Як рятувати безпритульних тварин? Інтерв’ю з Анастасією Тихою

«Дім хвостів» починався як локальна ініціатива. Ви масштабувалися в 2022 році. Наскільки важко було зростати і з якими проблемами ви стикнулися? 

До 2022 року в мене був мініпритулок, який нараховував всього 20 тварин. Після нашої евакуації з майже окупованого Ірпеня ми приїхали в Київську область. Тоді з’явилася відома фотографія, і купа людей написала про нас. Почався навал дзвінків і повідомлень з проханням врятувати чи забрати собаку, бо люди виїжджають або вже виїхали за кордон, а собаки або коти залишилися. Ми їздили в Ірпінь щотижня, допомагали і в Києві. Щоразу ми забирали 10–15, максимум 20 тварин з Ірпеня. 

Вони, звісно, жили в нас. Це було дуже важко, в нас зовсім не вистачало досвіду справлятися з такою кількістю тварин. У перший рік ми робили безліч помилок. Ми вчилися на них, масштабувалися, багато чого змінювали в самому будинку і на вулиці, почали будувати вольєри, щоб здорові собаки могли перебувати на вулиці.

Тоді ми заїхали в приватний сектор. Спочатку нам звозили тварин з усієї Київської області, а потім ми почали допомагати фронту. Приїжджали з Харківської, Миколаївської, Донецької областей. Так у нас раптом стало 150 тварин. Я думала, що це максимум і ми більше не братимемо. Потім зрозуміла, що нам треба переїжджати з приватного сектора, бо ми заважаємо сусідам, і це нормально. Ми переїхали на ще більшу територію, і собак та котів стало 250. І я знову подумала: ми більше не беремо, ми не впораємося.

Словом, це закінчилось тим, що зараз у нас чотири відділення притулку, і під нашою опікою 400 тварин. 

Ви сказали, що припускалися помилок. Що би ви зробили інакше?

По-перше, не заїжджали би в приватний сектор. По-друге, ми виготовляли вольєри на замовлення у виробника, що дуже дорого. Зараз ми це робимо втричі дешевше: знайшли майстра, який вміє їх виготовляти, і він допомагає нам із будуванням. 

Також — догляд за спинальниками. Основне наше спрямування — травмовані тварини, і дуже багато з них — із травмами хребта. Вони не ходять на задні чи передні лапи або й на всі чотири. І перші півтора року ми робили багато помилок стосовно догляду, лікування, лікарень і лікарів. Це все напрацьовувалося, ми набралися досвіду, відкрили особливе відділення для таких тварин майже в центрі Ірпеня. Помилок досі можемо припускатися, але головне — на них вчитися. 

Які ще відділення у вас є?

Є будинок, де живуть мої батьки. Вони опікуються старими собаками та котами віком від 15 років. Друге відділення — для котиків, це теж будинок, який ми орендуємо. Також в нас є величезна територія на промзоні — 70 соток. Там перебуває основна кількість наших тварин. Це переважно старі тварини, які одужали після лікування, і «зальотні», здорові, яких мені стало шкода. Там само живуть наші алабаї. Тому що окремо ми займаємося порятунком алабаїв, кавказьких вівчарок, кангалів. Це моя улюблена порода, і в нас їх уже понад 40.

Чи багато у вашому притулку тварин без захворювань?

Ні, дуже мало. Більшість цих тварин одужали після лікування, а таких, що приїхали здоровими, майже немає — максимум десяток. 

Які найпоширеніші хвороби ви помічаєте серед тварин, яких рятуєте? 

У 90% випадків це онкологія, особливо якщо тварина старша за п’ять років. Буває доброякісна пухлина, але найчастіше злоякісна, особливо у дівчат. Також — поширений дирофіляріоз. Це глисти в серці, їх переносять комарі. У Донецькій області це основна проблема, 99% тварин приїжджають із ним. Окрім цього, ниркова недостатність. Тому що тварини погано харчуються, перебувають на холоді, в поганих умовах, на вулиці. 

Якщо переходити до травм, то йдеться про кулі, зламані хребти. Тварин збивають машини, з них знущаються люди. Тварина сама може впасти в яму, щось собі зламати. Буває хімічне отруєння. До мене потрапила одна собака після фосфорних снарядів, вона була обпечена на 80%. Але найчастіші — це кулі або автотравма.

Наскільки легко знайти лікарів для таких тварин? Чи багато ветеринарів для вас волонтерять? 

Вони не волонтерять, ми платимо їм гроші за лікування. Але я знайшла дві лікарні, яким повністю довіряю. Я знаю, що це одні з найкращих лікарів в Україні, які не будуть з тебе витягувати гроші хтозна на що. І це ті люди, які будуть боротися за тварину, якщо є хоч малесенький шанс. 

Чи справляються вони з таким навантаженням?

Ніхто не справляється. Чесно кажучи, це дуже важко, тому що, коли це масштабна евакуація, в день у лікарню може приїхати до 20 тварин. А якщо я просто їжджу за заявками, то це до п’яти тварин на день. Звісно, дехто не виживає — близько 40%: через травми або надто важкі хвороби. 

Після яких подій трапляються масштабні евакуації?

Минулого року, наприклад, це був Торецьк. Ми декілька місяців потроху приймали звідти тварин, а потім військові сказали, що ми не зможемо більше проїхати, і зараз — наш останній шанс. За цей останній шанс волонтери набирають якомога більше тварин — скільки хто зможе прийняти. На сьогодні для нас це вже Костянтинівка.

Чи їздите ви самі? 

Так, але доволі рідко, тому що є багато евакуаційних місій, і в цьому немає великого сенсу. Раніше я їздила в Херсон, в Донецьку область. Навесні дуже часто їздила до свого чоловіка, бо він військовий. Я не була в Сумах, в Запоріжжі. Ці області на мене ще чекають. Мені легше зустрічати евакуаційні місії, які їздять бусами, щоб можна було прийняти більшу кількість тварин.

Ви координуєтеся з іншими волонтерами?

Звісно, ми контактуємо. Є величезні телеграм-групи з волонтерами з усієї України. Коли є евакуаційна місія, автобуси забирають тварин і потім розвозять по волонтерах.

В одному з інтерв’ю ви розповідали, що витягували собаку з болота. З яких найнебезпечніших або найдивніших місць вам доводилося рятувати тварин?

Витягувати з болота — це нормально. Ще лазила під міст, бо собака там забилася. Різні ями, нори, труби. На висоту, звісно, не доводилося лізти, бо собаки — не кози, вони не стрибають. Дякую їм за це. Але чогось екстремального не було. Гірше — коли собака агресивно на тебе нападає, навіть якщо вона нікуди не впала, але її треба зловити. Це набагато небезпечніше. 

Чи поширена наразі проблема сказу?

Дуже поширена. Вона зараз набирає неймовірних обертів, тому що в нас багато диких і безпритульних тварин. Вони всі одне одного кусають, передають сказ. Наразі я прошу всіх своїх працівників бути вакцинованими від сказу, щоб не ризикувати. Особливо — коли до нас приїжджають з фронтових міст, тому що там взагалі халепа з цим. 

Як захиститися від сказу

Розкажіть про шлях тварин у вашому притулку. 

До нас приїжджає тварина. Вона ніколи не потрапляє одразу в притулок, а їде в лікарню, проходить базові обстеження: УЗД, ЕХО, аналізи, кастрацію або стерилізацію, вакцинування, чіпування. Кожна наша тварина має свій ветеринарний паспорт.

Це займає близько тижня. Якщо все добре, і це не цуценя і не кошеня, тварина їде в притулок. Цуценята й кошенята перебувають в лікарні 2,5 тижня — проходять карантин. Виписані тварини точно здорові, вакциновані й стерилізовані. Далі ми їх розподіляємо у відділення.

Що потрібно знати про вакцинацію та стерилізацію котів і собак

Наскільки часто вони знаходять домівку поза притулком?

Дивлячись хто. У мене нещодавно з'явилися померанські шпіци, і за чотири дні мені обірвали телефон. Телефонували о другій ночі, о шостій ранку. Ми виставляємо кожну тваринку в соцмережах. Звісно, що більша тварина, що вона проблемніша або старша, то менша імовірність, що її заберуть. Якщо це щось маленьке, не дуже старе, здорове або дуже незвичного забарвлення чи загалом незвичне, то тоді забирають.

Наскільки часто тварин повертають? 

У мене це дуже велика рідкість. Я постійно на зв'язку з усіма стосовно будь-яких проблем, завжди підтримую і кажу, що ми впораємося. За два роки повернули одну чи дві тварини. 

Коли вам телефонують і просять про підтримку, з якими проблемами найчастіше звертаються?

Коли тварина потрапляє в нову домівку, у неї стрес. Вона починає поводитися дивно, на погляд звичайної людини, яка не знається на собаках. Нові власники починають панікувати: ніби тваринам погано чи не подобаються люди або місце. Я завжди заспокоюю, кажу, що собака може навіть у туалет вдома ходити, і це нормально — вона помічає територію. Що треба привчати до прогулянок, вибудовувати режим. 

Буває, що собака або кіт перебуває в такому стресі, що починає шипіти, дряпатися й кусатися. Я завжди кажу, що треба залишити тварину в спокої, не звертати на неї уваги, робити свої домашні справи і потім обережно підходити до неї: «Моя хороша, давай я тебе почухаю, тримай смаколик». Так потихеньку справлятися зі стресом. 

Як підготуватися перед тим, як забрати тваринку з притулку — свій дім і морально?

Насамперед треба підготуватися морально: якщо ви берете тварину з притулку, можуть бути проблеми. Вони короткочасні й виникають через стрес. У перші дні, поки ви знайдете в графік і тварина звикне до режиму, буде складно. Потім ставатиме дедалі легше, і ви станете найкращими друзями. Звісно, треба підготувати миски, корм, лежанку, повідець, нашийник. 

З якими проблемами можна стикнутись, якщо вдома є інша тваринка?

Найчастіше ми як волонтери знаємо, яка тварина дружить з іншими собаками і котами, а яка — ні. А от в сім’ї, людина не знає, як буде реагувати її улюбленець, коли на територію прийде нова тварина. Найчастіше це найбільша складність. 

На перший час я рекомендую познайомитись на вулиці, потім разом зайти на територію, в дім або квартиру. Якщо є проблеми, і тварини починають стресувати, їх варто розводити по різних кімнатах і стикати на дуже короткий час, щоб вони потроху звикали одне до одного. 

Якщо говорити у відсотках, скільки тварин знаходять домівку поза притулком?

У мене дуже особливі тварини, травмовані, тож це, напевно, 20%. 

Із рештою працюють волонтери? Скільки у вас їх зараз? 

Так. Наразі у нас 20 людей.

Чи потрібна для волонтерів якась кваліфікація? Чому треба навчитися волонтерам для того, щоб працювати з такими тваринами?

Ми завжди кажемо, що дівчатам легше. Собаки довіряють жінкам більше, ніж чоловікам. Тому що переважно тварини, які постраждали від людської жорстокості, постраждали від чоловіків. У нас працюють всього два хлопці, вони знайшли з тваринами контакт. Решта — дівчата. 

Я вчу, як контактувати з агресивними собаками й тваринками з інвалідністю. З останніми набагато складніше, бо люди часто проводять з ними годину-дві й кажуть, що не можуть на це дивитися, тварин шкода. А я завжди думаю: але ж вона така, як є, і вона себе не жаліє. Чому ви її жалієте? Приділіть їй краще увагу. 

До речі, про увагу. До вас можна прийти і вигуляти тварину.

Так, цю ініціативу я ввела рік тому. Доти так зробити не можна було, але я побачила, що це роблять інші притулки, і вирішила спробувати. Все вдалося: майже щодня люди приходять гуляти з тваринками. Є ті, хто приходить постійно, щодня. У когось є улюблені собаки, а хтось каже: «Ой, у вас з’явився хтось новенький, не вміє ходити на візочку, дайте я спробую навчити», — і йде 20 хвилин вмовляти собаку зробити крок. 

Тобто, якщо не можете завести тварину вдома…

Приходьте, так. Це незабутні оптимістичні враження. 

Чи багато людей приходять до вас постійно? 

Близько десяти. Можливо, трохи більше. 

Що кожна людина, навіть не маючи кота чи собаки, може зробити для порятунку або збереження тварин?

Не проходити повз. Є дуже багато ситуацій, коли собака або кіт погано себе почувають — наприклад, їх збила машина або вони страждають від хвороби. І багато людей просто проходять повз, думаючи, що це не їхня справа. Ні. Але ви можете зробити фотографію, викласти у фейсбуці або інстаграмі інформацію про те, що тварині треба допомога, або самотужки допомогти цій тварині, зводити її в лікарню.

Ви не зобов’язані одразу забирати її додому. Просто покажіть її лікарям. Найчастіше тварини страждають від кліщів, і від цього допомагає лише один-два уколи. Страждають від спеки, теплових і сонячних ударів. З усім цим можна допомагати. 

Сьогодні складається враження, що в соцмережах викладають безліч безпритульних тварин, які шукають дім чи перетримку. Наскільки збільшилася необхідність допомагати тваринам і як це ще не тріщить по швах?

Бо люди стараються. І з 2022 року набагато більше людей стали брати тварин додому з притулків. У 2022 році, наприклад, у Київській області була халепа: бігали натовпи породистих, непородистих, маленьких і великих тварин. Я з Ірпеня забрала чотирьох маленьких чихуахуа, які просто бігали, як вуличні собаки. У Київській області наразі, станом на 2025 рік, набагато легше.

А от у фронтових містах, звісно, катастрофа. Людям терміново треба виїжджати, і вони часто не забирають собаку або кота. І ті не виживають. 

Чому? 

Через обстріли, відсутність людей, їжі, холод або спеку. Усе це дуже впливає на стан тварини, коли немає кому допомогти. Було дуже багато заявок, після яких волонтери приїжджали на місце — а тварина вже мертва. Її застрелили, вона померла з голоду або сталося щось інше. Буває, що помирають навіть від стресу. 

У нас є собака, який стресував три місяці. Не підпускав до себе нікого, почав худнути. Нема сил, нема сенсу жити. Але ми колективно привели його до ладу, і зараз усе більш-менш нормально. 

Наскільки ваші тварини страждають від обстрілів? Адже це проблема для Київської області. 

Так, наприклад, сьогодні Ірпінь цілий день обстрілюють шахедами. Під час обстрілів ми завжди намагаємося бути в притулках, заспокоюємо. Даємо заспокійливі препарати собакам, які дуже сильно стресують. Але, правду кажучи, вони вже звикли. Раніше ракетні обстріли були катастрофою: алабаї навіть розламували вольєри від переляку. Моя особиста собака перестрибнула через 2,5-метровий паркан. Вона теж приїхала з Донецької області. 

Розкажіть про свого собаку. 

У мене їх 17. Про кого? 

Наприклад, про цього алабая. 

Її звати Принцеса. Господарі покинули її в Покровську. Спочатку її вивезли військові, а потім — евакуаційна місія. Вона потрапила в притулок і декілька разів розламувала вольєр. Її дуже боялися, всі думали, що вона агресивна. Під час ракетного обстрілу вона втекла, і я шукала її п’ять днів. Зрештою знайшла, і так вона в мене з’явилася. 

До мене приїжджають собаки, які не виживають в притулку. Наприклад, дуже старенькі алабаї, у яких проблеми з задніми лапами, з хребтом, вікові проблеми. Їх треба підіймати, з ними треба ходити, їх постійно треба возити до лікаря. 

Зараз в нас живе пекінес Стелла, їй 16 років і, на жаль, в неї немає нижньої щелепи. Їй треба розводити консерву з водою, годувати її, мити щодня, бо вона купається в консерві.

У мене живуть дві тваринки з інвалідністю, які почали «хиріти» в притулку. Ще в мене живе ворона Буданов. Мені віддали його з ГУР. Людина, яка там працює, її врятувала і віддала мені. 

Скільки у вашому притулку собак, а скільки — котів і інших тварин?

Зараз 340 собак, 60 котів, 3 черепахи, ще одна ворона, їжак, три кози і кінь.

Здавалось би: навіщо рятувати їжака чи ворону? Як пояснити, що тваринам, які зазвичай не є домашніми, також потрібен догляд? 

Ми постійно рятуємо птахів, їжаків, але якщо розуміємо, що тварина в природі вже не виживе. Наприклад, як у нас з’явився їжак? Собаки знайшли їжака, трохи її «потріпали», ми її вилікували. Вона нам народила і померла минулого року від віку. А її дитина залишилася в нас, тому що вже не виживе в дикій природі. Ворона була з переламаними крилами. Якщо її можна відновити, вилікувати, і вона може полетіти й жити спокійно, ми завжди випускаємо. Якщо ні — то куди ж відправляти на смерть? Кіз і коня ми забрали просто з м’яса. 

З яких регіонів до вас насамперед потрапляють тварини?

Насамперед — Донецька область. Потім — Запорізька, Сумська і, на диво, Захід України — Волинь, Івано-Франківськ, Тернопіль, навіть Карпати. Бо там дуже багато випадків збиття автомобілями. От завтра чекаємо на кішку зі Львова, яку збила машина. Лікарі неправильно зібрали їй щелепу, треба переробляти, а там нема кому. 

Чи існують ще подібні притулки для тварин з певними захворюваннями в Україні?

Тільки мініпритулки. У нас найбільший. 

Як залишити вам заявку, якщо людина побачила тварину, якій потрібна допомога?

Зазвичай всі просто телефонують. Мій номер телефону є усюди. 

Ви приймаєте заявки особисто?

Звісно. Я обробляю всі заявки: і на прилаштування тварин, і на допомогу тваринам, і працюю з фондами. В соцмережах теж спілкуюся я. 

Коли телефонують, я питаю, яка склалася ситуація. Просто безпритульного собаку або кота я не візьму. На жаль, наш притулок вже настільки переповнений, що ми беремо тільки критичних тварин, які помруть без медичної допомоги. 

Наскільки зараз важко з фінансовим питанням? Чи охоче донатять на тварин?

В принципі, так. Бувають важкі місяці, коли щось стається в країні, або свята, канікули, вихідні. Завжди важко справлятися у новорічні свята, бо людям не до цього. А загалом протягом року — нормально. 

Наскільки, як вам здається, розвинулася культура волонтерства стосовно тварин, відколи ви почали активніше цим займатися?

Дуже сильно. Раніше, якщо людина знаходила збиту собаку, лікарі казали її приспати — і все. Зараз у мене навіть є окрема група, де люди, навіть якщо самі не забирають, то питають, як правильно поводитися і доглянути за твариною. А я їм допомагаю.