Не перший рік пишу в соціальних мережах науково-популярні тексти, і жодна тема не отримувала стільки гнівної критики, як огляд радянських підручників. Чимало наших співгромадян переконані, що радянська шкільна освіта була найкращою у світі. Примітно, що така думка трапляється не лише серед тих, хто ностальгує за СРСР. Гадаю, причина не стільки в якості радянської освіти, скільки в незадоволенні сучасною, яка справді не бездоганна. Однак актуальні проблеми не можуть бути виправданням «старої школи»: вона мала чимало своїх вад.
У попередній статті я описав приклад пропаганди в радянських шкільних підручниках з біології — русифікацію людей, які жили в СРСР. Так, не лише історію чи російську літературу, а й навіть такі далекі від ідеології предмети, як біологія, перетворили на інструмент пропаганди. Окрім русифікації, радянські підручники здійснювали пропаганду в інших напрямах: формували споживацький підхід до природи, нав’язували думку, що СРСР — найкраща країна світу тощо. Приклади знайдемо в усіх радянських підручниках, від перших (у 1933 році) до останніх (). Та особливого розгляду потребують підручники, видані з 1949-го по 1955-й.
З біології їх було чотири:
«Ботаніка» для 5–6 класів (автор В. О. Тетюрьов)
«Зоологія» для 6–7 класів (автори В. Ф. Шалаєв та М. О. Риков)
«Анатомія та фізіологія людини» для 8 класу (автор О. М. Кабанов)
«Основи дарвінізму» для 9 класу (автори М. І. Мельников, О. О. Шибанов та В. М. Корсунська).
Як згадував у попередній статті, на відміну від сучасних вчителів, радянські педагоги майже не мали вибору. Зазвичай один підручник (російською або перекладений на інші мови) надходив в усі школи СРСР. Було декілька винятків, але з 1949 по 1955 роки вчителі були повністю позбавлені альтернатив.
Пропаганда завжди була в радянській освіті. Однак перша генерація підручників з біології (1933–1948 роки) не була перенасичена ідеологією. Зокрема, в підручниках старших класів хоч і нав’язували псевдонаукове вчення Лисенка, цілком коректно описували генетичні закони спадковості на прикладі відомих експериментів Грегора Менделя (щоправда, без згадки самого Менделя)1. Підручник зоології 1933–1948 років (автор — одеський вчитель Мойсей Цузмер) був настільки вдалим, що українська діаспора перевидала його для українських шкіл у Європі, лише трішки вилучивши згадки про ідеологів комунізму2. Підручники другої генерації — 1949–1955 років — не могли виконувати своєї основної функції — навчати біології. Ідеологізація підручників спотворила зміст, насаджуючи псевдонауку, так що жодними поверхневими виправленнями їх не можна було привести до ладу.
З 31 липня по 7 серпня 1948 року проходило засідання розширеної сесії Всесоюзної академії сільськогосподарських наук імені В. І. Леніна (ВАСГНІЛ), де були висловлені тези, покладені в основу нових підручників з біології. Сучасній людині, особливо громадянам вільних країн, важко зрозуміти, який вплив могло мати засідання академії сільськогосподарських наук. Однак у тоталітарних державах установи мають неписаний рейтинг значущості. ВАСГНІЛ була організацією номер один за впливом на інші установи, пов’язані з біологією чи біологічною освітою. Постанови ВАСГНІЛ були обов’язковими до виконання для всіх біологів, ігнорування могло сприйматися як нелояльність до радянського режиму з усіма негараздами, які з цього випливали: від звільнення до арешту або розстрілу.
Із 1938 по 1956 роки президентом ВАСГНІЛ був Трохим Лисенко. Він відкрив сесію довгою промовою, де облив брудом західних вчених (одного із провідних біологів ХІХ століття Августа Вайсмана, основоположників генетики Грегора Менделя й Томаса Моргана тощо), радянських вчених (наприклад, українця німецького походження Івана Шмальгаузена, покійного російського генетика Миколу Кольцова) та інших. Дісталося навіть Дарвіну: «Високо оцінюючи значення дарвіновської теорії, класики марксизму водночас вказували на помилки, яких припустився Дарвін. Теорія Дарвіна, хоч і є в загальних рисах, безперечно, матеріалістичною, містить в собі ряд суттєвих помилок». І далі: «Саме Дарвін свого часу не зумів звільнитися від теоретичних помилок, яких він припустився. Ці помилки виявили і вказали класики марксизму»3. Формальною причиною критики було різне розуміння генетики.
Всупереч популярному сучасному міфу, слово «генетика» в СРСР ніколи не було негативним. Відомий вислів «генетика — продажна дівка імперіалізму» не був гаслом радянських біологів. Вперше вона з’являється у 1964 році, по завершенні лисенківщини, у сатиричній п’єсі Олександра Хазіна «Чарівники живуть поруч». Та й промовляє її персонаж показово пришелепкуватий. У СРСР на словах не забороняли генетику, а робили дещо гірше. Замість справжньої генетики нав’язували псевдонаукові уявлення, які також називали генетикою. Тільки без генів.
У підручнику учнівству пояснювали помилку «ідеалістичних, буржуазних, реакційних “теорій”»: «Вони вигадали особливі частинки — гени, які буцімто ланцюжком розташовані в хромосомах і є носіями їхніх спадкових властивостей і ознак живого організму»4.
У виступі Лисенка різницю між «генетиками» висвітлено занадто довго, тож скористаємось роз’ясненням від упорядників Великої радянської енциклопедії:
«Генетика — розділ біологічної науки про розвиток організмів. Її також можна назвати розділом науки, що вивчає спадковість та її мінливість. На сьогодні існують дві генетики: стара і нова. Вони різко протилежні в своїх початкових положеннях. Перша з них, яку називають менделівсько-морганівською, визнає в організмі особливу, принципово відмінну від тіла, зародкову плазму (йдеться про гени в хромосомах — авт.), яка, на відміну від звичайного тіла, винятково наділена спадковістю. [...]
На противагу менделізму-морганізму, девіз І.В. Мічуріна проголошує: “Ми не можемо чекати милості від природи; взяти їх у неї — наше завдання”. Нова генетика, мічурінського напряму, відкидає положення старої менделівсько-морганівської генетики — повну незалежність властивостей спадковості від умов проживання рослин і тварин. Мічурінська генетика не визнає існування в організмі будь-якої окремої від тіла організму спадкової речовини. [...] Зміни організмів або їхніх окремих органів та властивостей хоч не завжди і не в повній мірі передаються нащадкам, але змінені зародки нових організмів завжди виникають лише внаслідок зміни тіла батьківського організму внаслідок прямого або опосередкованого впливу умов проживання на розвиток організму або його окремих частин. Зміна спадковості, набуття нових властивостей та їх посилення в ряді наступних поколінь завжди визначаються умовами проживання організмів»5.
Якщо зовсім коротко: спадкові ознаки визначаються не генами, а умовами проживання. Наприклад: якщо тато і мама часто відвідують спортзал, то, згідно з уявленнями радянських «генетиків», дитина буде сильною. Мовляв, змінюючи умови проживання, можна змінити спадковість. Понад те, вважалося, що зміна умов проживання спроможна один вид на інший! Як записано в шкільному підручнику: «Причина перетворення одного виду на інший та причина появи різноманіття всередині виду полягає в зміні умов життя рослин і тварин»6. Відверто кажучи, це прямий шлях до расизму. Люди опанували найрізноманітніші умови існування — від арктичної пустелі до тропічних лісів. Якщо зміна умов проживання спроможна перемінити один вид на інший, то людство давно розділилося на декілька видів. Гадаю, лише протиставлення радянської ідеології нацистській не дало розвинутися расизму в СРСР на державному рівні.
Хто зна, можливо, до цього йшло. Принаймні в підручнику першої генерації (Мельников, Шибанов, Яхонтов) наведено довгий підрозділ «Критика соціального дарвінізму і фашистських расових “теорій”»7. У підручнику другої генерації від близького колективу (Мельников, Шибанов, Корсунська) підрозділ замінено на «Антинаукова, реакційна сутність соціального дарвінізму»8. Вилучили критику расизму! Можливо, автори розуміли: якщо далі розвивати лисенківське бачення спадковості, то незабаром в підручниках писатимуть про різницю між расами.
У підручниках наводять приклади «перетворення» видів: «За останні роки в нас, у СРСР під керівництвом Т. Д. Лисенка вдалося шляхом зміни умов проживання перетворити один вид рослин на інший. Поміж пшениць є тверді та м’які. Тверді пшениці трапляються лише у вигляді ярових форм. Шляхом посіву під зиму насіння твердої пшениці впродовж двох–трьох років вдалося перетворити її без перехідних форм на м’яку. У передгірських і гірських районах і загалом у районах із несприятливими умовами зимівлі та подальшого розвитку озима пшениця може перетворюватися на жито. [...] Погана агротехніка не лише сприяє розмноженню бур’янів, але також створює умови для переродження в окремих випадках культурних рослин у бур’яни»9.
Якщо на сесії ВАСГНІЛ Лисенко в критиці Дарвіна переважно вказував на зв’язок дарвінізму із , то в шкільних підручниках критика пробила ще одне дно — заперечували існування внутрішньовидової боротьби!
«Дослідження акад. Т. Д. Лисенка, що спираються на велику кількість фактів з практики соціалістичного сільського господарства, дають переконливі докази відсутності в природі між рослинами і тваринами внутрішньовидової боротьби за існування і вказують на велике значення боротьби між окремими видами. Особливо показовий наступний факт [...]: Т. Д. Лисенко, відкинувши оманливе вчення про внутрішньовидову боротьбу, запропонував проводити посів і посадку дерев одного виду (наприклад, дуба) і кущів густо. [...] Спосіб гніздової посадки, запропонований Т. Д. Лисенком, в багато разів пришвидшує і полегшує процес лісорозведення; водночас він практично доводить помилковість вчення Дарвіна про внутрішньовидову боротьбу за існування»10.
Читаючи цю маячню, не забуваймо, що Лисенко спирався на висновки садівника-самоука Івана Мічуріна. Сьогодні уявляємо Лисенка як радянського псевдонауковця, а Мічуріна чимало хто досі вважає талановитим агрономом. Насправді вони один одного вартували. Як пояснює підручник: «На першому місці за своїм народогосподарським значенням стоять роботи самого І. В. Мічуріна та його найкращого послідовника Т. Д. Лисенка»11. Мічурін був пристосуванцем, що вигадував собі біографію12. Його псевдонаукові твердження згадані в підручнику: «Випадки, коли окремі частини тіла організму мають різну спадковість, були відомі І. В. Мічуріну»13. Та основний злочин Мічуріна, на мою думку, — у посиленні споживацького підходу до природи. Його відомий вислів «Ми не можемо чекати милості від природи, взяти їх у неї — ось наше завдання» процитований в багатьох радянських підручниках14 і, на жаль, був задіяний на практиці.
У 1948 році, через кілька місяців після згаданої сесії ВАСГНІЛ, Рада Міністрів СРСР і ЦК ВКП(б) ухвалили постанову №3960, яку називатимуть «Сталінським планом перетворення природи». Це негайно перейшло в підручники: «Радянський народ, озброєний передовою наукою і технікою, розпочав виконання найвеличнішого Сталінського плану перетворення природи»15. «Найвеличніше завдання поставлене Радянським урядом і комуністичною партією, великим вождем народу Йосифом Вісаріоновичем Сталіним — створити в нашій країні надлишок продуктів сільського господарства. Потрібно взяти від природи в надлишку все, що необхідне для задоволення і щастя нашого народу»16.
В основі плану — мічурінське бачення, що пояснено в підручнику для 5–6 класів: «У жодній країні, в жодного народу не було такого вченого, яким є наш співвітчизник Іван Володимирович Мічурін. Він створив вчення про перетворення природи»17. Наприкінці підручника — окремий підрозділ «Великий Сталінський план перетворення природи», де зазначено: «Великий Сталінський план перетворення природи є гордістю радянського народу. Вчені капіталістичних країн не змогли розробити такого вчення. Зарубіжна наука слугує не трудовому народу, а капіталістам та поміщикам [...] Мільйони трударів соціалістичного сільського господарства з великим піднесенням втілюють в життя грандіозний Сталінський план [...] Мине чимало років. Соціалістичні поля в степу покриються густою сіткою лісових смуг. По берегах річок та на водорозділах зашумлять тінисті ліси. Вони перетворять шлях гарячим вітрам пустелі й збережуть воду опадів. Клімат зміниться. Він стане більш вологим. Із засухою буде покінчено назавжди»18.
Учням 6–7 класів план посилювали радикальним антропоцентризмом: «Людина, хоч і має тваринне походження, піднеслася над природою. Вивчивши закони природи, вона навчилася використовувати її у своїх інтересах. [...] Під дією людини природа набуває нового виду, зовсім несхожого на той, що мала за відсутності людини»19.
Псевдонауковість радянських підручників не вичерпувалася теоріями Мічуріна та Лисенка, були й інші. Зокрема вчення , згідно з яким «Поганих ґрунтів не існує, а є погані господарі. На будь-якому ґрунті можна отримати будь-який врожай. Врожаї можуть рости безмежно»20. У старших класах пояснювали, що ідею вносити мінеральні добрива було запропоновано «німецьким хіміком Лібіхом, засновником буржуазної агрохімії», і це «псевдонаукове положення піддав різкій критиці В. І. Ленін», тому що додавання добрив, з точки зору Вільямса, Леніна та авторів радянських підручників, не збільшувало врожайність, а навіть зменшувало21.
Ще одне псевдонаукове вчення, яке пропонували радянські підручники, розроблене «вченою-більшовиком Ольгою Борисівною Лепешинською, яка керувалася в своїх багаторічних експериментах марксистсько-ленінською теорією»22. Вона «довела, що за певних умов клітини можуть виникати і з неклітинної живої речовини»23.
Учнівству нав’язували не лише псевдонаукову маячню Мічуріна, Лисенка, Вільямса та Лепешинської, а й вимагали вивчити вигадані «біографії» цих та інших діячів. Наприклад, про Мічуріна писали: «Винятково тяжкими були умови роботи І. В. Мічуріна в царській Росії. Тут він був неприйнятим і відкинутим одинаком. Постійна безвихідь. Нізвідки ні допомоги, ні підтримки. Не раз поставала загроза загибелі улюбленої справи.
Тяжким становищем І. В. Мічуріна намагалися скористатися американці. У 1913 р. вони умовляли його продати всі виведені ним сорти і самому переїхати в Америку. Вони готові були дати для цього навіть окремий пароплав. Але І. В. Мічурін відхилив запрошення чужоземців. Вірний і відданий син свого рідного народу, він хотів служити лише йому.
І коли звершилась Велика Жовтнева соціалістична революція, І.В. Мічурін прийшов у Козловський земельний відділ і заявив: “Хочу працювати для нової влади” [...].
Лише комуністична партія більшовиків і радянська влада оцінили значення робіт І. В. Мічуріна. Він був оточений увагою і турботою. Йому було надано необхідні засоби та навчені співробітники. [...]
20 вересня 1934 року виповнилося 60 років наукової діяльності І. В. Мічуріна. У цей день старий вчений отримав привітальну телеграму від великого вождя радянського народу товариша Сталіна»24.
Прикрашали не лише біографії, а й портрети. Наприклад, Василь Вільямс у шкільному підручнику молодий і водночас має орден Леніна, який отримав у 68-річному віці25. Порівняння із оригінальним фото вказує, що йому заретушували зморшки, підтягнули підборіддя, на фото «зробили ринопластику», погляд виправили на добріший.
Портрети академіка Вільямса — оригінальна версія та з ознаками «омолодження». Зліва — оригінальне фото, справа — фото зі шкільного підручника Мельникова М. І., Шибанова О. О., Корсунської В. М. (1952).
Звісно, особливе значення в підручниках 1949–1955 років відведене не постатям, дотичним до біології, а лідеру СРСР — Сталіну. Хоч і його зробили причетним до біології, зокрема прямі цитати Сталіна подані в параграфах «Походження людини»26 та «Особливості вищої нервової діяльності людини»27. У підручнику для старших класів (Мельников, Шибанов, Корсунська) Сталіна згадано 12 разів — більше ніж в будь-якому іншому підручнику з біології, який видавали раніше або пізніше28.
Для дослідження я зібрав підручники не лише різних авторських колективів, а й різні видання. Зокрема маю останні видання підручника для 6 класу («Ботаніка», автор — В. О. Тетюрьов) та для 9 класу («Основи дарвінізму», автори — М. І. Мельников, О. О. Шибанов, В. М. Корсунська), датовані 1955 роком. У більшості вони схожі на попередні видання цих авторів. Водночас помітні зміни. Повністю вилучено марення про «Великий сталінський план перетворення природи». Помітно, що автори спробували потроху викреслювати Лисенка. Його ще неодноразово згадують в тексті, але прибрали у вступі до останнього видання підручника для 9 класу29.
У 1956 році почали друкувати підручники третьої генерації. Майже скрізь змінилися авторські колективи, окрім підручника для 6–7 класів. Його, як і раніше, писали Василь Шалаєв та Микола Риков. Однак вони пристосувалися до нових тенденцій. Видання 1956 року недарма назване першим, хоч у 1949–1955 роках автори опублікували сім видань. Зміни разючі, зокрема повністю вилучили згадки прізвища Лисенка (в попередній версії згадано тричі). Водночас збережено опис однієї безглуздої ідеї Лисенка — боротьбу з клопом-черепашкою шляхом випускання на поля курей, але без згадування імені «винахідника»30. Особливо потішна «десталінізація» підручника. У виданнях другої генерації згадані «зоотехнік, лауреат Сталінської премії С. І. Штейман» та «лауреат Сталінської премії колгоспниця О. Є Люскова»31. У новому виданні Сталінська премія не згадана. Вони стали «зоотехніком С. І. Штейнманом» та «видатною колгоспницею О. Є. Люсковою»32. Почалася нова епоха радянських підручників, також повних пропаганди, але іншої.
Три підручники для 9 класу дуже схожі. Та між ними є разюча відмінність у змісті. У підручнику зліва описано закони спадковості згідно з науковими уявленнями, описано мікроеволюцію тощо. По центру — підручник, який має найбільше пропагандистських фрагментів (критику «менделівської» генетики, заперечення мікроеволюції тощо). Справа — підручник перехідного періоду, який має багато псевдонаукових тверджень, але Сталіна не згадують.
Підручники другої генерації витримали сім видань — з 1949 по 1955 роки, менше ніж будь-які підручники першої (1933–1948), третьої (1956–1966) і четвертої (1967–1991) генерацій. Наскільки суттєвим був вплив цих семи років на учнівство? Важко сказати. Повний цикл навчання за підручниками пройшли лише ті учні, що перейшли до п’ятого класу у 1949, 1950 та 1951 роках. Три роки — не так вже й багато. Однак у школі також є вчителі, яких впродовж семи років змушували викладати те, що суперечило попереднім підручникам. А потім змусили знову змінювати точку зору. Не знаю, чи встигли ці підручники зламати учнів, але впевнений, що зламали цілі покоління вчителів.
Підручники для дослідження придбано за грантової підтримки KSE Talents for Ukraine
