Депресія — одне з найпоширеніших психічних захворювань у світі. Майже кожен третій українець може зіткнутися з епізодом депресивного чи тривожного розладу у якийсь момент життя. Повномасштабне вторгнення, яке розпочала Росія та яке принесло з собою численні втрати й руйнування, лише посилило ризики розвитку психічних захворювань. Наразі немає великого дослідження впливу війни на психічне здоров’я українців, адже війна триває. Утім є окремі наукові огляди1, що можуть продемонструвати загальну тенденцію. За даними онлайн-опитування, проведеного в Україні з 19 по 31 березня 2022 року, 46,8% з понад половини респондентів скаржилися на симптоми депресії, а 54,1% мали підвищену тривожність. Лікар-психіатр і кандидат медичних наук Андрій Бондарчук пояснює, як депресія пов’язана з війною, які люди перебувають у групі ризику та для чого нам статистика.
Що таке депресія
Депресія — це доволі широке поняття. Сюди належать2 різноманітні розлади та стани, які проявляються пригніченим настроєм. Вони можуть бути пов’язані з фізіологічними змінами у тілі (післяпологова депресія чи передменструальний дисфоричний розлад) або зі змінами пори року (сезонний афективний розлад). Депресія також буває частиною інших захворювань. Вона може виникати на фоні залежностей і зловживання психоактивними речовинами, деменції чи біполярного розладу, коли людина переживає періоди маній і депресій. Але найбільш поширеним та відомим розладом є великий депресивний розлад. Про нього й поговоримо.
Згідно з , великий депресивний розлад — це стан, за якого людина відчуває пригнічений настрій та/або втрату чи зниження почуття задоволення й інтересу до життя. Важливим критерієм є тривалість — симптоми мають тривати два тижні або більше. Тільки в такому випадку можемо говорити про діагноз «великий депресивний розлад». Ці два критерії — тривалість та пригнічений настрій або втрата інтересу до життя — є головними. Але великому депресивному розладу можуть бути притаманні й інші симптоми. Серед них — почуття провини, самозвинувачення, тривога, дратівливість, почуття втоми, підвищення або зниження апетиту, гіперсонливість або безсоння, суїцидальні думки.
Ці симптоми не обов’язково проявляються під час депресії і зазвичай вказують на її типи. Скажімо, якщо людина мало їсть і не може спати, це називається типовою депресією, а якщо людина переїдає та спить цілий день — атиповою.
Депресія, війна та статистика
З огляду на дослідження та практику, можемо сказати напевне: депресія та війна пов’язані між собою. Але надати конкретніші дані набагато складніше. Візьмемо до прикладу одне з великих досліджень3, опубліковане у Європейському Журналі Психотравматології у 2019 році. Дослідники Толе Гоппен та Нексмедін Моріна проаналізували різні наукові роботи, що стосувалися країн, які пережили війни у період з 1989 по 2015 рік. На основі даних цих досліджень Гоппен та Моріна оцінили, що з мільярда дорослих людей, що пережили війну, 354 мільйони мали посттравматичний стресовий розлад (ПТСР) та/або великий депресивний розлад.
Такі екстраполяційні оцінки важливі для статистики. Вони вказують на зв’язок між війною та психічними захворюваннями. На основі таких оцінок ми можемо планувати й формувати програми допомоги, розуміючи, скільки лікарів нам знадобиться, скільки людей може звернутися по допомогу тощо. Але до цифр і відсотків слід ставитися обережно. Ми не знаємо, якими критеріями користувалися науковці, яким був профіль респондентів, чи була в них підтримка спільноти, чи були супутні захворювання. Навіть самі науковці у висновках зазначають, що не мають інформації про економічне становище та культурні особливості респондентів, що могли впливати на їхній психічний стан і викривлювати результати досліджень. Тож статистичні дані вказують нам на загальну тенденцію, але кожен випадок депресії — унікальний та може бути спровокований багатьма індивідуальними факторами.
Спробуймо змоделювати вплив повномасштабної війни на наш організм. Пригадайте, якими були ваші думки та відчуття вранці 24 лютого. За даними опитування організації Cedos, багато українців описували4 перші моменти повномасштабного вторгнення такими словами, як страх, паніка, тривога, лють, відчай. Крім того, деякі респонденти зазначали4, що відчували сильну розгубленість («Що робити? Куди бігти? Що буде далі?»). Звісно, були й інші люди, які були морально готові до вторгнення та відреагували спокійно («Страху не було, я чекав на це пів року»). Але для багатьох початок повномасштабної війни став періодом великої невизначеності.
У звичайні, мирні дні ми діємо за давно сформованим планом — прокинулися, почистили зуби, поснідали, пішли на роботу. Мозок працює у звичному режимі й не переходить у режим стресу. Ми знаємо, що робитимемо у наступну хвилину, годину, добу, і це заспокоює. Коли починається війна, все змінюється. Ми не знаємо, що буде далі. Ми відчуваємо загрозу у всьому та на всіх рівнях. Відчуття загрози вмикає в нашому мозку дуже старі механізми реагування — страх і тривогу. Мозок дає сигнал наднирникам активізувати вироблення гормонів стресу, глюкокортикоїдів. Їхнє завдання — мобілізувати нас. У перші дні мозок постійно нагадує нам про війну. Ми намагаємося контролювати обставини та інформацію, кожне повідомлення викликає сильну тривогу. У нашому організмі вирує буря гормонів, і це може призводити до зовсім різних наслідків.
Наприклад, деякі люди могли пережити панічну атаку, відчути гіпервентиляцію та тахікардію. Стан людей з психічними захворюваннями міг суттєво погіршитися. А могло бути й інакше. Деякі з наших пацієнтів з діагностованою клінічною депресією казали, що в перші дні повномасштабного вторгнення відчували викид адреналіну та почувалися краще, ніж до цього. Їхня апатія та байдужість до життя знизилися, вони стали активніші. Тобто в їхньому випадку стрес міг спровокувати викид дофамінів та покращити їхній стан. Могли навіть бути випадки одужання. Скажімо, людина відчула прилив сил, переїхала, опинилася на новому місці, отримала підтримку родини та спільноти й могла спостерігати позитивну динаміку. Реагування організму дуже індивідуальне.
Що відбувається далі, коли повномасштабна війна не закінчується через 2–3 тижні? У певний момент наші ресурси та компенсаторні механізми виснажуються. Цей момент для кожної людини настає в різний час. Це залежить як від самої людини, так і від контексту, в якому вона перебуває, — чи далеко від активних бойових дій, чи почувається в безпеці, чи є поруч її родина, чи не є ця родина токсичною. Коли мозок перестає активно реагувати на обставини, ми переходимо до умовного стану звикання. Саме в цей період існує найбільший ризик провалитися у великий депресивний розлад.
Групи ризику
Механізми виникнення депресії достеменно не вивчені. Це захворювання, як і більшість захворювань, найімовірніше, має і генетичну зумовленість, і спричиняється зовнішніми факторами. Але є певні групи людей, які мають дещо вищий ризик розвитку депресії.
Одним із вагомих чинників є вік. У медицині є дві групи людей — дуже молоді люди (діти й підлітки) та люди похилого віку — які мають підвищену вразливість до різних захворювань, як соматичних, так і психічних. Підлітки вважаються однією з найбільш вразливих до депресії груп. У цьому віці люди зазвичай емоційно нестабільні. В їхньому організмі відбувається багато змін, вирує купа гормонів, стаються емоційні потрясіння: переїзд в нове місто на навчання, перші стосунки, перші розриви стосунків, необхідність піклуватися про себе та ухвалювати дорослі рішення. Якщо додати до цього стрес війни, виходить дуже небезпечна психічна територія. За даними5 порівняння психічних станів підлітків з Донецької області та Кропивницького у 2016–2017 роках, відсоток випадків легкої та середньої депресії у прифронтових містах становив 28%, а у тоді ще мирному Кропивницькому — 25%. Крім того, 7,5% респондентів у Донецькій області страждали на важку форму депресії, порівняно з 2,9% у Кропивницькому.
У літніх людей дещо інша ситуація. Окрім гормональних змін, які теж присутні в їхньому організмі, велику роль відіграє соціальний контекст. Хтось втрачає роботу, хтось лишається на самоті. Опинившись у прифронтових чи окупованих містах, чимало літніх людей не мають змоги виїхати у безпечніші регіони. Це може сильно вплинути на психічний стан.
Говорячи про відмінності між жінками і чоловіками, певну роль може відігравати емоційна стабільність. Як ми знаємо, є два види депресії, безпосередньо пов’язані з фізіологією жінок, а саме післяпологова депресія та передменструальний дисфоричний розлад. Уявімо, що жінка народила дитину незадовго до початку повномасштабного вторгнення або ж була вагітна у цей час. Це може зробити її більш емоційно вразливою до великого депресивного розладу. Щодо досліджень психічного здоров’я українок та українців, вони рідко показують повну картину. Наприклад, у цьому дослідженні 2022 року6, жінки мають гірші показники ментального здоров’я за шкалою ВООЗ, ніж чоловіки (37 проти 41). Але дослідження проводилося зокрема серед людей, які виїхали за територію України, а це найчастіше жінки. Тому, маючи переважну кількість жінок у виборці, результати досліджень можуть не відповідати реальному стану речей. Також не треба забувати, що чоловіки менш схильні звертатися до лікарів та частіше ігнорують проблеми свого психічного здоров’я. Це теж може впливати на достовірність даних про випадки депресивних розладів у чоловіків.
Ще один фактор ризику, безпосередньо пов’язаний як із війною, так і з депресією, — це черепно-мозкові травми. Перебуваючи в зоні бойових дій людина має значно вищий ризик отримати таку травму, а черепно-мозкова травма, своєю чергою, може призвести7 до розвитку депресивного розладу. Також до груп ризику належать люди з серцево-судинними захворюваннями8 та діабетами9.
Діагностування та лікування
Зараз кількість звернень до психіатрів і психотерапевтів зросла. Це почалося ще до повномасштабного вторгнення, адже багато людей погано перенесли пандемію та самоізоляцію. Але попри велику кількість звернень, депресія залишається дуже стигматизованим захворюванням. Завдяки просвітницькій діяльності у великих містах України, як-от у Києві, стигма дещо зменшується, але досі існує. За даними10 Всесвітньої організації охорони здоров’я, через стигматизацію лише 3,2% українців отримують належне лікування депресивного розладу. Люди часто знецінюють свій стан, тобто кажуть: «Це я, мабуть, вигадую», «Не так вже мені й погано». Також знецінювати можуть близькі. Наприклад, батьки можуть казати дитині: «Не вигадуй, все з тобою нормально». Іноді навіть лікарі, що спеціалізуються на соматичних захворюваннях, не помічають депресії. Людина може посміхатися, виглядати активною та емоційно експресивною, але страждати від великого депресивного розладу. Саме тому діагностувати депресивні розлади мають спеціалісти.
Звертатися по якісну діагностику важливо ще й тому, що людина може мати одразу декілька захворювань. У медицині це називається коморбідністю. Депресія часто буває пов’язана з посттравматичним стресовим розладом та тривожним розладом. Розгляньмо такий приклад. Є людина, яка постійно тривожиться. В якийсь момент, тривога людини виходить з-під контролю, починає впливати на якість її життя й приносити страждання. Тоді ми можемо діагностувати генералізований тривожний розлад. Довгий час перебування у тривозі й стресі може стати тригером великого депресивного розладу. Тобто додалося друге захворювання. А потім ця людина переживає травму — втрату близького родича, насилля, перебування у зоні бойових дій тощо — й виникає посттравматичний стресовий розлад, третє захворювання. У такому випадку важливо діагностувати всі три захворювання окремо. Адже від цього залежатиме вибір лікування. ПТСР може бути курований травмофокусованою терапією чи десенсибілізацією рухами очей, а генералізований тривожний розлад, скоріше за все, лікуватиметься за допомогою когнітивно-поведінкової терапії.
Вибір лікування депресії залежатиме від її ступеня. За легкої депресії зазвичай показана психотерапія. Випадки середньої тяжкості можуть лікуватися комбінацією психотерапії та антидепресантів. А якщо депресія важка, людині, скоріше за все, буде спочатку показане медикаментозне лікування для стабілізації стану, а вже потім — психотерапія. Крім того, можуть використовуватися й інші методи лікування, як-от транскраніальна магнітна стимуляція.
Запідозривши у себе симптоми депресії, ви можете звернутися до свого сімейного лікаря. Наразі у Європі та Америці сімейна медицина цілком здатна діагностувати та навіть лікувати легкий депресивний розлад. Якщо пацієнт страждає на важку форму депресії або якщо лікування виявляється недієвим, сімейний лікар може відправити його до вторинної ланки, тобто до лікаря-психіатра. Звісно, можна і самостійно звернутися до психотерапевта чи психіатра, оминаючи первинну ланку.
Якщо ви відчуваєте пригнічений настрій та/або втрату інтересу до життя протягом двох тижнів і не знаєте, до кого звернутися, на цьому сайті11 ви можете знайти перелік ресурсів та номерів телефонів для психологічної підтримки.
