Щороку з наближенням 31 жовтня в українських соцмережах починається вона – баталія, чи можна святкувати Геловін в Україні. Не один десяток списів поламався на тому, чи може дитина в Києві, Харкові чи Ужгороді ходити перевдягнена по хатах і просити солодощі. Не один фейсбучний захисник традицій стер клавіатуру, пишучи коментарі про неприпустимість впливу «сатанинського свята» на традиційні українські цінності. А втім діти дійсно залюбки вирізьблюють гарбузових Джеків, молодь влаштовує вечірки, а старше покоління подекуди згадує, якщо гарненько розпитати, що деякі з геловінських традицій і для України насправді не чужі.
Сьогодні спробуємо поглянути детальніше, що з розвитком цього свята змінювалося і що схожого Геловін має з українськими традиціями.
Коріння свята
Прародичем Геловіна є кельтське свято Савин (правильно говорити не Самайн, а саме Савин). Воно відбувалося на сороковий день після осіннього рівнодення, маркуючи завершення літа і настання зими.
Вірили, що межа між світами в цей період розмивається, тож душі померлих могли приходити в цей світ на гостини. У цей період робили жертвоприношення тварин, влаштовували гуляння, розпалювали великі вогнища. Щоб захиститися від духів, які могли забрати когось із живих до себе, люди рядилися в маски.
З приходом християнства Савин почав привласнюватися церквою і зазнавати перших серйозних змін. 31 жовтня стало передднем основного святкування – Дня Всіх Святих. Звідси ж і назва Геловіну – від злиття All Hallows’ Eve. У Середньовіччі додалося також святкування Дня Всіх померлих (All Souls’ Day), на який церква заохочувала людей молитися за душі тих, хто опинився у чистилищі.
Так діти й жебраки почали ходити по хатах, рядитися і співати спеціальних пісень з обіцянками помолитися за душі померлих. Їм за це давали поминальні печива – соулкейки. Ця традиція називалася соулінґом (від англійського soul – душа) і, як ми бачимо, багато в чому нагадувала колядування.
Прикметно, що з часом деякі особливо поширені пісні перейшли до різдвяного репертуару – настільки органічно вони сприймалися для цього носіями традиційних знань. Так сталося з відомою «Hey Ho, Nobody Home Souling» (інші назви – «Soul cake» або «A’Souling»). Ось прекрасний приклад того, як ця пісня стала різдвяною колядкою. А ось ця пісня у виконанні Стінґа теж з куплетом про Різдво.
Окрім цього, протягом трьох днів від Геловіну до Дня Всіх Померлих відтворювали вистави про смерть і воскресіння, до слова – часто з головою коня в головній ролі (порівняйте з українською козою), багато ворожили і збиткувалися, тобто всіляко бешкетували.
У середині ХІХ століття через великий голод і колоніальну політику Британської імперії ірландці були змушені масово емігрувати на захід, більшість – у США. Там традиції Геловіну швидко засвоїлися і доповнилися новими смислами.
Гарбузи
По-перше, одразу поширилося вирізання ліхтарів. Втім, якщо в Європі це робили з ріпи, то в Америці швидко знайшли кращий замінник – гарбуз, який різався куди простіше, а виглядав яскравіше. Взагалі ж ця традиція пов’язана з легендою про скнару Джека. Він збиткувався над усіма, зокрема й над чортом. Тож коли помер, його душу не пустили ні в рай, ні до пекла, давши лише жаринку, щоб він міг освітлювати шлях, блукаючи по світу.
Для багатьох американців, які ще добре пам’ятали втрати Громадянської війни, Джек став символом таких самих неприкаяних душ, як зниклі безвісти й поховані в безіменних могилах солдати.
Крім гарбузів, Джеків вирізьблювали також з яблук та огірків.
Ворожіння
Молодь – усюди молодь, тож у ХІХ столітті в Америці дедалі популярнішими ставали такі собі вечорниці. Їх називали playparties. На них збиралися дівчата й хлопці. Веселилися, ворожили, розповідали страшні історії, співали і всіляко бешкетували.
Найпоширенішим було ворожіння з яблуками (apple popping або apple bobbing). Треба було виловили яблуко з води, не допомагаючи собі руками. Ті дівчата, яким це вдавалося, мали вийти заміж наступного року. Також яблуко підвішували на мотузку, і необхідно було вкусити його, тримаючи руки за спиною.
Ворожили і на шкірці з очищеного яблука. Її кидали через плече й за формою та обрисами на землі пробували вгадати майбутнього нареченого.
Було багато ворожінь зі свічками й дзеркалами. Ці практики тотожні українським ворожінням на Катерини й Андрія.
Наприклад, зі шкаралупи волоських горіхів робили човники для свічок, на кожну свічку загадували ім’я, пускали їх по воді у великій мисці й дивилися, що буде зі свічками: хто підпливав, хто відштовхувався, хто тримався поруч тощо. За цим уявляли, якими будуть стосунки задуманих людей.
В окремих регіонах Шотландії та Північної Англії Геловін називався Ніччю лущення горіхів (Nut-Crack Night) або ніччю ворожіння на горіхах. Люди робили вогнища, розповідали історії та лущили свіжозібрані горіхи ліщини й каштану. Звідти пішла традиція ворожіння. Хлопці загадували на кожен каштан ім’я дівчат і кидали по черзі у вогнище. Який згорить найяскравіше, та дівчина і буде коханою.
Шотландський поет Роберт Бернс, який також записував місцевий фольклор, залишив спогад про ворожіння на майбутнє пари. Два каштани кладуть у вогонь і дивляться, чи вони горять тихо поруч (буде гарне спокійне життя в парі), чи відстрибують один від одного (тоді розійдуться).
Наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття виходили цілі книги й брошури, як провести цікаві вечорниці на Геловін і як трактувати ворожіння. Наприклад, популярною була книга Мері Блейн «Ігри на Геловін».
Збитки
Збитки є важливою геловінською традицією. Традиційно така «антиповедінка» характерна для межових періодів, особливо на поминальні дні й святкування початку Нового року.
Як і в Україні на Михайла, Андрія чи Маланки, хлопці (часто підлітки) збиралися у ватаги на всеношні бешкети: закидали воза на дах, підкладали протухлі яйця, знімали ворота, били шибки, випускали худобу зі стійла тощо. Дозволялося робити все, проте в Америці вже на початку ХХ століття ситуація з геловінськими збитками-пранками виходила з-під контролю влади.
Щоб якось заспокоїти некеровану молодь, переосмислилася традиція trick-or-treating. Тепер давали солодощі й інші гостинці не за те, щоб прохачі помолилися за душі померлих, а як відкуп, щоб не чіпали будинок.
Втім, щороку газети повідомляли про дедалі неймовірніші й неадекватніші ситуації в ніч на Геловін. Наприклад, як 200 хлопців зупинили потяг у Кентуккі, бо поклали на рейки схожу на тіло ляльку, або як студенти-медики підперли вхідні двері лабораторії безголовим трупом у Мічиґанському університеті.
Апогеєм став Геловін 1933 року, або так званий Чорний Геловін. У часи нестабільної економічної ситуації, в розпал Великої депресії молодь знайшла вихід своєму гніву, прикрившись приводом для свята. Були колосальні збитки: підлітки трощили громадське майно, влаштовували масові розбої на вулицях від перевертання машин до обривання телефонних ліній і навіть підпалів.
Формування сучасного Геловіна
Влада почала впроваджувати свої регламентації святкування ще в 1920-х роках, але після таких збитків взялася за регулювання абсолютно серйозно. До проблеми підійшли комплексно. Стало ясно, що молодь треба зайняти чимось цікавим, але менш вандальним. Були розроблені сценарії для святкування у дитсадках і школах.
Остаточно комплекс «вивіреного» святкування сформувався у ранніх 1950-х. Наслідком стала популяризація костюмованого trick-or-treating. Діти були зайняті вигадуванням костюмів, розмальовуванням і вирізанням, школи і маленькі громади почали організовувати костюмовані паради.
Видавалося ще більше брошур з порадами, як цікаво провести свято. Наприклад, популярною була серія «Bogie Book». У ній зокрема були викрійки костюмів з паперу. Починають продаватися готові костюми на будь-який гаманець. Щоб діти й підлітки не вешталися неконтрольовано по вулицях, батьки придумали квести з закинутими будинками.
Новий канон Геловіну прищеплювався і через телебачення. Перші дитячі мультфільми про свято вийшли в 1929-му. Ось Міккі Маус 1929 року в закинулому будинку, а ось мультик 1933 року про Бетті Буп. У ньому показані всі елементи підготовки до свята й сама вечірка.
До 1960-х уже з’явився масовий випуск тематичних коміксів і горорів для дорослих. Класичний горрор «Геловін» Джона Карпентера вийшов у прокат у 1978 році. Відтоді перегляд страшних фільмів стає незмінною складовою свята.
Уже в такому вигляді, через популяризацію в масовій культурі й глобалізацію, Геловін поширюється світом. Повертається він і в Європу, маючи вже досить мало спільного з тим оригінальним святом, яким його відзначали вихідці з Британських островів ще в ХІХ столітті. Мало хто тепер пам’ятає про ворожіння, розпалені вогнища, випікання обрядового печива, колядування з піснями і збитками. Втім, саме таке святкування дуже ріднило Геловін зі святами зимового циклу інших народів Європи – українців зокрема.
Геловін є наочним прикладом того, що стається з традицією, коли її приборкують в усталених рамках. Водночас це приклад продуманого маркетингу, адже він залишається одним із найвитратніших свят для Америки. Це вже не про розмови біля вогнища, бажання дізнатися майбутнє і пам’ять предків, а незвичний спосіб провести час весело і яскраво.
Ця публікація створена за підтримки Європейського фонду підтримки демократії (EED). Її зміст не обов’язково відображає офіційну думку EED. Відповідальність за інформацію та погляди, висловлені в цій публікації, повністю несе автор(и).
