Хлібом не годуй: що їдять птахи і хто прилітає до годівниць

Синиці провели літо у наших садах і лісах. Будували свої гнізда у дуплах або глибоких шпаринках, не гребували синичниками, побудованими людьми. Зиму ж проводять, нікуди не відлітаючи. Мандрують неподалік від тих місць, де гніздилися. Для цього синиці й інші птахи об’єднуються у зграйки, які формуються восени. Такі компанії більш помітні для нас, ніж окремі птахи, що не підлітають до вікон, а спритно обшукують задля здобування поживи тонкі гілки у кроні дерев.

Хто прилітає до годівнички?

Якщо поспостерігати, що відбувається на годівниці, можна звернути увагу на певну нерівномірність появи птахів. Деякий час на ній немає нікого, потім з’являються й підлітають один за одним. Синиця хапає насінину й відлітає. За нею підлітає наступна. Це означає, що до годівниці під час щоденних перельотів знайомим маршрутом прилетіла чергова зграя.

Синиці – найчастіші гості годівниць. До речі, «синиця» — це не від кольору. У забарвленні більшості синиць ви не знайдете нічого подібного до синього кольору, хоч є і винятки. Назва звуконаслідувальна, від дзвінкого «сінь-сінь», або «зінь-зінь», яке можна почути від цих птахів.

На годівниці можна натрапити на різних синиць:

Велика синиця. Саме вона найчастіше буває на годівницях. У неї чорне забарвлення голови, аж до потилиці, зеленувата спина, жовті груди з чорною «краваткою», широкою в самців і вузькою у самиць.

Блакитна синиця. Єдина, у кого є щось пов’язане із синім кольором, а саме блакитна «шапочка» з білою оторочкою, блакить на крилах. У неї сіро-зелена спина і жовті груди. Вона суттєво менша за велику. Рухлива, неспокійна, вертка.

Гаїчка. Вона має чорну верхню частину голови, а решта тіла сіра. Ця пташка теж маленька, трішки більша за блакитну. 

Дуже рідкісна гостя — чорна синиця. Її й вирізняють далеко не завжди. Вона за розмірами така сама, як гаїчка, і виглядає дещо більш бляклою копією великої синиці. Її характерна ознака – біла плямка на потилиці.

Типова манера синиць — підлетіти, схопити їжу (наприклад, насінину) і поступитися місцем іншим птахам зі зграйки. Щоправда, інколи не без демонстрацій на кшталт «хто крутіший» — із розкриванням крил та сичанням.

Горобці ж роблять інакше: всі намагаються дістатися до корму, нікуди не відлітають, їдять прямо у годівниці.

Горобців у нас два види — хатні й польові. Хатній горобець вирізняється сірою щокою та широкою чорною «краваткою», «шапка» — шоколадно-коричнева з сірим. Таке забарвлення характерне для самців, а от самиці мають скромніший вигляд. Польовий горобець має на щоці чорну цяточку, а «краватка» зовсім маленька, тільки під дзьобом. І «шапочка» лише з сірою окантовкою.

Останнім часом хатні горобці стали траплятися рідше. Їхня чисельність скорочується. На годівниці дедалі частіше можна побачити польових. Чому так відбувається? Поки що вчені не дійшли єдиного висновку, хоча цій проблемі присвячено чимало досліджень. Адже таке скорочення відбувається одночасно в різних країнах. Можливо, проблема саме у внутрішніх механізмах взаємодії цих двох видів.

Ті, хто живе біля лісу, можуть побачити і ще одного відвідувача. Навіть спершу почути його дзвінке «твік-твік-твік». Це повзик. Він дещо більший за синицю, сильний, бідовий, здатний навіть відігнати горобця. Сірий, з рудувато-каштановими «штанами» — підхвістям, із чорною вузькою смужкою-«пов’язкою» від ока до потилиці і довгим дзьобом-«пінцетом». Він не тільки їсть насіння, але й ховає його по шпаринках на навколишніх деревах і будівлях — робить запас на скрутні часи. Коли бракує їжі, синиці, знаючи цю звичку повзика, починають нишпорити по його сховках.

Неподалік від лісу трапляються й дятли. Загалом їх у нас кілька видів. Та на годівниці найчастіше можна зустріти великого строкатого і середнього строкатого дятлів. У великого є три смужки чорного кольору на щоці, які розходяться в різні боки «зіркою», а самець має червону плямку на потилиці. У середнього дятла — яскраво-червона «шапочка», як у самців, так і у самок.

Набагато рідше може завітати сивий дятел, великий, із сірувато-зеленим забарвленням спини і сірою нижньою частиною тіла. Самець має червону цятку на голові. Найчастіше дятли прилітають туди, де можна поласувати жиром, проте середні і навіть великі не гребують і насінням, спритно відганяючи синиць і горобців.

Ще одна відвідувачка – родичка ворони, сойка. Сало, ягоди, навіть шматочки м’яса чи риби — це те, що привертає її увагу.

Чи потрібно годувати лебедів узимку?

Чим можна годувати птахів взимку?

Побутує думка, що будь-які відходи зі столу, крім кісточок від м’яса, підійдуть птахам. Та це велика помилка. Звичайно, птахи можуть з’їсти чимало, але це не означає, що така їжа піде їм на користь.  

Птахам не можна давати солону їжу. Це може призвести до порушень роботи внутрішніх органів і до загибелі птаха. Заборонено годувати їх смаженими продуктами, навіть насінням, якщо його підсмажили. Не варто давати птахам пшоно. Замість нього краще дати просо, як кімнатним папугам. Свіжа булка важка навіть для людини, а птахові вона може забити стравохід і зупинити його роботу. Птах загине у страшних муках.

Тому завжди слід уважно ставитися до того, як підгодовувати птахів.

Найкращі продукти:

• Насіння соняха (не підсмажене) — воно містить велику кількість жирів, швидко відновлює пташині сили, дає багато енергії.
• Насіння динь та кавунів — делікатес для птахів, який дуже часто потрапляє у смітник. Варто його сполоснути і висушити, коли ви їсте ці пізньолітні ласощі — і безкоштовні (для вас) та безцінні (для птахів) наїдки готові.
• Насіння гарбуза. Смажити його, звичайно, не можна. 
• Несолені сало або здір — калорійна і корисна для птахів їжа. Натуральні тваринні жири швидко відновлюють запаси енергії. Крім того, якщо насіння птахи з’їдають швидко, то цю їжу вони можуть дзьобати цілий день. Можна також давати птахам і несолоне вершкове масло.
• Волоський горіх. Не поспішайте викидати ті шматки шкаралупи, де залишилися рештки ядра. Дайте птахам можливість вибрати ці крихти.

Якщо вам зовсім нічого дати птахам, зрідка можна додати білих сухарів (й аж ніяк не свіжу булку!).

Ви відповідальні за тих, кого нагодували

Ще з осені пташині зграйки відшукують місця, багаті на їжу. Потім, взимку, шукати буде запізно — місця будуть зайняті іншими компаніями.  

Відлітати від добре знайомих годівниць птахам небезпечно, адже у них просто може забракнути сил на пошуки. Тому зграйки залишаються там, де вони знайшли достатньо корму в кінці осені — на початку зими.

Тому, якщо ви почали підгодовувати птахів, це треба робити всю зиму. Погодувати і припинити — це буквально приректи птахів на голодну смерть. Добре, якщо поблизу є інші годівниці. А якщо немає? 

Якщо ви з року в рік годуєте птахів, то ваше вікно стало вже «точкою на карті» у пам’яті (і це — не романтика, а результати спостережень з використанням кільцювання). Вони прилітають, напевне знаючи, що тут на них чекає ваша гостинність і можливість пережити зиму. Бо для птахів найстрашніший не холод, а голод.

Ви вже повісили годівницю? Не зупиняйтеся. Пташине життя тепер залежить від вашої уваги і підтримки.