Навіть у найлінивіший вихідний ми робимо дуже багато речей. Проте вони стали настільки рутинними, що ми їх не помічаємо. Переміщення по дому, приготування сніданку чи вечері, похід у душ чи в туалет — усе може стати предметом ерготерапії1, якщо з якихось причин ми втратимо ці навички. Ерготерапевти працюють2 з людьми, які мають ампутації кінцівок, порушення зору або пережили інсульти чи травми, зокрема черепно-мозкові.
Більше про ерготерапію, її поширення в Україні та проблеми й здобутки, розповіли ерготерапевти Марія Косовська, Анастасія Андрощук та Віталій Грендус.
Ерготерапія в Україні
Офіційно в Україні ерготерапія як окрема спеціальність з’явилася3 лише у 2018 році, а як частина спеціальності «фізична терапія та ерготерапія» — у 2015 році4. Та не варто думати, що вона молода.
«У 2014 році, коли ми почали стикатися з великою кількістю пацієнтів-військових, які є молодими людьми, що втрачають можливість мати заняттєву активність, до нас почали приїжджати закордонні фахівці — вони й почали розвивати ерготерапію в Україні. А ось у світі ерготерапія почала активно розвиватися ще від початку5 Першої світової війни, коли з цим стикнулись масово у світі. В Україні ж, на жаль, в міру її найбільшої потреби», — розповідає ерготерапевтка Марія Косовська.
Марія працює ерготерапевткою шість років. Останніх півтора року — в Superhumans Center. Займається пацієнтами, переважно військовослужбовцями, які мають ампутації кінцівок. Проте зазначає, що військова травма ніколи не буває вузькою: «Практично кожен пацієнт, який отримав ампутацію внаслідок мінно-вибухової травми, є людиною з контузією. А контузія — це невидима травма війни, яку часто не діагностують за поранення».
Як допомогти людині, якщо в неї контузія
Попри це, контузія може мати віддалений6 або прямий вплив на когнітивні функції пацієнта: його пам'ять7, координацію, увагу та часом можливість інтегруватися в суспільство. Крім того, навіть легка черепно-мозкова травма може призвести8 до погіршення або початку деяких психічних розладів, зокрема ПТСР та великого депресивного розладу.
«Велика частина роботи ерготерапевтів — це когнітивна сфера. У пацієнтів можуть бути порушення, пов’язані з орієнтацією на місцевості — так би мовити, збитий внутрішній GPS, люди можуть забувати послідовність виконання дій тощо. І часто вони не можуть самі собі пояснити, в чому річ. Їм не завжди пояснюють, що причина в контузії, і на це є тренування або компенсація», — ділиться Марія.
Ерготерапевт реабілітаційного центру UNBROKEN Віталій Грендус зазначив, що найбільше у своїй роботі займається черепно-мозковими травмами, когнітивними функціями, адаптацією і компенсацією: «Це груба помилка — думати, що ерготерапевти займаються тільки верхніми кінцівками».
Як розповідає Марія, люди часто бояться говорити про все, що пов’язано з їхньою когнітивною сферою, хочуть радше приховати, ніж розповісти про труднощі. Тут ерготерапевту важливо дослідити проблему й пояснити, як із нею можна працювати. Якщо ж пацієнт не йде на контакт, долучають психолога або психотерапевта.
«Ми як ерготерапевти не можемо бути від’єднані від питання мотивації й взаємодії з пацієнтом, але ми не можемо працювати над психологічним аспектом, тож віддаємо це в руки психотерапевтам», — пояснює Марія Косовська.
Це вказує на важливість9 мультидисциплінарних команд у процесі реабілітації. Вони можуть працювати по-різному, але завжди у фокусі має бути пацієнт, який отримає усі потрібні обстеження та кваліфіковану допомогу.
Так, наприклад, якщо ми говоримо про протезування, то у центрі Unbroken пацієнт потрапляє до ерготерапевта вже коли отримує свій протез, а в Superhumans — на етапі допротезної реабілітації. В обох випадках першим етапом в роботі з ерготерапевтом буде визначення потреби пацієнта: «Насамперед нам важливо обстежити й дізнатись, ким є людина, які заняттєві ролі вона має. На цьому буде базуватися надалі весь процес ерготерапії, — розповідає Марія Косовська. — Дуже важливо знати, до чого людина має повернутися, аби заповнити її потреби. Щоб людині, яка любить грати на гітарі, не нав’язувати гру в баскетбол».
Ерготерапевтам важливо знати про всі заняття, які людина робила: від базових до хобі. На думку Марії, найважливішим є допомогти людині бути незалежною у базових речах: «Ймовірніше, ми не будемо думати про речі вищого порядку, коли постійно потребуємо допомоги у базових речах. Якщо хтось не може без допомоги сходити в туалет чи помитися, то важливо допомогти робити це самостійно, бо тоді людина почувається людиною».
Деякі пацієнти можуть вперше стикнутися з тим, що їх запитують про облаштування дому, кількість сходинок до під’їзду чи звички приймати душ. Такі питання можуть насторожити, тож перед тим, як почати опитування, ерготерапевту важливо пояснити, хто він та для чого всі ці питання.
Мета ерготерапії
Мета ерготерапії на найвищому рівні — повернути людину на оплачувану роботу, яку вона виконувала до поранення, або допомогти отримати нову професію. Якщо пацієнт чи пацієнтка ще не визначилися, до чого хотіли б повернутися, то команда центру допомагає знайти себе у новій сфері: «В мультидисциплінарній команді є соціальний працівник, який може займатися інтеграцією людини в її майбутню професію: пошук роботи, написання резюме, проходження додаткових курсів тощо», — розповідає Марія.
Повернути можливість займатися улюбленим хобі — теж важлива частина ерготерапії, і її не можна сприймати як необов’язкову. Так, наприклад, Марія разом із пацієнтом, який має ампутацію кінцевих фаланг семи пальців на двох руках, вигадувала адаптації для повернення до гри на гітарі, малювання та готування: «Ми навіть вже поставили ціль. Це пацієнт із Сумщини, до нього дружина приїжджає раз на два тижні, і він пообіцяв, що наступного разу зустріне її святковим обідом: приготує їй пасту з грибами. Але пацієнт втратив фаланги, він не може тримати ножа. І тут ми придумали спеціальну адаптаційну ручку. А щоб він зміг знову малювати, ми використали спеціальну насадку відповідного діаметру, яка полегшить хват».
Крім відновлення навичок, предметом ерготерапії може стати й здобуття нових. Наприклад, якщо пацієнт чи пацієнтка планують мати дитину. «Прямо зараз у нас є пацієнт, який втратив дві кінцівки. Це молодий чоловік, який скоро буде виконувати ще нову для себе роль — батька. І йому потрібно адаптувати заняттєві діяльності, які пов’язані з доглядом за дитиною, щоб він успішно міг тримати її на руках, гратися з нею», — ділиться досвідом Марія.
Інструменти, які використовуються в ерготерапії
Марія Косовська зазначає, що немає визначеного функціоналу — все залежить від пристосувань кожного пацієнта: «Десь є загальні речі, які вже напрацьовані роками, які ми можемо зчитати, а десь кожна людина відповідно до своєї потреби може щось придумати, і це може згодитись наступній людині».
Так, скажімо, втрачаючи одну кінцівку, людина може придбати спеціальні девайси: інклюзивні дошки, де можна закріпити те, що треба нарізати, або тарілки, які не треба притримувати, щоб доїсти останні ложки супу. Якщо ж людина втратила дві кінцівки й ще немає протезів, то вона може використовувати манжетки на кукси.
«У нас є пацієнт, в якого довжина кукси не дозволяє закріпити станок для гоління. Тож я адаптувала його станок, просто подовживши ручку. Леза він зможе змінювати, а ручка стала довшою та має правильне положення», — розповідає Марія.
І це лише дві базові дії: прийом їжі та гоління, а таких нюансів безліч.
(НЕ) інклюзивний простір
«Центри, де надається комплексна реабілітаційна допомога, є максимально інклюзивними й адаптованими. Але всі ми розуміємо: коли людина виходить з центру, вона натрапляє на труднощі та бар’єри», — зазначає Марія Косовська.
Саме тому ерготерапевти працюють не лише у межах центру. «Ми намагаємося більше виходити з пацієнтом на вулицю, щоб пацієнт розумів, що він може сходити в магазин, зробити свої перші покупки після поранення тощо», — пояснює ерготерапевт реабілітаційного центру UNBROKEN Віталій Грендус.
Дитяча ерготерапевтка Анастасія Андрощук розповіла, що є й ерготерапевти, які всю терапію проводять вдома у пацієнтів: «На мою думку, це в рази ефективніше, тому що набагато легше відпрацювати більшість навичок, які в межах центру майже неможливо зробити».
«У мене був пацієнт, з яким я працювала вдома. Перший запит — банально потрапити у квартиру: як відчинити двері, маючи два протези? До цього пацієнт забирав сина з садочка, і поки дружина була на роботі, він просто чекав її на дитячому майданчику. Ми тренували конкретно його двері з його ключем, адаптовували те, як йому дістати ключ, де тримати ключ, як відчинити двері. Врешті в нього все вдалося», — каже Марія.
Окремою темою є громадські місця, які є не лише менш інклюзивними, ніж адаптовані центри, а ще й менш комфортними, ніж домашній простір. Серйозною проблемою є часта відсутність туалетів для людей з інвалідністю: «Якщо говорити про чоловіків і сечовипускання, то тут легше. Коли людина вже адаптувалась, може бути мобільною і стабільною, стоячи без поручнів, без милиць на своїх двох чи на протезах і сходити в туалет десь в громадському місці з обмеженим простором. А ось жінкам з високою ампутацією треба шукати пристосування, аби скористатись туалетом, не знімаючи гільзу. Наприклад, ми знайшли на Amazon одноразові чаші, завдяки яким жінка може сходити в туалет, стоячи безпечно», — розповідає Марія. Також вона додає, що складніше користувачам крісел колісних з високими ампутаціями, адже їм варто мати адаптований домашній туалет так, аби не впиратись торцем кістки в пластмасовий обідок і ходити до вбиральні було не боляче.
Тут хочеться знову наголосити, наскільки важливо дізнатися, що людині дійсно потрібно, аби ефективно допомогти їй. Адже питання базових потреб часто є чутливими, і люди можуть бути не готовими про них говорити навіть з лікарями.
З якими проблемами стикаються ерготерапевти та як їх виправити
Під час війни ерготерапевти як ніколи важливі, адже кількість людей, які потребують комплексної реабілітації, постійно зростає. Лише за два роки повномасштабної війни Росії проти України кількість людей з інвалідністю зросла10 на 10%. Попри це, під час підготовки матеріалу, розповідаючи про тему тексту друзям та знайомим, я постійно наштовхувалася на питання: «Ерготерапія? Це що?».
«Мій найбільший біль — це кожен день по кілька разів пояснювати, хто такий ерготерапевт. Я не звинувачую людей, що вони не знають, хто це. Але думаю, ще років 5–10, і ця професія стане доволі поширеною, адже через повномасштабне вторгнення і велику кількість травм ерготерапевтів відвідує більше людей, від того більше родин дізнаються, хто це такі», — розповідає дитяча ерготерапевтка Анастасія.
Насправді незнання про професію викликає не лише багато питань, а й більш серйозні проблеми, а саме відсутність достатньої кількості ерготерапевтів (ще у 2016 році таких було11 лише двоє) та освітніх програм9 з ерготерапії.
«Найбільшим викликом є те, що нині кожна реабілітаційна установа потребує мати в мультидисциплінарній команді ерготерапевта, а їх не вистачає. Тому ми всіма силами намагаємося популяризувати професію», — розповідає Марія.
Також вона поділилася, що стикалася зі стигмою, мовляв, ерготерапія — це щось неважливе, непопулярне або для дівчат: «Бо це щось там з дрібною моторикою, самообслуговуванням, щось таке несерйозне». Марія зазначає, що студенти часто обирають фізичну терапію замість ерготерапії й просто через те, що це давно на слуху та більш зрозуміло.
Для популяризації професії Український католицький університет навіть організовував Всеукраїнську науково-практичну студентську конференцію «Ерготерапія — професія майбутнього»: «Там ми максимально представляли клінічні випадки, робили цікаві доповіді для студентів всієї України, щоб популяризувати ерготерапію, тому що це дуже цікавий, дуже потрібний напрям, і єдиним таким бажанням і прагненням є, щоб в Україні було більше кваліфікованих ерготерапевтів, які люблять свою роботу».
Під час конференції голова правління Українського товариства ерготерапевтів Олександра Калінкіна зазначила9, що нам потрібно збільшувати кількість освітніх програм з ерготерапії: «Освіта ― перше, що зараз необхідно удосконалити, а також комплексне розуміння, усвідомлення того, де може працювати ерготерапевт».
Дитяча ерготерапевтка Анастасія Андрощук також зазначала, що на рівні освіти в Україні існують проблеми. Вона виокремила кількість профільної літератури українською та не до кінця врегульований освітній процес: «Коли спеціаліст іде працювати, наприклад, з дітьми, у нього можуть бути напрямки — терапія харчування, сенсорна інтеграція тощо. Аби отримати такого роду додаткову сертифікацію за кордоном, варто вже мати базову освіту: фізична терапія, ерготерапія або логопедія».
На жаль, через війну та її наслідки — збільшення кількості людей з травмами — попит на ерготерапевтів стрімко зростає. Попри виклики, такі як нестача фахівців, освітніх програм та суспільної обізнаності, ерготерапія точно буде розвиватися. А що більше людей дізнається про цю професію, то швидше вона стане популярною серед студентів, що створить запит на запуск нових навчальних програм, а також змусить порушити питання регуляції освітнього процесу.
