Кінець жовтня вже близько, а разом з ним — і нова хвиля дискусій про Геловін, «найстрашніше» свято року. Дискусії зазвичай плинуть одразу в декількох напрямках: як правильно передавати англійський «Halloween» українською; чи потрібне відзначати це свято в Україні у якийсь зі способів, прийнятих на «колективному» Заході; язичницьке воно чи християнське. І, якщо християнське, то що це за дивні обряди з перевдяганням нечистю та вирізанням гарбузів? Можливо, Геловін — це просто ще один підступ маркетологів, які бажають продати купу тематичного декору та пряних гарбузових лате?
Коли починається Геловін: етимологія і хронологія
Як це часто буває з розповідями про культурні феномени, їх необхідно починати від середньовіччя — саме там ми знаходимо відповіді на більшість типових питань. Англійський «Halloween» є спрощеною версією повної назви свята «All Hallows Eve», тобто передодня Усіх Святих, одного з ключових свят християнського церковного календаря від часів раннього середньовіччя. Переддень свят нерідко «сприяв» розгулу нечисті, наступу злих сил — згадайте лише Вальпургієву ніч перед Першотравнем (і тут я не про радянські паради й День праці, звісно). Саме тому асоціація Геловіну із часом, коли бар’єр між світом живих і мертвих стирався, не має нас дивувати.
Окрім того, загальним місцем стало вказувати на язичницьке коріння Дня Усіх Святих та Геловіну як його невід’ємної частини. Мовляв, як і у випадку з Різдвом, Церква розумно обрала вже наявне кельтське свято , що за чудесним збігом обставин відзначалось 1 листопада, і асимілювала його, забезпечивши як популярність свого нововведення, так і зникнення початкового язичницького змісту.
Що ж, шок-контент: День Усіх Святих і його переддень спочатку не припадали на 1 листопада і 31 жовтня відповідно. Свято-згадка про всіх мучеників і святих попервах припадало на 13 травня, день освячення Папою Боніфацієм IV римського Пантеону як християнської церкви Богоматері та Усіх Святих (609/610 рік)1. Символічно, що день освячення збігався з останнім днем римського релігійного фестивалю Лемурій, під час якого здійснювали ритуали для захисту проти духів непохованих померлих (лемурів), що мали у цей час звичку блукати вулицями2.
Звичне для нас 1 листопада закріпив у церковному календарі Папа Григорій IV, обравши іншу символічну дату та інше освячення — цього часу капели Усіх Святих у Соборі Св. Петра Григорієм ІІІ (близько 733 року)3. Чому сталася така зміна? Вочевидь, у ході християнізації Півночі Європи пріоритети змістилися: цей процес вимагав вже заміщення не римських свят, а місцевих, зокрема кельтських. Тому від 844 року ми відзначаємо День Усіх Святих у день колишнього Савіну. У Х столітті ченці-бенедиктинці з абатства Клюні до Дня Усіх Святих і його передодня долучили ще одну урочистість — День Усіх Душ 2 листопада4. У цей день необхідно було молитися за душі всіх померлих, щоби ті якнайшвидше перейшли від вогню очищення у Чистилищі до райського блаженства.
Що ж саме успадкували християни від Савіну та як він позначився на формуванні традицій Геловіну? За іронією долі, ми дізнаємося про традиції кельтського Савіну із пізніших середньовічних джерел. Вони демонструють, що прийняття християнства не означало повну втрату чи заміну попередніх уявлень на нові; радше християнські елементи інтегрувалися поступово у масив попередніх вірувань. В «Юнацьких пригодах Фінна Маккула» (староірл. Macgnímartha Finn), відомих за манускриптом ХІІ століття, головний герой вбиває сіда, духа з потойбіччя, який роками шкодив жителям Тари, давньої столиці Ірландії. Ця подія стається саме у ніч Савіну, коли двері в потойбічний світ відкриті й злі духи вільно ходять землею живих. Утім, не лише злі — духи померлих родичів також могли завітати до своїх нащадків; останні залишали для родичів вільне місце за столом. Також подекуди в Ірландії, Шотландії та Вельсі на порозі будинків залишали щось їстівне, щоб замиритися з духами, які блукатимуть цієї ночі.
Іншою традицією Савіна були вогнища — обов’язковий елемент усіх «лімінальних» свят, які знаменували перехід від світлого часу до темного, від «літа» до «зими», коли дні стають коротшими, а ночі — довшими. Схожі вогнища запалюватимуть і в Різдвяні дні — адже й це християнське свято припадало на календарний рубіж, цього разу — зимового сонцестояння. Отже, від Савіну Геловін міг перейняти уявлення про нечисть та духів померлих, які блукають серед живих, присутність вогню, що потім перейде з відкритого вогнища до нутрощів гарбузів, і роздачу смаколиків для замирення з потенційно ворожими потойбічними силами.
Привиди, гарбузи та смаколики: історії основних складових свята
Не варто думати, що віра в привидів у середньовічну добу — випадковий залишок язичницьких традицій. Ідея душі, яка повертається на землю через певні незавершені справи чи задля виправлення хиб, була органічною частиною середньовічного благочестя. Такі історії про привидів священники вплітали в теологічні діалоги, трактати й проповіді у формі «exempla» — історій-прикладів благочестя і чудесного спасіння чи навернення. У «Діалогах» Папи Григорія І (590–604 рр.) читаємо історію про привида, який допомагав місцевому священнику в його щотижневих омовіннях у лазні5. Священник не підозрював, що чоловік, який йому прислуговує, насправді є духом. Правда відкрилась лише тоді, коли священник у вдячність за послуги приніс дві освячені хлібини «помічнику». На це лазник із сумом зітхнув, що не може їх прийняти, адже давно помер, і був посланий назад служити за свої гріхи. Тому він просить священника пожертвувати хлібини Богу та молитися за нього, щоб якнайшвидше звільнитися від свого посмертного служіння. Той вчинив так, і, коли наступного разу завітав до лазні, вже не побачив свого помічника — того нарешті допустили на небо.
З проблемою повернення привидів на землю та спокутування років у Чистилищі, була, вочевидь, пов’язана традиція частувань (майбутній «Trick or treat»). Вона походить від пізньосередньовічної практики пригощати тих, хто молився за невелику пожертву за душі в Чистилищі на День Усіх Душ (не Геловін), зменшуючи у такий спосіб час їх перебування там. Смаколик, «treat», був круглою булочкою з хрестом зверху, яким позначали усю святкову випічку для милостині. Обсмажену в маслі, її підсолоджували медом і часом навіть присипали прянощами. Можливо, саме традиція випікання таких смаколиків, «задушних тістечок» («soul cakes»), які роздавали бідним, молільникам та дітям надихнула пізнішу дитячу гру «trick or treat», що поширилась Північною Америкою наприкінці 1920-х років. Цього разу, утім, вона вже містила перевдягання в нечисть. Саме так, одна з найпопулярніших традицій Геловіну ще не має ста років! Уперше у США її зафіксували в 1928 році у статті в газеті «The Bay City Times» про «жахливі» погрози від дітей утнути щось лихе, якщо дорослі не відкупляться від них солодощами6.
Що ж до іншого обов'язкового атрибута сучасного Геловіну — фігурно вирізаного гарбуза, він же jack o'lantern, то, як ви здогадуєтесь, він не міг бути аж настільки давнім. Веселі помаранчеві гарбузи, достатньо м’які для різьблення, потрапили до Європи вже у ранньомодерну добу з Америки — разом з кукурудзою, шоколадом та іншими благами трансатлантичної торгівлі. Оскільки Савін вперше був описаний вже в добу середньовіччя, ми не можемо повністю довіряти версії щодо язичницького походження цього ліхтаря з очищеної (тоді ще) ріпи як «охоронця» від духів протягом ночі з 31 жовтня на 1 листопада.
Що ми знаємо, так це те, що від XVII століття «jack o’lantern» позначав в Англії нічних сторожів, які спостерігали за дотриманням громадського спокою, блукаючи вулицями з ліхтарем7. Так само називали та мандрівні вогні (лат. «ignis fatuus»), які часом можна спостерігати на болотах (утворюються згорянням метану)8. Найромантичніша версія про походження геловінського гарбуза пов’язана з ірландською народною казкою «Скупий Джек», яка вперше вийшла друком у ХІХ столітті. Джек-коваль, у кращих традиціях казок, декілька разів перехитрив Диявола, змусивши відмовитися від душі Джека, коли той помре. Але й Бог не захотів пускати коваля до Неба. Тому Джек був змушений блукати світом із жариною, яка освічувала йому шлях. Цю саму жарину він поклав до гарбуза з прорізами8. З Ірландії до США традиція вирізати гарбузи потрапила разом з емігрантами й швидко поширилися у всіх куточках країни, а згодом — і світу.
Геловін: давній та сучасний
Таким, як ми його знаємо, Геловін постав у Америці у XX столітті. У добу середньовіччя та пізніше його не святкували повсюдно чи однорідно: найбільше згадок про пов’язані з ним ритуали та традиції походить з Ірландії, Англії, Шотландії та Вельсу, де ще живими були перекази про Савін. Савін невипадково називають попередником Геловіну з його уявленнями про духів, які проникають у світ живих і яких треба остерігатися, відлякувати й частувати. Однак так само можна вважати провісником і римський фестиваль Лемурій, на який спочатку припадав День Усіх Святих.
Нерідко можна натрапити на палкі дискусії щодо участі християн у Геловіні. Католицька церква не забороняє брати участь дітям у перевдяганнях та збиранні солодощів на це свято: врешті, це лише секулярні традиції, які закріпились у ХХ столітті, віддалено нагадуючи релігійні звичаї середньовіччя. Тому, хоча дітям і рекомендують перевдягатися не відьмами та вампірами, але святими, спортсменами чи супергероями, повного засудження свята не має і не може бути, адже воно є передоднем урочистості Дня Усіх Святих9-12. Саме у цей час люди мають міркувати про смерть, спасіння, святе і гріховне, чому світські традиції мимоволі сприяють. Якщо ви не належите до католицької церкви, то можете вільно вибирати власний підхід до Геловіну.
Врешті, як і більшість модерних свят, Геловін — це дітище язичництва, християнства та сучасної популярної культури. Із запаленими гарбузами, цукерками й перевдяганнями, він може допомогти зладнати з осіннім сумом і протриматися до грудневих свят.
