У березні 2026 року в будівлю Бернардинського комплексу, обʼєкт світової спадщини ЮНЕСКО, влучили росіяни1. «Шахед» потрапив у житловий будинок, спричинивши пожежу і зруйнувавши квартири. У Центральному державному історичному архіві України, м. Львів, вибило вікна, а документи XII–XX століть, що тут зберігаються, можуть суттєво пошкодитися внаслідок атаки.
Будівля собору «захистила» приміщення архіву від серйозних пошкоджень, які могли б стати фатальними: воно віддавна перебуває в аварійному стані й навіть без огляду на російську загрозу потребує негайної реставрації.
Як тут зберігають і відновлюють найцінніші документи, що вони можуть розповісти про нас та чого потребує архів сьогодні?
«В архіві має бути порядок — як в аптеці», — каже його директорка Олеся Стефаник. Під її наглядом — 1 мільйон 120 тисяч справ, які охоплюють девʼять століть.
Документи зберігаються у стінах Бернардинського монастиря, зведеного у 1600-х роках. Тут легко заблукати: загальна протяжність полиць архіву — 12 тисяч погонних метрів.
У 1784 році будівлю монастиря передали на потреби держави (тоді — Австрійської імперії), і тут постав Цісарсько-королівський уряд давніх галицьких гродських і земських актів і корроборації документів2, або простіше — Бернардинський архів.
«Тоді документи були комплексно звезені з усієї території Галичини сюди, тому що приміщень для архівів ніколи не вистачало», — розповідає Богдана Петришак, начальниця відділу давніх актів. Спершу тут розмістилися судові документи XIV–XVIII століть, а згодом нашарувалися інші колекції.
Пані Богдана з легкістю рухається коридорами між стелажами: вона працює тут вже 21 рік. З-за полиць визирають розписи XVII століття, зокрема — бернардинські монастирі з різних регіонів сучасного Заходу України. «Сам орден володів великою кількістю монастирів, храмами, землями, пожертвами від вірян і меценатів», — пояснює Олеся Стефаник.
Пані Богдана швидко дістає з-під стосів і з полиць артефакти. Спершу — берестяну грамоту3 XII століття, яку в 1980-х роках знайшов біля Звенигорода археолог Ігор Свєшніков.
Пані Богдана одягає білі бавовняні рукавиці й обережно знімає кришку: «Це текст, написаний на березовій корі за допомогою спеціального писала, яке могло бути як металевим, так і, наприклад, кістяним. Кору розправляли, видряпували на ній текст і потім скручували назад. За змістом це — записка від Говенової до Нежича з проханням повернути борг».
«1110 рік, а навіть звичайна людина в Україні зможе її прочитати, якщо придивитися», — додає Олеся Стефаник. Такі знахідки вкрай рідкісні на сучасних українських землях: через кислотність ґрунтів їх майже не збереглося.
Найстаріший документ на пергаменті — булла4 Папи Римського Григорія IX 1233 року. «У ній Папа Римський дає дозвіл ченцям-домініканцям на перехід через наші території», — розповідає Олеся Стефаник.
«Такі дозволи були оформлені як грамоти для довговічності. Їх підтверджували, як правило, підписом і печаткою надавача. Вони надавалися або місту, або окремим представникам міської громади», — пояснює Богдана Петришак.
У цій колекції5 архіву — 895 справ, написаних на пергаменті, — від привілею на Магдебурзьке право, який визначав правила життя в середньовічному місті, до приватних надань, наприклад, поля, права мати млин чи безмитно кудись проїжджати.
Саме тут, у колишньому монастирі, зберігається текст Берестейської унії 1596 року, яка означила створення греко-католицької церкви — обʼєднання частини Київської митрополії з римо-католицькою церквою. Другий її оригінал — у Ватикані. «В документах є розбіжність: у нас не збереглася печатка одного з митрополитів, а в Римі є. Але в нас — дуже хороший текст, хоча трішки знищений пергамент. У Ватикані цілий пергамент, але текст зберігся набагато гірше», — розповідає Олеся Стефаник. Документ отримали з Архіву історії Унії Андрея Шептицького. «Митрополит збирав давні документи з теренів Галичини, Волині — звідки міг», — пояснює Богдана Петришак. На зображеннях ХІХ століття пергамент вже пошкоджений — причин зʼясувати так і не вдалося.
Збережена в часи радянської окупації, колекція знову опинилася під загрозою у 2022 році. Щоб убезпечити найцінніше, архівісти отримали грант від Міжнародного Альянсу із захисту спадщини у зонах конфлікту (ALIPH), який надав 11 вогнетривких шаф. Вони забезпечують 120 хвилин повного захисту в разі пожежі. «Уже 13 квітня стояли перші шість шаф, куди ми сховали унікальні документи», — згадує Олеся Стефаник.
Ми заходимо до найстарішої частини монастиря — давньої бібліотеки, де зберігається основа колекції — судові книги, які звезли до стін Бернардинського архіву в 1784 році. Спершу їх налічувалося 12 тисяч, однак деякі наразі передали в партнерські установи, оскільки вони територіально належать до інших громад. Наприклад, частину справ — городельські й гробовецькі гродські книги — надіслали до Любліна.
Сьогодні у Львові зберігається 6,5 тисяч судових книг.
«Я маю тут улюблену книгу», — ділиться пані Олеся. Це — бухгалтерська книга XIV століття, збережена після першої великої пожежі Львова 1381 року. Вогонь знищив6, зокрема, чимало документів первісного архіву, що виник з наданням місту Магдебурзького права.
Також в архіві зберігається «Золота книга» привілеїв Львова. Тут міститься 133 привілеї й декрети, які королі надавали місту в різний час: з XIV аж до XVII століття. На відміну від більшості збережених у фонді книжок, написаних вигадливими готичними шрифтами, деякі записи «Золотої книги» відчитати доволі просто: подекуди навіть важко повірити, що вони написані від руки. Легко відрізнити «польський» і «австрійський» періоди: вони кардинально відрізняються за стилем написання документів.
«Золоту книгу» оцифрували7, і тепер її легко переглянути онлайн. Окрім цього, планували розмістити в центрі Львова QR-коди, за якими можна було б дізнатися інформацію із «Золотої книги» про кожну споруду. «Але в 2022 році стало не до подібних проєктів», — згадує пані Олеся.
Такі цінні документи не виносять зі сховищ, натомість викладають у вільне користування цифрові копії. Архів займається оцифруванням колекцій вже понад 20 років. Це не лише дозволяє зберегти їхню цілісність, а й зменшує навантаження на працівників, яким не потрібно обробляти сотні запитів на доступ до інформації. Документи використовують, зокрема, для досліджень церковної історії, освіти й культури, державного устрою, економічної й історичної географії, суспільно-політичного життя, генеалогічних розвідок Галичини, Холмщини, Волині, Підляшшя.
«Щороку ми оновлюємо міжнародні угоди з Головним архівом давніх актів у Варшаві, Генеральною Дирекцією державних архівів Польщі, Державним архівом у Перемишлі, FamilySearch International (США) про оцифрування, зберігання, обробку та передання цифрових зображень. У 2022 році налагоджено співпрацю та підписано угоду з міжнародним єврейським генеалогічним товариством JewishGen (США)», — додають архівісти.
«Це — наші оператори оцифрування», — знайомить нас пані Олеся з трьома членами команди зі створення цифрових копій архіву. У кількох невеликих кімнатах розмістилися два німецькі сканери, на яких щодня оцифровують близько 600 кадрів на день.
«Лазер вимірює відстань від “голови” до “колиски”», — поясню Андрій Березівський, в.о. завідувача сектору інформаційних технологій. Колиска — це нижня частина сканера, яку можна опускати або підіймати залежно від товщини документа чи книжки, щоб матеріал розташовувався рівно. Швидкість сканування залежить від стану документа, і якщо вона збереглася гірше, то норму сканування зменшують приблизно вдвічі.
«Зараз архів працює над реалізацією Програми оцифрування архівних інформаційних ресурсів8, укладеної на 2026–2030 роки, в межах якої планується створити понад мільйон копій. Для оцифрування вибрані найбільш запитувані та актуальні фонди: документи найдавнішого періоду (ХV–ХVІІІ століть) — актові книги, матеріали місцевого самоврядування міст та містечок Галичини; генеалогічні документи (насамперед метричні книги), фонди особового походження, які висвітлюють різні аспекти соціально-політичного та культурного життя краю», — діляться планами в архіві.
Через повномасштабне вторгнення тут намагаються максимально збільшити обсяги оцифрування. «Проте це не настільки швидкий процес, як уявляється — просто взяти з полиці справу і відсканувати її. Насправді для підготовки залучаються працівники різних відділів і напрямів. Зберігачі фондів видають справи зі сховищ, попередньо перевіривши їх. Багато справ, особливо метрик, негайно потребують реставрації, тому їх одразу віддають до лабораторії. Лише опісля справу можна оцифровувати», — додає пані Олеся.
Тож ми вирушаємо до реставраційних майстерень.
У приміщенні лабораторії тепло: для реставрації важливо зберігати температурний режим. Тут саме відновлюють метричні книги.
Після розшиття книги реставраторки оцінюють пошкодження кожного окремого листка й ухвалюють рішення щодо процесу відновлення: «Якщо він у кращому стані, ми укріплюємо його частину і обклеюємо по периметру спеціальним папером».
Отримати такий папір — завдання з зірочкою, особливо під час вторгнення: його виготовляють мало, і він досить коштовний. Вихід знайшли на іншому кінці світу: американські партнери архіву познайомили пані Олесю з японськими колегами, які надали пʼять видів паперу Awagami9 різної щільності. Це — один із найякіснішних подібних матеріалів у світі, кажуть у лабораторії.
«Наші документи були створені протягом кількох століть, тому для окремих комплексів актів потрібен папір різної щільності. Наприклад, для колекції кадастрових карт, яка створювалася впродовж XVIII–XIX століть, потрібен щільніший папір для підклеювання та реставрації згинів. Для нашої найбільшої в Україні колекції метричних книг XVII–XX століть ми використаємо два види паперу, зважаючи на хронологію їх створення. Натомість судові книги міст західноукраїнських земель XV–XVIII століть для реставрації складних місць, корінців і берегів отримають папір меншої щільності. Після реставрації документи зберігають характеристики паперу», — стверджують в архіві.
Цей папір, за словами Олесі Стефаник, постачають до найкращих музеїв світу: Метрополітену в Нью-Йорку, Британського музею в Лондоні. Наразі перша партія закінчується, і представники японської фабрики з його виробництва готові надати ще одну.
Завдяки цьому партнерству відновлено тисячі документів.
«Документи XV століття можуть бути в рази краще збереженими, ніж ті, що створені під час Другої світової війни», — додає Олеся Стефаник.
Партнерів шукають і для відновлення самої будівлі, яка довгі роки потребує реставрації. Тут завжди були проблеми з вологістю, проте в останні роки ситуація стала геть поганою, говорить пані Олеся. Найбільша загроза — аварійна стіна, яка відхилилася10 на 13 сантиметрів і конче потребувала укріплення. Влітку 2024 року частина кладки обвалилася11. «Зараз це для нас — критична проблема, бо безперервно збільшується нищівний вплив на безцінні фонди — змінюється температурно-вологісний режим».
Утім приміщення архіву — памʼятка архітектури національного значення, і щоб проводити будь-які роботи, необхідно безліч дозволів, експертиз та науково-проєктна документація, каже Олеся Стефаник.
«Ситуація була справді поганою», — додає вона. Одразу ж відгукнулися партнери: Національний інститут польської культурної спадщини за кордоном «Полоніка» допоміг укріпити стіну деревʼяними підпорами, надали фінансову допомогу також Львівська міська рада та Львівська обласна військова адміністрація.
На сьогодні будівля підсилена всередині металевими тяжами. Імовірно, саме це врятувало приміщення від більших руйнувань внаслідок удару «шахеда»: тут постраждали лише вікна, які наразі закрили OSB-плитами.
Проте удар спричинив появу нових тріщин у приміщенні. «Навіть невеликий удар може зробити документ більш крихким з часом і призвести до пришвидшення його старіння», — кажуть в установі.
Однак робота з укріплення — в розпалі, й архів шукає нових партнерів для її продовження: «Зараз нам потрібні кошти для продовження реставраційних робіт. Це перше й основне питання. Також приміщення далі потребує серйозного обстеження, бо паралельно з наявною «хворою» стіною так само потрібно стягувати дві інші. Це робота на перспективу.
Основна проблема — заволоженість. Наш каналізаційний колектор в аварійному стані. На науково-проєктну документацію також треба мати ресурси. А надалі потрібні кошти на гідроізоляцію і дренаж, щоб забирати воду зі стін, які заволожувалися протягом багатьох століть».
Від часу заснування Бернардинський комплекс виконував12 оборонну функцію, захищаючи східні кордони Львова. Про це нагадують бійниці, які досі можна помітити в мурах з боку площі Митної. Сьогодні, попри дронове влучання поруч, одні з найцінніших історичних документів України досі перебувають під надійним захистом. Проте вода точить камінь — і це прислівʼя якнайбуквальніше втілюється в долі архіву.
Репортаж опублікований за підтримки Alfred P. Sloan Foundation.
The reportage is published with the support of the Alfred P. Sloan Foundation.
