Культовий мультфільм 1961 року «101 далматинець» від студії Disney починається зі сцени, у якій пес Понго намагається видивитися з вікна підхожу пару для свого господаря. Повз нього проходять геть різні жінки — і надзвичайно схожі на них домашні улюблениці: елегантно одягнена пані з химерно постриженим пуделем, пухкенька жіночка з мопсом, бабуся із ледь сивим спаніелем. Аж ось, за всіма законами жанру, Понго натрапляє очима на ту саму ідеальну жінку та її ідеальну далматиницю — і так починається їхня спільна історія. У реальному житті наші улюбленці, звісно, не так нагадують власників — проте вони неодмінно на нас впливають. Ми вчимося співіснувати у злагоді й переймаємо одне в одного риси. То чому вони навчають нас, а ми — їх?
Матеріал написано за підтримки OPTIMEAL
Археологічні дані показують1, що предки сучасних собак жили поруч із людьми близько 14 тисяч років тому, а згодом — близько 9 тисяч років тому — одомашнили й котів. За час нашого співіснування вони відігравали в суспільному й культурному житті людства різні ролі — від священних тварин до мисливців, які допомагали полювати й рибалити. Разом із собаками ми випасали худобу та вели сільське господарство, а коти знищували гризунів, які приносили хвороби й загрожували врожаю.
Тепер же ми звикли до них як до співмешканців, компаньйонів, про яких піклуємося. Згідно з опитуванням2 2021 року, 48,1% українців мають вдома кота, а 40,5% — собаку. І хоч сьогодні вони не допомагають заганяти овець, а мишей їдять хіба для забави, та ми можемо бути корисними одне одному ще багатьма способами.
Почуваємося краще
За останні 30 років з’явилося1 чимало досліджень, які простежують позитивний вплив спілкування тварин і людини на самопочуття та якість життя. Хороші результати в боротьбі з деякими станами показує3 зоотерапія — насамперед що стосується депресії. В опитуваннях4 респонденти розповідають, що почуваються менш тривожно й самотньо поруч із тваринами. Взаємодія з ними знижує5 тиск та рівень6 кортизолу7, який зокрема відповідає за стрес, а також підвищує8 рівень окситоцину, що збільшує відчуття задоволення і спокою, формує прив’язаність. Вона також може посилити почуття соціальної підтримки та покращити настрій. Непогано вивчені9 такі ефекти серед людей старшого віку, і наразі це перспективний напрям для подальшої роботи.
Але науковці наголошують8, що дослідження показують досить неоднорідні дані — бо все доволі індивідуально і, серед іншого, залежить від характерів конкретних тварини й людини, її типу прив’язаності та патернів поведінки. А ще — від культурних і регіональних особливостей10, які зумовлюють ставлення до конкретних істот. Змінних надто багато, щоб стверджувати щось напевне.
До того ж приходити час від часу на терапію або перебувати поруч із твариною під час експерименту — це зовсім не те саме, що стати господарем. Адже бути петперентом означає11 мати обов’язки та відповідальність, якої немає в періодичній, хай і регулярній взаємодії. Догляд за улюбленцем може подекуди збільшувати рівень стресу, але й додавати навичок.
Серед позитивних наслідків для сімей виокремлюють12 те, що улюбленці приносять моменти радості, з ними можна розважитися, вони сприяють фізичним навантаженням (як-от прогулянки чи ігри). Перебування поруч із ними надає відчуття фізичної безпеки й підвищує здатність навчитися відповідальності та поваги до живих істот.
Найкраще це помітно на дітях та підлітках. Домашні улюбленці можуть13 допомогти їм сформувати почуття здорової прив’язаності. А коли дитина не має безпечного зв’язку із батьками, відчуває невпевненість, тривогу, недовіру до інших, самотність і має низьку самооцінку, то здатна навіть почати розвивати прив’язаність з улюбленцем як заміна батьківській, що допомагає формувати безпечні поведінкові моделі.
У період дорослішання в підлітків також змінюється уявлення про себе й світ, коригуються стосунки зі значущими людьми — батьками й друзями. Це складний період, у який улюбленець може13 стати підтримкою, а також стимулювати соціальну взаємодію — згадайте принаймні, зі скількома людьми доводиться спілкуватися, просто гуляючи з собакою. Власне, сцена з Понго зі «101 далматинця» чудово це демонструє. Такий механізм, авжеж, працює8 і для дорослих.
Стаємо розумнішими
У молодших дітей спілкування з улюбленцем може підвищувати когнітивні функції. Низка досліджень показала13, що присутність тварин корелює зі швидким позитивним ефектом серед дітей у тестуванні пам'яті, категоризації та уваги. Улюбленець добре впливає на результати з грамотності, мовлення та здатності до читання. Припускають, що це може бути пов’язано з покращенням так званих виконавчих функцій (когнітивних процесів, які організовують думки й діяльність, сприяють самоконтролю) через зниження стресу та соціальну підтримку, що може впливати на поведінку та покращувати виконання завдань. Хоча тут ідеться про перебування поруч із тваринами, а не їх утримання, дослідники вважають, що тривала взаємодія тільки покращить ефект. Але всі ці напрями потребують подальшого вивчення, бо в подібних дослідженнях чітких причинно-наслідкових зв’язків поки не встановили.
Любимо природу
Співжиття з тваринами формує в нас більш свідому поведінку стосовно довкілля. Наприклад, опитування серед британців показало14, що власники домашніх тварин та люди, що добре до них ставляться, частіше підтримували ініціативи зі збереження природи.
Власники домашніх тварин також більш прихильно ставляться15 до інших живих істот, залучені до ініціатив із захисту довкілля, «усвідомленого» фермерства та загалом піклування про тих, хто не є їхніми безпосередніми улюбленцями. Варто зауважити, що поки не можна точно сказати, чи цей зв’язок однобічний: адже можливо, що люди з усвідомленим ставленням до довкілля просто частіше стають петперентами.
Чому ми навчаємо улюбленців?
Не варто сприймати співжиття з улюбленцем лише як ресурс для людини. Адже ми також повинні навчати їх правил безпечного, активного й здорового життя поруч з нами — щоб обом видам було комфортно. А це означає турботу та підтримку на всіх етапах розвитку.
Важливо з раннього дитинства формувати базові правила безпечної поведінки. Наприклад, у цуценят критично важливим16 для соціалізації є 3–12 (подекуди — 14) тижні життя. Тоді ж у них формується прив’язаність до локації, місця проживання. У цей період важливо знайомити їх з новими стимулами, іншими тваринами, позитивними досвідами тощо. Тварини, які в цей час відвідували спеціальні заняття для цуценят, мали17 в майбутньому менш агресивну та більш контрольовану поведінку, але водночас були менш боязкими.
У кошенят цей період також починається з 2–3 тижні життя, але триває18 трішки менше: до 7–9 тижня. У цей час їх важливо17 знайомити з членами сім'ї, друзями, іншими домашніми тваринами, грумінгом, відводити до ветеринара та забезпечувати різноманітний життєвий досвід.
У цей період і цуценятам, і кошенятам важливо контактувати зі знайомими й незнайомими людьми, а також неагресивними представниками свого виду. Їм варто давати іграшки різної текстури й форми, показувати предмети інтер’єру тощо. Варто контактувати з ними тактильно (наприклад, тримати на руках), щоб сформувати безпечну прив’язаність і відсутність страху. Тоді ж корисно через позитивне підкріплення вчити перебуванню в переносці, якщо тварина невелика. Ці прості, але важливі правила, можуть запобігти багатьом поведінковим проблемам у майбутньому.
Наша відповідальність — щоб улюбленець був здоровим. Зокрема, стерилізувати хвостатих і регулярно їх вакцинувати, вигулювати за потреби та формувати здоровий раціон. Для кожного виду й навіть конкретного випадку рекомендації будуть різними, але загалом важливо обмежувати калорійність продуктів і стимулювати регулярну фізичну активність. Наприклад, дослідження на лабрадорах підтверджують20, що контроль за харчуванням може збільшити тривалість життя тварини.
Що треба знати про вакцинацію і стерилізацію котів та собак
Поруч з улюбленцями ми й самі більше рухаємося. Так, щоденні прогулянки з собаками збільшують20 нашу фізичну активність і навіть можуть впливати на зменшення ожиріння — адже люди, що мають тварин, особливо собак, загалом більш рухливі та, згідно з дослідженням, жили в районах, більш пристосованих до пішохідних прогулянок. Важливими факторами стають21 відчуття обов’язку перед собакою, соціальна мотивація і доступ до дружнього для прогулянок середовища.
***
Як 10 тисяч років тому, так і сьогодні, тварини допомагають нам у житті й стимулюють досліджувати нове. Поруч із ними ми стаємо відповідальнішими, активнішими, менше хвилюємося та більше дізнаємося. Натомість даємо їм безпеку, здоров’я, соціалізацію та спілкування, яке може стати незамінним для обох. Бути петперентом — це безперервно навчати й навчатися, пізнавати нові світи й бути відкритим до особливих досвідів, що розширюють світогляд.
