У Будинку митрополита у Софії Київській до 12 квітня експонується картина Караваджо «Взяття Христа під варту» або «Поцілунок Іуди». Картина в позолоченій рамі еманує напівтонами і грою світла, однак ще нещодавно вона була в зовсім іншому стані. У 2008 році її викрали1 з Одеського музею західного і східного мистецтва, вирізавши полотно просто з підрамка на стіні. У 2010 році полотно знайшли2 у Берліні (з втратами зображення у 10 %, тріщинами, заломами, потертістю). Картину повернули в Україну, але вона була визнана речовим доказом у судовій справі, тож за її реставрацію змогли взятися аж через вісім років. Після ретельної і кропіткої праці полотно виглядає так, буцім не переживало викрадення. Це заслуга фахівців Національного науково-дослідного реставраційного центру України. Саме туди ми і навідалися, щоб дізнатися, як реставратори повертають до життя картини.
Реставраційний центр засновано у 1938 році, і відтоді йому ніколи не бракувало роботи. Твори мистецтва псуються постійно — як від дії самого часу, так і від знаків цього самого часу: війн, природних катаклізмів, вандалізму тощо.
Коли твір образотворчого мистецтва потрапляє до реставраторів, їм необхідна абсолютно вичерпна інформація про нього. Своєрідним анамнезом займається науковий відділ фізико-хімічних досліджень, який працює не лише з творами станкового живопису, але й із творами декоративно-ужиткового мистецтва (з кераміки, скла, каменю, тканин, металу, деревини), а також з експонатами з паперу. Завідувачка цього відділу Віра Распопіна розповіла: «Реставратори хочуть знати склад матеріалів, з яких виготовлена пам’ятка — яка основа, склад ґрунту, фарбового шару, чи є покриття».
можуть бути клейовими, олійними або емульсійними, одношаровими або багатошаровими. Так, клейові ґрунти псуються під дією води, олійні — ні. Відповідно, для укріплення ґрунту застосовуються різні підходи залежно від його складу.
У фарбовому шарі важливо ідентифікувати в’язиво, тобто речовину, яка утримує часточки пігментів. Це можуть бути рослинні олії, яйце, сік акації, синтетичні полімери.
За словами пані Віри, досвідчені реставратори можуть визначити техніку живопису і без дослідження, але власні лабораторні аналізи потрібні для підтвердження їхніх гіпотез.
Нерідко буває, що на авторській роботі з часом виявляють пізні домалювання (реставратори це називають «записами») або стає зрозуміло, що роботу цілком перемалювали. Найчастіше таке ставалося з іконами (зокрема, так сталося з Холмською іконою Божої матері ХІІ століття). В такому разі обов’язково проводять рентгенографічне дослідження твору. А стратиграфію живопису (усі його шари) вивчають на шліфах (невеликих пробах).
Пані Віра продемонструвала робочі шліфи. Вони розміром з макове зерно, але за допомогою спеціального обладнання та методик можуть багато розповісти про картини.
Також у відділі фізико-хімічних досліджень можуть визначити вік роботи: «Є пігменти, де є верхня межа, тобто після певного часу їх не використовували, а з XVIII століття з’являються штучні пігменти, і є конкретна дата, коли вони почали випускатись», — коментує пані Віра. Такі ознаки притаманні як ґрунтам, так і пігментам. І за сукупністю отриманих даних можна визначити час створення твору, а для західноєвропейського живопису розрізнити південну (Італія) та північну (Нідерланди, Німеччина) школи.
У цьому контексті я запитав про автентичність картини «Поцілунок Іуди», яку одні вважають авторською роботою Караваджо, а інші — її копією. Це полотно також аналізували у відділі пані Віри.
«Ми можемо сказати, що склад ґрунту та пігментів фарбового шару відповідає живопису ХVІІ століття. А на питання “Хто автор?” мають відповісти мистецтвознавці, які безпосередньо займаються творчістю Караваджо, — відповіла пані Віра.
Після ретельного аналізу відділ складає детальну документацію і передає роботу на реставрацію.
Картини і твори іконопису реставрують у двох відділах: олійного і , які тісно між собою співпрацюють. Володимир Папушенко — завідувач першого, займається реставрацією з 2002 року. У його доробку — сотні відреставрованих робіт, і саме він був основним виконавцем відновлення картини «Поцілунок Іуди». За його словами, завдання було нелегким: «Пошкодження доволі неординарні. Якщо порізи у центрі полотна, то це не так складно, як коли порізи з самого краю біля підрамка. Під час натягування полотна саме на ці ділянки припадає найбільше навантаження».
«Поцілунок Іуди» був дубльований у 1975 році, тобто зі звороту підклеєний ще одним шаром полотна для зміцнення основи. Це також додавало складності в реставрації. За словами пана Володимира, доводилося зводити спочатку авторське полотно, потім — дублювальне та, використовуючи спеціальний , додатково приклеювати смуги полотна на прорізи, що гарантувало механічну міцність під час натягування картини на підрамок. Також викликом стало тонування: «Старий живопис складний, бо він за тоном водночас насичений і прозорий. Добитися цієї глибини без лаку складно».
На «Поцілунок Іуди» пан Володимир витратив близько трьох років. Але специфіка роботи полягає у тому, що реставратори одночасно працюють з кількома роботами, бо деякі технічні процеси вимагають багато часу (оброблення різними речовинами, висихання клею, фарб тощо). Тож поки одна картина сохне, майстер переходить до другої і паралельно досліджує інші — фіксує стан збереженості, розробляє програму реставрації тощо.
У науково-дослідному відділі реставрації творів темперного живопису висить банер зі шкідниками, які по-своєму люблять мистецтво: жуки-точильники, вусачі, хлібні точильники, жуки-шкіроїди, міль, лусочниці, жуки-облудники. Темперний живопис, як правило, виконується на дошці, яку полюбляють шкідники. Витравити їх доволі важко. Реставратори зараз опановують метод азотування, коли роботу поміщають у герметичний пакет з азотом на кілька тижнів.
«Жуки можуть повністю сточити роботу, буває геть руїна, а бувають невеликі пошкодження. Основне завдання — стабілізувати роботу, укріпити фарбовий шар, видалити забруднення, затонувати втрати і покрити захисним лаком, при цьому не перестаратися, не перетонувати, не перемалювати, оскільки в музейній реставрації це неприпустимо», — розповів завідувач відділу Михайло Білошицький.
Ікони доволі часто вкриті кіптявою від кадил та свічок, і на них нерідко є записи, особливо якщо роботи давні. Долю записів вирішують у випадку кожної роботи індивідуально. «Бувають ситуації, коли запис майстерно виконаний, тоді ми можемо залишити його, бо він теж має художню або історичну цінність», — підсумовує пан Михайло.
У відділі саме працюють з іконою, де на дерево з одним зображенням наклеїли полотно з іншим. Тут вирішили відокремити полотно і зробити з однієї ікони дві.
Реставратори працюють не тільки у своїх майстернях, але й на виїзді в музеях. Особливо ця діяльність активізувалася з повномасштабною війною. Тільки за 2022 рік працівники реставраційного центру відвідали 250 музеїв. Чернігівський обласний художній музей імені Григорія Ґалаґана, наприклад, постраждав від обстрілу. Мінометні уламки попрошивали полотна, що зберігалися у фондосховищі. Це габаритні картини, тож реставратори працювали з ними на місці: стабілізували стан, усували пошкодження, укріплювали аварійні ділянки, щоб роботи не руйнувалися.
«Ми туди навідувалися чотири рази і працювали по тижню, — згадує пан Володимир. — Переважно зводили прориви, щоб не було деформації полотна. Окрім цього, їздили майже по всій деокупованій території. Десь консервували, десь допомагали з евакуацією, десь моніторили стан збереженості творів мистецтва, визначали потребу в реставрації, надавали практичну допомогу у збереженні музейних предметів, виготовлених з різних матеріалів».
На думку пана Володимира, в Україні не вистачає реставраторів, і держава недостатньо опікується цією сферою: «Ще, мабуть, з радянських часів втратилося розуміння, що всі ці твори — наші, а не нічиї, і це ми, а не хтось інший, маємо їх берегти. Зараз деякі громади намагаються доносити цю думку, популяризувати».
Як приклад реставратор розповів про активістів з Лохвиці, які знайшли у церкві ікони після її переходу у ПЦУ і залучили місцевих бізнесменів та фермерів для порятунку й збереження цих творів. Якщо таке ставлення стане знаковим для нашого часу, нам вдасться зберегти багато творів мистецтва, навіть попри жуків-шкідників та сусідів-агресорів.
Репортаж опублікований за підтримки Alfred P. Sloan Foundation.
The reportage is published with the support of the Alfred P. Sloan Foundation.
