Інтерес до української культури, її атрибутів та символів призвів до збільшення кількості публікацій і впізнаваності багатьох із них. Та якщо деякі з цих символів можуть виявитися вигаданими, сфальшованими чи сконструйованими нашими сучасниками й видаватися за більш давні? Сьогодні йтиметься про ляльки-мотанки.
Ви, напевно, бачили ляльки-мотанки на виставках, чули оповіді майстринь, які їх виготовляють. Влітку 2023 року один з українських брендів розкритикували користувачі через нову ювелірну прикрасу — підвіску мотанку. Бренд у своїй рекламі розповідав, що мотанки походять ще з часів Трипілля. Утім очевидно, що ляльки з підручних недовговічних матеріалів тисячі років зберігатися не могли. На різноманітних ресурсах можна зустріти оповіді про ці ляльки, на перший погляд, з давньою історією. Часто ці ж ресурси пропонують і придбати в них ляльку-мотанку, і почитати її історію. Інформації там можна зустріти дуже багато, аж до рекомендацій з виготовлення ляльки залежно від фаз місяця. Такі публікації ставлять перед лялькою-мотанкою дуже багато викликів: зберегти від пристріту, забезпечити добрий урожай, знайти справжнє кохання і сімейне щастя. Та що якщо лялька — це просто лялька? Без надмірного сакрального змісту з основною функцією — ігровою.
Інформація про народні ляльки з назвою «мотанка» дуже поширена. Їх видають за щось автентичне, прадавнє та навіть тисячолітнє. Проте така назва не відома дослідникам народної іграшки, побуту та етнографії дитинства. Її позиціонують як головний оберіг українського народу. Якщо вона була б такою, то це слово можна було б знайти в словниках, довідниках, монографіях. Але «мотанки» там немає. Бо насправді це сучасний фейк, сконструйований на основі інформації про давні народні вузликові ляльки, з додаванням забарвлення містичності й сакральності та, власне, назви «мотанка», яка не трапляється в академічних професійних текстах.
Традиційну народну ляльку часто виготовляли з природних чи підручних матеріалів, такі іграшки не містять формальних надлишків, зайвої складності та інформативної переобтяженості. Народна іграшка слугувала одним із важливих засобів виховання, а головна їхня функція — ігрова. Матеріалами для виготовлення іграшок слугували глина, деревина, сир, тканина, тісто чи рослинні матеріали.
Українська народна лялька, яку по селах можуть називати «кукла», становить частину іграшкової культури, а разом з тим — і частину східнослов’янської та європейської лялькової культури ХХ століття. Слово «кукла» тут не є суржиком, адже має походження з грецького κούκλα. Можуть траплятися й інші локальні назви, проте, наприклад, у праці дослідника української народної іграшки Олександра Найдена «Українська народна лялька» немає жодної згадки про мотанки. Схожі на сучасні мотанки ляльки та дослідження про них подані під назвою «вузликові». Вузликові ляльки в основі мають вузол з тканини, який утворює голову, а залишки — тканини тіло. Загалом виходить мінімалістичний антропоморфний образ, що нагадує людину. Такі ляльки можна дуже швидко виготовити зі шматка тканини і так само швидко повернути його до вихідного положення, розв’язавши вузол.
Ілюстрація народних вузликових ляльок Середньої Наддніпрянщини з книги О. Найдена «Українська народна лялька»
Дослідники української народної іграшки Марко Грушевський та Зенон Кузеля в розвідці «Дитина в звичаях та віруваннях українського народу» на початку минулого століття не знайшли жодного свідчення про ляльки-мотанки, проте звичайні вузликові ляльки без використання цієї назви в їхній праці є.
У різних популярних дописах невідомі дослідники виводять назву «мотанка» від слова «мотати». До цього також додають заборони колоти чи різати цей предмет. Але не існує жодного джерела, наукової публікації чи роботи, де б до народної ляльки використовували слово «мотанка». Не існує жодного словника, лінгвістичного чи етимологічного аналізу походження слова від «мотати». Ляльки виконували з підручних матеріалів для дитячої гри, а не обрядів. Функція ляльки — ігрова, а не магічна (чим є оберіг).
Голки і ножиці переважно не використовували для виготовлення ляльки, бо її робили з підручних матеріалів за кілька хвилин. Голка і ножиці могли бути одними в домі, і їх використовували за більшої потреби, де без них не обійтись у роботі.
Походження цього фейку може рости від російської народної ляльки «закрутки», «скрутки», «зернушки». У книжці білоруської мистецтвознавиці Зінаїди Зиміної «Текстильні та обрядові ляльки» «мотанка» згадується сім разів поряд із «закруткою». Проте жодного посилання на джерела походження цих двох назв авторка не дає. Про «мотанки» чи «закрутки» невідомо і російським мистецтвознавцям. Наприклад, їх не згадує Галина Дайн та їх немає в одній із найповніших етнолінгвістичних праць «Слов’янські старожитності». Тому обидві ці ляльки можуть бути сучасним фейком з російським слідом. Саме етнічні ляльки росіян мають багато локальних назв, які походять від процесу виготовлення, матеріалів: «зернушки», «купавки», «столбушки» тощо. Серед переліків таких назв у академічних виданнях також відсутня мотанка. Проте вона активно цитується на різних популярних ресурсах. Також українські лялькарі на власному форумі Artdoll обговорювали ймовірне походження тренду на мотанки від російських лялькарів.
Сучасні мотанки майстри часто виготовляють з декоративними хрестами на обличчі та надають їм оберегового, захисного змісту. Такі декоративні елементи народних іграшок не були поширені на всій території України, вони трапляються лише на Середній Наддніпрянщині та в деяких районах Слобожанщини. Справді більшість ляльок не мали облич, але так само більшість ляльок не мали хрестів. Проте існують артефакти з намальованими обличчями.
Жодна стаття в мережі чи поза нею не має посилання на реальні джерела походження чи вживання слова «мотанка» для народної ляльки. Такі публікації часто містять описи народних вузликових ляльок та запозичену з праць Грушевського та Найдена інформацію, але з використанням слова «мотанка», яке в цих працях ніде не використовується. Зараз важко простежити, хто першим вигадав це слово. Та навіть 20 років тому в популярних публікаціях воно траплялося менше.
На форумі українських лялькарів artdoll6 ще у 2010 році обговорювали стрімке поширення фейку ляльки-мотанки. Автори ляльок, майстри та дослідники припускали можливе запозичення з російського аналога та висловлювалось припущення поєднання нововигадного слова з історичними ганчірковими ляльками. Ось цитата адміністратора Українського об’єднання лялькарів: «Останнім часом лялькова культура зазнала значних змін - з’явилося багато майстрів-лялькарів, багато цікавих робіт на виставках, конкурсах, ярмарках та поняття “мотанка”. Вважаю, що це нове ім’я української народної ляльки. Всюди подається інформація про традиційну вузлову ганчіркову ляльку, тільки добавляється слово “мотанка”»6.
На новоствореність поняття «мотанка» може вказувати також відсутність поняття і в профільних словниках. Їхня мета — фіксувати максимальну можливу кількість слів, розкривати походження, використання і подавати схожі слова. Можна наводити дуже багато таких професійних інструментів, складених філологами, лінгвістами, мовознавцями. Та погляньмо всього на декілька. Їх цілком достатньо, адже результати пошуку в решті видань будуть ідентичні.
Отже, Етимологічний словник у семи томах, завданням якого є розкривати семантику та походження слів української мови, нічого не згадує про мотанку. В розширеному матеріалі статті до слова «мотати» є перелік похідних дієслів, проте жодне не містить слова «мотанка». Оскільки це слово жіночого роду, то виокремимо та розглянемо подані в статті похідні жіночого роду: моталка — прилад для розмотування чи перемотування; моталя — жінка, яка мотає пряжу; мотальня — приміщення, де мотають пряжу; мотанина — біганина, метушня; мотачка — котушка, шпулька; мотушка — витушка; моташка — моток; мотига — марнотратник; мотяга — інтриган.
Словник української мови Грінченка подає три спільнокореневі слова: «мотанина», «мотати», «мотатися», проте «мотанки» між ними немає.
Можна перераховувати багато словників, які якраз і мали б фіксувати назву такого популярного та важливого, навіть сакрального об’єкта української культури, яким подають мотанку, проте жодний професійний словник не знає такого слова.
Архів української історичної періодики Libraria має один з найбільших доступних цифрових архівів: «Більше 700 000 сторінок понад 400 видань українською, польською, німецькою, румунською, їдиш, кримськотатарською та російською мовами, що видавалися у різних регіонах України та поза її межами від початку до 50-х років ХХ ст». Цей архів дозволяє пошук за ключовими словами, заголовками та повнотекстовий пошук, проте запит слова «мотанка» знову не увінчується успіхом та завершується видачею похідних слів від слова «мотати» і жодним результатом з використанням слова «мотанка».
Усі перераховані професійні дослідження з етнографії дитинства, етимології народних слів, народної іграшки виключають поняття «мотанка», що вкрай дивно для явища, яке видається за настільки відоме. Корпуси мови починають фіксувати перші згадки в 90-х роках ХХ століття та на початку 2000-х років12. Цей час характеризується виникненням багатьох міських легенд, коли такі фейки дуже швидко виходять із середовища художньої літератури і на зламі цінностей та втрати орієнтирів і пошуків свого стають популярними.
При цьому можна зустріти твердження про те, що мотанку робить чиясь бабуся і так називає, а ляльки-мотанки передають військовим від дітей разом з листами та малюнками, самі ляльки при цьому наділяючи обереговою функцією.
Сучасне нам явище і поняття ляльки-мотанки можна віднести до одного з видів міських легенд, форми сучасного фольклору, заснованої на міфологічному мисленні та архетипових образах. Напрям досліджень міських легенд деякі фахівці іменують напрямом сучасних легенд, адже він виходить винятково за вивчення міської культури та «крокодилів у каналізації», в яких вірять містяни. Цей напрям також досліджує конструювання сучасних легенд, їх поширення, функціонування в світі. Методика досліджень сучасних легенд може найкраще надаватися до вивчення явища мотанки.
Якщо припустити, що сучасні записи про народні ляльки, де людина, що дає інтерв’ю, називає ляльку мотанкою, є справжніми, то стає незрозуміло, чому настільки поширене явище і назву не фіксують численні етнографічні експедиції, що почалися в Україні з ХІХ століття. Все це свідчить на користь сучасності явища. Якщо ж в сучасному українському селі і можливо зафіксувати цю назву, то це, радше наслідки поширення інформації з радіо, телебачення та друкованих медіа. Наслідування міських сучасних легенд в реальності називається остензією. Яскравим прикладом цього є виготовлення «мотанок» та апелювання до традиційності, автентичності, сакральності, подекуди лялькових гороскопів і всього іншого, що з’явилося навколо цієї легенди.
Та чи варто нам відмовлятися від використання мотанки і чи це можливо?
Образ мотанки сконструйований, як і в берегині, і сфальшований. За основу тут є інформація про справжні народні вузликові ляльки, трохи магічного флеру сакральності та сучасна назва «мотанка», яку не фіксують словники і профільні дослідження.
Ця сконструйована легенда вже є сучасним фольклором і працює по-своєму: коли мотанки передають військовим, майстри передають і цитують цю легенду, маркетологи використовують це для продажу народних ляльок і супутніх товарів, малюють картини, друкують футболки, називають благодійні організації, крамниці, а дослідники сучасного фольклору фіксують усе це. Варто розрізняти історичні розвідки про народні ляльки та популярні публікації, які підміняють поняття. Явище мотанки не зникне найближчим часом і ставатиме лише популярнішим. Життєдіяльність цієї міської легенди є викликом на запит на свої цінності, коли автентичні є мало популяризованими публічно, а фейки заміщують їх у цій площині.
