«Тепер північні країни, розташовані на островах, здригаються. Вони проникли до каналів гирла річки [дельти Нілу]. Їм тяжко дихати, їхні ніздрі закладені. Його Величність вирушив, як вихор, і боровся, як бігун, страх перед ним увійшов у їхні тіла, вони перекинуті та подолані там, де були. Їхнє серце забрали і їхня душа відлетіла, їхня зброя розкидана над морем», — так рельєф в описує1 найбільше військове досягнення єгипентського фараона Рамзеса ІІІ — перемогу над «народами моря». Хто вони такі, чому війна з ними була такою важливою, як їхня поява у східному Середземномор’ї пов’язана із колапсом пізньої бронзової доби та чи існує зв’язок з Україною? Читайте далі в статті.
Перша згадка та історія нападів
Народи моря2 — збірна назва шести агресивних етнічних груп, які в середині ХІІІ — середині ХІІ ст. до н. е. влаштували серію набігів на східну Анатолію, Сирію, Палестину, Кіпр та Єгипет. Перша згадка про них датується п’ятим роком правління фараона Мернептаха (1213–1203 до нашої ери) і пов’язана із нападом коаліції лівійців та морських нападників на дельту Нілу, який завершився великою сухопутною битвою при Саїсі. Храмові написи в та стела в називають деякі з народів-нападників за іменами та згадують еквеш, тереш, лукка, шардана та шекелеш, — таємничі групи, про які йтиметься далі. Для військ Мернептаха битва закінчилась перемогою: об’єднані єгипетські сили, які складались із піхоти, кавалерії та лучників знищили понад 6000 ворогів та захопили в полон членів лівійської правлячої династії. На майже тридцять років кордони Єгипту були в безпеці, поки «народи моря» не напали знову. Захищатись від небезпеки довелося сину Мернептаха — фараону Рамзесу ІІІ. На цей раз морська коаліція була дещо іншою та складалася з народів пелесет, тйеккер, шекелеш, денен та вешеш. Спершу нападники зруйнували єгипетський торговельний центр в Кадеші, а потім рушили далі на підвень грабувати прибережні міста та селища. Як говорить напис на честь Рамзеса ІІІ, «жодна країна не могла вистояти перед їхнім військом, починаючи з хеттів, кодів, кархемишців, арзавів та аласіїв, — всі були вирізані одномоментно». У 1180 році до нашої ери Рамзес ІІІ розбив першу хвилю нападників з моря, але через два роки вони повернулись — тепер більшою силою та рухались двома шляхами: морським та сухопутним. Щоб відбити напад, Рамзес ІІІ вирішив замість прямого зіткнення вдатись до партизанської війни. Сховані у засідках лучники мусили обстрілювати кораблі стрілами, а коли команда кораблів була знищена — підпалювати їх. Так вдалося нейтралізувати ворожий флот, але сухопутні ворожі сили залишались цілими. Вирішальна битва відбулась у 1178 році неподалік міста Ксоіс і завершилась перемогою Рамзеса ІІІ, про що живописно оповідають написи у його гробниці.
Битва при Джахи
Колапс пізньої бронзової доби та «народи моря»
В історії стародавньої Греції період між 1200 та 800 роками до нашої ери вважається «Темними віками»: впала, знання про зникли, а з ними — вміння записувати події для наступних поколінь. У цей же час подібні процеси відбуваються і з рештою країн східного Середземномор’я: з історичної арени зникає Хетська імперія (територія сучасної Туреччини), фрагментуються лувійські держави (розташовувались на західному узбережжі Анатолії), кризу переживає Новоєгипетське царство, руйнується місто-держава Угарит (розташовувалось на сучасному узбережжі Сирії), в Ханаані (землі сучасних Сирії, Іорданії, Ливану та Ізраілю) настає хаос тощо. Як можна помітити, початок колапсу цивілізацій пізньої бронзової доби збігається із навалою «народів моря». Чи були вони тими, хто зруйнував ці цивілізації, чи самі стали жертвою глобальних процесів?
Історик Ерік Клайн в одній зі своїх лекцій зазначає3, що зводити падіння давніх і добре розвинутих культур до однієї причини було б нерозумно. Скоріш за все, йдеться про поєднання декількох чинників: землетруси, посухи, повстання рабів та нижчих прошарків суспільства, напади чужоземців. Усі разом вони призвели до обвалу міжнародної торгівлі, послаблення центральної влади, падіння виробництва і голоду, що змусило багатьох людей залишити рідні землі й шукати кращої долі деінде, часто зі зброєю в руках. Як слушно зауважує археологиня Ненсі Сандарс, на рельєфах із гробниці Рамзеса ІІІ, які оповідають про перемогу фараона над «народами моря», зображені не лише воїни, а й чотириколісні вози, зарпяжені волами, жінки, діти. Це не просто ватага розбійників, — це народ, який шукає нову Батьківщину.
«Народи моря»: проблема ідентифікації
Отже, хто з відомих нам народів ховається за єгипетськими транскрипціями імен нападників з моря? Достеменно ідентифіковано лише один з них, пелесет (філістимляни), — групу людей, що в XII столітті до нашої ери осіла у Палестині та стала відома завдяки військовим конфліктам із ізраільтянами, які саме виходять на історичну арену. Щодо решти «народів моря» точаться дискусії. Ім’я «шардана», імовірно, позначає вихідців із Сардинії, «тйеккер» — колишніх мешканців . Ім’я «вешеш», імовірно, відсилає до міста Вілуса — хетської назви відомої всім Трої. Щодо назви «шекелеш», то єгиптолог Емануель Руже вважав, що вона позначає вихідців із Сицилії, тоді як єгиптолог Гастон Масперо пропонував пов’язувати назву із містом Сагалассос в південно-західній Анатолії. Утім, список учасників походів «народів моря» не обмежується перерахованими в письмових джерелах та на основі археологічних даних доповнюється іншими етнічними групами, зокрема вихідцями із сучасної території України.
«Народи моря» та Україна
Культурні контакти між населенням України та Середземномор’ям мають давню історію та почались задовго до появи на північних узбережжях Чорного моря перших еллінських колоній. Простежити ці контакти вдається за допомогою низки речей середземноморського типу, знайдених в Україні, та навпаки, набору артефактів, знайдених у Середземномор’ї, які мають українське походження. Зокрема, зі Східним середземномор’ям археолог Віктор Клочко пов’язує два скарби, — Щетківський та Козорівський, обидва опублікував у 1926 році фінський археолог Арне Тальгрен. Щетківський був знайдений на Миколаївщині та складався із десяти бронзових серпів середземноморського типу та шести бронзових . Склад Козорівського скарбу був дещо іншим і включав дві бронзові сокири-лабриси, серп та втулку до колеса колісниці. Для крито-мінойського світу лабриси мали особливе релігійне значення, де використовувались як культові предмети та часто супроводжували зображення мінойських богинь. Етимологічно слово «лабрис» пов’язане зі словом «лабіринт», яке, на думку археолога Артура Еванса, означає «палац лабрисів». Античні автори знали чотири лабіринти, найвідомішим з яких є критський, збудований царем Міносом для Мінотавра.
Козорівський скарб знайдений на Кіровоградщині
Іншими цікавими прикладами артефактів середземноморського походження є речі із Гордіївського курганного могильника, розкопаного4 на Вінничині в 1986–1988 роках експедицією за участі Бориса Лобая, Софії Березанської та Віктора Клочка. Могильник складався із сорока насипів, поховання яких містили срібні, золоті та бронзові прикраси, 1500 бурштинових намистин загальною вагою понад 2 кілограми та інші престижні предмети, які вказують на особливий, елітарний статус похованих. Для реконструкції контактів зі східним Середземномор’ям особливе значення мають знахідки ножів з курганів № 6, 5, 31 та 38. На думку Віктора Клочка, аналогію першому можна знайти в шарі IVb міста Хаттуса, який датується 1400–1300 роками до нашої ери. Розташоване в центральній Туреччині, місто довго було столицею хетської імперії — розвинутого державного утворення, яке за військовою та культурною міццю вільно конкурувало із давнім Єгиптом. Близько 1200 року до нашої ери Хаттуса була зруйнована, що хронологічно збігається із навалою «народів моря».
Фрагмент другого залізного ножа є дещо пізнішим та датується приблизно 1300–1200 роками до нашої ери і має аналогії серед ножів могильника Кіпсадес у Кноссі на острові Крит, що робить його найдавнішим зразком залізного ножа в Європі. Два інші ножі також мають аналогії серед хетських артефактів і датуються приблизно 1100–1000 рроками до нашої ери. Говорячи про речі хетського походження, також варто згадати декілька знахідок пласких сокир, зроблених на Вінничині та неподалік міста Керч у Криму.
Пласкі сокири «хетського» типу знайдені на Вінничіні (1) та неподалік м. Керч (2)
Як відомо з переказів Геродота, слава першовідкривачів заліза належить саме хеттам, які особливо старанно оберігали таємницю виготовлення нового металу й суворо забороняли продавати залізні вироби іноземцям. За такого рівня секретності навряд чи б хетти віддали згадані вище залізні ножі просто так. Скоріш за все, їх відібрали силою.
Ще одним цікавим артефактом із незвичною історією походження є статуетка знайдена неподалік міста Лужани в Чернівецькій області. У 2004 році один із місцевих жителів здав на базу приймання металобрухту бронзову людську фігурку. Виріб помітив один із колекціонерів та викупив, після чого показав артефакт археологу Миколі Ількову, який і опублікував5 знахідку. Врятована статуетка зображує воїна, озброєного круглим щитом та коротким широколистим мечем. Подібну статуетку свого часу знайшли на острові Сардинія, вона зображує Сарда-родоначаильника — епічного героя, який очолив похідів лівійців на Сардинію, на якому вони лишились жити. Схожі персонажі також фігурують на давньоєгипетських рельєфах, які зображують один із «народів моря» — шардана.
Статуетка з Лужина. Рисунок М. Ількова
Про зворотній напрямок «контактів» — від України до східного Середземномор’я — вказують знахідки зброї. Зокрема, серед артефактів Родосу та Криту, які датуються першою половиною XV століття до нашої ери, є вістря списів, які мають аналогії серед відбитків кам’яних ливарних форм сабатинівської культури Новокиївської майстерні6, розкопаної на Херсонщині. Там само виявили вістря стріл, які відливались з ливарних форм, знайдених на поселенні Слободка7 в Нижньому Подністров’ї. Говорячи про походи «народів моря», слід згадати, що на рельєфах Луксору народ «шардана» зображений озброєним короткими, але широкими гостролистковими мечами. Як зазначає Віктор Клочко, подібний артефакт свого часу було знайдено8 поблизу села Борисівка на Одещині в похованні сабатинівської культури.
Зразки озроєння доби пізньої бронзи знайдені в Україні (рисунки В. Клочка)
Як слушно зауважує8 археологиня Луіза Хітчхок, події кінця бронзового віку нагадують белетристику. Це був час руйнування видатних міст, завоювань, повстань, вбивств, викрадень, викупів та придворних інтриг. Учасники цих подій, — Рамзес ІІ, Рамзес ІІІ, Голіаф, Ахілес, Одісей, Агамемнон та інші — з часом стали героями міфів та легенд. З’ясувати точно, який з чинників запустив процес руйнування Середземноморських цивілізацій, складно. Водночас археологічні джерела дозволяють сказати, що на кінець бронзового віку давнє населення України брало участь в глобальних історичних процесах та було залучене до Середземноморської історії. Сподіваюся, нові знахідки дозволять реконструювати більше.
