Якщо новий партнер лелеки Одарки1 не припав вам до душі, можливо, саме час звернути увагу у геть інший бік — на птахів, що так само потребують нашої турботи: сов сипух2. Одна з найпоширеніших у світі птах, вона водночас перебуває3 під загрозою зникнення в низці європейських регіонів, зокрема4 на українському Закарпатті — насамперед через втрату місць гніздування. (У сипух, до речі, також є своя онлайн-трансляція.)
Щоб відновити популяцію там, де вона найбільш загрожена, орнітологи та небайдужі громади встановлюють5 штучні місця для гніздування, а також намагаються зберегти біорізноманіття на найбільш важливих ділянках. Це спільний проєкт Українського товариства охорони птахів та Союзу охорони природи і біорізноманіття Німеччини.
Щоб поділитися досвідом збереження сипух, до Закарпаття приїхав доктор біологічних наук, професор Лозаннського університету, а також один із ключових представників міжнародної ініціативи Owls for Peace6 (Сови заради миру) Алекс Роулін.
Куншт поговорив з Алексом про наукову дипломатію, сипуху як універсальний символ і соціальну місію науки.
У лекціях ви згадуєте7, що сипуха — один із небагатьох видів, розповсюджених у всьому світі. Вона поширилася з Азії на інші континенти. Але це, імовірно, означає, що сьогодні їм довелося розвинути суттєві відмінності. Можливо, існують ключові відмінності між сипухами в Європі й, наприклад, у Північній Америці?
Насправді ми не до кінця впевнені, звідки вони походять. Думаємо, що з Азії, але, можливо8, також і з Африки. Та хоч би як там було, звідти вони поширилися у Європу, зокрема й Україну. Вони долетіли до Океанії, Австралії, досягли Берингової протоки, потрапили до Північної Америки й дісталися аж Південної Америки. Нині цей вид умовно поділений на три групи: Америка; Європа — Близький Схід — Африка; Азія — Океанія. Основна відмінність між американськими та європейськими сипухами — це насамперед розмір. У Північній Америці вони трохи більші, але загалом усі вони дуже подібні. Такі самі колір, форма.
Для мене це означає, що як тільки вони еволюціонували, то вже були дуже добре пристосованими до середовища. Це дозволило їм колонізувати світ і відшукати нові місця проживання. Їх навіть знаходять посеред Тихого океану — на Самоа, Фіджі й інших маленьких островах.
«Чому ж вони такі поширені? — спитаєте ви. — Як їм вдалося заселити ці території?» Ймовірно, тому, що вони живуть на відкритому ландшафті й завжди знаходять їжу — гризунів. А якщо гризунів дуже мало — то деяких птахів. Тобто вони завжди знаходять вихід і можуть гніздитися практично будь-де: в будівлях, на деревах, у землі, на скелях. Сипухи дуже гнучкі й невибагливі, здатні підлаштовуватися.
Якщо вони такі адаптивні, то чому ми змушені їх захищати сьогодні й збільшувати їхню чисельність?
Так, вони поширені, але в деяких країнах їхня чисельність скоротилася. Наприклад, у Великій Британії їх стало набагато менше — імовірно, через зміну середовища існування. Здебільшого вони гніздяться на будівлях, принаймні в Європі, як, до речі, і в Україні. Тут це ще не настільки помітно, але в Західній Європі будівлі модернізуються, і там більше немає місця для сипух. Доводиться встановлювати спеціальні гніздові скриньки, бо раптово зникли всі природні місця для розмноження — і популяція зменшилася.
Крім того, тепер більше автомобілів, і сипухи часто потрапляють під машини, тому що вони полюють дуже низько над землею. Отже, потрібно щось робити.
Тут така сама ситуація, як зі ще одним птахом — очеретянкою прудкою9. У Швейцарії вона дуже рідкісна, а в Україні більш поширена. І в Україні треба її захищати, бо тут популяція велика, а в інших місцях майже зникла.
А крім того, сипуха — союзник фермерів, бо вона їсть гризунів. А це добре для сільського господарства.
Яку нішу в екосистемі займає сипуха?
Вони їдять справді дуже багато гризунів і оселяються переважно на відкритих ландшафтах. І ми сьогодні бачили в Україні, як сипуха живе в будівлях. Це єдиний птах, який заходить усередину будівель. Це справді специфічна екологічна ніша. Жоден інший великий птах, подібний до неї, не заходить усередину, окрім голубів — але це свійські птахи, точніше здичавілі. Окрім них, тільки сипуха здатна витримувати стрес, який створює присутність людини. І це її справжня ніша.
Утім є багато небезпек. Перша (не конче найважливіша) — це отрута. Місяць тому я був на Кіпрі, там розкидають дуже багато отрути. Також контактував із жінкою з Нової Каледонії, і минулого тижня вона розповіла: у великій будівлі, де зберігають зерно, була сипуха. Там використовували багато отрути, й вони хотіли її зловити й забрати звідти, бо було надто небезпечно. Не встигли — вона загинула. Вони бачили, як птах страждав через отруєння.
Також стає дедалі більше автівок, більше шосе, втрачається біорізноманіття. Це велика загроза. І ще — нестача місць для гніздування. Саме тому ми повинні піклуватися про цих птахів.
Якщо сипуха зникне, то сумніваюся, що інший птах зможе повністю замінити її функцію в екосистемі — наприклад, у контролі над популяцією гризунів. Не знаю, що точно станеться, але, скоріш за все, гризуни почнуть активно розмножуватися. Можливо, зросте кількість інших тварин — наприклад, лисиць.
Щодо місць гніздування — ніхто не замінить сипуху. А щодо їжі, можливо, інші тварини почнуть більше полювати, але людям навряд чи сподобається залежати від хижаків, чисельність яких почне зростати.
Чисельність сипух зросла4 в сусідніх країнах — Румунії, Польщі та Словаччині. А яка ситуація наразі на Закарпатті? І який поточний стан української популяції, наскільки вам відомо?
Я точно не знаю, який стан популяції. Але з того, що побачив сьогодні — лише сьогодні — можу сказати, що вони справді є, і багато.
Що ж до інших країн, як-от Польща — я не все знаю, бо ніколи там не був. Наприклад, у Румунії в деяких місцях дуже мало сипух, скажімо в Яссах. У Молдові теж. Але далі на південь — вже більше. І навіть десь в Україні сипух більше, ніж у південних частинах Румунії.
Частково зростання популяції можна пояснити зміною клімату. Ще одна з головних загроз для сипух — це зими. Вони дуже страждають від сильних холодів з двох причин: мороз і сніг. Якщо сніговий покрив тримається більше ніж тиждень і його товщина становить понад п’ять сантиметрів, багато птахів гине. Вони просто не можуть дістати гризунів з-під снігу.
А зараз зими стали м’якшими, тому популяція може зростати. Наприклад, у Швейцарії сезон розмноження тепер, порівняно з тим, що було 30 років тому, коли я починав дослідження, став майже на два місяці довшим. Уявіть: два місяці! Вони починають у лютому, а завершують у листопаді. Це добре для птахів. До того ж тепер вони можуть просуватись далі на північ і на схід.
У країні на зразок України — це ж місце, яке часто називають житницею Європи — такий баланс у природі дуже важливий, як я вважаю.
Тоді чи може бути занадто багато сипух в екосистемі?
Часом мені ставлять це запитання. І перш за все — я не знаю точно, не впевнений. Не думаю, що може бути занадто багато сипух. Популяція сипух сильно коливається. Якщо їх стане надто багато, вона, швидше за все, швидко зменшиться. Вони самі себе регулюють. Якщо сипух багато — це просто означає, що є багато їжі. А коли їжі багато, вони відкладають багато яєць. Якщо їжі немає — вони взагалі не розмножуються. Тож я сумніваюся, що їх може стати забагато.
Але таке можливо — не в Україні, а на островах. Там це вже проблема, бо вони починають полювати на рідкісних птахів. Це дуже погана ідея — завозити сипух на острови, щоб боротися з пацюками або мишами. Так робили10 на кількох островах, і це закінчилося катастрофою. Сипух навіть були змушені відстрілювати, бо ті полювали на рідкісних птахів.
Для відновлення популяцій сипух вчені встановлюють штучні гніздові скриньки. Як це працює і чим це допомагає?
Сипуха — осілий птах. Вони не мігрують і не літають на великі відстані. Але молоді птахи можуть долати до 1000 кілометрів. Тож ситуація в Україні чи Швейцарії залежить не лише від того, що відбувається в самих Україні чи Швейцарії, а й у сусідніх країнах.
Вже протягом 40 років у Європі, включно з Данією, Німеччиною — повсюди встановлюють багато скриньок. Це означає, що популяції в сусідніх регіонах, скажімо, Швейцарії чи України, можуть поповнюватись птахами, які народились деінде. Гніздові скриньки дуже сильно допомогли у збереженні цього виду. Я можу легко уявити, що якби орнітологи не встановлювали гніздові скриньки по всій Європі, ситуація була б зовсім іншою.
Чи існують інші методи, окрім гніздових скриньок, для відновлення популяції сипух?
Це передусім збереження біорізноманіття. У Швейцарії, наприклад, ми віддали11 13% сільськогосподарських земель під біорізноманіття. І ці 13% мають велике значення для екологічної рівноваги. Що більше таких ділянок поблизу гніздових скриньок, то кращий баланс у природі.
На сайті Українського товариства охорони птахів вказано4, що місцевому населенню часто бракує «інформації, обізнаності чи екологічної мотивації» стосовно збереження сипух. Чи маєте ви досвід роботи з громадами в інших регіонах, де була схожа ситуація? З якими труднощами ви стикалися? Які методи виявилися найефективнішими?
Так, я маю досвід у різних країнах. Нещодавно був на Кіпрі. І там усе почалося з однієї людини — Ніколаоса Кассініса. Він працює в Міністерстві мисливського та природоохоронного господарства. І він почав встановлювати гніздові скриньки самостійно. Потім інші люди стали робити те саме. Все починається з когось одного, як і в Україні — з .
П’ять років тому Леонід написав мені листа. Він запитав, чи можна якось переконати священників залишати церкви відкритими, щоб там могли жити сипухи? Я відповів: краще просто встановити скриньки в старих будівлях. Через рік він знайшов фінансування, здається, з Німеччини, і встановив 50 скриньок. Потім я сам запропонував йому долучитися до нашого дослідження геноміки сипух, оскільки Україна — одна з крайніх точок їхнього ареалу в Європі, і це для нас дуже цінно.
Минулого року ми з провели Zoom, обговорювали генетику. І я згадав, що вже 15 років займаюсь проєктом Owls for Peace, який пропагує мир завдяки совам. Ми працюємо на Близькому Сході, і я запропонував йому долучитися. Потім була зустріч у Греції з представниками з 13 країн. І от так я потрапив до України.
Те, що я побачив вчора з Леонідом, дуже важливо — він залучає дітей до роботи з птахами, вони показують їм тварин, працюють з психологами для дітей зі Сходу, які постраждали від війни. Це і є суть — використовувати природу для соціальної допомоги. У Швейцарії я теж кажу: ми не маємо лише охороняти птахів і займатися наукою — ми повинні мати соціальні програми. Якщо ми допомагаємо людям, люди більше допомагають природі. Це взаємовигідна ситуація. Це дух нашого Owls for Peace.
Які виклики ви спостерігали в інших регіонах, наприклад на Близькому Сході?
На Близькому Сході все дуже складно. Там сипух вважають поганим знаменням, їх бояться. Зв’язок із природою інший, не такий, як у Європі. Тож це дуже тривалий процес. У 80-х, коли я був дитиною, екологія здавалась людям чимось нудним, нецікавим. А тепер усі про це говорять. Але це займає час.
В арабському світі основна складність — це вірування. Люди вбивають сипух, щойно бачать. У деяких регіонах Африки — так само. І з цим важко боротися. Не можна просто сказати людям: «Ви дурні». У всіх є свої вірування. Але треба замінити ці вірування чимось позитивним. Саме тому я дуже ціную те, що робить Леонід із дітьми. Це чудово.
Чи маєте ви якісь конкретні програми на Близькому Сході?
Так. У цьому контексті можу розповісти вам історію проєкту Owls for Peace. Все почалося давно, понад 40 років тому. Тоді мене ще там не було — я долучився 15–16 років тому. У той час у регіоні (Ізраїль, Палестина, Йорданія) масово розпорошували отрутохімікати на полях, і всі хижі птахи помирали. Це була справжня екологічна катастрофа, бо цей регіон — головний шлях міграції птахів з Євразії до Африки. Отже, це була проблема одразу для трьох континентів — Африки, Європи й Азії.
І знову все почалося з однієї людини. Один фермер у релігійному в Ізраїлі сказав: «Мені набридла ця отрута. Я хочу встановити гніздові скриньки для сипух». Але сипухи все одно помирали, бо отрути було занадто багато. Тоді він почав переконувати інші кібуци використовувати менше отрути й дати совам шанс. Поступово це почали робити. І сьогодні в Ізраїлі вже є 5 тисяч гніздових скриньок для сипух — і самі фермери їх встановлюють, бо вони повірили в цей проєкт. Ізраїль справді повірив у нього.
Але якщо ви хочете, щоб такий проєкт спрацював, потрібно переконати сусідів, навіть якщо ви у стані війни або конфлікту — як-от між Ізраїлем і Палестиною або між Ізраїлем і Йорданією.
Проєкт почав поширюватися в Йорданії після підписання мирного договору 1994 року [між Ізраїлем і Йорданією]. Якось мій колега Йоссі Лешем поїхав у Йорданію, де відбулася щорічна зустріч генералів, що колись підписали мир. Йоссі зустрів генерала у відставці Мансура Абу Рашида й запитав, чи хоче той долучитися до проєкту з сипухами. Він відповів: «Так, але вам слід змінити птаха. Ми не любимо сипух». Звісно, він не був орнітологом і просто не розумів суті. Але потім сказав: «Гаразд, гаразд, добре, я доєднаюся».
І далі сталося диво — імами в мечетях почали проголошувати під час молитв, що сипух не можна вбивати, їх треба захищати. Встановили гніздові скриньки в Йорданській долині — і це створило діалог між двома громадами.
У Палестині складніша ситуація, бо там немає такої людини. Суспільство більш розділене, і це не чиясь провина, це просто реальність. У таких умовах складніше координувати спільні дії.
Найголовніше — знайти потрібних людей. Завжди все починається з когось одного. І якщо ця людина справді вмотивована, вона стимулює інші ініціативи, і проєкт поширюється.
Ви працюєте окремо з Ізраїлем і Йорданією чи намагаєтесь поєднати ці проєкти на Близькому Сході?
Ні, я працюю разом із колегами з Ізраїлю, Йорданії та Палестини. Ми навіть зустрічалися з Папою Римським у 2018 році. Щоб отримати аудієнцію, нам знадобилося два роки. Але ми приїхали до Ватикану: один палестинець, ізраїльтянин, йорданець і я.
Я хочу знову організувати таку поїздку — цього разу запрошу українців долучитися. Тому що це частина проєкту Owls for Peace. І було б дуже важливо, щоб Україна об’єдналася з Близьким Сходом у цьому. Щоб поїхати до Папи, розповісти про нашу діяльність, показати її значення. Наша мета — поєднати біорізноманіття і соціальні програми.
Для мене особисто важливо, що я швейцарець. Я нейтральний, і мені довіряють. Навіть коли виникають дрібні конфлікти між ізраїльтянами та палестинцями, саме я проводжу Zoom-зустрічі. Я не можу щодня літати туди. Але навіть серед ізраїльських колег я часто був посередником. Люди мені довіряють, бо знають: у мене немає сильної політичної позиції. Щойно я почну її мати, це все зруйнує.
Але до якої міри подібна наукова дипломатія може працювати в зонах конфліктів? Для мене як людини, яка…
Так-так, звісно. Це дещо інше.
Зараз на Близькому Сході — повна катастрофа. Але ще 2–3 роки тому ситуація була інакша. Там завжди були спалахи насильства, але проєкт завжди виживав. Зараз — це вже не просто складно, а повний жах.
Коли при владі божевільні люди, наявність чи відсутність сов не змінить ситуації. Є Папа чи його немає — також. Якщо одна сторона повністю неконтрольована, ти безсилий. І це не моя робота — я не політик.
Але я усвідомив з часом, що цей проєкт все ж надзвичайно важливий. І з двох причин.
Перша — якщо говорити про наукову дипломатію: це один із небагатьох проєктів, де ти починаєш із науки і справді доходиш до суспільства. Ми не залишаємося лише на рівні кабінетів — із келихами вина й фуршетами. Ми не спілкуємося лише з науковцями. Ми говоримо з фермерами, з дітьми, ми на місці. І саме через птахів цей контакт дуже простий.
Але це також працює і в інший бік. Люди щиро дивуються, коли чують нашу історію. Вони кажуть: «Ви серйозно? Це неймовірно!». Сипуха стає символом, який заспокоює людей. Навіть дипломати починають використовувати цей приклад у перемовинах. Я зустрічався з у 1994 році. Ми говорили годину: спершу про футбол, про родину, друзів. І тільки потім — про справи. Бо справжній діалог починається з простих речей.
Отже, ми пропонуємо починати з сов, з природи. Там немає економічного конфлікту. Ми ж не продаємо сипух. Сипухи допомагають фермерам. Вони гарні, вони корисні для освіти. Усе, що люблять люди, є в цьому проєкті. Ось чому Папа ним зацікавився. Він дав нам 40 хвилин. Наступні люди вже чекали, але він був настільки захоплений, що хотів говорити далі. Він сказав: «Стільки ентузіазму! Це надихає мене!».
Я думаю, що в цьому є щось справжнє, щось дуже важливе.
І знову ж таки — все залежить від людей. Якщо люди в це повірять… Ось чому я приїхав в Україну. Я мав поїхати дивитися птахів у дельту Дунаю — це моя мрія з дитинства. Але сказав: «Ні. Я поїду в Україну. Це важливіше — зустрітися з друзями й побачити все на власні очі». І я не шкодую. Це важливіше. І саме тому ми повинні поїхати до Папи й розповісти йому про це.
Який досвід наразі вас найбільше вразив в Україні?
Думаю, що це були люди — дуже приємні, ввічливі. Навіть на кордоні. Деякі люди, яких я зустрів, дуже культурні. Я такого ще не бачив: ті, кого я тут зустрів, розповідали стільки про свої села, їхні життя й історію. А ще я зрозумів, що цей регіон — поруч зі Словаччиною, Угорщиною, колись тут навіть були турки — це історичне перехрестя культур. І, можливо, саме тому люди такі відкриті. Я не очікував цього, якщо чесно. Можливо, через стереотипи. Проте люди тут дуже толерантні.
Це неймовірно. Коли приїжджаєш у країну, де йде війна, і помічаєш таке, це вражає. Бо очікуєш більше ненависті, очікуєш, що люди стануть закритішими. А тут усе навпаки — більше відкритості. І я подумав, що саме такі меседжі треба поширювати. Це дуже важливо.
Мені не подобається говорити про війну — це іншим людям варто говорити, не мені. Але все ж я помітив таку річ — не знаю, чи варто мені це казати — але це нагадало мені Францію часів Першої світової, коли в селах встановлювали таблички з іменами загиблих. І тут, коли я проїжджав через села, бачив імена тих, хто загинув під час війни. І я подумав: «Боже мій, це як Перша світова війна». Це безумство.
Але люди все одно живуть. Вони хочуть жити, хочуть мати майбутнє. І це вселяє надію. Можливо, саме це я і маю сказати зараз. Це відчуття, що життя має тривати. І ми маємо знайти рішення.
І я вважаю, що люди тут дуже, дуже хоробрі. Ось так я й скажу: дуже хоробрі.
Чому ви особисто зацікавилися сипухами?
Мені було сім років, коли я почав цікавитися птахами. І це стало майже нав'язливою ідеєю. Але водночас у мене був науковий підхід: я все вимірював, записував у маленькі блокнотики, що бачив.
Та я почав навчатися іншій професії — щось на зразок архітектора: креслення планів, будівництво будинків. І під час цих чотирьох років навчання я був зі старшими друзями, разом з якими кільцював різних птахів.
Саме тоді я відкрив для себе сипуху. Вона не була моєю улюбленою птахою, але я завжди вважав її найцікавішою й досі переконаний у цьому, бо вона глобальна. Розмір популяції дуже змінюється щороку. Це дозволяє досліджувати екологічні фактори, які пояснюють ці зміни. Є варіації в забарвленні — деякі червоні, деякі білі. Чому так? У них дуже складна соціальна поведінка, цікава генетика.
Тож я почав швидко опановувати нових фах, щоб надолужити втрачений час. І далі все життя працював над цим. І, принаймні раніше, умови для досліджень були дуже хороші. Сьогодні світ змінився. І, мабуть, саме тому я зараз тут — щоб зустрічатися з новими, більш відкритими людьми.
Я думав про це сьогодні, коли бачив Леоніда. Я одразу зрозумів, що він дуже розумний, і подумав: якби я народився в іншому місці… Мені пощастило, що у Швейцарії є гроші, і я мав умови, щоб вивчати цих птахів. Була логістика, будинки, де можна ставити гніздові скриньки, тощо.
Потім я розпочав роботу з проєктом Owls for Peace, і це повністю змінило моє життя. Я став іншою людиною, про це мені кажуть навіть інші люди. Я став більш толерантним, змінив цінності.
Я вважаю, що наука також має бути інструментом, а не метою. Для мене це інструмент досягнення вищих цілей — соціальних програм, збереження біорізноманіття, миру тощо. Ми повинні використовувати науку, а не лише практикувати її заради самої науки. Принаймні це те, у що я тепер вірю. І коли починаєш жити в людському вимірі, ти починаєш змінюватися. І стаєш відкритішим — до поєднання науки й душі. Саме цим я зараз і займаюся.
