Календарний план

Триває 2022 рік. Проте тільки за григоріанським календарем, що за ним живе більша частина світу. В ісламському календарі зараз 1442 рік, корейському – 4355, китайському – 4720, єврейському – 5782 рік. Окрім них є ще десяток календарів, більшість із яких вийшли з ужитку.

За даними археологів, перші календарі з’явилися в часи неоліту, задовго до появи сучасних систем літочислення. Найдавніші календарі, котрі дійшли до наших часів, використовували на території Близького Сходу, Середземномор’я, Давнього Китаю і Єгипту. Найпоширенішими були вавилонський, зороастрійський, єгипетський та давньокитайський календарі. Саме ці системи літочислення стали основою для всіх інших календарів. Наприклад, у Єгипті під час укладення календаря і визначення пори року орієнтувалися на природні цикли Нілу. Під час розливу приходила весна й починалися польові роботи. Астрономи Єгипту, щоби спрогнозувати повінь, орієнтувалися на зміну положення зірки Сіріус. Згодом вони віддали перевагу Місяцю, а в II тис. до н. е. йому на зміну прийшов сонячний календар. Календар Давнього Єгипту мав 365 днів і 12 місяців, кожен із яких складався з 30 днів. Додаткові 5 днів наприкінці року призначалися для вшанування богів.

Як і в Єгипті, в інших регіонах світу вели літочислення за рухом найбільш видимих із Землі небесних тіл – Місяця й Сонця. Отже, у літочисленні визначилися три основні типи календарів: сонячні, місячні та сонячно-­місячні. До сонячних календарів належать юліанський, григоріанський, бенгальський та іранський, до місячних – мусульманський та буддистський, а до сонячно-місячних – китайський, індійський та єврейський.

Літочислення в християнстві

Християнська культура використовує два типи календарів: юліанський і григоріанський. Перший календар майже повністю вийшов з ужитку, окрім як у Єрусалимській, Російській, Сербській, Чорногорській, Польській, Македонській, Грузинській, Українській православних церквах. Інші церкви здебільшого перейшли на григоріанський (католики) або новоюліанський (православні) календар.

Юліанський – один із найдавніших календарів, котрі дійшли до сучасності. Він був запроваджений консулом Римської Республіки Гаєм Юлієм Цезарем у 46 році до н. е. і названий на його честь. Літочислення за новим календарем розпочалося з 1 січня 45 р. до н. е. Також було змінено дату початку нового року: його перенесли з 1 березня на 1 січня.

Календар розробила група астрономів за порадою грецького філософа Созігена Александрійського. Цезар хотів, щоби весняне та осіннє рівнодення відбувалися щороку в той самий день – 21 березня та 21 вересня відповідно. Крім того, новий календар мав полегшити ведення адміністративних справ та сільськогосподарських робіт. Про неточність календаря Цезар навіть пожартував: «Римляни завжди перемагають, але ніколи не знають, коли це трапилося».

За основу нового календаря астрономи взяли сонячне літочислення, визначивши тривалість року рівно в 365,25 днів. Оскільки календарний рік не дорівнював стандартному тропічному року (з грец. «tropos» – поворот: проміжок часу між двома послідовними проходженнями Сонця через точку весняного рівнодення), астрономи додали 1 день до кожного четвертого року. Отже, звичайний рік мав містити 365 днів, а високосний – 366. Крім цього, число днів у кожному місяці було упорядковане за принципом парний (30 днів) – непарний (31 день). Щоправда, за часів наступника Цезаря – Октавіана Августа – правильне чергування парних і непарних місяців було порушене, і в результаті друге півріччя виявилося на чотири дні довшим. Крім того, імператор зменшив кількість днів у лютому з 29 до 28 і додав один день до 8 місяця року, який назвали на його честь – Augustus.

До реформи Цезаря середземноморський світ користувався двома недостатньо точними календарями: єгипетським і римським. Першу спробу реформувати єгипетський календар зробив цар Птолемей III Евергет. У «Канопському декреті» 238 року до н. е. він уперше ввів поняття високосного року, додавши одну добу до кожного четвертого року, тож цей календар римські астрономи й взяли за основу.

Юліанський календар став офіційним у християнстві лише після Нікейського собору 325 року. Рішення собору було мотивоване необхідністю точніше визначати дати святкування Великодня, на відміну від єврейського календаря. На соборі Великдень зробили «рухомим» святом, яке відзначалося не пізніше 25 квітня, в першу неділю після першого повного місяця і весняного рівнодення. Однак дуже скоро з’ясувалося, що юліанський календар теж є неточним, що могло вплинути на дату свята. Похибка календаря становить 1/128 доби. Це означає, що за 128 років накопичується один додатковий день. У результаті, у XVI ст. день весняного рівнодення припадав на 11 березня, а не на 21, як було визначено Цезарем.

Протягом XV-XVI ст. католицька церква скликала три собори для обговорення календарної реформи: Базельський (1437 р.), Латеранський (1512-1517 рр.) та Тридентський (1545-1563 рр.). Реформа мала два завдання: повернути весняне рівнодення на 21 березня й запобігти накопиченню різниці між календарним і тропічним роком. Зрештою, у лютому 1582-го Папа Римський Григорій XIII підписав буллу Inter gravissimas (з лат. «посеред найважливіших» – прим. ред.),якою підтримав календарну реформу. Згідно з останньою, після 4 жовтня всі перестрибували одразу на 15. Весняне рівнодення в 1583 році повернулося на 21 березня. Відтоді літочислення за юліанським календарем отримало приставку «за старим стилем», а григоріанським – «за новим».

Григоріанський календар також не був точним, тому високосні роки збереглися, але система їхнього обчислення змінилася. У григоріанському календарі на кожні 400 років припадає на три високосні роки менше, ніж у юліанському. Не є високосними роки, які закінчуються на 00 і в яких число, утворене першими двома цифрами не діляться на 4. Наприклад, 1600, 1700, 1800, 1900 і 2000 роки у юліанському календарі були б високосними, а в григоріанському – лише 1600 і 2000 роки. Також не будуть високосними 2100, 2200 та 2300 роки. Один додатковий день у григоріанському календарі набігає за 3323 роки.

Перехід на новий стиль відбувався поступово. Спочатку його запровадили в папських державах (сучасна центральна Італія). Не підтримали реформу всі протестантські та православні церкви та деякі католицькі держави. Врятував ситуацію іспанський король Філіп II Розсудливий, який 29 вересня 1582 року підписав указ про перехід на новий стиль у своїх володіннях, що вплинуло на інших католицьких монархів. Згодом реформу прийняли протестантські держави. Православна церква відмовилася переходити на новий стиль на Всеправославному соборі 1923 року.

На території України григоріанський календар почав діяти з 1582 року, коли вона була у складі Речі Посполитої. Остаточний перехід із юліанського на григоріанське літочислення на території України відбувся 1 березня 1918 року після рішення Малої Ради Центральної Ради УНР 25 лютого. Остання вирішила замість 16 лютого поставити 1 березня. Росіяни перейшли на новий стиль на місяць раніше, для них після 31 січня настало 14 лютого.

Варто звернути увагу на ще одну особливість християнського літочислення. Початок літочислення від Різдва Христового був не завжди. Цю систему запровадив у 532 році н. е. монах Діонісій Малий. До цього християни використовували систему імператора Діоклетіана, за якою на той час був 247 рік так званої «ери Діоклетіана», що відраховувала роки з початку його сходження на трон, тобто з 284 р. н. е. А ще раніше римляни вели літочислення з часу заснування Риму, тобто із 753 р. до н. е. Діонісій вирішив почати відлік років від народження месії, що мало допомогти й з визначенням дати Пасхи. Щоправда, монах не знав точної дати народження Ісуса, тому визначив її приблизно. Ця система відліку була прийнята тільки у VIII столітті. З того часу закріпився звичай позначати роки після Різдва абревіатурою AD (Anno Domini), роки до Різдва – BC (before Christ). Латинською фраза звучить так: Anno Domini Nostri Iesu Christi, що в перекладі: «в рік Господа нашого Ісуса Христа».

Літочислення в ісламі

Мусульманський календар є місячним, а відлік років починається від гіджри, тобто подорожі пророка Мухаммеда з Мекки до Медини в 622 році. З цієї причини календар також називають календарем гіджри. Період до 622 року називається джагілія – епоха невідання. За мусульманським літочисленням триває 1438 рік.

Оскільки літочислення орієнтується на Місяць, то день починається не опівночі, як за християнською традицією, а з моменту заходу сонця. По-іншому визначається початок нового місяця: він триває 29-30 днів, проте вважають, що новий місяць настає після появи неоменії, тобто місячного серпа – місяця-молодика. Відповідно, якщо на 29 день Місяць видно, то настав новий календарний місяць, якщо ні – місяць триватиме ще один день. Водночас, за релігійною традицією, про появу серповидного Місяця на небі мають сповістити принаймні дві людини.

Ісламський рік містить 12 місяців і 354 або 355 днів (високосний рік). Упровадження високосного року пов’язане з тим, що тривалість синодичних місяців (проміжок часу між двома послідовними однойменними фазами Місяця, який дорівнює 29,5 діб) не дорівнює точній кількості днів у році. Є дві системи визначення високосних років: «арабський цикл» і «турецький цикл». Перший триває 30 років: 19 звичайних по 354 дні та 11 високосних по 355 днів. Високосні роки циклу такі: 2, 5, 7, 10, 13, 16, 18, 21, 24, 26, 29. У «турецькому циклі» діє восьмирічна система, за якою високосними роками є 2, 5 і 7. В обох циклах додатковий день додається до останнього місяця року – Зуль-гіджри.

Мусульманський календар уперше використали в 638 році за ініціативи одного зі сподвижників Мухаммеда Абу Муса Ашаарі (за правління халіфа Омара). За початок відліку халіф обрав 15 липня 622 року. Також він прийняв рішення, що першим місяцем року, як і раніше, буде місяць Мухаррам, хоча насправді гіджра відбулася в Сафар або Рабі-аль-авваль.

Як і в григоріанському календарі, у мусульманському діє своя система абревіатур. Так, роки після гіджри на Заході позначають АН, що означає Anno Hegirae, або рік гіджри.

Літочислення в «Піднебесній»

Китайський календар за ознакою «старості» випереджає описані вище. Для визначення років орієнтуються на рух Сонця, а місяців – на фази Місяця. Перші згадки про календар з’явилися в III тис. до н. е. Є різні версії того, коли саме почався відлік і, як наслідок, який триває рік. Одна з найпопулярніших версій передбачає, що календар був запроваджений у 2637 році до н. е., тож сьогодні триває 4715 рік.

Як і у випадку з григоріанським календарем, дні починаються опівночі, а місяці – з першої фази «нового Місяця». В II ст. до н. е. запровадили правило, за яким новий рік настає з початку нового місяця в день між зимовим сонцестоянням і весняним рівноденням. До цього дату наступного нового року визначали щороку. Упродовж тисячоліть календар був священним документом китайського імператора, а визначенням основних дат та його укладанням займалися вчені Астрономічного бюро при монаршому дворі.

У китайському календарі діє система, за якою у високосний рік додається не один день, а цілий місяць. Рік має 12 місяців і 353, 354 або 355 днів, високосний – 13 місяців чи 383, 384 або 385 днів. Схожим підходом користувалися в Римі до запровадження юліанського календаря та в інших системах літочислення давнини. Високосні роки визначають за таким правилом: якщо між 11 місяцем поточного року та 11 місяцем наступного було 13 фаз нового Місяця, потрібно додати ще один календарний місяць.

Єврейська система літочислення

Єврейський календар за початок відліку бере найдавніше число. Згідно зі Старим Заповітом, літочислення потрібно починати зі створення світу, тобто від осені 3750 року до н. е.

У зв’язку з цим за єврейським календарем сьогодні – 5782 рік. Роки за міжнародною системою заведено позначати абревіатурою АМ (Anno Mundi), тобто «рік світу». Вважають, що перший єврейський календар з’явився в 359 році до н. е. Календар використовують для релігійних потреб, і він є офіційним в Ізраїлі.

Відповідно до сонячно-місячної системи рік має дорівнювати тропічному року, а місяці – фазам Місяця. Як і в інших сонячно-місячних календарях, кількість днів у році залежить від кількості місяців і днів у місяцях. Тож розрізняють три види років: неповний – 353 дні, звичайний – 354, повний – 355. Високосні роки матимуть відповідно 383, 384 та 385 дні. Високосні роки трапляються кожні два-три роки. Щоб їх вирахувати, використовують Метонів цикл – проміжок часу в 6940 діб для узгодження тривалості тропічного року та синодичного місяця.

Серед усіх перелічених календарів найбільш розповсюдженим є григоріанський календар, адже за ним ведеться облік часу на міжнародному рівні. На сьогодні є лише дві країни, котрі його не використовують: Іран, де діє сонячний календар гіджри, розроблений за участі Омара Хайяма, та Ефіопія, календар якої відстає від нашого літочислення на 7 років. Декілька країн, запровадивши григоріанське літочислення, зберегли традиційні календарі, як-от Бангладеш – бенгальський календар, Індія – національний календар, розроблений у ХХ столітті, Ізраїль – єврейський календар. Ще декілька країн модифікували григоріанський календар, а саме: Тайвань – календар Міньґо, Таїланд – тайський сонячний календар. Цікавою модифікацією є календар чучхе в Північній Кореї, де точкою відліку є 1912 рік – дата народження Кім Ір Сена. Наостанок, у Японії в різний час було три системи літочислення. Сьогодні ж залишилося дві: традиційна, в основі якої китайський сонячно-місячний календар, і міжнародна, або григоріанська.