Професор політології Брюс Буено де Мескіта переносить читача у Середньовіччя і руйнує поширені міфи про те, що західні цивілізації «вільніші, багатші й менш насильницькі», і пояснює, як домовленості між церквою та владою вплинули на перебіг всієї європейської історії й стимулювали економічне зростання цілих регіонів. Книжка «Винайдення влади», яка невдовзі вийде друком у видавництві Лабораторія — це історичне дослідження, яке змінює уявлення про європейську культуру, релігію і расу.
Три договори про владу і гроші, які змінили Європу
Я збираюся використати історію, логіку і багато свідчень, щоб переконати: нинішній різний ступінь «винятковості» в різних частинах Європи є наслідком трьох подібних, однаково призабутих угод. Перші дві були укладені між католицькою церквою і королями Англії та Франції у 1107 році. Головна угода, Вормський конкордат (договір у менше ніж 500 слів латиною), була підписана 23 вересня 1122 року й поширювалася на всі королівства та території великої Священної Римської імперії. Як і попередні, вона не відома нікому, окрім дослідників середніх віків. Договір жодним чином не стосувався процвітання, свободи, толерантності чи ще чогось, що формує наше уявлення про «винятковість» західного / європейського світу. По суті, у Вормському конкордаті йшлося про три речі.
По-перше, католицька церква мала виняткове право призначати єпископів. По-друге, імператор Священної Римської імперії разом із кількома іншими королями мав право визнавати кандидатів чи відмовляти їм. По-третє, якщо кандидатові відмовляли, то світський володар відповідної католицької єпархії мав утримувати доходи єпископства, доки не буде призначено й затверджено прийнятного єпископа.
Навряд чи це схоже на монументальний договір, який змінить світ. Однак саме це він і зробив. Ми переконаємося: частина Європи вирвалася вперед у процвітанні, секуляризмі, релігійній свободі, соціальній та урядовій відповідальності з простої причини. Два великі можновладці тогочасної Європи (папа Калікст ІІ та імператор Священної Римської імперії Генріх V) у Вормсі погодилися стосовно того, як вони конкуруватимуть між собою за політичне панування. Обмінюючи гроші на владу, а владу на гроші. Вони визначили правила цієї боротьби 23 вересня 1122 року — і їхня угода змінила все.
Договір, підписаний у давньому місті Вормс, на відстані менше ніж 64 кілометри від сучасного Франкфурта, змінив мотиви Європи на століття вперед — аж до теперішнього часу. Він вплинув на католицьку церкву, світських правителів Європи, дрібніших володарів, купців і селян. Чи хтось міг тоді собі це уявити? Навряд. Взаємодія багатства, секуляризму та віддаленості від Риму стали критичними факторами. Вони визначали те, як нескінченна кількість єпископів і монархів взаємодіяли одне з одним, змінюючи інститути й правила у своїх королівствах. Цього раніше ніколи не бувало для людей у католицьких єпархіях, які разом визначали карту Європи. Пропоную розглянути кілька дивовижних сучасних фактів. Ми зможемо обміркувати їхні причини та значення, коли перед нами відкриється логіка Вормського конкордату і його вплив на західну «винятковість».
Середньостатистичний бельгієць працює щороку лише на кілька годин більше за пересічного британця. При цьому типовий британський робітник заробляє за цей рік на 4017 доларів менше. Це здається дивним, чи не так? Невідповідність між роботою й оплатою стає ще помітнішою в порівнянні Нідерландів та Німеччини. Це сусідні країни, їхні культура й історія були тісно переплетені упродовж століть. Попри схожість, у 2019 році середньостатистичний німець відпрацював усього 1386 годин, а середньостатистичний нідерландець — 1434, що дає німцям приблизно один додатковий тиждень відпустки. Але за цей один додатковий тиждень відпочинку німець заробив майже на 6000 доларів менше. Це здається справді високою ціною за трохи більшу кількість вільного часу. Чому британці заробляють значно менше за бельгійців, а німці набагато менше за нідерландців? Що відбувається?
Безперечно, ця нерівність певним чином зумовлена відмінностями в сучасній політиці урядів цих країн. Можливо, це пов’язано з різницею в силі профспілок чи підприємств. Або ж із тим, що Німеччина трохи більше католицька за Нідерланди. Але релігійні відмінності не допомагають пояснити, чому в Бельгії, здебільшого католицькій країні, сьогодні кращі доходи, ніж у Британії, здебільшого протестантській. На думку спадає чимало пояснень цих та інших розбіжностей між різними європейськими країнами. І не менше причин сумніватися в цих поясненнях.
Мало хто з коментаторів схильний запідозрити, що все це якось пов’язано з конкордатами, підписаними в Німеччині, Англії чи Франції у ХІІ столітті. Хоча дія цих давніх договорів поширювалася на всі згадані країни: Англію, Німеччину, Нідерланди і Бельгію. Також важко уявити, що нинішні доходи пов’язані з обранням римо-католицьких єпископів між 1122 і 1309 роками. Саме тоді умови обрання та висвячення єпископів докорінно змінилися через внутрішню логіку конкордатів. І все ж майже 38 % голландських єпископів від 1122 до 1309 року і майже 63 % єпископів на території сучасної Бельгії, працювали на свого короля, князя, герцога чи іншого місцевого правителя, перш ніж їх обрали очільниками єпархії. Водночас те саме можна сказати лише про одну шосту німецьких єпископів. І про трохи чверті англійських у той самий період. Ми можемо поцікавитися: який відсоток єпископів, підвладних конкордату ХІІ–ХІІІ століть, працювали у світському світі, перш ніж зануритись у релігійний? І з’ясуємо, що відповідь збіса добре передбачає сьогоднішні доходи. Країни, які сьогодні мають кращу якість життя (довшу тривалість життя, відповідальніші уряди і більше грошей) — це ті самі країни, які у ХІІ столітті почали наймати єпископів, близьких до своїх королів. І ці відмінності сьогодні будуть напряму пов’язані зі змінними стимулами, обумовленими Вормським конкордатом. А також двома його договорами-попередниками.
Звісно, недоречно корелювати стосунки єпископів та королів дев’ятсот років тому і нинішні доходи. Це не гарантує причиново-наслідкових зв’язків. Особливо у значно ширшому наборі країн, ніж Англія, Нідерланди, Бельгія і Німеччина. Приміром, кореляція між «секуляризмом» тогочасних єпископів і вільним часом теперішніх робітників може бути просто цікавим фактом. Це може не мати нічого спільного з чимось важливим сьогодні. До прикладу, з відмінностями у свободі, процвітанні, толерантності, здоров’ї чи інноваціях у західному світі. Або навпаки: дещо з того, що відбувалося в Європі дев’ятсот років тому, має значення і сьогодні. Можливо, давній вибір проклав шлях для кращих чи гірших наслідків у різних частинах сучасної Європи. Незалежно від культурних, урядових чи релігійних подібностей того часу.
Ймовірно, це не просто набір цікавих фактів і довільних кореляцій. А раптом нам треба осягнути логічні, стратегічні наслідки забутої угоди 1122 року, щоб зрозуміти «західну винятковість»? Якщо це правда, то нам доведеться переглянути багато з того, що, як ми вважаємо, знаємо про історію, яка стоїть за сучасним світом.
Насправді ми з’ясуємо, як корисливі рішення пап і королів трансформуються в масштабні ефекти. Саме їх часто вважають джерелом «західної винятковості». Стане зрозуміло: за видатними досягненнями Європи не стояли ані церковна політика сама по собі, ані дії світських володарів поза їхнім змаганням із церквою за владу та гроші. Вони не мають стосунку до поширення процвітання, секуляризму, демократії, релігійної толерантності і новаторства. Натомість побачимо, що якраз сукупність засад конкордатів та місцевих умов визначили баланс важелів переговорних впливів. Як і варіанти політичного вибору по всій Європі. І сформували сучасне становище Європи та її західних відгалужень.
