Народження дитини супроводжується не лише моментами радості й безумовною любов’ю, але й значними фізичними, гормональними та нейробіологічними змінами в організмі жінки. Іноді ці зміни можуть провокувати психічні розлади, відомі як післяпологова депресія. Хоча останнім часом тема психічного здоров’я жінок, які недавно народили дитину, активно висвітлюється, післяпологова депресія все ще лишається досить стигматизованою та недіагностованою. Разом із лікаркою-психіатринею Софією Влох з’ясовуємо, що таке післяпологова депресія, які фактори її спричиняють, які жінки в групі ризику та які методи лікування пропонує сучасна медицина.
Що таке післяпологова депресія
За визначенням Всесвітньої організації охорони здоров’я1, психічне здоров’я — це стан психічного добробуту, здатність долати стрес, реалізовувати свої можливості, навчатися, працювати, та робити внесок у свою спільноту. Можливість переживати різні емоції, зокрема негативні, — це частина нормального стану людини. Тож коли ми можемо говорити не просто про пригніченість чи сум, а про великий депресивний розлад? Для цього лікарі мають чіткі діагностичні критерії, зафіксовані у МКХ (Міжнародній класифікації хвороб)2 і DSM (Діагностично-статистичному мануалі)3. Відповідно, депресією називають психічний розлад, що супроводжується конкретними симптомами, триває принаймні два тижні й призводить до вираженого дистресу в різних сферах життя.
Існує дев’ять основних симптомів4 великого депресивного розладу. Це — пригнічений настрій, ангедонія (відсутність задоволення від того, що раніше приносило втіху), зниження енергії, порушення концентрації уваги та пам’яті, порушення апетиту, порушення сну, песимістичні думки, негативна оцінка себе і світу, а також можливі суїцидальні думки. Якщо людина має хоча б п’ять із цих симптомів, лікар може поставити діагноз.
Великий депресивний розлад може виникати в різні періоди життя. Коли він стається після народження дитини, його називають післяпологовою депресією. Втім, насправді розлад часто починається ще у період вагітності, тому правильніше було б вживати термін «перинатальна депресія». Статистичні дані щодо розповсюдженості перинатальної депресії різняться, але великий огляд 86 досліджень5 показує, що приблизно 22% жінок стикаються із цим розладом. При цьому відсоток для країн із низьким доходом становить 24.5%, а для країн із доходом вище середнього — 17.9%.
Її симптоми не відрізняються від великого депресивного розладу — змінним є лише час їхнього виникнення. Але при цьому важливо розуміти, що деякі симптоми — наприклад, порушення сну чи концентрації уваги — можуть бути цілком притаманними для післяпологового періоду. Тому завжди потрібно з’ясовувати, чи з’явилися вони разом із пригніченим настроєм, чи є лише наслідком постійних нічних пробуджень.
У післяпологовому періоді загалом можна виділити кілька психічних станів6. Це післяпологова депресія, baby blues (післяпологова меланхолія), післяпологовий психоз, а також різні тривожні розлади, які можуть вперше проявитися саме в цей час.
Перші два стани — післяпологова депресія та baby blues — можуть здаватися схожими, але насправді мають чітку різницю. Baby blues — це перехідний емоційний стан, який зазвичай починається на другу-третю добу після пологів, триває до двох тижнів і минає самостійно. Він тісно пов’язаний із різкими гормональними коливаннями: у жінки знижується рівень естрогену та прогестерону та водночас підвищується рівень пролактину, відповідального за грудне вигодовування. Крім того, у цей період відбувається адаптація до нового способу життя — жінка звикає до нової ролі, відповідальності та тривоги за дитину. Зазвичай baby blues не потребує лікування, але дуже важливо пояснити жінці, що з нею відбувається.
Якщо ж пригнічений, тривожний настрій не минає за два тижні та супроводжується іншими симптомами, лікарі (або сама жінка) можуть запідозрити перинатальну депресію.
Чому виникає перинатальна депресія
Як і багато інших захворювань, перинатальна депресія зумовлена одразу декількома факторами: генетичними, фізіологічними та соціальними.
Сучасні психіатри вважають, що кожна людина має генетичну схильність до тих чи інших розладів. Наприклад, відомо, що існують гени, пов’язані з транспортером серотоніну, що впливає на регуляцію настрою7. Якщо жінка має родичів, що страждали на депресивні розлади, або сама переживала епізоди великого депресивного розладу раніше, ймовірність генетичної схильності до перинатальної депресії зростає. Десятирічне дослідження8 12 тисяч вагітних жінок (сестер і сестер-близнючок) демонструє, що гени роблять жінок більш вразливими до депресивних розладів після пологів, ніж у період вагітності. Так, вплив генів на постнатальний психічний стан у 1,7 раза сильніший, ніж їхній вплив на психічне здоров’я жінки під час вагітності.
Але генетична схильність не означає, що розлад обов’язково станеться. Вона лише вказує на більшу вразливість. І тут вже велику роль відіграють інші фактори. Наприклад, фізіологічні фактори, як-от важка вагітність та пологи, супутні захворювання, складне відновлення після пологів тощо. Впливає також і соціальне середовище, а саме відсутність підтримки з боку партнера та близьких, конфлікти в родині, соціальна вразливість тощо. Цікаво, що різні фактори мають сильніший вплив на психічне здоров’я у період вагітності та після пологів. Те саме дослідження8 на вагітних сестрах, що проживали в різних середовищах і різних умовах, показало, що під час вагітності на ризик виникнення депресії впливають такі фактори, як відсутність соціальної підтримки, стрес і домашнє насильство, а після пологів — проблеми зі сном та відповідальність за дитину.
Окремо варто згадати нереалістичні очікування від материнства і перфекціонізм. У своєму дослідженні9 канадські науковиці підкреслюють, як стереотипний образ «ідеальної вагітності» та «ідеального післяпологового періоду» часто контрастує зі справжніми емоціями жінки: страхом, втомою, почуттям провини та втратою власної ідентичності. Також на психічний стан жінок можуть впливати соціальні мережі. Великий систематичний огляд за 2014-2025 роки10 показує, що соціальні мережі можуть мати певний позитивний вплив (наприклад, створювати відчуття спільноти та підтримки), але також можуть посилювати нереалістичні очікування та поширювати шкідливу, псевдонаукову інформацію про перинатальну депресію.
Сукупність цих факторів може спровокувати депресію навіть при мінімальній генетичній схильності. І навпаки, якщо жінка страждала на депресію раніше, але при цьому мала здорову вагітність, нормальні пологи та була оточена підтримкою родини, новий депресивний розлад може і не статися. Втім, знаючи свій сімейний анамнез і історію хвороби, важливо поговорити про це зі своїм акушером-гінекологом, психіатром чи психотерапевтом. Це допоможе зрозуміти потенційні ризики та вчасно звернутися по допомогу.
А як щодо гормонів та їхнього впливу на розвиток перинатальної депресії? Довгий час існувала теорія, що післяпологова депресія виникає саме через гормональні зміни. Однак зараз вона вважається недоведеною. Гормональні коливання11 притаманні для всіх жінок під час вагітності, але не всі жінки стикаються з перинатальною депресією. Втім, геть відкидати вплив гормонів теж не варто. Гормони, а точніше індивідуальна чутливість до естрогену та прогестерону, можуть бути додатковим фактором ризику. Деякі жінки можуть сильніше реагувати на гормональні зміни, тож, разом із генетичною схильністю та іншими факторами, це може посилювати прояви перинатальної депресії. Подібну картину можна спостерігати під час менструального циклу, коли рівень гормонів теж змінюється. Хтось із жінок має більш виражені зміни настрою та емоційного стану у цей час, а хтось реагує не так сильно.
ПМС: що відбувається з тілом перед менструацією та коли звертатися до лікаря
Сон і перинатальна депресія
Сон є одним із ключових індикаторів психічного стану людини. Водночас у післяпологовому періоді порушення сну майже неминучі. Жінка часто прокидається вночі, щоб погодувати дитину, недосипає і втомлюється. Тож як зрозуміти, коли проблеми зі сном є нормальними, а коли — притаманні для перинатальної депресії?
По-перше, варто зауважити, що жінки мають певні адаптаційні механізми. У період вагітності й після пологів мозок зазнає структурних і функціональних змін12. Зони, відповідальні за пам’ять і концентрацію уваги, тимчасово знижують свою активність. Натомість активуються структури, пов’язані з соціальною взаємодією, емпатією та чутливістю. Це потрібно для того, щоб між мамою та дитиною сформувався емоційний зв’язок, щоб жінка могла доглядати немовля, адже без постійної турботи дитина просто не виживе. Ці зміни стосуються і сну — він стає більш чутливим, поверхневим, даючи жінці змогу почути плач дитини і зреагувати.
Водночас компенсаторні властивості організму не безмежні. Якщо жінка не спить кілька ночей поспіль, це почне відбиватися на її здоров’ї та емоційному стані13. Нестача сну може посилювати тривожність і знижувати здатність жінки піклуватися про дитину. Саме тому лікарі часто повторюють таке правило: коли спить дитина, спати має і мама. Якщо немовля не спало вночі через кольки, але заснуло вдень, жінкам радять також використати цей час для відпочинку та відновлення. За можливості, варто звертатися по допомогу до інших дорослих: чергувати нічні підйоми з партнером, відпочивати, коли з дитиною гуляють родичі, тощо. Звісно, в сьогоднішніх умовах повномасштабної війни далеко не всі жінки можуть розраховувати на таку підтримку.
Важливо не пропустити момент, коли досить типові для післяпологового періоду порушення сну стають патологічними. Дослідження14 показують, що жінки з поганою якістю сну мають втричі більший ризик післяпологової депресії. Науковці також підкреслюють15 складну природу зв’язку між сном і депресією: нестача сну може спровокувати початок постнатальної депресії, але поганий сон водночас є також і симптомом цього розладу. Найважливіший критерій, на який варто звертати увагу, — це те, чи може жінка заснути, коли має таку можливість. Наприклад, дитина спить уночі, а жінка не може спати через нав’язливі тривожні думки («я не впораюся», «я погана мама», «я все роблю неправильно»). Або жінка не може спати довго, постійно прокидається, хоча дитина при цьому спить. Такі ознаки, разом з іншими симптомами, можуть свідчити про розвиток перинатальної депресії.
Соціальна підтримка
Соціальна підтримка є одним із найважливіших захисних факторів. У жінок, які мають хороші стосунки з партнером, родиною чи близькими, ризик післяпологової депресії зменшується приблизно на 40%16.
Родина — це єдина система. Якщо хтось у родині почувається погано, це впливає на всіх інших. І часто рідні можуть не розуміти, що відбувається з жінкою, та реагувати на її стан зі злістю чи роздратуванням. У нашому суспільстві досі живуть стереотипні уявлення про те, що, народивши дитину, жінка зобов’язана почуватися щасливою. Але це не завжди так, тож важливо, щоб родина не звинувачувала та не соромила жінку за її емоційний стан, а вміла підтримати та допомогти.
Також варто зауважити, що перинатальна депресія характерна не лише для жінок, але і для чоловіків. За даними досліджень, близько 8% чоловіків стикаються з епізодами великого депресивного розладу після появи дитини17. На початок захворювання впливають різкі зміни життя, фінансовий тиск, страх не впоратися та бути поганим батьком. Тож коли ми говоримо про родину як систему, це означає, що поява дитини може впливати як на маму, так і на батька, і відстежувати свій психічний стан варто обом.
Діагностика та лікування
Діагностика післяпологової депресії ґрунтується на клінічному інтерв’ю відповідно до критеріїв МКХ або DSM. Опитувальники — такі як Единбурзька шкала чи PHQ-9 — використовуються як додаткові інструменти для оцінювання симптомів і ступеня важкості.
Післяпологова депресія може мати різний ступінь важкості — легкий, помірний або важкий. Одним із тривожних симптомів є наявність суїцидальних думок. Вони частіше свідчать про помірний або важкий перебіг депресії. Під суїцидальними думками можна розуміти різні речі. Наприклад, пасивність і думки про відсутній сенс життя характерні для помірної депресії, а от активне бажання накласти на себе руки або прагнення нашкодити як собі, так і дитині вказують на важкий перебіг. Такий емоційний стан потребує негайної допомоги.
Запідозрити депресію можуть акушери-гінекологи, неонатологи, педіатри чи сімейні лікарі. Вони не завжди призначають лікування, але можуть вчасно скерувати жінку до психіатра або психотерапевта.
Тактика лікування залежить від ступеня важкості:
- Легкі епізоди зазвичай куруються за допомогою психотерапії (передусім когнітивно-поведінкової терапії).
- Для лікування помірних епізодів зазвичай потрібна і психотерапія, і медикаменти.
- А важка перинатальна депресія потребує і медикаментозного лікування, і психотерапії, й іноді госпіталізації.
Рішення щодо медикаментів ухвалює лікар-психіатр, зважуючи користь і ризики для матері та дитини. Сьогодні існує достатньо даних про антидепресанти, сумісних із грудним вигодовуванням. Ризик їхнього впливу є низьким і часто меншим, ніж шкода від нелікованої депресії. Якщо ви хочете перевірити, чи сумісні виписані вам ліки із грудним вигодовуванням, ви можете скористатися сайтом e-lactation.
Якщо порівняти ставлення до післяпологової депресії десять років тому і зараз, можна побачити, що відбувся суттєвий прогрес. В Україні перекладено та впроваджено Единбурзьку шкалу післяпологової депресії, проводяться навчальні програми для акушерів-гінекологів, неонатологів, сімейних лікарів. Зокрема, Український інститут когнітивно-поведінкової терапії реалізує проєкти, присвячені перинатальному психічному здоров’ю. Все це дуже допомагає подолати стигму навколо перинатальної депресії та надавати жінкам якісну допомогу.
Однак поряд із соціальною стигмою існує менш помітна, але не менш небезпечна самостигматизація. Це ситуація, коли жінка внутрішньо вважає себе «поганою мамою», «нездатною впоратися», навіть якщо оточення підтримує її та заохочує звернутися по допомогу. Самостигма часто стає причиною пізнього звернення або повної відмови від лікування. Тож важливо не лише знати про перинатальну депресію, але й допускати думку, що цей розлад може статися з ким завгодно. Не варто ідеалізувати післяпологовий період. Не варто звинувачувати себе у пригніченості та невідповідності вигаданим стандартам. Натомість варто звертатися по допомогу, отримувати лікування та робити все можливе, щоб повернути собі якість життя.
