Над дахами Подолу здіймається цегляна вежа колишньої пожежної частини, зведеної у 1910 році1: чергові стежили за містом з , першими помічаючи вогонь. У 80-х тут працювали вогнеборці Київського обласного управління пожежної охорони. Після аварії на Чорнобильській АЕС 26 квітня 1986 року саме представники цього підрозділу брали участь у гасінні пожежі над зруйнованим четвертим енергоблоком2.
А шість років потому в цій будівлі зі світло-жовтої цегли відкрився музей «Чорнобиль», перші експонати для якого також зібрали пожежники3. До річниці Чорнобильської катастрофи вони влаштували фотодокументальну виставку, яка трансформувалася в постійну експозицію, де зберігалася пам’ять про найбільшу техногенну катастрофу в історії країни.
Фонди музею формувалися роками і зрештою стали одним із найбільших у світі архівів про Чорнобильську катастрофу. Тут можна було побачити документи державних комісій, технічні матеріали ЧАЕС, особисті речі ліквідаторів та предмети побуту з Чорнобильського Полісся.
У ніч з 23 на 24 травня майже всі ці речі опинилися під вогнем, водою, шаром пилу та уламками скла. Під час масованого обстрілу столиці російська ракета зруйнувала будівлю Національного музею «Чорнобиль»4. Менш як за місяць до обстрілу музей відкрили після реставрації5. Більшість експонатів вдалося евакуювати зранку після атаки, частина артефактів втрачена безповоротно, а будівля серйозно понівечена.
Під високою пожежною вежею збереглися лише фрагменти стін і перекриттів. Світло-жовта цегла розірвана тріщинами. Уздовж фасаду тягнеться лінія зламаної кладки, а на землі у внутрішньому подвір’ї лежать купи битої цегли, уламків штукатурки та металевих конструкцій.
Серед обвалених стін видніється графічний малюнок з обрисами хатинок, дерев і церков, над ним — напис: «Втрачені світи». Фрагмент експозиції про втрачені поселення опинився серед руїн. Нещодавно біля цієї стіни стояли дерев’яний човен, глиняні глечики охристих відтінків, рушники й дерев’яне веретено. Фотографії, інформаційні стенди й артефакти розповідали історію зниклих поселень Чорнобильського Полісся. Тепер ця стіна опинилася просто неба.
Масштаби руйнувань з боку центрального входу здаються меншими. Кілька вікон забиті плитами OSB, більшість — перекошені, стулки зависають над тротуаром під неприродним кутом, на воротах — напис: «Увага! Фасад в аварійному стані. Небезпека падіння цегли!» Поруч стоїть темно-зелений автомобіль із зімʼятим дахом і вибитим склом.
Зсередини музей пахне сирістю, підлога мокра. Вздовж коридору прибиральниці розставляють пластикові відра різних кольорів і розмірів — у них збирається вода, що капає з даху. Коли заходжу всередину, починається злива.
«Ми щодня щось прибираємо: воду, сміття, скло, уламки, залишки меблів», — каже генеральна директорка Національного музею «Чорнобиль» Віталіна Мартиновська. Вона очолює заклад з лютого 2022 року.
«Над нами немає даху, частини будівлі й перекриттів. А ті перекриття, що залишилися, змістилися від вибухової хвилі. Якщо раніше в них була достатня опорна площа, то тепер вони її втратили, і частина з них просто висить у повітрі. Тому ситуація складна», — розповідає очільниця.
«Ми минулого тижня так тішилися, що не було дощу», — каже вона, підіймаючись сходами на другий поверх. Залишки конструкцій змістилися й розмокли — директорка хвилюється, що частина з них може обвалитися в будь-який момент, тому розглядаємо наслідки руйнувань за порогом.
Навпроти сходів — світла кімната зі спорожнілими білими виставковими конструкціями. Зліва великими чорними літерами написано «РАДІАЦІЯ» — назва одного з тематичних розділів експозиції, який розповідав про те, що таке радіоактивне випромінювання та як воно впливає на людей і довкілля.
Поверхня вкрита патьоками води, підлога — розмоклим пилом. Справа — «Міфи Чорнобиля»: експозиція з комірками, які могли відкривати відвідувачі. Поміж них — овальна металева рама, на якій донедавна були екрани.
Поруч яскраво-жовта телефонна будка — один із музейних інтерактивів: всередині — автентичний апарат 1980-х, з якого гості музею могли «зателефонувати» у 1986 рік. У слухавці звучали спогади ліквідаторів і місцевих жителів Прип’яті.
Найбільших пошкоджень зазнала стеля: замість частини підвісної конструкції — оголений металевий каркас з фрагментами обгорілого облицювання.
Сусідня зала, крім стелі, втратила внутрішні конструкції. Уздовж вцілілої стіни розташовані темно-сірі стенди з написами про історію Чорнобиля та експедиції в зону відчуження. Над головою звисають вентиляційні труби, кабелі та металеві балки.
Підлога вкрита водою та уламками оздоблення, а поруч із калюжами лежать таблички з перекресленими назвами міст із зони відчуження, що нагадували відвідувачам про населені пункти, покинуті після аварії на ЧАЕС.
За день до вибуху
26 квітня — з нагоди сорокових роковин Чорнобильської катастрофи — музей відкрився після реновації6. У цей день його відвідали очільник МАГАТЕ Рафаель Ґроссі та Президент України Володимир Зеленський.
Оновлена концепція передбачала розширення тематичного поля: від історії Чорнобильської АЕС і самої аварії до ширшого контексту розвитку атомної енергетики, її сучасного стану та перспектив. Експозицію доповнили інтерактивами, які дозволяли відвідувачам досліджувати вплив хімічних елементів на організм людини, розуміти принципи роботи атомної станції та візуалізувати будову реактора.
У співпраці з фахівцями Чорнобильського біосферного заповідника музей сформував блок, присвячений флорі та фауні зони відчуження. В експозиції з’явилися сенсорні інсталяції: зокрема бокс із відтворенням звуків зони відчуження, що дозволяв на кілька секунд відчути її атмосферу.
Перший поверх став громадським простором. Тут облаштували кавʼярню, мультимедійну залу для лекцій і кінопоказів, окрему виставкову залу і коворкінг. Його задумували як місце для роботи дослідників і всіх, хто працює з темою Чорнобиля. За попередньою заявкою можна було отримати доступ до бібліотеки: дослідники могли замовити необхідні книжки з музейного фонду й працювати з ними.
Основну експозицію «Чорнобиль: люди і сенси» розмістили на другому поверсі. Вона складалася з двох частин — історичної та освітньої. Перша розповідала про природу й етнографію Полісся до аварії на ЧАЕС, спорудження станції, ніч на 26 квітня 1986 року, евакуацію населення, ліквідацію аварії, соціальні й екологічні наслідки. Окремий блок присвятили повномасштабному вторгненню Росії: захопленню станції у лютому 2022 року, окупації та звільненню.
Освітня частина розповідала про атомну енергетику, особливості роботи АЕС, вплив радіації на організм тощо. Відвідувачі могли роздивитися рухому модель ЧАЕС, послухати звуки із зони відчуження, приміряти спорядження, схоже на те, яке використовували під час ліквідації аварії.
На третьому поверсі запрацювали освітні простори. В музейній лабораторії школярів планували навчати користуватися дозиметрами, знайомити з чорнобильськими артефактами та проводити інтерактивні заняття. Окремі кімнати присвятили мистецьким та етнографічним класам — про культуру і побут Чорнобильського Полісся. У VR-зоні була доступна «прогулянка» Прип’яттю та зоною відчуження.
Також можна було піднятися на відреставровану каланчу, щоб побачити панораму Подолу. На оглядових майданчиках пожежної вежі встановили таблички, що підказували відвідувачам будівлі, вулиці та знакові місця.
«Щодня ми мали високу завантаженість. Попит був таким, який ми не хотіли втрачати, тому постійно комунікували з потенційними відвідувачами. Ми мали лист бронювання на найближчі два місяці — орієнтовно до 20 груп щодня», — каже Віталіна Мартиновська.
День до вибуху, підкреслює директорка, був таким самим насиченим: «У музеї було життя». І це життя вирувало тут менше ніж місяць.
Ранок після атаки. Порятунок експонатів
Про те, що горить музей, його очільниця дізналася о п’ятій ранку в ніч масованого обстрілу.
«Мені зателефонував партнер, який живе неподалік. Сказав, що бачив влучання на Подолі й дим над нашою вежею. Я приїхала приблизно за 20 хвилин. Рятувальники вже гасили вогонь. По дорозі ще мала надію, що це лише займання, яке швидко загасять. Я розуміла, що доведеться евакуйовувати експонати, але не уявляла, що побачу всередині — що з боку внутрішнього двору вже немає частини будівлі», — пригадує вона.
Поки немає офіційного висновку, було це пряме влучання чи ураження уламками. Але в одній із експозиційних зал на другому поверсі знайшли хвостову частину ракети. Слідчі мають встановити її тип.
Попередньо відомо, що основний удар припав на сусідню будівлю, а музей зачепило вибуховою хвилею та уламками. Споруди розташовані дуже близько одна до одної, між ними навіть був перехід, який зруйнував вибух.
Ударна хвиля зірвала, викрутила і розкидала ворота, вибила більшість вікон, зруйнувала цегляні арки скульптурної композиції «Чорнобильська мадонна» ліворуч від входу.
«Я бачила дим і полум’я, а потім було чути тріск, звук обвалу металевих конструкцій — почав валитися дах з боку внутрішнього двору».
Пані Віталіна одразу написала в робочий чат і попросила колег чекати на інструкції щодо того, коли саме приходити до музею. Першими мали прибути зберігачі фондів, які знають колекції та могли б розпочати евакуацію. Паралельно координувалися з рятувальниками, які перевірили маршрут і йшли попереду.
«У будівлі було надзвичайно багато води. Ми розуміли, що потрібне захисне взуття. Рятувальники дали нам чоботи — це було чоловіче взуття 45-го розміру. І ми разом із головною зберігачкою фондів Аллою Цвілій одягаємо ці чоботи, каски й прямуємо за ними. Всередині було суцільне скло. У музеї багато скляних конструкцій — перегородок, дверей. На другому поверсі вони всі зруйнувалися. Просто море скла й води», — додає вона.
За кілька годин працівники винесли всі предмети із фондосховища. Після реставрації його перенесли з третього поверху на перший. За словами директорки, це рішення виявилося правильним: третій поверх повністю знищений. У фондосховищі, каже вона, зберігалися газети, особисті речі ліквідаторів, розсекречені документи та інші матеріали. Вони вціліли.
Після евакуації вмісту фондосховищ співробітники перейшли до експозиційних залів на другому поверсі.
«Там працювати було страшніше, бо ми чули обвали конструкцій. Речі забирали і одразу відбігали — розуміли, що поруч щось падає. Паралельно тривало гасіння пожежі. І до кінця ніхто з нас не мав повної картини: чи буде повторний удар, чи не станеться ще щось», — каже очільниця установи.
Після евакуації фондів взялися за комп’ютери, оргтехніку та інше обладнання. Значну частину експозиційної інфраструктури врятувати не вдалося.
«Була велика інсталяція — п’ять екранів, за допомогою яких ми презентували сучасний стан зони відчуження, кадри з Чорнобильського біосферного заповідника. Був великий циліндричний екран у центрі, діаметром понад 3 метри. На ньому транслювали контент про розвиток атомної ери та шляхи використання атомної енергії. У виставковій залі на першому поверсі також був великий екран, — перераховує Віталіна Мартиновська. — Це дуже дорогі речі, доволі складне технічне оснащення, яке можуть дозволити собі не всі музеї. Ми змогли — але, на жаль, втратили».
До евакуації, за словами директорки, були залучені майже всі співробітники. Частина команди працювала з фондами, інша виносила техніку, меблі, документи. Міністерство внутрішніх справ, у підпорядкуванні якого перебуває музей, визначило місце для тимчасового зберігання колекції та майна. З міркувань безпеки локацію не розголошують.
Врятовані артефакти
Після евакуації артефактів МВС озвучило, що 40% музейних предметів з експозиції музею безповоротно втрачено7.
Пошукові роботи тривали шість днів. Уламки перекриттів розбирали вручну, метр за метром, не знаючи, що залишилося під завалами. І вже за кілька днів картина почала змінюватися.
«Зараз вже не йдеться про 40%. Це число ми озвучили в перший день, коли ще не розуміли, чи під час пошукових робіт щось вдасться відшукати. На щастя, колеги знайшли понад 100одиниць. Вони в різному стані: щось потребує професійної реставрації, але були такі експонати — це просто диво: між двома перекриттями ми знаходимо поліський глечик, який виблискує, на ньому навіть пилу немає», — каже Віталіна Мартиновська.
Основний удар припав на частину експозиції, присвячену історії Чорнобиля й етнографії Полісся. Саме там експонувалися речі, привезені з церков після перших експедицій до зони відчуження: Біблії, стародруки, документальні світлини.
«Ми розуміли, що там буде найбільше втрат. Зараз, пам’ятаючи, що й де знаходилося у вітринах, ми прийшли до розуміння, що втратили до десяти експонатів. Серед них — список ікони “Чорнобильський спас”, кілька предметів етнографії та речей із церков. Частина картин зазнала справді великих пошкоджень — це роботи ліквідаторів, їхня рефлексія на пережите. Ми вже звернулися до авторів. Хтось сказав: “Не хвилюйтеся, я маю копію”, хтось пообіцяв написати ще одну», — розповідає очільниця музею.
Список вцілілого виявився довшим, ніж очікували: це прапор України, встановлений на ЧАЕС після деокупації у 2022 році, картина Марії Приймаченко, печатка Чорнобильського річкового порту, іграшковий ведмедик із зони відчуження, Біблія 1912 року, особисті речі лікарів, нагороди ліквідаторів.
«Ми за них хвилювалися, тому що це досить невеликі речі — ордени, медалі — і вони могли залетіти куди завгодно, але ми все це знайшли», — каже директорка.
Нині триває звіряння фондів: у колекції музею — близько 23 тисяч експонатів. Значна частина, за словами Мартиновської, була оцифрована, однак цей процес не можна вважати завершеним.
«Є речі, які ми скануємо самі, а є ті, що потребують повного 3D-сканування і професійного опрацювання. У нас багато оцифровано, але нам ще є над чим працювати. Я дуже хотіла б, щоб усі експонати були професійно оцифровані. Те, що роблять самотужки працівники музею, — це одна історія. Але є експонати, для яких потрібно 3D-сканування, щоб професійно зібрати їхню загальну картинку. І тільки коли вся колекція буде так зафіксована, можна буде говорити про повний рівень оцифрування. Ми продовжимо працювати над цим після звіряння. Такі часи, що всі мають усе оцифровувати», — пояснює очільниця музею «Чорнобиль».
Запитую, що було найважчим після удару. «Йти зранку наступного дня на роботу», — крізь сльози каже Віталіна Мартиновська. Вона на кілька секунд замовкає, витирає обличчя і продовжує:
«Я розумію, що люди залежать від мене. Вони працюють у музеї довше, ніж я. Дехто — понад 20 років. У них немає іншого місця роботи, вони глибоко в темі Чорнобиля. Втрачати цих людей не можна. Треба швидко на все зреагувати, перебрати вивезені речі, оцінити стан майна, зібрати докупи і об’єднати людей над потенційною відбудовою. А з відбудовою все не так просто, тому що руйнування будівлі суттєві».
Зараз фахівці проводять її візуальне обстеження, оцінюють технічний стан і можливість відновлення. Група експертів має визначити попередню вартість відбудови. Робота, за словами Віталіни Мартиновської, потребує часу: будівля має понад 2,5 тисячі квадратних метрів, а частина робіт, виконаних під час реставрації, ще не була остаточно прийнята й оформлена, що ускладнює оцінювання наслідків.
Чорнобиль на згадку. Втрачений вдруге
Навпроти входу до музею на першому поверсі — майже неушкоджена інформаційно-сувенірна зона. На стіні зі світлого дерева — композиція зі слів, які характеризують музей. У центрі словесної мозаїки — слово «Чорнобиль», довкола якого розташовані «Вибух», «ЧАЕС», «Радіація», «Катастрофа», «Ліквідатори», «Пам’ять» та «Відродження». Стелажі уздовж стіни порожні. Донедавна тут працювала сувенірна крамниця.
«Понад два роки тому ми запропонували створити тут сервісну зону. Ідея була проста: музей має бути зручним для людей — щоб можна було зачекати на гіда, випити кави чи придбати сувенір. Це звична європейська практика, якої раніше тут не було», — розповідає підприємець і голова Асоціації чорнобильських туроператорів Ярослав Ємельяненко.
Після початку повномасштабної війни його команда втратила інфоцентри в зоні відчуження, тому нова крамниця в музеї стала можливістю зберегти робочі місця. Втім, російська армія вдруге зруйнувала створений ними простір.
«Ще не було п’ятої ранку, як я вже був тут. Горів дах, але справжній масштаб руйнувань став зрозумілим лише тоді, коли вдалося зайти всередину», — згадує він.
Частину речей вдалося врятувати, але паперові вироби не витримали води, якою гасили пожежу.
«Ліквідаторські книги з підписами, на жаль, не вижили», — каже він.
Натомість більшість металевих артефактів уціліла, а деякі речі набули нового сенсу. Після того, як Ярослав опублікував відео пошкоджених водою «чорнобильських вишиванок», йому написав військовий і попросив одну з них.
«Каже: я чинний військовий, і мені принципово потрібна саме ця вишиванка, бо це історія нашого виживання. Для нього було важливо отримати саме ту сорочку, яка постраждала від російської ракети», — розповідає Ємельяненко.
Що далі?
Зараз формується наглядова рада, до якої планують залучити міжнародних партнерів і донорів. Саме вона має координувати процес відновлення музею «Чорнобиль».
«Є принципове рішення міністра — музей має бути відбудований. І для нас це питання не лише інфраструктури, а й гідності, — підкреслює Віталіна Мартиновська. — Ми як команда музею обіцяємо зробити все залежне від нас, щоб відбудова якнайшвидше почалася. Дуже хочу, щоб голос музею звучав, щоб колеги мали більше впевненості в тому, що він відновить свою роботу».
У музеї кажуть, що питання відбудови впирається не лише в технічні рішення, а й у масштаб необхідних ресурсів. Команда орієнтується на вартість сучасних будівельних матеріалів і розуміє, що йдеться про великі витрати — особливо з огляду на попередній досвід реставраційних робіт.
«Ми розуміємо, що це дуже вартісна робота. І зараз, з урахуванням руйнувань, сума буде значною», — каже директорка.
Долучитися до відновлення можуть усі, хто має таку можливість — на сайті закладу є благодійні рахунки.
***
Дощ над Подолом вщухає, тож прибиральниці зможуть трохи перепочити. Простір, який нещодавно розповідав відвідувачам цілісну історію, перетворився на місце, де її наново збирають — фрагментами, уламками, віднайденими артефактами. Можливо, цей обстріл і його наслідки стануть новою експозицією в майбутньому музеї.
Репортаж опублікований за підтримки Alfred P. Sloan Foundation.
The reportage is published with the support of the Alfred P. Sloan Foundation.
