Весна та літо — це сезон дітлахів у дикій природі. Саме у цей час тварини створюють родини та народжують потомство. Як і будь-які діти, маленькі тварини люблять гратися, бешкетувати та інколи потрапляють у небезпечні ситуації через власну цікавість. Разом із фахівцями з’ясовуємо, у яких випадках потрібно втручатися у природний плин життя та допомагати малечі, а коли найкращим рішенням буде найшвидше відійти подалі від знайди. А ще — як допомагати, якщо малеча справді потрапила у біду й куди звертатися, якщо знайшов поранену дику тварину.
Кандидатка біологічних наук, координаторка проєктів БО БФ «Збережи дикість» Марина Шквиря розповідає про хижаків, адже саме з ними вона працює щодня.
З ведмежатами є шанс зустрітися досить рано: іноді ведмедиця виводить їх уже з початку-середини весни. Але натрапити на них разом із матір’ю можна протягом усього сезону, адже вони тримаються біля мами дуже довго — щонайменше два роки. Не так важливо, якого вони віку — зовсім маленькі чи їм вже майже виповнився рік: люди реагують типово — панікують чи намагаються наблизитись.
Ведмедиця народжує малят у барлозі під час зимового сну. Вони смокчуть молоко, поки вона ще спить — два-три місяці. Потім, коли з’являється перша зелена рослинність, ведмедиця починає виходити з ними назовні.
Рано навесні до лісу йдуть , які іноді випадково знаходять барлоги. Туристи, лісоруби, місцеві, які відпочивають у горах, теж можуть натрапити на ведмежат. Малюки можуть виглядати беззахисно, тому перша природна реакція — допомогти їм. Але за результатами досліджень зоологів1, головною причиною нападів ведмедиць на людей по всьому світі є саме захист малечі, і більшість летальних випадків спричинені цим.
Тож головне правило — не чіпати. Побачивши ведмежат, спокійно поверніться й ідіть подалі від цього місця. Не обов’язково саме тим шляхом, яким прийшли, головне — найкоротшим і найбезпечнішим. Важливо швидко покинути місце без шуму.
Те саме стосується вовченят, лисенят, рисенят. Хижі мами (і татусі у випадку вовків і лисиць), хоч і набагато безпечніші для людей, на відміну від ведмедиць — бо рідше нападають, — але теж не завжди поруч: вони можуть залишити малят на день або два, полювати, займатися своїми справами. Це абсолютно нормально, і в таких випадках потрібно просто не втручатися.
Якщо тварина очевидно поранена або її переслідують собаки, тоді її справді треба рятувати. Якщо ж дитинча просто вештається біля людей наодинці, можна проконсультуватися з фахівцями2 та повернутися наступного дня, щоб перевірити, чи все добре. Можливо, це дитинча насправді є сиротою, але не варто робити висновки одразу й тим паче тягти тварину кудись самостійно.
На окрему увагу заслуговують лисенята, адже лиси живуть поруч із людиною і справді помітні. Люди бачать виводок — зазвичай наприкінці травня чи в червні — і починають телефонувати в притулки зі скаргами: мовляв, лисенята самотні й можуть загинути від голоду, — та починають їх ловити. Але саме в цей час вони вже досить дорослі, тож активно бігають і гуляють далеко від лігва. Мати залишає їх надовго, і це цілком нормально. Лисиці — звичні мешканці міст і сіл. Їх не треба ловити, адже це небезпечно як для людей, так і для самих тварин. Краще просто кілька тижнів почекати — вони виростуть і підуть від батьків у пошуках власних мисливських ділянок. До зими виживе, в кращому разі, половина: це природний процес, у який не варто втручатися.
Чому не всі лисенята доживають до зими? Через конкуренцію з іншими лисицями, полювання і браконьєрство, природних ворогів, захворювання. Перша зима — це справжнє випробування: вони вже дорослі, мусять виживати самі й боротися за ділянку та кохання — і це не завжди вдається.
Ще один важливий момент, реальна проблема України, — захворюваність диких тварин на сказ3. Тому контактувати з тваринами у природі небезпечно ще й через це.
Окрім цього, закон обмежує право рятувати диких тварин. У законі «Про тваринний світ»4 (стаття 47) є лазівка: якщо трапилося стихійне лихо або є інша серйозна загроза, теоретично можна тимчасово вилучити тварину з природи. Але протягом 24 годин треба повідомити екологічну інспекцію і передати тварину5 до реабілітаційного центру диких тварин. Залишити на чиїйсь кухні чи в сараї — не варіант: людина, яка тримає дику тварину вдома без дозволу, — порушник, за своєю суттю браконьєр. Неважливо, з якими намірами вона це робить. Бо дика тварина, вилучена з природи, часто гине або живе кілька років у неадекватних умовах.
Є випадки, коли порятунок тварини дійсно має сенс. Наприклад, коли йдеться про кажанів: вони зимують зокрема в будинках, на горищах, під балконами, тож іноді під час ремонту їх випадково турбують. У такому разі їх можна перетримати взимку, а навесні, коли з’являться комахи, випустити. Але й тут потрібен досвід, бо людина без навичок не впорається. За допомогою треба звертатися до реабілітаційних центрів. В Україні їх декілька: наприклад, Український центр реабілітації рукокрилих6 у Харкові, реабілітаційні центри у Київському та Рівненському зоопарках (але державні центри наразі обмежені в можливостях приймати велику кількість звернень). Також існує мережа волонтерів, які допомагають із реабілітацією.
З великими хижаками в Україні працюють дуже мало. Так, є лише три організації, які системно займаються ведмедями і відповідають стандартам для ведмежих притулків та вимогам законодавства:
1. Ведмежий притулок «Домажир»7 (Львівська область), яким опікується міжнародний фонд Vier Pfoten8.
2. Ведмежий притулок «Біла скеля»9 (Київська область), яким опікується Фонд «Збережи дикість»10. У цьому притулку також допомагають вовкам.
3. Реабілітаційний центр бурого ведмедя11 (Закарпатська область), що входить у структуру нацпарку «Синевир».
Звертатися по допомогу варто насамперед до них, особливо до державного притулку. Але обов’язково треба повідомити Державну екологічну інспекцію, пояснити походження тварини, надати всю інформацію.
Є ще один нюанс. Ведмежата, вовченята, рисенята, лісові кошенята, а також дитинчата лисиці, єнотоподібної собаки, борсука мають комерційну цінність для людей, що експлуатують диких тварин. Адже саме дитинчат легко продати на контрольно-випробувальні станції для мисливських псів (всі перелічені види, крім лісового кота), в цирк чи контактний звіринець (насамперед ведмежат), в приватну власність. Тому дуже обережно передавайте тварин і робіть це 12.
Що робити, якщо знайшли пташеня, пояснює голова громадської екологічної організації «Еко-Галич» Володимир Бучко.
Не поспішайте брати маля до рук. Насамперед потрібно правильно визначити, що це за птах і чи справді йому потрібна допомога. Найкращим рішенням буде відразу звернутися до спеціалістів: орнітологів або волонтерів, які займаються порятунком птахів. Також в Україні діють спеціалізовані спільноти, як-от «Птахи України» та подібні, де можна розмістити фото пташеняти з кількох ракурсів з питанням, хто це і що з ним робити.
Деякі пташенята, зокрема виводкові птахи, вже за кілька годин після вилуплення можуть самостійно пересуватись. Інші, як нагніздні, більш вразливі. Тому важливо з’ясувати: пташеня поранене чи його просто тимчасово залишили батьки. Найкраще взагалі не торкатися птаха руками, адже це може бути небезпечно — зокрема через ризик захворювань (наприклад, орнітозу), особливо у випадку з голубами. Окрім того, у цей період ворони часто нападають на людей через те, що намагаються захистити своє потомство.
Пташеня краще перенести в безпечне місце неподалік — наприклад, посадити на гілку або підняти на дах, якщо поблизу є коти чи інші хижаки. Головне — не забирати далеко: батьки ще можуть його знайти й догодувати.
У містах найчастіше знаходять звичайні фонові види: шпаків, дроздів, боривітрів. Часто трапляються злетки — пташенята, які вже залишили гніздо, але ще не вміють добре літати. Наприклад, боривітра можна просто винести на дах і залишити: дорослі птахи продовжать його годувати. За потреби — погодувати кілька разів курячим серцем і залишити на безпечній висоті, де його не зможуть дістати хижаки.
Якщо птах поранений, найкраще звертатися до спеціалізованих центрів, а не до звичайних ветклінік, бо ті рідко мають фахівців, що вміють працювати з дикими птахами. Наприклад, на заході України діє приватний центр «Вільні крила»13, який займається лікуванням і реабілітацією диких птахів. У Києві є кілька клінік, де можуть надати допомогу, але це радше виняток.
Реабілітація пораненого птаха — довгий і складний процес. Після лікування його потрібно вигодувати, «поставити на крило» — і лише потім випускати в дику природу.
Також пан Володимир поділився інформацією щодо порятунку копитних та лелек.
Особливої обережності потребують великі тварини, як-от оленята чи молоді косулі. Їх часто забирають з природи, думаючи, що вони покинуті, хоча насправді мама просто залишила їх у траві, де вони ховаються. У цьому віці вони не мають запаху, тому хижаки не становлять для них небезпеки. Люди ж, знайшовши таке маля, можуть подумати, ніби його покинули або воно поранене. Але наслідки таких необдуманих дій сумні: вирощена вдома косуля або олень звикає до людей, а в дорослому віці стає агресивною і проблемною твариною. Її відпускають у ліс, проте вона повертається до села. Часто буває, що тварина потрапляє до собак і гине.
Аналогічна ситуація з лелеками: у реабілітації важливо не допускати контакту пташенят із людьми. Їх годують у спеціальних халатах і масках, іноді навіть за допомогою манекенів, що імітують дзьоб. Це дозволяє уникнути імпринтингу, тобто звикання до людини. В іншому разі вирощені птахи потім блукають селами, випрошуючи їжу у людей, замість того щоб мігрувати чи полювати самостійно. Така поведінка є неприродною і загрожує їхній безпеці в майбутньому.
У більш розвинених країнах фахівці насамперед рятують рідкісні, зникаючі види. Якщо постає вибір: врятувати одного степового орла чи десяток звичайних лелек — пріоритет буде на боці орла. У нас же часто емоційно допомагають усім, навіть якщо це шкодить тваринам у перспективі.
Волонтер та організатор притулку для їжаків «Першої приватної їжарні» Кирило Талер ділиться, як рятувати їжаченят.
Найперше потрібно зрозуміти: ви натрапили на одну дитину чи на цілий виводок, бо ці ситуації вимагають різного підходу. Якщо побачили лише одного, найімовірніше, воно просто відстало від мами — можливо, зацікавилось чимось і залишилось. У такому разі спершу пошукайте поряд гніздо — можливо, там є мама з іншими малюками, і туди можна повернути знайду. Це найкращий сценарій.
Якщо ви бачите кількох їжаченят, які вилізли з гнізда, це вже тривожніше. Коли малюки вибігають з домівки, особливо за відсутності мами, це значить, що гнізду щось загрожує або мама не повернулася. Таким дітям вже потрібна допомога.
Як допомогти таким їжаченятам:
Обов’язково використовуйте рукавички (чи тканину, якщо рукавичок із собою немає) для особистого захисту (інакше можна захворіти на лептоспіроз, сказ, сальмонельоз, токсоплазмоз, лишай, отримати бліх та кліщів).
Вдома дитинча потрібно покласти в коробку на грілку або на теплу пляшку, загорнуту в шкарпетку — це замінить обігрів маминим тілом та непогано вплине на їжаченя з психологічної точки зору.
Далі догляд залежить від віку. Якщо це маленькі їжаченята без зубів, годуйте спеціальним замінником молока для кошенят раз на 3–4 години. Доросліші, які вже мають зуби, можуть їсти вже паштет для котів, а також м’ясо, сухий корм для котів, курячі субпродукти, нежирний сир, банан тощо.
Як визначити вік за вагою маленького їжака:
- ~30 г — це тиждень;
- ~55 г — два тижні;
- ~150 г — близько місяця.
Щоб повернути їжаченя до природи, потрібно навчити його полювати на комах. У дикій природі його б навчила мама, а тут доведеться вам. Спочатку треба давати злегка приморожених комах, щоб воно звикло до руху здобичі. Якщо воно зовсім не реагує, то покласти йому комаху пінцетом у пащу: їжаченя розгризе і потроху зрозуміє, що до чого. Потім давати можливіть ловити самостійно в наповненому сіном тазу. Коли в дитинчат прокинуться інстинкти, можна влаштувати екзамен: щоб вони винюхували комах під сіном, розгрібали його та полювали.
Їжаченята стають самостійними приблизно з двох місяців. Головна умова для повернення в природу — здатність полювати. Але якщо ви знайшли їжаченя восени, з вагою менше ніж 400 грамів у вересні, менше 500 грамів у жовтні та менше 700 грамів у листопаді, його варто догодувати й підготувати до зимової сплячки в спеціальному гібернаційному будиночку — коробці з сіном, яку ставлять на холодному балконі. Перший час його ще можна підгодовувати, бо він повинен звикнути до низьких температур. А потім він поступово починає менше їсти та знижує температуру тіла — і починає зимову сплячку.
Якщо не впевнені, що робити, краще звертатися до спеціалістів. В Україні є загальні притулки (зокрема, «Місячна долина»14, Wild animals rescue center15, «Рукавичка»16), але конкретно їжаками займаємось тільки ми.
Пам’ятайте, що порятунок їжаченят — ресурсозатратний процес, тому беріться за справу тільки тоді, коли ви справді готові в це вкладатися — інакше тварина потім не зможе вижити у дикій природі. Можливо, краще відразу звернутися до фахівців, які займаються цим професійно.
***
Природа вміє піклуватися про своїх дітей, а нам варто навчитися їй довіряти. Потрібно бути уважними свідками, які вміють розпізнати справжню небезпеку для малечі від природного стану речей. І якщо ми все ж таки вирішуємо допомагати, то потрібно робити це за визначеними правилами, щоб врятовані тварини могли залишитися частиною дикої України.
_cache.webp "Врятувати рись: як шукають, рахують і оберігають одного з найбільших українських хижаків")
