«There are lots of band names out like “codeine” and “morphine,” but no, we want to call ourselves a drug that doesn’t actually work!»1
«Є багато назв гуртів на кшталт “кодеїн” та “морфін”, але ні, ми хочемо називати себе ліками, які насправді не працюють!»
Стефан Олсдал, басист та гітарист гурту Placebo
Якщо говорити про історію плацебо2, то треба заглибитись у давнину. Найглибше і найдавніше, до чого докопали дослідники, — текст Книги Псалмів3, а саме Псалом 116, вірш 9. Він звучить як «Placebo Domino in Regione vivorum», або «Я й далі Господу служитиму в краю живих»4. До речі, це не зовсім коректний дослівний переклад з івриту5 — правильніше було б «Я йтиму разом з Господом в краю живих». Цілком можливо, що перекладачі вважали це певною мірою синонімами, а слово «placebo» дозволяло написати вірш дактилем, який часто використовувався у грецькій та латинській епічній поезії. До речі, це не єдиний випадок, коли текст книги Псалмів «пішов у люди». Початок пісні Coolio «Gangsta’s Paradise»6 — це майже дослівний текст четвертого вірша 23 псалма цієї книги7.
Протягом наступних століть слово «плацебо» використовували суто в церковному контексті, зокрема в літургії за померлими (текст якої, власне, починався з цього слова8, яке потім стало її назвою5). Так тривало до ХІІІ століття, коли з церковної латини воно перейшло в повсякденну англійську мову. Там його використання було пов’язано з професійними плакальниками, які «співали плацебо» під час поховань і часто не мали жодного стосунку до родини померлого9. Наскільки це допомагало померлому — невідомо, але членів родини заспокоювало. Тому певну історичну паралель щодо значення слова тоді й тепер провести можна.
Фрагмент нотного запису літургії за померлими (1686 р.)10
Окрім цього, у слова «плацебо» з’явилося й абсолютно інше значення, яке вживав, зокрема, Чосер у «Кентерберійських оповідях» для негативної характеристики персонажів11.
Паралельно у середньовічній Франції почали проводити перші «плацебо-контрольовані дослідження». Тобто не зовсім дослідження, та й термін «плацебо» щодо досліджень тоді ще не застосовувався.
Для розуміння контексту: на межі XIV–XV століть жив і працював Жан Шарль де Герсон. Він був одним із керівників Паризького університету12 і належав до тих, кого можна було б вважати «лідером суспільної думки» тогочасного Парижа і Франції. Він був скептиком і усіляко виступав за впровадження контрольованих критеріїв для оцінювання правдивості людського досвіду. Також він активно шукав, як відрізнити прояви істинно божественного втручання від шарлатанства13.
Жан Шарль де Герсон14.
Він (сам того не розуміючи) започаткував ідею плацебо-контрольованого дослідження, стверджуючи, що між двома шматками хліба, які лежать на вівтарі, може не бути візуальної різниці, але вони матимуть різні внутрішні властивості, оскільки один буде освяченим, а інший — ні13. На думку Герсона, ця різниця є суттєвою, і люди повинні зважати на неї, а не вважати за замовчуванням, що будь-який шматок хліба на вівтарі є освяченим. Власне, це дуже нагадує сучасні вимоги до плацебо — пігулок, які за кольором, розміром і смаком не відрізняються від лікарського засобу, який перевіряється під час дослідження.
Надалі ці його ідеї дещо трансформувались та мали неочікуване продовження. У 1415 році Герсон опублікував працю «De probatione spirituum» з описом методу, завдяки якому досвідчений спеціаліст повинен був завжди і однозначно відрізняти випадки, пов’язані з божественним втручанням, від підробки13. До того ж він закликав застосовувати не один тест, а декілька, оскільки один може давати ненадійний результат (що вельми прогресивно, як на ті часи).
Ці рекомендації та скептичний спосіб мислення непрямо, але суттєво вплинули на… суди над «відьмами», адже вони мали допомогти відрізнити святу жінку від одержимої демонами. З відповідними наслідками для усіх сторін.
Власне, на працях Герсона базуються «Формікарій» Йоганнеса Нідера та «Молот відьом» Гайнріха Крамера. Зокрема, «Молот відьом» часто передруковували разом з текстом Герсона «Випробування духу» і так поширювали його ідеї Європою.
Обкладинки «Malleus Maleficarum» Хайнріха Крамера, «Formicarius» Йоганнеса Нідра та перша сторінка «De probatione spirituum» Жана Шарля де Герсона.
Чи згадує «Молот відьом» про використання плацебо? Тоді це так не називали, але в тексті неодноразово трапляються фрагменти, присвячені важливим відмінностям між ідентичними об’єктами, один з яких є святою реліквією, а інший — підробкою. Наявність у людини таких підробок могли вважати серйозним аргументом для звинувачень у відьомстві або в одержимості демонами, адже вона була здатна ввести в оману простий люд, який би став поклонятись чомусь несвященному.
Один із тестів на відьомство з «Молоту відьом» базувався на тому, що справжня відьма набувала здатності відрізнити освячений хліб від неосвяченого і в разі правильного вибору мала проявити своє темне єство. Що відбувалося далі — інтуїтивно зрозуміло. Чи повторювали тест, допоки вибір не ставав правильним, історія замовчує. Іншими словами, офіційна ймовірність не пройти тест становила 50%. З відповідними наслідками. А неофіційно — як Бог дасть. Такі собі шанси, якщо чесно.
Але на цьому історія використання плацебо у Франції не закінчується. У XVI столітті у невеликому містечку у Долині Луари народилась Марта Бросьє, яка, вирісши, стала поводити себе дещо дивно. Її обстежили і зробили висновок, що вона одержима демонами. Марті призначили регулярні сеанси екзорцизму — таку собі тогочасну психотерапію.
Тоді їх зазвичай проводили перед широкою публікою спеціально навчені священники. Але у випадку Марти король Анрі IV (відомий нам як Генріх IV Великий) розпорядився створити окрему медичну комісію, яка б досліджувала дівчину у приватному маєтку, подалі від сторонніх очей. Причиною створення цієї комісії був давній конфлікт між католиками і протестантами у тогочасній Франції, під час якого кожна зі сторін оголошувала іншу «одержимими демонами». З відповідними наслідками. Марта належала до спільноти католиків і під час випадків одержимості дуже різко висловлювалася про протестантів. Оскільки король хотів покласти край цьому розбрату і зрештою це зробив, він хотів з’ясувати, чи це дійсно одержимість, чи її упереджене ставлення до протестантів. Комісію очолив відомий тогочасний лікар Мішель Мареско.
Члени комісії виходили з того, що демон не може переносити прямого контакту з освяченими об’єктами. Такий контакт завдає йому сильного болю і зрештою примушує покинути тіло одержимої людини. Мареско та його комісія принесли освячені предмети, а також ідентичні їм, які не були освячені. Одного разу їй давали звичайну воду, налиту у пляшку, ідентичну до такої, в якій зберігалася свячена вода, іншого — залізний ключ замість «істинного хреста», а потім священник замість текстів з Біблії прочитав «Енеїду» Вергілія. Як бачимо, будь-що, навіть Вергілія, можна використовувати як плацебо: головне — мати бурхливу фантазію13,15.
Дослідники 40 днів вивчали вплив різних предметів на Марту, після чого дійшли висновку, що вона не є одержимою16, про що й доповіли королю. Через кілька років після цих досліджень Марту бачили у Мілані, а потім вона розчинилась в плині часу, і якихось інших згадок про неї і її подальшу долю знайти не вдалося. Сподіваємося, що з нею все було добре, бо альтернативні комісії, створені з противників гугенотів, знаходили чіткі докази її одержимості15.
До речі, історія Марти Бросьє (звісно, з певними прикрасами та відхиленнями від історичного канону) лягла в основу «магічної п’єси» Хосе де Канісареса Marta la Romarantina, яку він написав у XVIII столітті17.
На цьому роль Франції в історії плацебо не закінчилась. Детальніше про це — у наступній статті.
