У липні 2022 року культуру приготування українського борщу визнали об’єктом нематеріальної культурної спадщини . Такий статус також мають французька парфумерія, індійська йога та бразильська капоейра – всього 631 елемент. Як такі національні надбання визнає світова спільнота?
Площа Джемаа-ель-Фна1 – один із головних культурних просторів у Марракеші та символ міста з часу його заснування – одинадцятого століття. На площу приходять марокканці, які пропонують послуги народної медицини та ворожіння, продають традиційну їжу. Там можна знайти заклинателів змій, музикантів та поетів. Місцева влада у 1990-х мала свої плани на це культове місце: збудувати багатоповерхівку зі скляним фасадом і торговий центр. Щоб завадити цьому, у 1996 році іспанський письменник Хуан Гойтісоло звернувся до генерального директора ЮНЕСКО Федеріко Майора через зв’язки свого видавця. Він попросив проголосити площу «усною спадщиною людства» (адже саме там творять і презентують своє мистецтво безліч місцевих музикантів і поетів). Хоча тоді поняття усної спадщини не існувало, в ЮНЕСКО звернули увагу на його ініціативу. Це був один із важливих кроків до початку міжнародної охорони нематеріальної культурної спадщини.
Як у ЮНЕСКО заговорили про нематеріальну культуру
ЮНЕСКО виникла2 після Другої світової війни задля «об’єднання людей і зміцнення інтелектуальної та моральної солідарності людства через взаєморозуміння та діалог між культурами». У 1972 році організація ухвалила3 Конвенцію про охорону всесвітньої культурної та природної спадщини. Однак все описане там – матеріальні елементи: архітектура, скульптура, живопис, археологічні знахідки, «витвори людини або спільні витвори природи та людини» та інше. Списки ЮНЕСКО були орієнтованими на західний культурний світ і не враховували того, що для інших культур матеріальні та монументальні елементи є не такими важливими.
Тож ініціаторами змін стали країни Латинської Америки, Азії та Африки, де культура зосереджена радше на живих традиціях, ніж на матеріальних об’єктах. Згадати4 принаймні бразильський інтерактивний театр Bumba-meu-boi, іспанську та мексиканську традицію народного розпису Талавера чи традиційні ритуальні молитви5 Зімбабве. Наразі країнам Латинської Америки належать4 15% об’єктів нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО, тому для таких спільнот визнання було особливо важливим.
Уже в через рік після ухвалення Конвенції Генеральному директору ЮНЕСКО надійшов лист6 від Міністра закордонних справ і релігії Болівії. «Моє міністерство провело ретельний огляд наявної документації щодо міжнародного захисту культурної спадщини людства, – писав він, – і виявило, що всі наявні інструменти спрямовані на захист матеріальних об’єктів, а не на такі форми вираження, як музика і танець, які зараз зазнають найінтенсивнішої комерціалізації,.. що руйнує традиційні культури». Тому болівійський міністр запропонував, зокрема, створити протокол, який би захищав народне мистецтво та культурну спадщину всіх націй.
Після ухвалення першої Конвенції в ЮНЕСКО затвердили низку документів, які наближали організацію до усвідомлення потреби другої конвенції. Так, у 1982 році під час ухвалення Декларації Мехіко про культурну політику у ЮНЕСКО один із делегатів сказав7, що «культура складається з традицій Бауле так само, як із вавилонських цеглин; як із конфуціанства,.. так і з підпільного опору народів колоніалізму; як з культури ацтекської імперії, так і культури рабів і пригноблених».
Важливим проміжним кроком стала8 «Рекомендація щодо збереження традиційної культури та фольклору», яку ухвалили через «надзвичайну крихкість традиційних форм фольклору, особливо тих аспектів, які стосуються усної традиції, і ризик їх втрати». Вона надихнула9 держав-членів скласти переліки елементів своєї нематеріальної культурної спадщини й почати їх оберігати на законодавчому рівні.
Проте з часом у ЮНЕСКО побачили, що слід говорити про захист не лише мистецьких продуктів (наприклад, казок), а й про живий акт та знання. Представник Еквадору Мігель Пувайнчір щодо цього сказав10: «Місцеві культури не повинні перетворюватися на об’єкти фольклору, маркетингу та комерції, а єдиними місцями для старих культур не повинні бути сховища в музеях… Ні, ми – жива культура. Ми – культура, яка сама себе породжує і відроджує, і ми будемо боротися, щоб продовжувати жити, попри великі загрози, з якими ми стикаємося».
Протягом 1990-х років у ЮНЕСКО започаткували11 ряд ініціатив щодо охорони нематеріальної культурної спадщини. У 1994 році – «Живі людські скарби» – програму, яка заохочує держави визначати та підтримувати носіїв унікальних вмінь і традицій. У 1997-1998 – міжнародну відзнаку «Шедеври усної та нематеріальної спадщини людства», яка у 2003 й переросла у «Конвенції про охорону нематеріальної культурної спадщини». Площа Джемаа-ель-Фна в Марракеші стала одним із перших шедеврів, проголошених нематеріальною культурною спадщиною, а також поштовхом12 до заснування відзнаки.
Як елементи потрапляють до Списків нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО (на прикладі нашого борщу)
1 липня 2022 року міжурядовий комітет з охорони нематеріальної культурної спадщини вніс13 культуру приготування українського борщу до Списку нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО, що потребує негайної охорони.
У межах Конвенції існує два списки: Список об’єктів нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО, які потребують негайної охорони, та Репрезентативний список об’єктів нематеріальної культурної спадщини. У Репрезентативному списку сьогодні є три українських елементи. Першим з них став петриківський розпис – унікальне за стилем малярство, що зародилося у селі Петриківка.
Тоді ж, у 2013 році, за місце змагалися14 косівська кераміка та Сорочинський ярмарок. Перша отримала статус через шість років, а другий мети поки не досяг.
Традиція виготовлення косівської кераміки зародилася у XVIII столітті, а свого розквіту досягла в середині XIX століття. Вироби виготовляють з місцевої сірої глини і поливають білою глиною кремової текстури; після висихання їх розфарбовують. Потім вироби обпалюють і фарбують. Однак вона унікальна не так методом виготовлення (хоча техніка досить складна), як сюжетами, пояснює15 майстриня та мистецтвознавиця Марія Гринюк. На цих виробах можна побачити побут, повір’я та історію місцевості, у якій їх виготовляли.
Після вторгнення Росії на територію України та окупації Криму зросла увага й до культури кримських татар. У 2021 році кримськотатарський орнамент орьнек і знання про нього також стали частиною світової нематеріальної культурної спадщини. Це «українська система символів та їхніх значень, яка зараз використовується у вишивці, ткацтві, гончарстві, гравюрі, ювелірній справі, різьбі по дереву, розпису скла та стін». Орьнек – елемент16 самоідентифікації кримських татар, який важливо оберігати, особливо в сучасних умовах.
У Списку нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО, що потребують негайної охорони, є козацькі пісні Дніпропетровщини, а відтепер ще й культура приготування українського борщу. Пісні потребували захисту, адже їхні виконавці – переважно люди похилого віку. «Я ще застала той час, коли ці пісні співали під хатами. Збиралися жіночки – і співали коло двору», – розповідає17 Катерина Карапиш – керівниця колективу «Криниця», який належить до тих небагатьох колективів, що спеціалізуються на цій творчості. Козацькі пісні Дніпропетровщини – це, наприклад, «Ой куди лежить та й шлях-дорога», «Ой гук, мати, гук», «Пісня про Морозенка»18.
А от додавання борщу до Списку в ЮНЕСКО назвали «випадком надзвичайної необхідності», адже «життєздатності елемента загрожують різні фактори». Зокрема це необхідність українців залишати свої громади, та культурні контексти, у яких існує традиція споживання борщу. А ще руйнування традиційних сільських господарств, завдяки яким ми мали необхідні продукти для борщу. Ймовірно, загроза культурної апропріації з боку Росії відіграла не останню роль. Через повномасштабне вторгнення Росії процедуру прийняття борщу прискорили.
«Борщ – це більше, ніж їжа. Згадаймо 24-те лютого. Коли росія зранку почала обстрілювати всю країну, українці прокинулися і почали варити борщ. Або фото, на якому жінка серед розбомбленого російською ракетою будинку готує борщ у вцілілій печі. Борщ – елемент нашої сили. Його люблять в усіх куточках країни. Українці мають різні погляди, віросповідання, сексуальні вподобання, але всі їдять борщ. Це те, що нас об’єднує. В цьому й полягає його особливість. Й саме тому росіяни багато років підряд навмисно штучно розмазували кордони, щоб позбавити нас цієї єдності. Мовляв, борщ їдять на всій території колишньої радянської імперії й не має потреби наділяти страву якимись національними особливостями. Тобто українськими. Коли цей дискурс набув міжнародних масштабів, це викликало обурення не лише в мене, а й у більшої частини українського суспільства. Тоді було прийняте рішення вчинити опір росії та її пропаганді й захистити борщ. Бо мова вже йшла не про їжу, а однозначно про щось більше. Я певен, що борщ — наш флагман. Він як лідокіл проб’є шлях для інших українських страв. На все свій час», – пояснив шеф-кухар і кулінарний експерт Євген Клопотенко. Саме він став19 ініціатором внесення борщу до Списку нематеріальної культурної спадщини.
Для цього він відкрив ГО «Інститут культури України», команда якої об’їхала Україну (і назвала це «борщовою експедицією»), записуючи традиції та особливості приготування борщу. Це зробили для того, щоб створити заявку на весення борщу до українського Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини, адже це передує внесенню елементів до Списку спадщини ЮНЕСКО. Від ідеї до рішення Експертної ради з питань нематеріальної культурної спадщини при Міністерстві культури та інформаційної політики України пройшло півтора року, й у жовтні 2020 «Культуру приготування українського борщу» додали20 до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини. Далі Міністерство закордонних справ почало готувати номінаційне досьє для подачі у ЮНЕСКО. А 30 березня Україна подала досьє21, обсягом близько 700 сторінок, у якому описано різні способи приготування страви, а також пояснено цінність українського борщу для українських традицій всієї країни. Це вперше від України до Списку подано не регіональний, а загальнонаціональний елемент.
Хоча у кожному регіоні – та й навіть кожній родині – приготування борщу може відрізнятися, його готують по всій Україні. Тому й не існує конкретної кількості чи переліку рецептів, пояснює Євген Клопотенко:
«У Карпатах я познайомився із Янком Деревляним, майстром по дереву і доглядачем гори Явірник. Він 45 років готує борщ у казані: на сушених грибах, без м’яса, з дикими петрушкою і морквою. У Вилковому – з сестрами Ніною і Надею, ми у печі з очерету і дунайської глини просто неба готували борщ з білого солодкого буряка на рибі. А на Поліссі, приміром, я готував борщ з медом і квашеною капустою».
Існує всього п’ять сталих інгредієнтів традиційного борщу, розповів кулінарний експерт. Це картопля, морква, буряк, цибуля і капуста. «Але загалом по всій території країни кожен, хто готує борщ, додає до нього свою родзинку. Саме в цьому й унікальність нашого борщу», – пояснив «Куншту» Євген Клопотенко.
«Він уособлює традиції, які передаються у межах сім’ї, а також між різними сім’ями, громадами, містами та регіонами. Таким чином, ми через борщ передаємо один одному досвід та формуємо культурну спадщину й робимо її живою».
Заявки на внесення елементів до Списків розглядають22 понад півтора року. Тобто подавши заявку щодо борщу у березні 2021 року, результат Україна мала б отримати у 2023 році, але через загрозу цього разу Комітет зібрав позачергове засідання, де й ухвалив це рішення.
Яка користь із потрапляння до Списків нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО
Держави можуть23 отримувати фінансування для захисту та популяризації своїх елементів від ЮНЕСКО. Наприклад, у 2021 році ЮНЕСКО внесла східнотиморський традиційний текстиль тайс до Репрезентативного списку нематеріальної культурної спадщини, зазначивши, що збереженню тайсу загрожує зокрема перевага сучасного одягу серед молодих поколінь. Того ж року Східний Тимор отримав24 від ЮНЕСКО майже 266 тисяч доларів на три роки. Гроші потрібні країні на дослідження тайсу, створення постійних виставок, популяризації традиції виготовлення тайсу в школах, а також для підтримки ткачів. Тобто, умовно, Україна може створити проєкт з метою дослідження та популяризації козацьких пісень Дніпровського регіону і подати заявку на отримання фінансування.
У випадку з борщем та кримськотатарським орнаментом орьнек25 Україна має ще одну вигоду. Усі елементи зі Списків поділено за країнами, на території яких існує культурне явище, навіть якщо воно належить окремому народу, який живе на території сучасної країни. Тобто зайшовши на сайт26 Списків, обравши там Україну, побачимо, що кримськотатарський орьнек – елемент української спадщини: додаткове нагадування, що Крим – це Україна.
Щодо цьогорічного внесення культури приготування українського борщу до Списку нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО, то ініціатори сформували досьє так, щоб презентувати цінність не лише рецептів, а й загалом значення борщу в українських традиціях. Тож коли людина чує, що культуру приготування українського борщу визнано нематеріальною культурною спадщиною людства, то одразу розуміє, чий насправді борщ.
