У попередній статті ми вже торкалися питання харчування косаток. Але, вочевидь, людожерський деспот з Півночі цієї статті не читав, бо в нього, як відомо, немає вільного доступу до інтернету. І тому він бовкнув навмання, що косатки харчуються білими ведмедями. Тепер такими ШІ-згенерованими відео переповнений весь інтернет.
Дієта косаток і справді складна та різноманітна, але білі ведмеді, на жаль чи на щастя, в ній дотепер помічені не були. Чим же насправді харчуються косатки?
Косатка належить до родини дельфінових, тобто за своєю суттю є найбільшим дельфіном. Але залюбки харчується іншими, набагато меншими дельфінами, морськими свинями і нерідко — великими вусатими китами: смугастиками, дитинчатами горбаня, кашалота, фінвала та навіть синього кита. А ще — птахами, морськими черепахами та деякими рибами. Історія дієти косаток насправді є однією з найцікавіших, найрізноманітніших та найзаплутаніших серед усіх хижаків. Чому так трапилося?
Тут і далі — фото авторки
Косатки є хижаками найвищого порядку — так званими apex predators. Тобто не існує природного хижака, який би полював на них самих1. Також косатки є справжніми космополітами: це найрозповсюдженіші хижаки у світі. Вони трапляються в усьому світовому океані, за винятком Балтійського, Чорного, Азовського та Каспійського морів. Водночас косаткам більш притаманні високопродуктивні навколополярні води, аніж стабільно теплі екваторіальні й тропічні зони, тому гармонійним видається поділ усіх китів-вбивць за Північною та Південною півкулями. Це великі, активні тварини, які можуть переміщатися в океані на гігантські відстані. Ареали різних кланів косаток часто перетинаються, і обмежень у дрейфі генів на молекулярному рівні між ними поки що не спостерігали. Вочевидь, у Північній півкулі набагато більше суто географічних розмежовувачів: американський континент, що розділяє Атлантичний та Тихий океани, а також вкритий кригою Північний Льодовитий океан. У Південній півкулі Течія західних вітрів обмежує та закручує рух вод навколо Антарктики, тим самим створюючи Південний океан, де в косаток потенційно є набагато більше можливостей перетнутися та провзаємодіяти2.
Косатки живуть стабільними матрилінійними родинами. Представники однієї родини можуть жити разом десятиліттями й передавати техніки навчання молодшим поколінням, що вже є ознаками культури3.
У світі нарахували щонайменше 50 тисяч косаток, але, вочевидь, рахували лише там, де була можливість, тож це число навряд чи відображає реальність просторів усіх океанів. Саме тому навіть на рівні Міжнародного союзу охорони природи (IUCN) косатки вважаються Data Deficient — тим видом, про який наразі недостатньо інформації4.
Подібна історія відбувається і з поділом косаток на екотипи. Харчову поведінку косаток з берега можна спостерігати в небагатьох точках, і за цією поведінкою екотипи класифікували. Ідея розподілу всіх косаток на екотипи виникла переважно через наявність декількох сімей з надзвичайно вузькою харчовою спеціалізацією. Проте генетичних підстав для виділення цих тварин в окремі види немає2.
У Північній півкулі виокремлюють резидентних, транзиєнтних та офшорних косаток — і це тільки у північній частині Тихого океану. У північній частині Атлантичного океану мешкають тип І (генералісти) та тип ІІ (спеціалісти).
У Південній півкулі традиційно виокремлюють підтипи A, B1 і В2, С та D. Кожен екотип має свої морфологічні відмінності, дієту, соціальну організацію, характер пересування та полювальні техніки. Природно, про косаток резидентного екотипу ми наразі знаємо набагато більше, ніж про офшорних, які невідомо де, невідомо коли і чим взагалі займаються.
Північнотихоокеанська резидентна група наразі налічує 74 особини та з року в рік скорочується. Ці тварини живуть у затоці П’юджет-Саунд на кордоні між штатом Вашингтон і Канадою та харчуються переважно лососем чінук. Справедливо зазначити, що лосось чінук є справді найбільшим із місцевих, і, мабуть, неабияким смачним. Лососем значно менших розмірів вони, здається, просто гидують. Саме про цих косаток ми писали минулого року, коли їх помітили у модних шапочках із риби, що дослідники потенційно пов’язували зі збільшенням чисельності лосося в той рік. Ці косатки компактно живуть на одній території трьома відносно великими групами (J pod — 27 тварин, K pod — 14 та L pod — 33) — саме тому їх назвали резидентними5.
Поруч із ними мешкають інші косатки — транзиєнтні. Їх ще називають косатками Біґґса — на честь сучасного американського вченого Майкла Біґґса, який досліджував їх усе своє життя. Етичність вибору назви виду харизматичних тварин на честь реальних людей з усіма їхніми вадами та недоліками можна обговорити в окремій статті, бо вже відомі випадки, зокрема в систематиці китоподібних, коли справжній дзьоборил, який в англійській мові був названий на честь французького зоолога та натураліста ХІХ сторіччя Жоржа Кюв’є (Cuvierʼs beaked whale) був переіменований на «гусеносого» дзьоборила (goose-beaked whale) через те, що Кюв’є виявився поганим хлопцем, який свого часу не тільки пропонував альтернативні еволюційні теорії, а й був відвертим расистом6.
Транзиєнтні косатки, підтверджуючи свою назву, багато подорожують вздовж узбережжя. Причина цьому — їхня дієта: вони хижі й харчуються переважно тюленями та морськими свинями. Щоб не посилювати внутрішньогрупову конкуренцію за поодиноку велику здобич між членами однієї родини, ці тварини живуть меншими групами (по 2–10 особин). Навіть пересуваючись на великі відстані, косатки цього екотипу тримаються біля берегів, бо полюють на здобич, яка живе в мілких водах.
На відміну від транзиєнтних, третій тип косаток півночі Тихого океану живе над глибинами та називається офшорним. Про їхню соціальну структуру наразі відомо мало. Але ми знаємо, що вони віддають перевагу відкритому океану, живуть більшими групами по 75–100 особин та харчуються, найімовірніше, рибою, зокрема хрящовими акулами та скатами. Якщо ви побачите відео, у яких косатки нападають на білих акул та вигризають їм печінку, це буде саме транзиєнтний тип. Вони їдять не тільки печінку акул — їхній раціон більш різноманітний: м’ясо акули вони теж із задоволенням споживають2. Минулого року прозвучала пропозиція виділити резидентних, транзиєнтних та офшорних косаток півночі Тихого океану в три нові види, але наукова спільнота до цього виявилася не готовою й дебатує щодо надання їм статусу підвидів7.
Усі ці три екотипи потенційно можуть траплятись і з протилежного боку Тихого океану. Але документальних спостережень за тим, що вони колись напали та з’їли хоч одного білого ведмедя наразі все ще немає.
У Північній Атлантиці розрізняють два екотипи косаток: тип І та тип ІІ.
Тип І харчується переважно рибою (оселедцем та макреллю), зокрема під час сезонних міграцій, але може спожити й тюленя. Косатки саме цього типу подорожують до берегів Норвегії за оселедцем та конкурують за нього з місцевими рибалками. Вони відомі своїми техніками колективного полювання — так званим «карусельним харчуванням». Оселедець під час осінньої міграції збивається в гігантські стада, які приваблюють цілі клани косаток. Одна із захисних стратегій оселедця, типова для тварин, які подорожують великими групами (зокрема риб) — «роби як я»: крайня риба в групі натрапляє на перепону або лякається, змінює напрямок руху, і сусідня до неї риба скопіює дії сусіда. Косатки знають про цю властивість та користуються нею. Група косаток наздоганяє оселедців, лякаючи їх відблисками від білих частин своєї шкіри на животах, «закручує» їх у такий спосіб у величезний шар або спіраль, а потім найбільший і найсильніший із самців косаток стрибає та ляскає хвостовим плавцем поруч із цим рибним шаром з усієї сили й так оглушує все стадо. Інші члени групи тим часом поїдають оглушену рибу. Окреме питання — як косатки обирають, хто з них буде стрибати й ляскати хвостом, але вчені вже намагаються це зʼясувати8. Ми знаємо про цю культурну традицію полювання косаток, тому що вони проводять багато часу навколо рибальських човнів на півночі Норвегії, і в науковців є можливість цілеспрямовано спостерігати за поведінкою саме цього підтипу. Інакше знайти їх на просторах океану не так вже й просто. Цікаве питання для дискусії тут — вплив людини на косаток. І не тільки в прямому сенсі, коли рибалки відбирають у них їжу з-під носа. Косатки привчаються харчуватися, слідуючи за риболовними човнами, і через це можуть полишити свої традиційні складніші полювальні техніки.
Тип ІІ у своїй дієті перебірливий. Ці косатки більші за розміром та харчуються вусатими китами — переважно невеликими смугачами, але можуть колективно нападати на дитинчат горбаня, фінвала, кашалота або навіть синього кита. На жаль, така вибірковість в об’єктах харчування тут є радше артефактом невеликої вибірки, аніж справді релевантною репрезентацією всіх хижих косаток півночі Атлантики. За розмірами хижі косатки більші за рибоїдний тип І (тип І досягає 8,5 метра у довжину, тип ІІ — 6,6 метра)2.
Із п’яти підтипів косаток Південної півкулі чотири (A, B1, В2 та С) мешкають у високих широтах навколо Антарктиди (південніше за 60°), а один (тип D) — у субантарктичних водах.
Рушієм для поділу косаток на підтипи в Південній півкулі стали радше їхні морфологічні відмінності, аніж дієтичні преференції. Частково це відбувається, знову ж таки, тому що дослідження в суворих умовах Антарктики наразі дорогі, а тому — доволі спорадичні. Зважаючи на те, що більшість промислу, туризму та досліджень в Антарктиці відбувається тільки протягом антарктичного літа, неповними є і спостереження за косатками.
Навіть наявні дослідження можуть бути сезонними — тобто характеризувати харчування та поведінку тварин тільки протягом антарктичного літа, а дієта китоподібних може драматично змінюватися залежно від пори року. Наприклад, таке потенційне наслідування морськими свинями сезонних міграцій анчоуса та шпрота вже помічали і в Чорному морі.
Тут доцільно зазначити, наскільки унікально та цінно для України мати власну цілорічну наукову станцію «Академік Вернадський» на Антарктичному континенті. Можна висловити обережне сподівання, що завдяки волі народу України підтримувати свою антарктичну станцію можна буде в майбутньому дослідити поведінку косаток детальніше. Але навіть попри відсутність спеціалізованих спостережень за косатками можна сміливо заявити, що жоден білий ведмідь від зубів косаток в Антарктиді не постраждав хоча б тому, що білі ведмеді в Південній півкулі просто не живуть. На відміну від пінгвінів, якими косатки залюбки ласують. Проте якими саме?
Косаток типу А також називають антарктичними. Вони великі (7–9 метрів), повністю чорні, з сіруватим «», харчуються китоподібними та тюленями, влітку поширені у відкритих водах Південного океану2. Соціальна структура цих тварин вивчена недостатньо.
Тип В1 — косатки , тіло темно-сірого кольору, навколоочні патчі та сідло — світло-сіре або жовто-коричневе, якщо обросло діатомовими водоростями. Ці косатки полюють на ластоногих, і саме вони є героями найпопулярніших відео про кооперативне полювання на тюленів, які ви могли бачити, наприклад, у фільмі Девіда Атенборо Frozen Planet II9. Одна з типових технік полювання — «змивання хвилею». Починається вона з того, що невелика група косаток, зазвичай 3–5 особин, знаходить тюленя, який спокійненько відпочиває на крижині після ситного обіду. Це може бути тюлень Веддела, тюлень-крилеїд або навіть морський леопард. Помітивши його на поверхні під час одного з вдихів, косатки зупиняються, кружляють кілька разів навколо крижини, намагаючись хвилею змити в море. Якщо це не вдається, вони починають «шпигувати» за тюленем — виринати, тримаючи голову вертикально у воді: підглядають, щоб краще локалізувати жертву. За кілька секунд після цього косатки віддаляються, вишиковуються в шеренгу (зазвичай із трьох тварин) та стрімко й одночасно пропливають під крижиною, потужно вдаряючи хвостом під водою, щоб розкачати тюленячу льодову платформу. Якщо крижина невелика, вона кришиться на декілька шматків, а тюлень таки потрапляє у воду, де в нього буде мало шансів урятуватися.
Цікаво, що подібну техніку полювання помітив ще майже сотню років тому. У своїх щоденниках він згадує, як вони «шпигували» за собаками на крижині («Шість-сім косаток <<…>> несподівано вигулькнули поза кормою, висунувши морди з-під води») та як розтрощили її («Чутно було гулкий гуркіт, коли кити запливали під кригу і били її своїми спинами»), але в кінці все ж таки, мабуть, зрозуміли, що собаки не такі великі й жирні, як тюлені, й швидко пішли геть10.
Моє близьке знайомство з косатками відбулося не те щоб зовсім інакше. Минулого року мені пощастило брати участь в сезонній частині 30-ї Української антарктичної експедиції в межах програми дослідження морських ссавців, зокрема китоподібних.
Українська станція «Академік Вернадський» розташована на острові Галіндез, який відділяє від континенту протока Пенола. Одного дня ми з групою біологів вирушили зі станції на човні в польовий виїзд і одразу на протилежному боці протоки помітили фірмові чорні плавці, які неможливо сплутати ні з чим іншим: так, до нас припливли косатки!
Група складалася мінімум із дев’яти тварин, серед яких були дві самиці з невеликими дитинчатами, два великі дорослі самці з величезними парусоподібними вертикальними плавцями та як мінімум три молоді тварини-підлітки. Косатки прямували на південь, в одному напрямку з нашим човном. Самиці з дитинчатами миттєво віддалилися від нас на безпечну, з їхнього погляду, відстань, а два дорослі самці, навпаки, одночасно перемістилися ближче до нашого човна, але трималися на дистанції.
У цей час три молоді тварини, які перед цим стрімко та майже хаотично гасали всією протокою, моментально та синхронно погрозливо випірнули позаду нашого човна й почали навісом подорожувати за нами, виводячи з рівноваги нашого рішучого й симпатичного, але до біса спантеличеного моториста. На борту час сповільнився, а повітря відчутно пощільнішало — його можна було нарізати на шматки, як торт ножем. Ми й гадки не мали, що робити далі. Косатки кілька разів вдихнули повітря з вихлопами пального і, мабуть, зрозуміли, що тюленями на цій «крижині» зовсім не пахне, втратили до нас цікавість, пірнули в різні боки, розосередилися, обігнали наш човен, кілька разів випірнули з боків і полишили нас. Через декілька хвилин уся родина косаток перегрупувалася попереду нашого човна, пришвидшилася та за кілька хвилин зовсім зникла з поля зору. Згадуючи, яким доведеним до автоматизму професійним рухом троє молодих косаток синхронно вишикувались і зловісно переслідували наш човен, припускаю, що того сонячного березневого дня в протоці Пенола ми зустріли саме хижих косаток типу В1.
Тип В2 — косатки Жерлаш — зовнішньо такі самі, як і косатки типу В1, але майже вдвічі менші за розміром. Вони є більш місцевими для Антарктичного півострова, протоки Жерлаш (звідки й назва), адже це все також околиці пакового льоду, де живе більшість антарктичних пінгвінів, на яких ці косатки й орієнтовані в харчуванні. Вважається, що косатки типу В2 на зиму відкочовують у тропічні води2.
Тип С — косатки моря Росса — найменші у Південній півкулі, носять сіру шубку, але вже з білими навколоочними плямами та сідлом. Рибалки помічали косаток цього підтипу за крадіжкою у них антарктичного ікланя патагонського прямо з риболовних ярусів. Через це вважається, що вони їдять риб, але їхня дієта поза цими спостереженнями та її сезонні зміни поки що залишаються загадкою для вчених. Потенційно ці косатки можуть проводити більшість свого часу й навіть зиму в Антарктиці2.
Тип D наразі збирає під свій парасольковий бренд усіх косаток субантарктики — вони, знову ж таки, великі за розміром, чорного кольору з білими навколоочними плямами та сідлом, а також відрізняються від своїх родичів більш округлою, випуклою головою. Подібно до типу С, вони також люблять поласувати делікатесним ікланем, але більше подробиць про харчування цього підтипу наразі вчені не мають2.
Яскравий метод колективного полювання «змивання хвилею» — не єдиний в арсеналі косаток. Справді екстремальною є техніка, під час якої косатки буквально викидаються на берег з розгону, переслідуючи здобич. Таку поведінку помітили у конкретної ідентифікованої невеликої родини на півострові Вальдес в Аргентині, яка полює на морських левів. Також цією технікою користуються інші дуже локальні популяції для полювання на морських слонів та тюленів на субантарктичних островах Крозе, Маккуорі, Трістан-да-Кунья, Маріон та в північній Патагонії. Вона справді небезпечна для тварин, які ризикують залишитися на березі з кожним стрибком, якщо буде недостатньо точно врахована потужність хвилі, що відкочується назад в море. До речі, у Чорному морі приклади такого «викидання» на берег теж помічали — резидентна група дельфінів-афалін так заганяла рибу на мілководді наразі окупованого острова Джарилгач.
Треба зауважити, що й техніки колективного полювання «змивання хвилею» та «викидання на берег» справді складні й небезпечні. Молоді тварини навчаються цих технік від дорослих та відпрацьовують їх роками — і в різних групах косаток є певні відмінності, що дають підстави вченим вважати їх проявами нематеріальної культури у китоподібних3.
Хоча деякі підтипи косаток можуть демонструвати вкрай високу специфічність у харчових преференціях, їх помічали за споживанням дійсно широкого спектра потенційних жертв, що містить до 200 найменувань, серед яких 46 видів ссавців, 22 види птахів, 4 види морських черепах, 73 види кісткових та хрящових риб і 38 видів безхребетних11. Серед цікавих екземплярів у списку, наприклад, морська та річкова видра, дюгонь, морж, а ще — лось і олень, яких косатки можуть «перехоплювати», коли ті перепливають між островами12. І хоча технічно ми можемо уявити цю ситуацію на рівні дитячого запитання «Хто сильніший: білий ведмідь чи косатка?» (і я би поставила пиво на те, що косатка таки переможе в цьому поєдинку), на жаль — або на щастя — білого ведмедя навіть у цьому розширеному списку немає. Можливо, тому що білі ведмеді займають трохи різні екологічні ніші з косатками — кожен із цих видів воліє триматися по різні сторони льоду. Шкода тільки, що такої стіни з льоду не існує між нами і нашим божевільним північним сусідом.
