарату, є невмілий працівник. Це ще більше мотивувало працювати зі студентами, займатись адаптацією персоналу. Я не планував, але зрештою опинився в HR, хоча спершу й не знав, що ці літери означають. Щоб повноцінно опанувати цей напрям, довелось активно навчатися, закінчити не один курс і спеціалізований тренінг.

Шість років у лабораторії, п’ять років на посаді HR-менеджера: коли з’явилося бажання змінюватись і змінювати?

Наші екскурсії з експериментами стали унікальним явищем, що швидко здобуло популярність, хоча ми особливо й не афішували їх. Розійшлося, як кола по воді. Тоді у Львові саме зароджувалася концепція створення центру популяризації науки. Мене запросили на зустріч як ментора однієї команди, яка брала участь в ідеатоні. Разом зі студентами ми розробили концепцію створення STEAM-лабораторії, яка зрештою перемогла.

На той час я продовжував працювати HR-менеджером, але відчував потребу в змінах. Я почав тісно співпрацювати з керівницею майбутнього простору Оленою Павлюк (наразі не обіймає цю посаду — ред.), деканом хімічного факультету Григорієм Дмитрівим та командою над створенням проєкту лабораторії. Це було про все! Від розташування витяжок і столів до вибору покриття підлоги.

Після фармкомпанії я рік пропрацював HR-директором в IT-компанії: ми багато співпрацювали з молоддю, цікаво було розуміти, що ринок очікує від молодих спеціалістів та які запити в них самих. Згодом попередні резиденти Lviv Open Lab пішли, і мені запропонували стати резидентом хімічної та технолабораторій. Я опинився перед вибором: стабільна посада з хорошою фінансовою мотивацією чи реалізація дитячої мрії — лабораторія площею 300 квадратних метрів, яку потрібно, фактично, створити і запустити. Я завжди мріяв про хімію та викладацьку діяльність. Це було моє «вікно можливостей», як у космічних місіях: якщо не скористатися шансом у потрібний момент, він може бути втрачений назавжди.

Я ризикнув, залишив роботу і прийшов у порожнє приміщення, де не було навіть столів. Але за п’ять років нам вдалося побудувати повноцінний хаб з хімічною, технологічною та біологічною лабораторіями. Сьогодні нас відвідують 23 тисячі учнів щороку. Це не онлайн-навчання, а реальна практика. Учні та молодь приходять і проводять свої перші експерименти. На старті я навіть уявити не міг, що цей проєкт матиме такий масштабний успіх.

Якщо вийти за межі красивих звітів і сухих чисел: на якому етапі зараз перебуває реалізація ідеї/мрії про розвиток STEM-освіти? 

Ми зробили все можливе, щоб лабораторія була максимально корисною для учнів. По-перше, ми функціонуємо як міжшкільна STEM-лабораторія: якщо в звичайній школі немає можливості провести практичну роботу, вчитель із учнями може безкоштовно прийти до нас і виконати всі лабораторні, передбачені міністерською програмою.

По-друге, ми розвиваємо позашкільне навчання. Діти, які часто потрапляють сюди випадково, раптом бачать, що хімія чи біологія можуть бути зовсім іншими — захопливими й живими. З кожного класу 3–5 учнів по-справжньому загоряються цим. Найбільш зацікавлених ми об’єднуємо у команди, де вони знаходять однодумців. Цього року мої найкращі викладачі за два місяці підготували команди до обласних турнірів з хімії та біології, де ми посіли другі місця, змагаючись із сильними ліцеями та Малою академією наук. Бачити заповнені лабораторії, де діти проводять експерименти та досягають успіхів, — це найкраща нагорода. Проте зараз моя головна мета — масштабувати наш досвід. Нам на Сихові у Львові вже тіснувато.

Ми шукаємо нові шляхи розвитку: наприклад, відкрили «Аква Check» — лабораторний центр дослідження якості води. До нас може звернутися кожен, щоб перевірити показники води. «Аква Check» — це і соціальний освітній центр, і лабораторія, і один із методів нашого фінансування. 

Крім того, ми створюємо STEM-центри по всій Україні: два вже працюють у Львівській області, на черзі — південь і центр. Наша найсильніша сторона — це саме практична STEM-освіта, яка сьогодні критично необхідна. Через коронавірус та війну великий відсоток старшокласників зараз закінчує школу, жодного разу не провівши реального наукового експерименту. Наше завдання — заповнити цю прогалину.

Що саме з вашого попереднього HR-досвіду в бізнесі та IT допомагає розвивати STEM-лабораторію? 

Базові речі. Ти можеш закупити мільйони одиниць обладнання, але без команди та синергії між людьми нічого не вдасться. Робота HR — це насамперед робота з людьми. По-перше, це підбір персоналу. По-друге — комунікація. І по-третє — постійний розвиток. Персонал не може просто стояти на місці, потрібно весь час шукати складніші проєкти й ставити виклики. У мене для кожного викладача сформований індивідуальний план розвитку (хоча вони про це навіть не здогадуються [сміється]), щоб людині було цікаво працювати. Я вважаю, що розуміння цих процесів — must-have для будь-якого сучасного менеджера.

Тобто те, з чого все починалося, — пошук кваліфікованих людей для фармацевтичної компанії — трансформувалося в пошук кваліфікованих людей, які допомагають розвивати STEM-освіту?

Абсолютно. Сюди додається й пошук учнів, з якими комфортно працювати. Звичайна школа часто звʼязана по руках і ногах: є сформований клас, і вчитель мусить працювати з усіма. Ми ж як заклад неформальної позашкільної освіти маємо розкіш обирати. Моє завдання — зробити так, щоб до наших викладачів приходили діти, з якими їм справді цікаво. Для цього доводиться виконувати певну роботу, адже часом стикаємося з тим, що вибір за учнів роблять батьки: «Іди, тобі це треба». Ми ж прагнемо іншого. Нам важливо, щоб молода людина сама хотіла сюди йти, щоб це був її свідомий вибір і внутрішня мотивація, а ми вже допоможемо цю мотивацію розвивати. Як у собі, так і в кожному нашому учневі. Тільки тоді буде класний результат. 

Як наблизити хімію до дітей і дітей до хімії

Ще з садочка нас навчають ліпити композиції з пластиліну, створювати вироби з неординарних матеріалів (і тут у батьків проступають сироти), складати цілі фортеці з кубиків, подушок тощо. Одна машинка на радіокеруванні — і популярність (нехай тимчасова) у класі забезпечена. Припускаю, що саме тому такі речі, як 3D-моделювання та робототехніка, викликають зацікавленість без жодних труднощів. Тоді як хімія асоціюється у багатьох із двома моментами: коментарем від старших «не їж ту хімію» про улюблені снеки та предметом у школі. Проте вона — про наше щоденне життя: приготування їжі, виведення плям із одягу, вибір якісних косметичних засобів, безпеку й ефективність прибирання вдома та безліч інших речей. Як ви ламаєте стереотип «шкідливої та нудної хімії»? З чого починається перше знайомство підлітків із лабораторією, аби вони зрозуміли, що це не про зубріння формул, гігантську періодичну таблицю хімічних елементів, а про світ навколо нас? 

Якщо говорити про мотивацію, то для працівників це гроші, визнання та обмін досвідом. А для учня головне інше: відчуття себе серед однодумців та реальна практика — те, чого бракує в шкільній програмі. Моє власне головне правило популяризації — задіювати всі органи чуття: спробувати на смак, торкнутися, понюхати, побачити, почути. Наприклад, наприкінці своєї програми я завжди роблю молекулярне морозиво: проводжу реакцію на межі хімії та фізики, використовую рідкий азот для заморожування вершків, плюс трішки хімії — і діти отримують готові смаколики. Тоді вони забувають про складність хімії, бо буквально куштують і смакують її! 

Другий ключовий момент — звʼязок із повсякденним життям. Коли ми вивчаємо тему води, я запитую: «Вода, яка залишає накип у чайнику, — хороша чи ні?» Більшість відповідає, що погана. І тут підключається пояснення: твердість води шкідлива для чайника, проте дуже корисна для нашого організму. Якщо пити лише мʼяку воду, через 30 років почнуть хрустіти колінця, і важко буде зрозуміти, чому [сміється]. 

Чи корисна мінеральна вода й чи може вона лікувати?

Або візьмімо нітрати. Батьки часто кажуть дітям: «Не їж, там багато нітратів!» Але хто їх перевіряє? У сезон полуниці мої учні приносять ягоди звідусіль: хтось виростив удома, хтось купив у бабусі на базарі, хтось — у супермаркеті. Ми досліджуємо кожен зразок і складаємо протокол якості. Результати бувають неочікуваними — наприклад, полуниця «від бабусі» не завжди виявляється ідеальною. Це чудова школа критичного мислення, адже те, що традиційно вважається кращим, не завжди таким є. Те саме стосується і капусти: дітям часто кажуть не їсти качан, але чому? Ти даєш дітям інструмент, а вони вже самостійно шукають відповідь на питання. Це допомагає їм прожити досвід і на його основі іноді змінити своє ставлення до певних речей.  

Нарешті, хотів би додати про інструменти мотивації. Окрім лабораторних занять і розробок, ми намагаємося створювати масштабні науково-популярні події. Ми запрошуємо до лабораторії видатних людей. Наприклад, минулого року до нас приїздив лауреат Нобелівської премії з фізики та астрономії Кіп Торн — розповідав про свої дослідження та роботу над фільмом «Інтерстеллар». Цього року гостював ще один нобелівський лауреат — Сванте Паабо, який ділився тим, як складно було досліджувати структуру ДНК неандертальців.

«Ми стоїмо на межі наукової катастрофи»: інтерв’ю з Нобелівським лауреатом Кіпом Торном

Неандерталець у кожному з нас: інтервʼю з нобелівським лауреатом Сванте Паабо

Окрім таких світових зірок науки, ми залучаємо місцевих дослідників. Коли проводимо лабораторну з аналізу крові, то запрошуємо викладача з медуніверситету, який прямо в лекторії бере зразок у мене, а далі діти самі «крутять мікроскопи», спостерігають за процесом самостійно. Зустрічі з лідерами думок, які вже досягли успіху в науці, неймовірно мотивують підлітків. На жаль, у науковій сфері чомусь не дуже прийнято бути публічними. Науковці сидять у лабораторіях і думають, що це нікому не цікаво. Потрібна людина, яка скаже: «Привіт, покажи і розкажи про це». І тоді науковець видає таку базу, що учні ще пів години після лекції не можуть його відпустити!

Крім того, працює принцип створення «артефакту навчання». У хімії складно дати щось, що можна забрати з собою додому, але ми знайшли вихід. Після лабораторної роботи з вивчення жирів ми друкуємо на 3D-принтері спеціальні форми і дозволяємо дітям самостійно залити своє персональне мило з улюбленим ароматом і кольором. Коли ти щоранку миєш руки милом, яке створив сам, а не купив у масмаркеті, ставлення до науки кардинально змінюється.

Уявімо ситуацію: сидить аудиторія підлітків, які тільки-но прийшли. Вони ще не знають, куди потрапили і що тут відбуватиметься. Як зловити та утримати їхню увагу? 

Тут використовую відомий HR-принцип «гамбургера». Хоча зазвичай його використовують для зворотного звʼязку (похвалити — розкритикувати — знову підтримати), у побудові програми це працює схоже. Я завжди починаю з яскравого гачка — ефектного експерименту чи інтригуючого запитання. Тоді вони одразу розуміють, куди прийшли і що ми робитимемо. Проте якщо довго підводити до теми, увага дітей знижується. Середина заняття наповнена необхідною теорією, яка допоможе зрозуміти фінальну розгадку експерименту наприкінці. Використання гейміфікації у тестуванні (кахути, вікторини), інтерактивні платформи також добре допомагають засвоювати теоретичний матеріал. Утримувати увагу підлітків дуже складно, тому програму треба вибудовувати чітко.

Крім того, величезний вплив мають саме середовище й приміщення. Багато вчителів телефонують і просять провести заняття у школі, але від таких пропозицій я відмовляюся. Наші лабораторії візуально дуже сучасні — до нас часто приїздять європейці й зізнаються, що у них таких немає. Ми свідомо вкладали кошти не у звичне освітнє обладнання, а в професійне, спираючись на досвід у фармацевтичній галузі. Коли учні заходять у такий простір, це дозволяє зробити лабораторний досвід значно яскравішим і економить ресурс учителя.

І це не тільки про відвідування закладів позашкільної освіти — можна організувати екскурсію на виробництво. Сьогодні діє програма корпоративної соціальної відповідальності, компанії охоче приймають таких гостей та ще й радісно розказують потім про це у соцмережах. Проте вчителі часто бояться самі зробити перший крок: написати на підприємство, попросити про візит. Якщо вчителі викладають математику, то навколо повно IT-компаній — запросіть експерта ззовні або виведіть дітей туди, де це працює на практиці. Ресурс учителя на уроці обмежений, неможливо самостійно застосувати абсолютно всі інструменти. Сучасний учитель має бути радше ментором і менеджером процесу. Просто зачитувати шкільну програму в сучасному світі вже замало — потрібно вміти залучати зовнішній досвід і партнерів. 

Іноді хімічні експерименти нагадують мені магічне шоу. Пройшло 10 років, а я досі пам’ятаю, як на парі з хімії нам демонстрували контакт натрію з водою. Картинка в голові збереглась, а от розуміння реакції вивітрилося швидко і безслідно. Як зберегти баланс між демонстрацією яскравих реакцій для зацікавлення реальною наукою, коли дитина починає розуміти сам процес, а не просто захоплено спостерігати за дійством?

Насправді зараз проблема в тому, що наукою почали займатися багато «аніматорів»: вони показують наукове шоу, після якого залишаються тільки емоції. Наше ж завдання як науковців — зберегти академічну глибину, щоб учні не просто побачили фокус, а зрозуміли його суть. Візьміть той самий натрій: його сьогодні використовують в акумуляторних батареях нового покоління, які можуть працювати за температури мінус сорок градусів. Можна запропонувати дітям пояснити, який електромобіль з якою батареєю вони б обрали і чому. Відповідно, коли людина вибиратиме машину, вона знатиме, що треба дивитися на «начинку» — літій, натрій чи свинець. Радянська система освіти вимагала, щоб учень просто зазубрив усе підряд. Сучасна ж вимагає пояснити, для чого це потрібно. Наші підлітки дуже добре знають, чого вони вчити не хочуть. Практична цінність, звʼязок із реальністю — це ключ до бажання вчитись. STEM-освіта — це також про розвиток підприємництва, і цим можна зачепити й зацікавити. На одному з майстер-класів ми робили свічки. Окрім надання їм унікальної форми, я показував дітям хімічні властивості: якщо обробити ґніт свічки іонами натрію, літію чи бору, під час горіння полумʼя стає жовтим, червоним або зеленим відповідно. Я запитую їх: «Чи зросте вартість такої свічки на ринку? Чи легше вам буде її продати?». Поєднання природничих наук із винахідництвом та елементами підприємництва учням неймовірно подобається.

Ще один виклик сучасного українського вчителя і не тільки — травматизація через війну. Часом вона непомітна навіть для самої людини. Підлітковий вік непростий, навіть якщо підліток перебуває в ідеальних умовах, чого точно не можна сказати про нашу молодь зараз. Як через практичну роботу в лабораторії вдається інтегрувати дітей, які пережили травматичний досвід війни? Як лабораторія стає для них «безпечним простором» та майданчиком для самореалізації? 

З початком повномасштабної війни було дуже складно, адже ми й самі не знали, що робити, але з часом оговтались. Тут ми справді зрозуміли головне правило: перш за все — не зашкодити. Коли починаєш краще розуміти дитину, її історію та моделі поведінки, можна поступово інтегрувати її в процес. STEM-освіта — це командна робота, ми ніколи не працюємо поодинці. Ми залучаємо таких дітей у безпечне командне середовище, де вони самі поступово налагоджують стосунки й підтримують одне одного. Ми даємо кожному роль у команді. Часто людині набагато легше адаптуватись у новому середовищі, коли вона діє в межах певної типової ролі, яка їй найкраще вдається. Наше завдання — спиратися на сильні сторони дитини, хоча вона сама може їх не помічати, й давати їй ролі, де вона проявиться найкраще. Коли молода людина відчуває свою цінність і силу, вона із задоволенням приходить у простір і стає частиною команди.

Хімія у традиційній освіті

COVID-19 та повномасштабна війна поставили перед системою освіти виклики, до яких ніхто і ніколи не готувався. Від різкого переходу в онлайн до постійного фонового емоційного напруження у дітей та вчителів — можна писати окрему статтю про те, з чим доводиться справлятись освітянам останні 6 років. Проте життя не можна поставити на паузу. «Треба бігти щодуху, щоб тільки залишатися на місці, а щоб кудись потрапити, треба бігти щонайменше вдвічі швидше!» — Льюїс Керролл дуже влучно описав темп, у якому перебувають усі, хто прагне впроваджувати зміни. Як допомагати вчителям хімії і не лише «бігти щодуху», а ще й у правильному напрямку? Які виклики слід подолати першочергово, на вашу думку?

Ми багато працюємо з вчителями, адже проводимо курси підвищення кваліфікації, тому знаємо цю кухню зсередини. Насправді це навіть наша найбільша цільова аудиторія, адже вчитель — основний провідник у світ науки. Учителі зараз працюють в надскладних умовах, їх потрібно підтримувати, об’єднувати та мотивувати. Наші курси — це про обмін досвідом, про можливість побачити проблему з іншого боку, про відкритість до чогось нового. Учителі часто скаржаться на те, що у них немає умов, ресурсів та часу для проведення експериментів. Цілком можу зрозуміти, проте чесно вважаю, що не це є найбільшою перешкодою.  

Я переконаний: майбутнє — за мікс-лабораторіями або позашкільними центрами, куди вчитель може привести клас для проведення дослідницького етапу навчання. Також дуже потрібні молоді прогресивні вчителі, які переймуть цінний досвід старших колег, але водночас зможуть зруйнувати застарілі шаблони. 

Іноді я думаю: як шкода, що в мої учнівські/студентські часи не було ШІ. В інші дні мене гріє думка, що успішно захистила бакалаврську та магістерську роботи у часи, коли ще не було ШІ. Штучний інтелект — новий елемент нашої реальності, з яким треба вміти працювати. Які ваші думки про ШІ? Чи можливо успішно інтегрувати його в навчальний процес, зокрема з хімії? Чого ШІ не може навчити дитину навіть попри свої нібито необмежені можливості? 

Штучний інтелект — це чудовий інструмент, яким сучасний учень чи вчитель мусить вміти користуватися. Але є проблема: учні часто зловживають ним, здаючи роботи «на відчепися». Потрібно на власному прикладі показувати їм, що ШІ — це помічник, а не замінник. Сама по собі інформація зараз втратила цінність. На першому плані завжди має бути вчитель — з його думками, аналізом, комунікацією та критичним мисленням. Ти маєш залишатися центральною людиною на занятті, а ШІ — лише інструментом у твоїх руках, який не слід приховувати. Показувати рівень: «Подивіться, якою могла бути звичайна презентація, а ось що ми зробили за допомогою ШІ, щоб робота стала красивішою, структурованішою та цікавішою», — це про навчання на власному прикладі.

З іншого боку, слід спонукати дітей подивитись у майбутнє: багато спеціальностей зараз можуть зникнути через ШІ, але хіміків, біологів чи медиків замінити буде вкрай складно. Я переконаний, що через 20 років фахівці з природничих наук отримуватимуть одні з найвищих зарплат на ринку. Я працював у лабораторіях і знаю, що автоматизувати певні процеси можна, але забрати людину з лабораторії повністю — ні. Дуже тонкі процеси та критичне мислення залишаються за нами. Зрештою, ШІ може забрати якусь професію, але він ніколи не забере наші компетенції: комунікацію, командну роботу, критичне мислення, кооперацію (саме те знамените «4К»).

Після перемоги на нас чекає надзвичайно багато роботи з відновлення України. Це не лише про відбудову, а й про очищення, нейтралізацію, покращення, осучаснення. Для цього просто необхідні фахівці у різних природничих галузях. На вашу думку, що саме слід впровадити у навчальну програму, які зміни внести вже зараз, щоб нові покоління були готові долати ці виклики?

На жаль, ми часто не усвідомлюємо масштаб проблем, які наздоженуть нас через 10–20 років. А система освіти взагалі запізніло реагує на виклики: досі вчимо про лампочку розжарювання (до прикладу), коли живемо в епоху, мабуть, вже п’ятої індустріальної революції, хоч її ще офіційно як таку не класифікують. Окрім того, програми з природничих наук дуже часто перевантажені. 

Зараз перспективним є інтегрований курс природничих наук: він не просто охоплює все підряд, а чітко зачіпає теми екології, водних ресурсів, забруднення та біоремедіації. Дуже цікавий підхід тут — комплексне вивчення через єдиний обʼєкт спостереження. Візьміть, наприклад, звичайну воду, але розглядайте її не просто як формулу H2O, а через усі науки:

• Хімія: проведення базових аналізів та оцінка впливу домішок.
• Біологія: робота з мікроскопом, вивчення мікроорганізмів і створення біофільтрів.
• Фізика: конструювання електролізних установок і переробка води на кисень та зелений водень як джерело енергії.
• Географія: аналіз наявних водних ресурсів та геополітичних конфліктів, які вже зараз виникають через нестачу води.
• Астрономія: дослідження наявності води на Марсі чи Місяці та інструментів її пошуку.

Проте щоб реалізувати такий підхід, потрібно дуже багато зусиль. 

Нам треба активно спрямовувати молодь на вибір інженерних і природничих професій через демонстрацію реальних проблем. Для мене найкраще підходить тут робота через єдиний обʼєкт спостереження, використання захоплень та зацікавлень дитини, постійне підштовхування її до питання «Ким ти себе бачиш у майбутньому? Як те, що ми зараз досліджуємо, може стати тобі у пригоді?». Наприклад, «Лабораторія детектива», де ми робимо дактилоскопію — учні в захваті й уже уявляють себе криміналістами. 

Формальну освіту обовʼязково треба розбавляти неформальною. Шкільний експеримент не має бути просто реакцією заради реакції. Це має бути сторітелінг! ШІ не замінить людського тепла. Нам потрібно керуватися серцем, вибудовувати стосунки й розуміти одне одного, бо справжня освіта будується на емоціях і спільному досвіді, а не на сухому зазубрюванні. А хімія завжди довкола нас. Немає у світі нічого, що не створено за допомогою хімії чи не було б нею.