У лютому 2025 року російський дрон влучив у захист четвертого енергоблока Чорнобильської АЕС. Він спричинив масштабну пожежу і — як зʼясувалося згодом — безліч руйнівних наслідків для конструкції, подолання яких ставить надважкі завдання для української та світової наукових спільнот.
Що ми знаємо про ситуацію сьогодні, які найбільші ризики для майбутнього Чорнобильської зони вона створює і чому Росія досі не відповідає за скоєні злочини?
Новий. Безпечний
У листопаді 1986 року після трагедії на ЧАЕС над сумнозвісним четвертим енергоблоком постав1 саркофаг, відомий як обʼєкт «Укриття»2. Він поєднував вцілілі після аварії конструкції із надбудовами, які фізично перешкоджали витоку радіоактивних речовин у довкілля.
Щоб захистити населення від радіаційної загрози, до будівництва обʼєкта «Укриття» залучили понад 90 тисяч людей. Ситуація вимагала швидких і дієвих рішень, тож його конструювали без огляду на правила і норми проєктування. Попри те, що в обʼєкті врахували низку небезпек (передбачили системи вентиляції, енергопостачання, пожежогасіння, контролю), з часом він зазнав3 корозії, а тримальні конструкції та вузли їх зʼєднання перевантажувалися під вагою завалів.
Тож уже 1992 року в Україні оголосили конкурс на перетворення «Укриття» на екологічно безпечну систему. У 2019-му, після масштабних досліджень і завдяки залученню провідних світових інженерів та конструкторів над ним зʼявився Новий безпечний конфайнмент4 — комплекс, основним елементом якого є захисна арка над обʼєктом «Укриття» заввишки з 35-поверховий будинок (109 метрів) та завдовжки 160 метрів. Він мав5 не лише захистити населення, працівників Зони відчуження і довкілля від небезпечних речовин, а й, серед іншого, створити безпечні умови для вилучення ядерного палива і демонтажу чи стабілізації «Укриття».
Будівництво Нового безпечного конфайнмента вимагало унікальних інженерних рішень і було безпрецедентним: ніхто в світі не мав досвіду створення подібних споруд.
Кошти на будівництво зібрали 45 країн-донорів Чорнобильського фонду «Укриття». Конфайнмент будував французький консорціум Novarka, який створювався спеціально під цей тендер6. Металоконструкції виготовлялися в Італії з української сталі7.
Арку будували двома частинами, які піднімали і встановлювали за допомогою спеціальних домкратів. Усередині встановили кран для демонтажу об’єкта «Укриття» і залишків четвертого енергоблока.
«На початку ніхто не знав, як це робити, тому що таких викликів ніколи до цього не стояло. Саму арку побудували збоку, а потім насунули на рельсах на об’єкт “Укриття”, щоб уникнути переопромінення персоналу», — пояснює старша наукова співробітниця Інституту проблем безпеки атомних електростанцій Олена Паренюк.
Щоб насунути нову арку на старий саркофаг, використали спеціальну систему домкратів8: одні тягнули конструкцію вперед, інші підштовхували ззаду. Арка рухалася на спеціальних напрямних зі слизьким покриттям (тефлон і мастило), щоб зменшити тертя. Переміщення конструкції тривало кілька днів — задля безпеки персоналу і споруди.
Саме в цю конструкцію, на спорудження якої витратили десятки років і 1,5 мільярда євро, влучив «Шахед», виробництво котрого коштувало9 лише кілька десятків тисяч доларів.
Неопалима купина
«На момент удару ми, якщо чесно, не усвідомлювали масштаби наслідків, — каже експерт Greenpeace із радіології Ян Ванде Путте. — А наслідки гігантські».
Новий безпечний конфайнмент будували з урахуванням екстремальної погоди й великих навантажень (передбачалося, що він витримає навіть смерч класу 3 і землетрус інтенсивністю 6 балів), однак він не був призначений для того, щоб витримувати бойові дії.
Удар спричинив5 серйозну пожежу, яку гасили три тижні після нападу. Горіла насамперед гумова .
«Конструкція конфайменту — це “сендвіч”, — пояснює Ян Ванде Путте. — Металеве покриття, мінеральна вата, мембрана EPDM, мінеральна вата, металеве покриття. Так зробили, щоб не було конденсації. Гумова мембрана потрібна, щоб волога не проникала всередину і щоб створити більш-менш герметичний простір між двома дахами, який кондиціонується. Це кондиціонування критично важливе з кількох причин. Основна — запобігання корозії та підтримання вологості на рівні, нижчому за 40%. Також цей простір трохи підігрівається, щоб уникнути конденсації».
Пошкодження зовнішнього матеріалу Нового безпечного конфайнмента. Фото: Greenpeace Ukraine
Загасити пожежу в такій ситуації — надскладне завдання насамперед тому, що важко помітити шляхи поширення вогню. Пожежники використовували тепловізійний дрон, проте крізь шари металевого покриття й мінеральної вати горіння було помітне не одразу. «Тож у певному сенсі вони “наздоганяли” те, що вже поширилося далі», — пояснює Ян Ванде Путте.
Окрім цього, до пошкодженої конструкції могло проникати повітря — зокрема, через шов, яким зʼєднали дві частини конфайменту під час встановлення: його герметизували вже після монтажу. Саме в цьому місці кисень легше потрапляв усередину, що сприяло поширенню вогню.
Фото: Greenpeace Ukraine
Найбільше постраждав північний бік конструкції: там згоріло 50% EPDM-мембрани5. Вогонь також поширився на південний бік, де пошкодив 10% гумового покриття. Щоб загасити його, довелося зробити 332 отвори в оболонці конфаймента. Однак радіаційних ризиків для населення це не має: радіаційний рівень — у межах норми, а Зона відчуження захищає людей, які не мають стосунку до роботи в Чорнобилі, від наслідків влучання поблизу.
Удар також пошкодив кран, який мали використовувати для демонтажу обʼєкта «Укриття». «Всередині Нового безпечного конфайнмента були рейки, по яких мала би рухатися “роборука”, що розбирала би старий обʼєкт “Укриття” для того, щоб вилучити всі паливовмісні матеріали і потім їх захоронити, — пояснює Олена Паренюк. — Але через влучання дрона ці рейки “повело”».
Найгірше — попереду
«Як замінити рейки над обʼєктом “Укриття” — абсолютно незрозуміло», — каже Олена Паренюк. Насамперед — через високі дози радіації. Щоб провести ремонт, розглядали й переміщення Нового безпечного конфайнмента, але через критичну нестабільність обʼєкта «Укриття» наразі від цієї ідеї відмовилися.
Потенційно демонтувати «Укриття» буде неможливо й через порушення рівня тиску всередині споруди. «Потрібна різниця тиску, щоб радіація не виходила назовні. Створюється знижений тиск усередині конфайнмента і відносний надлишковий тиск у проміжному просторі, аби повітря рухалося так, щоб ризик виходу частинок назовні був мінімізований. Суть у тому, що це має бути герметичне середовище. Не обов’язково на сто відсотків, але достатньо, щоб радіоактивні частинки не виходили назовні. Але зараз це належно не працює, і демонтаж неможливий», — каже Ян Ванде Путте.
Через згоряння гумової мембрани не вдається контролювати вологість всередині конструкції, тож зростає5 ризик корозії металу. Це суттєво зменшує термін експлуатації Нового безпечного конфаймента, який розрахований на 100 років.
«Конфайнмент іноді порівнюють із Ейфелевою вежею у Парижі. Це теж сталева конструкція, і її постійно фарбують. Саме тому вона досі стоїть. Новий безпечний конфайнмент — також із вуглецевої сталі. Чому не можна просто фарбувати його, як Ейфелеву вежу? Через рівні радіації», — пояснює Ян Ванде Путте.
«Ремонт на місці буде дуже-дуже складним. Але це не означає, що треба впадати у відчай. Наприкінці лютого інженери вже казали: треба рухатися крок за кроком. Це певна “сегментація” — і в мисленні, і на практиці. Спочатку — найважливіше», — додає він.
Найважливішим визначили закриття отворів на площі приблизно 15 квадратних метрів. Однак це не є повноцінним ремонтом — важливо відновити повну герметичність даху, щоб волога не проникла всередину і можна було відновити систему кондиціонування.
«Як це зробити — тривають дослідження. Це буде дуже складно, але треба рухатися», — підсумовує Ян Ванде Путте.
До того ж роботи навряд чи розпочнуться до завершення бойових дій в Україні5. Це повʼязано, серед іншого, з політикою іноземних компаній, які можуть виконувати такі завдання: більшість із них не дозволяє своїм співробітникам працювати на території Зони відчуження, поки існує пряма загроза з боку Росії. Наразі вони лише відправляють спостережні місії з кількох людей.
«Ситуація може розвиватися так, що Україна почне виконувати частину робіт самостійно. Це схоже на випадки з постачанням озброєння, яке Україна роками чекала від Заходу і в якийсь момент вирішила виробляти його сама, — вважає Ян Ванде Путте. — Думаю, що роль України стане більшою. І ми в Greenpeace вважаємо, що це добре — щоб гроші максимально залишалися в Україні. Зараз Європейський банк реконструкції та розвитку говорить про приблизно 500 мільйонів євро на ремонт, і ця сума може зрости. Сподіваюся, що більша частина цих коштів піде українським компаніям, а не західним».
«Росатом» у запрязі
Експерт Greenpeace наголошує: удар був прицільний — «Шахедом» навмисне вдарили саме по чорнобильському конфайменту, хоч Росія це, авжеж, заперечує. Цьому є кілька доказів. Серед усіх безпілотників, які атакували Україну тієї ночі, цей летів надзвичайно низько — і його не засікли на радарах. А перед ударом він зробив маневр: піднявся вище і влучив у споруду під кутом приблизно 45 градусів.
Такі атаки не можуть відбуватися без безпосередньої залученості «Росатома» — російського державного холдингу, який обʼєднує компанії й установи атомної галузі, каже Ян Ванде Путте.
Проте досі немає міжнародних санкцій або вилучення «Росатома» зі світових ядерних програм. Ба більше, французькі та німецькі ядерні компанії навіть після початку повномасштабного вторгнення нарощують10 з ним співпрацю. А перший заступник голови «Росатома» Кірілл Комаров досі залишається11 членом правління Всесвітньої ядерної асоціації.
Холдинг будує два нові блоки атомної електростанції «Пакш» в Угорщині. Договір про це підписали ще в 2014 році, незадовго після окупації Криму, а нещодавно розпочали12 головну стадію конструювання.
«Два місяці тому, у лютому, в Угорщині, на АЕС “Пакш” був міністр закордонних справ Угорщини, директор “Росатома” Ліхачов і директор . Пан Ґроссі (очільник МАГАТЕ — ред.) привітав своїх угорських колег і свого друга пана Ліхачова та назвав12 це “великим днем для Росії”», — згадує старший ядерний спеціаліст Greenpeace Шон Берні. Утім він сподівається, що після програшу уряду Віктора Орбана на нещодавніх угорських виборах ця ситуація зміниться.
Проте є процеси, з яких російських гравців вилучити важче. Зокрема, йдеться про постачання13 паливних матеріалів, від яких технологічно складно відмовитися (Україна проходила цей шлях із 2014 по 2022 роки), і збагачення урану.
У європейських ядерних структурах досі існує сентимент до Росії і суто на людському рівні, додає Ян Ванде Путте: «У різних європейських структурах я чув аргумент на початку 2023 року на кшталт: “О, це тимчасова ситуація. Чому ми маємо відмовлятися від цієї дуже важливої співпраці з російськими ядерними друзями через проблему в Україні?”. З нашого погляду це дуже цинічно, але для них, у їхній маленькій бульбашці, все виглядає саме так. Це не єдиний фактор, але на психологічному рівні західним країнам важко розірвати ці зв’язки».
Шон Берні наголошує: «Роль “Росатома” у ядерному експорті та торгівлі є не стільки фінансовою, скільки політичною — щоб мати вплив у цих країнах. Це спосіб купувати політичний вплив, як вони зробили в Угорщині».
Тож санкції проти Росії чи покарання за її злочини в Україні в ядерній галузі наразі навіть не стоять на порядку денному. Шон Берні підсумовує: «Лобіювання ядерної індустрії, наприклад, у Європейському Союзі, фактично заблокувало покарання “Росатома” за його злочини, зокрема за цей злочин у Чорнобилі. Отже, існують серйозні суперечності серед деяких держав-членів ЄС. Вони дуже чітко підтримують Україну — політично, військово, економічно, морально — але водночас безпосередньо фінансують війну проти України, продовжуючи ядерний бізнес із Росією. Це має змінитися. Це має припинитися».
