Розбираємо успішний приклад звільнення лівої притоки Дністра, річки Ягорлик на Одещині, та карпатських річок Білий і Чорний Черемош від штучних перепон.
Чи уявляли ви коли-небудь, скільки запасів води є на світі та яку частку з них використовуємо ми? Відповідь на це просте питання справді вражає. Адже наразі людство споживає воду переважно з річок, які містять у собі менше ніж 1% поверхневих прісноводних ресурсів1. Тому нам навіть з винятково практичних міркувань важливо розуміти, в якому стані перебувають ці водойми.
Зараз лише трохи більше за третину (37%) із 246 найдовших річок світу течуть вільно, й природоохоронці по всьому світові борються за звільнення водних артерій від зайвих перепон. У США, наприклад, з 1912 по 2023 рік демонтували понад 2 100 гребель2. Один із найвідоміших проєктів — знесення греблі Ельва у штаті Вашингтон3, що дозволило відновити природний потік річки та сприяло поверненню лосося. У Європі також активно працюють над цим: до прикладу, нідерландський проєкт Room for the River4 передбачає демонтаж гребель і розширення русел для зниження ризику повеней та покращення екологічного стану.
Що стосується України, то наразі ми імплементуємо Водну рамкову директиву ЄС5 (ВРД ЄС) у національне законодавство та практику управління водними ресурсами. Цей процес є частиною наших євроінтеграційних зобов’язань. Уряд вже затвердив всі дев’ять Планів управління річковими басейнами6 (ПУРБ), що окреслюють перспективу на шість років.
В Україні прикладів відновлення вільної течії річок небагато — ця практика лише починає розвиватись. Але ті, що є, можна назвати успішними. Такі ініціативи не лише відновлюють екосистеми, але й слугують взірцем для інших громад. Як працюють з однією і тією самою проблемою у різних частинах нашої країни? Герої цієї статті — річки, розташовані в абсолютно різних кліматичних регіонах України: посушливій степовій Бессарабії та вологих горах Карпат.
Річка Ягорлик: як оживає течія у степу
Один із перших і показових прикладів знесення насипів в Україні — це відновлення вільної течії Ягорлика7 на ділянці 8,5 кілометра між селами Довжанка та Розівка, поблизу кордону з Молдовою.
Джерело: Сайт Дунайського біосферного заповідника
Раніше річка була досить повноводною, тут мешкали риба та раки. Однак до наших часів Ягорлик з притокою Тростянець дійшли в дуже зарегульованому стані. Це означає, що гідрологічний режим природних водойм змінився, площі лугів зменшились, заплави заросли очеретом. Через це очікувано погіршилася якість води, зросли викиди сірководню, а риби стало менше. Місце роками потерпало від заболочення: вода тут застоювалась, утворюючи смердючі трясовини — навіть взимку місцеві скаржились на запах сірководню. Причиною стали численні перешкоди на річці: старі споруди, перемички, зарості очерету.
«Ми працювали над цим проєктом разом із ОБСЄ. Спершу провели оцінювання й виявили ділянку завдовжки близько восьми кілометрів, де можна було відновити вільну течію. Десь просто прибирали перешкоди, а десь будували нові водопропускні споруди. Але це був лише початок», — розповідає один із координаторів проєкту, старший науковий співробітник Дунайського біосферного заповідника Національної академії наук України Олег Дьяков.
У 2018 році група експертів з Одеси виявила критичний стан ділянки Ягорлика між селами Довжанка та Розівка. Річка була затиснута трьома насипами та дамбою під дорогою, що спричинило застій води, заболочення, цвітіння, накопичення сірководню. Однак саме ця ділянка мала й перевагу: тут не було орендованих ставків, що зменшувало можливість потенційних конфліктів інтересів. Саме тому її обрали для пілотного проєкту екологічного відновлення.
«Особливо складно працювати в степовій зоні, де річки можуть повністю пересихати влітку. У таких умовах водойми, навіть штучні, можуть мати важливе значення для громади — як місце відпочинку чи джерело води для поливу. Тож маємо складний перелік питань, які потрібно узгоджувати та вирішувати разом із громадою», — пояснює експерт.
У 2019 році науковці з України та Іспанії провели гідроморфологічні та гідробіологічні дослідження. Результати засвідчили, що відновлення течії річки не просто бажане, а необхідне. У 2020 році для налагодження діалогу з громадою організували серію зустрічей, на яких місцеві жителі мали можливість висловити свої побоювання та пропозиції. Влітку 2020 року Координатор проєктів ОБСЄ в Україні разом з Окнянською селищною радою підписали Меморандум про співпрацю задля реалізації екологічного відновлення річки Ягорлик. Підрядна організація розчистила понад п’ять кілометрів русла, усунула штучні греблі, відновила проточність під мостом, встановила водопропускні труби й пішохідні містки.
«Ми хотіли не просто пройти формальну процедуру, а знайти найкраще рішення — і в екологічному, і в соціальному сенсі. І це вдалося. Населення й місцева влада залишились задоволені. А зараз ми вже почали наступний етап — відновлення однієї з приток Ягорлика», — додає Олег Дьяков.
Такі річки, як Ягорлик, працюють як кровоносна система ландшафту. Коли з’являється тромб — стара гребля, захаращене русло — утворюється застій, накопичується волога, зростає очерет. Згодом утворюється нова перешкода, вже з самих рослин. Починається заболочення, вторинна , вода втрачає якість, а території довкола стають непридатними для господарства.
Наразі більшість життєво важливих показників, зокрема рівень кисню, перебувають8 у межах норми. «На Ягорлику ми бачили, як колишні сіножаті заростають очеретом і буквально зникають. Щоб повернути рівновагу, потрібно не лише технічно прибрати перешкоду, а й відновити саму динаміку річки — її плинність, зв’язок із ландшафтом. І зробити це разом із тими, хто живе поруч», — резюмує координатор ініціативи.
Джерело: Сайт Дунайського біосферного заповідника
Як Білий та Чорний Черемош звільняли від
У 2020 році у WWF-Україна розпочали пілотний проєкт «Вільні річки України»9 за підтримки Open Rivers Programme10 (Нідерланди), завдяки якому у Національному природному парку «Верховинський» демонтували малі гідроспоруди11, що десятиліттями блокували течію і заважали природному життю річки. Загалом на Чорному та Білому Черемошах вдалося повністю або частково усунути шість старих кляуз. Постмоніторинг12, який провели іхтіологи й гідроморфологи, показав: якість води покращилась, відновились природні показники русла, що позитивно вплинуло на біорізноманіття.
Кляузи з’явилися тут у кінці XIX століття. Австрійські та пруські компанії, які мали концесії після війни 1866 року, будували їх для лісосплаву.
«Ці греблі споруджували ще за Австро-Угорщини. Їх будували в горах для акумулювання води. Коли воду накопичували до певного рівня, відкривали ворота, і хвиля несла зрізану деревину вниз по течії. Це була єдина можлива логістика в гірських умовах. Такий метод сплаву проіснував до 1979 року, коли його остаточно зупинили як економічно і технологічно застарілий», — розповідає кандидат історичних наук, заступник директора з наукової роботи Національного природного парку «Верховинський» Ярослав Зеленчук.
Хоча сплаву деревини більше не було, греблі залишились. Вони порушували природну течію, блокували рух риби, сприяли застою води й зміні її хімічного складу, через них утворювалися наноси. «Деякі види риб, як-от дунайський лосось або форель, нерестяться тільки у верхів’ях — у чистій, холодній, насиченій киснем воді. Якщо риба не може туди дістатися, вид або зникає з ділянки, або його чисельність падає до критичного рівня. І у такому разі йдеться не лише про рибу: адже коли її нема, до річки не приходять хижаки, й порушується баланс екосистеми», — пояснює пан Ярослав.
Особливу увагу в проєкті звільнення річок приділили високогірним притокам Чорного та Білого Черемошів. Безпосередньо у межах нацпарку відновили течію на п’яти локаціях, ще дві розташовані за його межами.
Джерело: WWF-Україна
У басейні Чорного Черемошу це струмок Шибений — греблі Медвєжек і Гропинець, кляуза-гать на струмку Добрин, струмок Лустун — кляуза Лустунець, витоки Чорного Черемошу — кляуза Балтагора.
«На Балтагорі ми пішли шляхом часткового відновлення. Прочистили шлюзи, відкрили нижні ворота, вода пішла. Також облаштували спеціальні перепади — кам’яні пороги й балки, щоб риба могла підніматися вище. І ми вже бачимо результат — лосось і форель повертаються на ці ділянки», — каже фахівець.
У басейні Білого Черемошу йдеться про струмок Гостовець — кляузу біля села, верхів’я річки Перкалаба — греблю Баюрівка.
«Перкалаба — унікальний випадок! Це прикордонна річка, частина якої тече на території Румунії. Після відновлення течії на нашому боці риба вперше за десятиліття почала повертатись у румунську частину. Місцеві казали: “Ми не бачили риби 40–50 років”. А тепер вона є! Разом з нею з’явилися і видри, і норки, і навіть ведмідь почав виходити до води», — говорить про досягнення проєкту співробітник Верховинського нацпарку Ярослав Зеленчук.
Джерело: WWF-Україна
Зміни підтверджують і камери: на ділянках, де раніше вода застоювалась, тепер фіксують проходження риби на нерест. Дані також підтверджують науковці — іхтіологи Юлія Куцоконь та Анатолій Романь, які брали участь у комплексному моніторингу.
Але одна кляуза поки що залишається викликом — збудована ще в 1879 році на тій же Перкалабі, вона має висоту понад 12 метрів, і на ній уже з’явилися тріщини. Якщо її прорве, під загрозою затоплення опиняться цілі обійстя нижче за течією. «Ми розуміємо, що це вже не просто екологічне питання, а й безпекове. І намагаємось знайти рішення спільно з громадою і владою», — каже Ярослав Зеленчук.
Вільна річка — ще не чиста
Коли йдеться про відновлення річок, перше, що спадає на думку, — це прибрати греблі та дати воді свободу. Але в українських реаліях цього недостатньо, бо часто джерелом забруднення є каналізаційні зливи. Якщо очисні споруди при цьому не працюють, то лише прибирання штучних перешкод не допоможе.
«Стратегії в державі поки що не існує. Є плани управління річковими басейнами, більшість з яких містять пункти про знесення гребель. Інколи навіть вказані конкретні об’єкти. Але успішними вони стануть, якщо буде знайдене фінансування. При цьому маємо пам’ятати, що фокус номер один — це розбудова інфраструктури очисних споруд: без них не буде ефекту від інших заходів», — пояснює Оксана Коноваленко, керівниця напряму «Вода» WWF-Україна.
Досягнення навіть найкращих природоохоронних проєктів можуть бути зведені нанівець, якщо не розв’язати базову проблему — забруднення. «Так, треба зносити греблі, прибирати перешкоди, але якщо річка протягом 100 кілометрів не має жодної функціональної очисної споруди, ефективність будь-яких заходів буде нульова», — підкреслює пані Оксана.
Усе починається з базової інфраструктури. Але водночас важливо поступово вибудовувати й нове розуміння: річкам варто довіряти більше, бо вони самі здатні робити свою роботу. «Як тільки річка починає нормально функціонувати, багато проблем поступово зменшуються. Я не кажу, що вони зникають, але ситуація стає кращою», — говорить Оксана Коноваленко.
В оцінюванні доцільності дій зі знесення гребель важливо також не забувати про баланс економічної, соціальної та екологічної складових. «Як наше законодавство, так і європейське, наголошують на важливому моменті: якщо економічні важелі переважають екологічні, то ми віддаємо перевагу економічним. Навіть якщо нам це не подобається», — стверджує експертка WWF-Україна.
***
Знесення гребель та насипів є важливим інструментом для відновлення природних річкових екосистем. Цей процес покращує якість води, допомагає відновити біорізноманіття та зменшити ризик повеней. Проте він також супроводжується низкою викликів: пошуком коштів, суперечками у громадах та необхідністю технічної експертизи.
Розбір рукотворних перешкод дозволяє річкам повернутися до природного стану. Завдяки цьому відновлюється середовище існування риб13 та інших водних організмів, що приваблює у цю місцевість птахів та тварин. Відновлення природного потоку води зменшує14 застій, покращує аерацію та сприяє очищенню води від забруднень. Також зменшується ризик повеней15, оскільки вода має більше місця для розливу під час сильних опадів. Відновлені річки приваблюють16 туристів, сприяють розвитку рекреаційних зон та підвищують цінність прилеглих земель.
Проте процес усунення бар’єрів на річках може бути витратним, особливо для великих споруд. Тому національним паркам та громадам потрібно шукати підтримку в природозахисних організацій, подаватися на міжнародні гранти та, в ідеальному випадку, мати допомогу від спонсорів (наприклад, місцевого бізнесу). Адже зазвичай гранти покривають лише частину витрат. Місцеві громади можуть виступати17 проти знесення гребель через побоювання втратити водопостачання, зашкодити бізнесу або рекреаційним можливостям. До того ж прибирання штучних перешкод вимагає ретельного планування та технічної експертизи для уникнення негативних екологічних наслідків. А для досягнення максимального ефекту знесення гребель має супроводжуватися побудовою або покращенням очисних споруд.
Відновлення річки Ягорлик та річок Білий і Чорний Черемош демонструють, що знесення гребель може мати екологічні та соціальні переваги. Однак для досягнення стійких результатів необхідно враховувати місцевий контекст, залучати до обговорення громади та загалом комплексно підходити до відновлення річкових екосистем.
Матеріал створено за підтримки Міжнародної програми розвитку комунікації ЮНЕСКО. Використані позначення та матеріали, викладені в цій публікації, не є вираженням позиції ЮНЕСКО щодо правового статусу будь-якої країни, території, міста чи району або діяльності їх відповідних органів управління, а також щодо їх ліній розмежування або кордонів. Відповідальність за погляди та думки, висловлені в цій публікації, несуть автори. Їхня точка зору може не співпадати з офіційною позицією ЮНЕСКО і не накладає на Організацію жодних зобов'язань.
