Різдво — одна з найважливіших подій року в державах, де християнство є домінантною релігією. До 2023 року в Україні його переважно святкували 7 січня, за юліанським календарем. ПЦУ та УГКЦ дотримувалися цієї дати, що не збігалася з католицькою, майже всіма протестантськими та навіть більшістю православних церков. Але, наприклад, Вірменська церква святкує Різдво 6 січня. І це не календарна розбіжність — їхня «базова» дата саме така.
У Біблії немає дати народження Христа, а наявний контекст змушує поставити під сумнів ідею того, що народження відбулося взимку. Скажімо, у Євангеліє від Луки читаємо: «А в тій стороні були пастухи, які пильнували на полі, і нічної пори вартували отару свою»1. Навіть у близькосхідному регіоні, який значно тепліший за Європу, утримання тварин в полі взимку не було поширеною практикою2. То чому ж таки майже всі християнські церкви святкують Різдво 25 грудня?
Є дві основні версії походження сучасної дати Різдва: калькуляційна (обчислювальна) та історична. Згідно з першою, дата Різдва вираховувалася математично, відповідно до уявлень та вірувань ранніх християн про важливі й символічні дати в житті Ісуса Христа. Друга стверджує, що дату святкування Різдва обрали на основі попередніх язичницьких свят, хоч і мотивація такого вибору може відрізнятися залежно від інтерпретацій дослідника. Що цікаво, британські та американські вчені з більшою ймовірністю підтримують калькуляційну гіпотезу, а німецькомовні та загалом європейські — історичну3. Доказів на підтвердження якоїсь із гіпотез наразі не знайшли в ранньохристиянських джерелах.
Хоча сьогодні Різдво є одним із найважливіших християнських свят, але раніше християни, імовірно, не надавали йому особливого значення. Ранньохристиянський теолог писав: «...жодного святого не знайдено, щоб святкував день народження або влаштовував велике свято в день свого народження. Ніхто не радів у день народження свого сина чи дочки. Тільки грішники радіють такому роду дням народження»4. Важко однозначно сказати, чи поділяли цю думку всі християни, але свідчення авторитетного теолога та відсутність ранніх джерел про спроби визначити дату народження Христа наводять на висновки, що ця подія була доволі другорядною в церковному календарному циклі. Набагато більше значення приділяли страстям христовим та — особливо — воскресінню.
Історична школа
Історична школа переважала в історіографії і до сьогодні зберігає серйозні позиції. Є два свята, до яких найчастіше прив’язують датування Різдва, — Сатурналії та свято Соля Інвіктуса (Sol Invictus). Є паралелі в деяких різдвяних та сатурналійних традицій (прикрашати оселю, дарувати подарунки, влаштовувати бенкет) — їх могли запозичити християни. Але є мало вказівок на те, що Сатурналії були визначальними саме у встановленні датування Різдва, хоча існує версія, ніби Сатурналії перейшли у святкування Різдва5. Сатурналії були кількаденним фестивалем, який тривав з 17 по 23 грудня, тож вони завершувалися ще до святкування народження Христа. Куди серйознішим видається аргумент про запозичення дати святкування «Дня народження сонця непереможного», присвяченого вище згаданому богу Соля Інвіктуса.
Лінія аргументації, яка виводить святкування Різдва 25 грудня з язичницьких свят, дуже давня і сягає ще ХІІ століття, її знаходимо в примітці на полях до рукопису сирійця Діонісія Бар-Салібі6. Хоча примітку навряд зробив він, але її, імовірно, додали ще до кінця ХІІ століття: «Господь народився в січні, в день, коли святкуємо Богоявлення; бо стародавні святкували Різдво і Богоявлення в один і той же день… Причина, через яку Отці перенесли згадану урочистість з шостого січня на двадцять п'яте грудня, як кажуть, полягає в наступному: це було звичай язичників відзначати в цей же день двадцять п'ятого грудня свято народження сонця».
На жаль, текст надто пізній відносно часів діяльності отців церкви та затвердження дати 25 грудня як основної серед християн, але надто ранній, щоб можна було покладатися на те, що автор відповідально використав науковий підхід.
У середині ХІХ століття богослов і церковний історик Йоган Карл Людвіґ Ґізелер розвинув гіпотезу та висунув основні тези: спершу існувало свято, яке відзначали 25 грудня, а вже потім цю дату обрали як день народження Христа. На його думку, Різдво виникло в середині IV століття та було пов’язане з римським державним святом Непереможного Сонця (Natalis Solis Invicti) і зимовим сонцестоянням. На підтвердження цієї гіпотези він наводить проповідь папи Ліберія та наказ папи Лева I проти християн, які поклоняються сонцю6.
Німецький філолог і релігієзнавець Герман Усенер у 1889 році випустив працю Das Weihnachtsfest, в якій датував перше святкування Різдва в Антіохії 388 роком, посилаючись на проповідь Іоана Златоуста. За його версією, в Константинополі Різдво вперше відсвяткували в 379 року. А Різдво встановив у Римі в 354 році Папа Ліберій. Його аргумент базується як на списку мучеників, де датоване народження Христа в , так і на проповіді, яку приписували Ліберію. До того ж Церква в цей період проводила свідому політику не тільки навернення нехристиян, але й збереження їхніх традиційних звичаїв, що призвело до привласнення певних нехристиянських святкових дат та адаптації звичаїв.
З часом деякі з цих аргументів зазнали серйозної джерельної критики: проповідь, яку приписують Ліберію, визнано фальшивою, і навіть є проблеми з тим, чи всі частини Хронографа автентичні. Та все ж основний хід думок було задано, і наступні дослідження розвивали цю гіпотезу. підкреслює, що символізм світла був значно важливішим для людей IV століття, ніж для сучасної людини, тож ці особливості менталітету могли зіграти роль у перетворенні «сонячного» свята на християнське7.
Важливим аргументом прихильників історичної гіпотези є уривки з проповідей : «Коли сонце сходить на світанку, є люди настільки дурні, що вклоняються йому з найвищих висот; навіть деякі християни…, дотримуючись цієї практики… повертаються обличчям до сонця, що сходить, і, схиливши голову, вклоняються блискучому диску. Така поведінка, частково через порок невігластва, а частково через дух язичництва, нас дуже засмучує і зажурює… Якщо хтось, хто відвернувся від культу богів, помітить той самий звичай серед нас, чи не повернеться ця особа до старих вірувань, думаючи, що ймовірно християни та невіруючі роблять те саме?»7. Цей уривок демонструє, наскільки поширеними були солярні традиції ще у V столітті, приблизно через століття після ухвалення дати Різдва.
На користь припущення, ніби Різдво не було значущим християнським святом до IV століття, говорить той факт, що воно повторюється у фіксовану календарну дату щороку, отже базувалося на сонячному римському, а не на місячному юдейському календарі, в якому дати могли змінюватися з року в рік. Яскравим прикладом свята зі змінною датою є Великдень.
У солярній символіці 25 грудня відіграє особливу роль — це день зимового сонцестояння згідно з юліанським календарем8: дні починають ставати довшими, що символізує перемогу світла над темрявою. За часів прийняття юліанського каледаря 25 грудня не було значним, але імператор зробив цю дату державним святом та проголосив Соля Інвіктуса головним державним божеством у 274 році. Авреліан присвятив величний храм новопризначеному верховному богу в Портику та сформував колегію священників сенатського рангу, доручену відповідальність за служіння цьому новому верховному божеству (раніше функціонувала подібна колегія, яка відповідала за служіння «традиційним» римським богам)9.
Значний вплив на рішення обрати 25 грудня датою Різдва приписують . Костянтин хоч і був прихильним до християнства, легалізував його та сприяв його поширенню, але поклоніння солярним божествам теж було йому не чуже (такий синкретизм не був чимось незвичайним в ту епоху). Тоді були поширеними сонячні символи на монетах, призначення неділі (solis — латина, sunday — англійською) вихідним днем, особиста підтримка культів Аполлона та Соля Інвіктуса. Так він нібито хотів ще більше консолідувати імперію. Та чи справді Костянтин настільки вплинув на обрання дати Різдва, — дискусійне питання.
Калькуляційна гіпотеза
Не всі дослідники поділяють історичну гіпотезу. Основна ідея гіпотези обчислень — у тому, що визначення дати Різдва відбувалося внаслідок певних математичних розрахунків, які виводять від Благовіщення (25 березня). Вони базуються на уявленнях, запозичених зі Старого завіту, про те, що пророки прожили «повну» кількість років, тобто що день їхнього зачаття (а не народження) і їхньої смерті має збігатися, тому певний час Благовіщення було також днем розп’яття. Таке датування було поширеним в західній частині Римської імперії. На сході дату зачаття святкували 14 числа першого весняного місяця (Артемісія) за місцевим грецьким календарем (6 квітня). 9 місяців після 6 квітня — це 6 січня, тобто дата, яку й дотепер використовує Вірменська церква10.
Згадки про спроби визначити дату Різдва можна знайти ще в . У своєму творі «Стромати», написаному на початку ІІІ століття, він зазначає: «Є також ті, хто визначив не тільки рік народження Господа, але й день; і вони стверджують, що це сталося у 28-й рік правління Августа, 25-го дня місяця Пахон (20 травня за юліанським і 2 червня за григоріанським календарем — авт.)… Деякі також стверджують, що Він народився двадцять четвертого (19 квітня і 2 травня відповідно — авт.) або двадцять п’ятого дня Фармуті (20 квітня і 3 травня — авт.)»11. У цьому випадку важливим є сам факт того, що були спроби визначити день народження Христа ще до IV століття. Ці свідчення навіть передують вже згаданому коментарю Орігена.
На думку опонентів калькуляційної гіпотези, «обчислювальники» приписують отцям церкви надмірну спекулятивну винахідливість12. На жаль, джерел про методологію обчислення дати Різдва дійсно недостатньо. Але чи займалися активно ранні християни іншими календарними обчисленнями? Відповідь буде ствердною — суперечки про визначення Великодня були звичним явищем, і це питання порушували на 15 в Нікеї. Навіть тепер серед християнських церков немає єдності стосовно того, коли його святкувати. Що й казати про спроби визначити дату (не просто рік, а навіть день) заснування світу. Чи стосувалося це саме обчислення Різдва — питання відкрите, але різноманітні календарні та хронологічні спекуляції були звичними для того часу.
Калькуляційна гіпотеза добре пояснює наявність різних традицій датування Різдва, які випливають з різних календарних традицій, та те, чому Вірменська церква до сьогодні святкує в інший день.
Та опоненти гіпотези обчислень критикують і аргументацію для датування 6 січня. Адже в цей день в місті Александрія, столиці тогочасного Єгипту, відбувалися популярні святкування на Нілі. Німецький вчений Едуард Норден висловив припущення, що тоді відзначали зимове сонцестояння в Єгипті, та пов’язував цю дату із зимовим сонцестоянням у 1996 році до нашої ери, що припало на час правління Аменемхета I. За словами Нордена, через календарну помилку, яка додає один день кожні 128 років, фактичне сонцестояння на момент заснування Александрії вже припадало на 25 грудня. Гіпотеза Нордена, яка пояснювала існування схожих «фестивалів» в Александрії 25 грудня та 6 січня, здобула популярність у літературі. Але проблема полягає в тому, що він застосовує юліанський календар для підрахунку свята, яке мало відбуватися згідно з єгипетським календарем, а похибка давньоєгипетського календаря становила не 128 років, а чотири, тож навіть якщо 6 січня 1996 року до нашої ери існувало якесь свято, воно мало зміститися на зовсім іншу дату та не відповідати зимовому сонцестоянню16. Є свідчення про фестиваль в Александрії 5 січня, що досить близько, але він не був популярним за її межами, а дату 6 січня широко приймали по всій східній частині Римської імперії.
Як бачимо, обидві гіпотези мають свої сильні та слабкі сторони, проте їх важко заперечити чи підтвердити наявними джерелами. Зрештою, вони аж ніяк не є повністю взаємозаперечними. Рідко буває, що складне історичне явище можна пояснити тільки одним чинником. Питання радше в тому, який фактор був вирішальним. Можливо, дату Різдва дійсно математично розраховували, але саме 25 грудня обрали як основну через її сонячний символізм та зручність у запровадженні внаслідок наявності раніших популярних культів.
Є одна особливість, яка об’єднує обидві гіпотези — важливість символізму в обох підходах. Чи це символічна «повна» кількість років, які прожив Ісус, чи аналогія з перемогою світла над темрявою, яку символізує зимове сонцестояння — вони прекрасно демонструють важливість подібних символів в уявленнях тогочасних людей.
Сьогоднішнє Різдво обросло доволі універсальною атрибутикою, хоч і деталі можуть відрізнятися в конкретних країнах та регіонах. Святкові вогні, прикраси, ялинка, відчуття завершення року, навіть певна колористика та атмосфера супроводжує його скрізь і залучає людей, далеких як від християнства, так і від релігії загалом. І хоча ми багато в чому відрізняємося від жителів Римської імперії, але традиції та символи нікуди не зникли з нашого життя — вони просто стали іншими.
