Шкільні роки сербської астрономки Мір’яни Повіч минали в часи війни в колишній Югославії. Яскраве нічне небо під час блекаутів стало для неї безпечним простором, завдяки якому вона не лише зацікавилася Всесвітом, а й зберегла здатність мріяти. Сьогодні науковиця не тільки проводить дослідження про еволюцію галактик, а й навчає дітей у країнах африканського континенту, які, як і вона колись, не мають вільного доступу до освітніх можливостей. Мір’яна вдруге приїхала до України на Inscience Conference, де ми поспілкувалися з нею про досвід війни, розвиток астрономії в країнах Африки та освіту в Україні.
У статтях1 про вас згадують, що ви цікавилися астрономією з дитинства. Що саме вас у ній захопило?
Не можу сказати, що це було в ранньому дитинстві — просто тому, що я тоді не знала про астрономію. Я зацікавилася нею, а також Всесвітом загалом, уже в початковій школі. Це сталося під час війни в колишній Югославії.
У моїй родині не було нікого, хто займався б наукою. Родичі завжди вважали, що навчатися важливо, але не було людини, яка цікавилася б наукою настільки, щоб мене підштовхнути чи стати прикладом для наслідування. У школі мені дуже подобалися всі природничі предмети, і я старанно вчилася. Але уроків астрономії у нас не було.
Проте велику роль відіграло нічне небо. Мене вразила його краса, і воно стало для мене безпечним простором. Війна в Югославії почалася, коли мені було дев’ять років. Та й до того виникали збройні сутички, відчувалася напруга в суспільстві.
Війна тривала десять років. Коли закінчилося бомбардування НАТО і війна офіційно завершилася, мені вже було дев’ятнадцять. Усе моє дитинство й юність пройшли в умовах війни й конфліктів.
Діти люблять уявляти своє майбутнє і мріяти. Але під час війни мріяти дуже важко. Щоб це робити, потрібен безпечний простір. Для когось він — удома, де можна подумати про життя й надії. У мене це було не так. Для інших таким місцем може бути природа, наприклад, море. А для мене цим простором стало нічне небо.
Під час війни електроенергію часто вимикали, і в темні ночі було неймовірно гарне небо, зірки на якому здавалися дуже близькими. Це мало велике значення для мене. Я думала про свої мрії, про майбутнє, про те, яким може бути світ, і про можливість іншої реальності.
З часом я почала ставити запитання: що таке зорі, як вони випромінюють світло, наскільки далеко вони розташовані, чому поверхня Місяця не однакова. Але відповідей не було. А коли ти не маєш відповідей, то ще більше занурюєшся у пошуки.
Отримати знання тоді було складно: не було інтернету, мобільних телефонів, комп’ютера, а книжок — обмаль. Єдиним джерелом стали розповіді інших людей, бо доступу до книжок з астрономії я не мала. Зараз можливостей значно більше. Але саме та допитливість, думаю, відкрила мені шлях.
У старшій школі мені трапився дуже натхненний учитель фізики. Він побачив мою наснагу і почав мене підштовхувати, давати більше завдань. Тоді я вперше могла ставити запитання й отримувати відповіді. Одного дня я відвідала маленьку обсерваторію в столиці. Там я дізналася, що можна стати молодим астрономом, якщо пройти кілька курсів. Я відразу записалася і почала щодня добиратися туди автостопом із рідного міста. Там я вперше поспілкувалася з професійними астрономами. Моя пристрасть до астрономії лише зростала — аж доки я остаточно не вирішила її вивчати.
Ніхто з моєї родини не навчався в університеті. Але в сім’ї мене завжди підтримували в навчанні, бо мої рідні не мали таких можливостей і знали, що освіта — це важливо, якщо я хочу змінити своє життя. Школа справді була єдиним середовищем, де я могла отримати знання й користуватися бібліотекою.
Зараз є набагато більше можливостей — різноманітні гуртки, позакласні заняття, воркшопи, конференції, як-от ця. А тоді нічого подібного не було. Тому дуже цінно бачити, що навіть у складних умовах люди знаходять мотивацію займатися такими речами.
Як війна вплинула на вашу освіту?
Війна почалася, коли я пішла в перший клас. Тому мені навіть немає з чим порівняти — я не знаю, яким було життя «до». Бойові дії закінчилися вже тоді, коли я навчалася в університеті. Але країна після десяти років протистояння була повністю спустошена. Ми переживали довгий і повільний період післявоєнного відновлення. Економіка була зруйнована, рівень безробіття високий, і людям доводилося виживати.
Але я завжди кажу своїм учням, що освіта змінила моє життя. Я виростала в родині із середнім або навіть низьким достатком. Та під час війни середній клас практично зник, і справді відчувалася бідність. У таких умовах у мене не було б жодного шансу на краще життя, якби я не навчалася наполегливо.
Окрім того, освіта для мене була способом утекти від безумства, що відбувалося навколо. Адже ми щодня чули про насильство, і це стало нормою. Я вважаю, що навчання може бути чудовою формою ментальної терапії. Будь-яке навчання, яке розширює мислення й відкриває інші сторони життя, може бути надзвичайно корисним.
Тож я б сказала, що освіта — це основа мого життя, і саме вона його змінила. Я завжди наголошую, що важливо мати доступ не просто до освіти, а до безкоштовної освіти. Югославія була соціалістичною країною. І навіть коли почалася війна, освіта залишалася безкоштовною — навіть на університетському рівні. Я отримувала стипендію і саме завдяки цьому змогла навчатися. Якби я жила в країні, де освіта не є безкоштовною навіть для тих, хто старанно вчиться, я б ніколи не стала науковицею.
Саме тому зараз я настільки занурена в тему освіти. Я глибоко переконана, що це ключовий інструмент, за допомогою якого ми можемо трансформувати суспільство. Через освіту ми надаємо людям силу — знання й навички, а це те, що ніхто не зможе забрати.
У мене є багато студентів у різних африканських країнах, де я працюю вже понад 20 років. Багато з них народилися в дуже складних умовах, де завершити навчання нелегко. Я завжди кажу їм: у житті ми можемо втратити все буквально за кілька днів. Можемо втратити свободу, права людини, майно — що завгодно. Але єдине, чого ніхто ніколи не зможе в нас забрати, — це наші знання, життєвий досвід і навички.
Ви згадали, що працювали в багатьох африканських країнах. Ми, європейці, часто сприймаємо африканський континент як єдине ціле, але, звісно, він надзвичайно різноманітний, і умови там дуже відрізняються. Де, на вашу думку, найбільше проблем із освітою, а де — найбільший потенціал для розвитку освіти та співпраці в галузі астрофізики?
Африка справді надзвичайно різноманітна — у ній понад 50 країн, і кожна з них дуже відрізняється, зокрема за освітньою системою. Мушу сказати, що загалом африканські країни докладають величезних зусиль до розвитку освіти. Якщо подивитися, скільки коштів європейські країни виділяють на освіту, то це зазвичай 2–5% від бюджету залежно від держави2. В африканських країнах цей показник може сягати майже 10%3 (водночас чимало держав Африки майже не вкладають у розвиток освіти й науки — ред.). Значна частина цих коштів спрямовується на будівництво нових шкіл, університетів та інших освітніх установ. Європа пройшла цей процес вже давно, тому зараз інвестиції скоротилися. Натомість африканські країни й уряди справді вкладають багато зусиль у покращення освіти, розширення доступу до неї, зокрема у віддалених сільських регіонах. І про це важливо пам’ятати.
Звісно, складні умови в деяких країнах впливають на освіту, адже ця сфера залежить від державного фінансування. Коли країна переживає кризу — антропогенну чи природну, — система освіти страждає однією з перших. Усе дуже залежить від контексту. Але якщо говорити про астрономію, я можу поділитися прикладом з власного життя.
Африка захоплювала мене ще з дитинства. Чому — важко пояснити, але я завжди хотіла там працювати, особливо з дітьми. Та поїхати до Африки тоді було неможливо. На останньому курсі університету я почала шукати можливості для волонтерства. Грошей на подорож не було, тому реалізувати це було дуже складно. У якийсь момент я навіть відмовилася від такої ідеї, але потім, отримавши стипендію на PhD в Іспанії, почала відкладати гроші й здійснила першу волонтерську подорож у Танзанію та Кенію. Там я викладала в притулках для сиріт і працювала з дітьми, які жили на вулиці.
Був момент, коли я навіть хотіла кинути PhD, бо, повернувшись до Іспанії, побачила, що ніхто не говорить про те, як астрономія може бути корисною для суспільства. Побутувала думка, що Всесвіт — це щось зовнішнє, далеке, не пов’язане з нашим життям. Ніхто не говорив про зв’язок астрономії з освітою, соціально-економічним розвитком чи екологією. Сьогодні ж ці теми активно обговорюють.
Попри все, я вирішила завершити PhD і поїхати працювати до Африки. Тоді єдиним місцем, де професійний астроном міг отримати роботу, була Південноафриканська Республіка. В інших країнах континенту просто не було таких можливостей.
Але зараз ситуація кардинально змінилася. Минуло 15 років — і тепер професійна астрономія розвивається вже в половині африканських країн. Деякі держави починають буквально з нуля. Знадобляться десятиліття, щоб побудувати там потужну астрономічну інфраструктуру, але цей шлях уже розпочато.
Освіта в галузі астрономії зазвичай починається на рівні університету й триває в аспірантурі. Південна Африка є лідером у цій сфері завдяки своїй історії та значним інвестиціям. Уряд ПАР офіційно визначив астрономію та космічні науки як пріоритетний напрям4.
Але й інші країни активно розвиваються, особливо на півночі континенту: Єгипет, Марокко, Алжир і Нігерія. Нігерія дуже активно розвиває космічні науки. В Ефіопії також вже видно результати нашої десятирічної роботи — ця країна сьогодні є безперечним лідером астрономії у Східній Африці.
До них поступово долучаються Кенія, Уганда та Гана, де відкрили перший дослідницький центр і першу радіообсерваторію. Більше залучаються Замбія, Намібія, Ботсвана, Мадагаскар і Сенегал.
Отже, за останні 10–15 років країни досягли неймовірного прогресу. І мені майбутнє видається дуже світлим — насамперед завдяки великій кількості мотивованої молоді. Африка має найбільшу частку молодого населення у світі5, тож потенціал для трансформацій на континенті колосальний.
Наука, особливо астрономія, потребує великих ресурсів. Де країнам, які не мають таких ресурсів, їх знайти?
Інвестиції в будь-яку галузь науки потребують ресурсів. Але водночас, якщо країни не інвестуватимуть у це, вони ніколи не зможуть змінити своє майбутнє. Астрономія — це передова наука. Через неї ми не лише здобуваємо знання, а й розвиваємо технології та інновації. Вона породжує багато супутніх відкриттів, які потім комерціалізуються і знаходять застосування у повсякденному житті. Тож астрономія є однією з фундаментальних наук для соціального та економічного розвитку.
Звісно, все залежить від поточної ситуації в країні, адже іноді доводиться долати нагальні кризи. Але потрібно мати й довгострокове бачення. Навіть із невеликими інвестиціями, якщо діяти послідовно, з часом можна досягти значного зростання. Так, астрономія — дорога наука, але будь-які інвестиції в науку зрештою приносять користь суспільству.
Існує багато сфер, які коштують набагато дорожче, ніж розвиток астрономічних досліджень — наприклад, будівництво стадіонів чи організація футбольних матчів. У футболі обертається набагато більше грошей, ніж в астрономії.
Я не кажу, що потрібно ставити інвестиції в астрономію чи космічні науки вище за інші напрями. Але я переконана, що країнам необхідно вкладати хоча б щось у ці сфери, щоб не залишитися позаду. Якщо країни з низьким рівнем доходу зовсім не інвестують туди, навіть мінімально, вони не зможуть підтримувати світовий темп, адже все змінюється надзвичайно швидко.
Ми бачимо, що саме ті країни, які інвестують у науку, стають лідерами у створенні високих технологій і в усіх інших сферах.
Сьогодні наука розвивається переважно через великі міжнародні колаборації. Це вже не ті часи, які були 50 років тому, коли лише одна країна запускала космічну місію. Тепер усі великі місії здійснюються спільно десятками держав. Так само й великі наукові проєкти об’єднують країни — і це чудово, адже наука має потенціал і силу об’єднувати людей і уряди. Водночас це зменшує фінансовий тиск на окремі держави.
Тож якщо почати розвивати астрономію, космічні науки, супутникові технології, навчати кадри, відкривати перші дослідницькі центри — потроху завдяки міжнародній співпраці можна зміцнювати людський потенціал і робити перші кроки у власному технологічному розвитку.
Ви також багато працюєте з дітьми. Їх легко зацікавити астрономією? Що їх надихає?
З мого досвіду, що далі ви вирушаєте до малозабезпечених регіонів, де брак можливостей і ресурсів особливо відчутний, то легше зацікавити дітей навчанням — просто тому, що вони не мають так багато можливостей. Наприклад, Ефіопія — це велика країна, де населення становить 114 мільйонів людей, понад 80% з яких живе у віддалених сільських районах5. Багато дітей там не мають доступу до комп’ютерів, інтернету чи освітніх ресурсів.
Коли хтось приїжджає туди, щоб провести заняття, розповідає про Всесвіт і космос, показує відео й зображення галактик, зірок, пояснює, наскільки великий Всесвіт — їх це надзвичайно вражає й надихає. Такі заходи можуть навіть змінити їхнє життя.
Зараз в Ефіопії існує також Товариство космічних наук — громадська організація. Вона має філії по всій країні, співпрацює з університетами, організовує тренінги та просвітницькі заходи. Ми намагаємося зробити все можливе, щоб поширювати науку в країні. Провели чимало заходів — ми їздили у маленькі села та містечка, щоб популяризувати астрономію й науку. І щоразу, коли ми туди приїжджаємо, діти проявляють надзвичайний інтерес.
У багатьох європейських країнах, думаю, діти та молодь уже мають доступ до великої кількості ресурсів і живуть у комфортніших умовах. Вони часто забувають, що освіта — це шлях до успіху, якщо ти не народився у заможній родині. Можна сказати, що в них навіть є привілей не навчатися. Є певна частка молоді, яка має хороші економічні умови, але для більшості це зовсім не так. Тож освіта, безумовно, відіграє ключову роль. І оскільки астрономія досі не є частиною шкільної програми, коли ми проводимо просвітницькі заходи для дітей, це відкриває для них новий вимір і нові можливості.
Десять років тому в Ефіопії було неможливо вивчати астрономію й стати професійним астрономом. Сьогодні вже існують магістерські програми, з’явилися стипендії та можливості навчання — і це справді надихає.
Це вже не перший ваш візит в Україну. Чи могли б ви поділитися своїм минулим досвідом?
Вперше я приїхала в листопаді 2024 року. Мене запросив колега зі США. Він передав кілька телескопів українським школам, підтримував зв’язок із учителями й хотів відвідати ті навчальні заклади. Учні самі попросили про ці телескопи. Коли почалася [повномасштабна] війна, з’явилися петиції з проханням допомогти школам — і деякі з них просили саме про телескопи. Тож мій колега їх придбав і згодом зібрав ще кілька, аби подарувати іншим школам.
Він знав про мій досвід, тому запросив мене долучитися, і я одразу погодилася, адже для мене це також моральна відповідальність. Два тижні ми подорожували Україною — від Києва до Кропивницького, потім до Миколаєва, звідти — назад до Києва, далі — у Вінницю, Хмельницький і, нарешті, Львів. У Києві ми відвідували університети — я читала лекції аспірантам з астрономії, але також могли приходити учні старших класів, які цікавилися наукою. Було неймовірно бачити стільки вмотивованих дітей, багато з яких брали участь у наукових олімпіадах. Це був справді чудовий досвід.
Я не знала деталей про українську освітню систему чи її структуру, і мене вразив рівень підготовки, усвідомлення важливості науки та кількість наукових можливостей. Я можу порівнювати з іншими країнами, не лише африканськими. В Україні є Мала академія наук — завдяки їй молоді люди стануть майбутніми науковцями. Це вже говорить про усвідомлення важливості науки. Є також безліч позашкільних занять і проєктів. Це справді вражає — навіть у деяких країнах ЄС такого немає.
Багато старшокласників, із якими ми спілкувалися, вільно володіли англійською, мали високий рівень знань із фізики та астрономії, займалися у наукових гуртках. Тож потенціал справді величезний. Це був для мене вражаючий досвід: в Україні є потужний науковий потенціал, багато відданих учених. Важливо, щоб цей потенціал зберігався і надихав інших.
Досвід був, з одного боку, надзвичайно позитивним, але з іншого — дуже болючим. Очевидно, що освіта в Україні сильно постраждала від війни. Учителі, школи, університети докладають колосальних зусиль, щоб навчання тривало. Щоразу, коли вмикається повітряна тривога чи відбуваються обстріли, заняття доводиться переривати. Багато дітей навчаються онлайн. Пам’ятаю, як у Миколаєві я попросила двох дівчат показати мені, де в школі туалет, і вони відповіли, що не знають. Я здивувалася — як так, ви ж навчаєтеся тут! А потім зрозуміла: це був їхній перший візит до школи за два роки.
Звісно, онлайн-навчання — краще, ніж нічого. У мої часи це було б узагалі неможливо. Але якість освіти однаково страждає, тому це було справді боляче бачити.
На особистому рівні поїздка теж була травматичною — це був перший раз після бомбардувань у Сербії, коли я знову почула повітряну тривогу. У 2020 році почалася громадянська війна в Ефіопії, але вона була зовсім іншою. Тож поїздка до України в листопаді відкрила старі рани, нагадала про ті часи, коли ми самі жили під бомбардуваннями у сховищах, відбувалися евакуації. Це було ніби повернення на тридцять років у минуле.
Але я вважаю, що дуже важливо не втрачати мотивацію. Якщо ми втратимо надію, нам буде важко долати труднощі. Тож залишатися стійкими, робити все можливе для своєї спільноти, суспільства, допомагати одне одному, підтримувати — це один із найкращих способів протистояти війні та конфліктам.
Ми говорили переважно про інших людей, але ви маєте й власні дослідження. Розкажіть, будь ласка, як вони просуваються. Ви казали, що ще в дитинстві вас цікавили зорі — як вони випромінюють світло. І, здається, це вас цікавить і досі.
Мої дослідження присвячені вивченню фізичних властивостей галактик і спробам зрозуміти, як вони формуються та еволюціонують. Зокрема мене цікавить структура галактик. Галактики можуть мати різну будову, і вона також змінюється з часом — галактики не завжди були такими, якими ми бачимо їх сьогодні.
Наприклад, тепер ми спостерігаємо спіральні, еліптичні галактики. Але на ранніх етапах існування Всесвіту все було інакше. Тож це — один із напрямів наших досліджень. Ми використовуємо великі масиви даних, щоб вивчати морфологічні властивості галактик. Коли галактики розташовані відносно близько, можна навіть візуально визначити їхню структуру. Але коли галактики дуже далекі, вони виглядають просто як компактні джерела світла. І тоді потрібно розробляти нові методи, зокрема із застосуванням машинного навчання, аналізу великих даних, щоб оцінити ймовірність того, що галактика належить до певного типу.
Морфологія та структура є фундаментальними для розуміння інших властивостей галактик. Тому останні двадцять років класифікація галактик за морфологією й вивчення цих морфологічних властивостей були одним із напрямів моїх досліджень.
Інший напрям, який я почала ще в докторській дисертації, — це активні галактики6. Це найяскравіші об’єкти у Всесвіті, у них надзвичайно складна фізика. У центрі таких галактик розташовані надмасивні чорні діри, які випромінюють величезну кількість світла з центральної зони, тобто з активного ядра галактик (active galactic nucleus, AGN). Я розпочала наукову кар’єру саме з вивчення AGN і властивостей активних галактик, і продовжую ці дослідження й тепер.
Ще два аспекти моїх досліджень пов’язані з еволюцією галактик — із тим, як галактики з молодих перетворюються на старші. Ми намагаємося зрозуміти, як змінюється процес зореутворення протягом життя галактики і як на нього може впливати наявність активного ядра — тобто чи може надмасивна чорна діра «зупиняти» або пригнічувати зореутворення.
Усі ці три аспекти — структура, AGN та зореутворення — взаємопов’язані. І зараз ми також починаємо вивчати хімічний склад галактик. Ми намагаємося зрозуміти всі ці властивості також із точки зору середовища, у якому існують галактики. Адже вони живуть у різних умовах: одні ізольовані, інші — у парах, групах або скупченнях. Ми вже знаємо, що від середовища залежать фізичні характеристики галактик.
Тож ми досліджуємо всі згадані властивості — активність ядер, зореутворення, морфологію — у контексті середовища, зокрема в галактичних скупченнях. Власне, це і є основний напрям моїх наукових інтересів.
Чи могли б ви навести приклад таких властивостей галактик, які змінюються залежно від середовища, у якому вони перебувають?
Це залежить від того, якими є самі властивості галактичних скупчень. Галактичні скупчення або групи можуть бути дуже різними. Є скупчення, які вже добре сформовані, — зазвичай вони мають сферичну форму, а галактики в них розподілені так, що на великому масштабі ми бачимо майже сферичну структуру. Але є й скупчення, які лише формуються.
Я зосереджуся на добре сформованих скупченнях, які зазвичай масивніші. Ми спостерігаємо чітку закономірність7 між морфологією галактик і їхнім розташуванням у межах скупчення. У центральній частині сформованого скупчення зазвичай розташовані старші галактики — масивні еліптичні. А коли ми віддаляємося від центру, то бачимо більше молодших за морфологією галактик — спіральних, неправильних тощо. Тобто існує чіткий зв’язок між морфологією галактики та її відстанню від центру скупчення.
Схожа закономірність спостерігається і в процесах зореутворення. Старші, еліптичні галактики, що розташовані ближче до центру, зазвичай не мають активного зореутворення. Натомість на периферії скупчення ми бачимо більше галактик, де цей процес триває.
Подібна ситуація і з активністю AGN. Хоча це складніше явище, і навколо нього ще тривають дискусії. Потрібно більше досліджень, щоб зрозуміти, як саме відбувається AGN-активність у межах галактичних скупчень. Але тенденції, схожі на ті, що ми бачимо із зореутворенням, уже помітні.
Я думаю, що досі не втратила своєї пристрасті до досліджень і бажання зрозуміти, як функціонує світ галактик. Але для мене цього замало. Я завжди відчувала потребу в соціальному активізмі через науку. Мені дуже важливо передавати цю пристрасть до знань і навчання спільноті. Тому я б сказала, що для мене ці дві сфери — наукові дослідження та популяризація науки — рівноцінно важливі. Продовжувати дослідження і водночас робити науку більш відкритою, різноманітною та інклюзивною — це те, що мене справді надихає.
