Свято Миколая: заборонити не можна святкувати

Коли у світі з’явилася традиція шанувати Святого Миколая?

Вона йде з культу єпископа Миколая Мирлікійського. Цей святий жив у третьому й на початку четвертого століття, і це була реальна фігура, оповита легендами.

Миколай пов’язаний із традицією дарування подарунків дітям, тому що існує кілька легенд про те, як цей святий допоміг їм. За однією, бідний господар  хотів віддати своїх доньок на розпусту, щоб так вони заробляли гроші. Однак цього не допустив Святий Миколай. Він невидимим з’явився під вікном будинку чоловіка і вкинув через вікно торбину з грішми. Цим подарунком Миколай уберіг дівчат від проституції.

Культ Миколая як захисника й помічника дітей виник у Європі приблизно у ХІІІ-ХVІ столітті, і тоді ж з’явилася традиція дарувати дітям подарунки в день його смерті. Причому в Європі Миколай (Санта Клаус) був не єдиним  різдвяним образом. Є ще Різдвяний дід,  Йоулупуккі та інші. Йоулупуккі — це  ряджений персонаж з мордою кози, який лякав неслухняних дітей і допомагав слухняним. У його образі простежується прямий зв’язок з нашою традицією водіння кози. З часом (під впливом популярності Санта Клауса, що постійно зростала, та інших іпостасей Миколая) Йоулупуккі теж ставав все більш схожим на них.

В Україні у Святого Миколая свої корені та своя історія. Якщо глибоко копнути, можна простежити його зв’язок з Велесом, богом скоту. Це й не дивно, адже всі святі перебирали на себе риси якихось язичницьких божеств, заміщуючи їх. Миколай, як і Велес, виступає покровителем свійських тварин, захищає його від диких звірів. В Україні збереглася легенда про те, що Святий Миколай щоночі визначав, якій тварині кого їсти. У деяких районах, зокрема на Прикарпатті, була традиція постувати, щоб Миколай оберігав худобу від вовків і хвороб. Особлива любов у Миколая до коней. Донедавна в деяких регіонах України зберігався звичай виїжджати на конях із санчатами 19 грудня й так трамбувати сніг.

Є у нас і своя легенда про Миколая, яка пов’язує його з дітьми. Ця легенда записана як «Чудо про немовля в Києві». Сім’я перепливала на човні на інший берег, мама задрімала і маленька дитинка впала у воду. Батьки у відчаї почали молитися до Миколая, і наступного ранку Миколай оживив дитя, поклавши його мокрого біля власної ікони в зачиненому Софійському соборі. Відтоді ту ікону називають іконою Миколи Мокрого.

Тобто дарувати подарунки — це, за традиціями, не головне завдання Святого Миколая?

Традиція приписувати Миколаю те, що він приходить і щось приносить дітям, прийшла до нас з Європи від німців, поляків, чехів, словаків. І дуже логічно, що в Україні саме Миколай це робить. Бо у нас він найшанованіший святий, який багато допомагає людям. Він захищає подорожніх (якщо якась заметіль, воза підштовхне або виведе з лісу тих, хто заблукав), оберігає домашніх тварин, захищає від злодіїв. Він також стереже тих, хто на воді, — допомагає рибалкам і морякам. Святий Миколай відповідальний і за морозну погоду. Якщо подивитися старі етнографічні записи, там згадується, що «Микола замітає», «до Миколи зими нема ніколи». До речі, цей святий також дуже тісно пов’язаний з гуляннями, бо колись на Миколая варили пиво. Про це згадується навіть у колядках, а в українській мові збереглося слово «ніколити», тобто пиячити.

Коли в Україні почали відзначати свято Миколая з ялинкою та  подарунками?

Тут важко точно сказати. На мою думку, це сталося десь у ХІХ столітті. Звичай прийшов до нас із Європи разом із традицією різдвяної ялинки. У Європі дітям розповідали, що ялинку приніс Святий Миколай, малий Ісус, Рупрехт чи Різдвяний дід. На заході України на початку ХХ століття поступово закріплювався образ святого Миколая, а на тій частині України, яка була у складі Російської імперії, частіше вже звучав Дід Мороз.

Українське традиційне Різдво мало інші форми, без ялинки і чарівного дарувальника. Згадували померлих, просили їх про хороший врожай, бажали одне одному добробуту й здоров’я, та щоб худоба не хворіла. У цей період стирається межа між світами: предки приходять до нас у гості, й ми з ними комунікуємо, залишаємо для них на столі їжу, кутю. Пам’ятаєте, у «Тінях забутих предків» Килина з Іваном, перш ніж сідати на лави, здмухували душі померлих, щоб ненароком не сісти на котрусь із них?

У ХVIII — на початку ХІХ століття німецькі колоністи завезли до Російської імперії нові традиції різдвяних свят: вони ставили різдвяну ялинку, а ще виставляли шкарпетки і черевички для подарунків. До західної частини України, яка не була у складі Російської імперії, традиції Різдва і Миколая  прийшли також з Європи — через протестантів і католиків.

Спочатку ялинку ставили лише представники знаті у містах. Так, у 1811 році до Одеси приїздила Софія Наришкіна, позашлюбна дочка Олександра І. На її честь влаштували святкування Нового року з ялинкою, привезеною з Софіївки. Пізніше святкування з різдвяними ялинками організовували й для дітей з незаможних сімей та сиротинців. На свята проводили лотерею, а виручені кошти йшли на благодійність. Потім з’явилася традиція ставити ялинки вдома.

Ялинки продавали на ринку, і сільські діти могли бачити, як їхній тато зрубує дерева на продаж. Було досить звичним, що пани кликали дітей до себе в дім, де була встановлена святкова ялинка. Тоді була така фішка — кликати до господських дітей гостей з простих сімей, щоб і їм влаштувати свято. Таких згадок є досить багато. В Олени Пчілки в оповіданні «Сосонка» описана подібна історія: дитину залишають з татом, який привіз до пана сосну, вони бачать, як святкують у панському домі, яка красива та сосонка. А на ранок, коли її викидають, син просить забрати ялинку додому і влаштувати в селі святкування та наряджання.

Але ви ніде не знайдете згадки про те, що Миколайчик в День Миколая чи на Різдво щось приносить дітям. Це почалося значно пізніше. Натомість згадують інші традиції: на День Миколая колядки співають, гуляють на  вечорницях, ворожать. Але якихось однакових для всіх правил святкування не було, кожен регіон мав свої звичаї. Наприклад, якщо громада живе десь біля водойми, там готували багато традиційних рибних страв. Десь у цей день варили пиво. На Харківщині, Полтавщині, Чернігівщині випікали прянички- медівники. От чому в нас досі поширена традиція випікати пряники на меду саме на Миколая.

Як показують дослідження фольклористів, люди, народжені у 20–30 роках  ХХ століття, також не пригадують якихось особливих традицій свята Миколая. Максимум, що вони можуть згадати, — що Миколай передавав їм  якесь яблучко. Тобто батьки подарунки під подушку не клали, а просто казали «Миколай передав». Як іноді кажуть, що «це від зайчика».

До речі, не один лише Миколай приходив до дітей перед Різдвом. В архівах  газети «Киевлянинъ» кінця ХІХ — початку ХХ століття можна побачити оголошення про те, що дітей запрошують на різдвяну ялинку, де буде Дід Мороз. З листувань і щоденників кінця ХІХ століття видно цей різнобій із формулюванням, хто приносить подарунки: від малого Ісуса і Миколая до Санти. З останнім українці познайомилися завдяки англійським різдвяним оповіданням.

Я була дитиною в радянські часи і нічого не чула тоді про Миколая. Зате добре пам’ятаю Діда Мороза і Снігуроньку. У Радянському Союзі заборонили Миколая? 

Коли до влади прийшли більшовики, почалася боротьба з «буржуазною культурою» і релігією. Гайки почали закручувати у 1925 році — з початком антирелігійної кампанії. А з 1929 по 1935 роки в СРСР вели гостру боротьбу з різдвяними символами. У цей час були заборонені і Миколай, і Дід Мороз, і ялинка.

Тому якщо хто і святкував Різдво в Україні, то тільки в дуже вузькому домашньому колі за закритими фіранками. Поставити ялинку — це була справжня пригода.

А для тієї частини України, яка тоді не входила до СРСР, нічого не змінилося. На Галичині, наприклад, різдвяні ранки з Миколаєм відбувалися до 1939 року, потім була перерва до 1941, а з початком німецької окупації це відновилося. Наприклад, в архівах газети «Львівські вісті» від 21 грудня 1941 року є замітка «Гостини святого Миколая у львівської дітвори», де сказано, що Миколай нарешті завітав до дітей, а доти два роки його більшовики не пускали.

Та з 1935 році в СРСР більшовики вирішили очолити цю історію. У грудні 1935-го, за чотири дні до Нового року, в газеті «Правда» раптом вийшла стаття Павла Постишева «Давайте організуємо до Нового року дітям хорошу ялинку». На той момент він був кандидатом у члени Політбюро і самовільно не міг писати таких речей. Очевидно, що це було спущено зверху Сталіним і його оточенням.

Перша класична кремлівська ялинка відбулася лише за два роки, у 1937-му. У 1935 році не встигали приготуватися як належить, у 1936 році промацували варіанти святкування. За цей час радянські фольклористи і пропагандисти підготували методички, опрацювали варіанти спільного святкування й зробили символом новорічних свят Діда Мороза і Снігуроньку.

Ялинку і Діда Мороза реабілітували, а Миколая — ні?

Треба розуміти, що Святий Миколай — це фактично далекий родич Санта Клауса (йдеться про те, що один святий еволюціонував у два різні образи — прим. ред.), а Дід Мороз, хоча й теж їхній далекий родич, але штучно утворений літераторами на основі фольклорних творів у середині ХІХ століття.

І от після статті Постишева «перезбирається» свято Нового року на основі уже наявних уявлень про Різдво. Це свято повинно було «склеїти» дітей всіх національностей. Пропагандисти обрали і його головного героя — Діда Мороза. Він дійсно був зручним: був аполітичним та релігійно нейтральним, що було важливо, адже в СРСР жили представники різних народів та різних віросповідань.

Оскільки традиція святкування Дня Святого Миколая була відносно новою на початку ХХ століття, то на час радянської окупації вона не встигла дуже поширитися й закріпитися, окрім як на територіях, які були окуповані пізніше, і де ця традиція локально жевріла.

Масове святкування Миколая з даруванням подарунків під подушкою в Україні почалося в 1990-ті.

Вважається, що хорошим дітям Миколай дарує цукерки, а неслухняним — різочку. Я не знаю жодної історії, коли український Миколай когось карав, у нас це більше схоже на залякування. Чи є така традиція у світі? 

Так, у нас різочка — це радше залякування. Але її клали в шкарпетки замість цукерок у Хорватії і Словенії. Це те, що я знайшла в етнографічних записах, але думаю, таке було і в інших слов’ян. В Америці Санта-Клаус неслухняним клав у шкарпетки вуглинку. У Чехії особливо нетерплячих дітей випускали вночі босоніж на вулицю, щоб вони збирали подарунки, які нібито впали з воза Миколая. Дитина поверталася з порожніми руками, розчарована.

Також у різних культурах разом з Миколаєм до дітей традиційно приходив злий персонаж, який і розбирався з неслухами. Так, у Німеччині Святий Миколай ходив разом з Рупрехтом, який лупцював неслухняних. У регіонах, які були розташовані ближче до Альп (Австрії, Німеччині, Швейцарії) Миколай ходив з Крампусом, який краде дітей, на заході України — з чортом.

Зараз в інтернеті можна знайти шаблони листів до Миколая. У них дітлахам радять класичну схему: не просто попросити подарунок, а про всяк випадок ще й покаятися: ось це я робив весь рік добре, а тут поводився погано, але більше так не буду. Я бачила навіть різдвяну листівку з табличкою для добрих і поганих справ. Це нова традиція?

Не нова. У тій же замітці «Львівських відомостей» про свято Миколая розповідається, що він завітав не сам, а з янголом, який ніс велику книгу, куди записував справи дітей.

А що для Вас означає свято Миколая?

Це світле, добре, тепле свято. Я не знаю людини, яку воно не гріє. Моє покоління перше, хто вже не уявляє зими без Миколая. А от мої батьки такого не пам’ятають.

У мене є родичі в Росії, пам’ятаю, коли ми до них приїжджали і казали, що  скоро прийде Миколай, вони взагалі не розуміли, хто це. У них є тільки Дід Мороз. Зараз в Україні Миколай бере на себе все, що робив раніше Дід Мороз, навіть святкові ранки. Власне, Миколай це робить давним-давно, а зараз буде робити ще більше.

Особливо тепер, коли ми відриваємося від усього, що бодай чимось  пов’язане з рускім міром, а Миколая багато хто сприймає як антипода радянського Діда Мороза. Цього року чимало українських дітлахів святкуватимуть Миколая двічі: 6 грудня — ті, хто зараз вимушено живе у Європі, і 19 грудня — чимало  українців. До речі, європейці ставлять ялинку на Миколая, задовго до Різдва. 

Зараз у дуже багатьох українців на день Святого Миколая вже стоїть ялинка. Миколай уже почав набирати «санта-клаусних» елементів, і в майбутньому це буде продовжуватися. Вважаю, поступово ми не лише з Різдвом, але і з іншими святами адаптуємося до нових дат.

І це прекрасно. До речі, цього року є нова традиція і в дитячих листах до Миколая. Окрім традиційного каяття і прохань, там є побажання «щоб Україна перемогла», «щоб повернутися швидше додому», «побачити тата». Впевнена, Миколай це не залишить без уваги.

Ця публікація створена за підтримки Європейського фонду підтримки демократії (EED). Її зміст не обов’язково відображає офіційну думку EED. Відповідальність за інформацію та погляди, висловлені в цій публікації, повністю несе автор(и).