Якщо в тексті трапилась фраза «вчені довели, що…», це підстава замислитись, чи варто читати далі. Безіменна сукупність вчених нічого не доводить, у кожного науковця чи науковиці є ім’я. Декларативне «вчені довели» слід заміняти цитуваннями, що дають можливість відстежити ланцюжок суджень: «на думку деяких вчених (Shnjutke and Drjutke, 1856)» або «згідно із попередніми дослідженнями (Kotyk, 2024)». Посилання на першоджерела вказують на відповідальне ставлення до аргументації, а головне — дають змогу перевірити висновки попередників. Адже «пошук істини» в науці є, послуговуючись метафорою, рухом до горизонту. Він може бути орієнтиром, та ми ніколи не досягнемо кінцевої мети. Більш реалістичне завдання науки — запропонувати цілісну картину світу, коли висновки, отримані в одній галузі, узгоджуються з результатами в іншій.
Науковий пошук можна порівняти з розгадуванням великого судоку. Легко написати цифри в частині поля так, щоб виглядало правильним. Значно важче заповнити всі комірки та уникнути протиріч. Так і в пізнанні — можна запропонувати теорію, яка буде пояснювати частинку світобудови. Ймовірно, теорія буде логічною в межах самої себе, що підтверджено прикладами псевдонаукових вчень. Але якщо виникають численні протиріччя з іншими даними з різних галузей — це сигнал про помилку. Науковець, що припустився помилки, залишається науковцем. Якщо ж хапається за помилкову теорію, як воша за кожуха, то стає псевдонауковцем.
Розглянемо непростий шлях наукового пошуку на такій, здається, простій, далекій від ідеологій темі, як поява курей в Україні. Розпочнемо з прадавніх часів, або, як казали латиняни — «». У цьому випадку — від динозаврів. Кури, як і всі тварини, яких називаємо птахами, є представниками Dinosauria. Таке кострубате речення зумовлене тим, що «птах» та «динозавр» є не чітко визначеними термінами, а словами із побутової мови. У науковій термінології вони близькі до таксонів Aves та Dinosauria. Однак навіть фахівці в наукових публікаціях частіше використовують тривіальні «птах», «bird», а не термін Aves. Проблема в тому, що слово «птах» нам зрозуміле змалку, принаймні так здається. Просто сказати «ворона — це птах». Куди важче пояснити, хто такий птах. Від середини ХІХ і до кінця ХХ століття предком всіх птахів вважали знайденого в Німеччині археоптерикса, що був чи не єдиним претендентом поміж видів юрського періоду. У такій ситуації все здавалось простим. Птахи — це археоптерикс та його нащадки. У 2013 році описано аурорніса — вид, що близький до археоптерикса, трішки старший за нього і жив в іншому регіоні (сучасний Китай). Цілком можливо, що археоптерикс та аурорніс — не прямі предки сучасних птахів, а родичі поки що невідомого предка. Нащадки цих ще маловивчених істот юрського періоду в наступному, крейдяному періоді представлені декількома еволюційними гілками, з яких до сьогодні існує лише одна — та, яку називаємо птахами. Якщо буде встановлено, що всі гілки в юрському періоді мали спільного предка, то їх можна буде називати птахами. А якщо ні? Погляди різних фахівців відрізняються, тому в спеціалізованих наукових працях автори навмисно уточнюють, кого саме називають птахами в публікації1.
Подібна ситуація із науковим терміном «клада Dinosauria» та тривіальним «динозавр». Це пов’язані, але різні слова, які частенько міняють місцями. Людина (а науковці також люди) впевнена, що має уявлення про «птахів» і «динозаврів» та чітко розрізняє одних від інших. За таких обставин вкрай важко помітити, що одні належать до інших. У цьому випадку — птахи належать до клади Dinosauria.
Вперше про птахів як еволюційну гілку динозаврів написав Томас Гакслі у 1868 році2. Твердження суперечило звичним значенням цих слів і було незабаром розкритиковане. Понад сто років у науці панувала думка, що птахи сформувались із псевдозухій — еволюційної лінії рептилій, яка сьогодні представлена крокодилами. Гіпотеза про походження від динозаврів повернулась лише в 1970-х завдяки працям Джона Острома3, і сьогодні є домінантною в палеонтології. Її згадано в науково-популярних книжках з палеонтології, часто з продовженням. Оскільки слово «динозавр» часто асоціюється із тиранозавром, а слово «птах» — із куркою, в міфах сучасних аборигенів Європи та Америки з’явилась оповідь про тиранозавра як предка курей. Еволюційні шляхи птахів та тиранозаврів розійшлись у середині юрського періоду, щонайменше 160 мільйоноліть тому. Тиранозаври сформувались приблизно 73 мільйоноліття тому і ніяк не можуть бути предками курки. Втім, це помилка не науки, а сучасних міфів.
Перейдемо безпосередньо до курей та їх появи в Східній Європі. У 1862 році в міоценових товщах Греції знайдено рештки вимерлих куроподібних птахів, яких назвали Phasianus archiaci (фазан архаїчний) та Gallus aesculapi (курка ескулапова)4. Через 30 років провели повторне дослідження і встановили, що маємо справу не з двома, а одним видом викопних курей, який назвали (курка архаїчна)5. Знахідка цього виду свідчила: кури в Європі з’явились задовго до появи людей, наприкінці міоцену, щонайменше п’ять мільойноліть тому. У 1915 році під Одесою знайдено зо два десятки кісток Gallus archiaci, отже в наших краях дикі кури також здавна6. Впродовж ХХ століття у різних регіонах Північного Причорномор’я знайдено чимало решток птахів, які описували як вимерлих представників роду Gallus (курка). Щоправда, різноманіття матеріалу не прояснювало ситуацію. Особливо згадаю публікацію Миколи Бурчака-Абрамовича та Ольги Потапової, надруковану в інформаційному бюлетені Товариства дослідження палеонтології та еволюції птахів за 1995 рік7. Це навіть не наукова стаття, а коротенька замітка, де сповіщалось про знахідки в Північно-Східному Причорномор’ї чотирьох невідомих науці видів курей, яких планували описати в майбутньому. На той час Бурчаку-Абрамовичу було 93 роки, через півтора року він помер, не довівши роботу до кінця. Друга співавторка незабаром емігрувала до США, де зайнялась мамутами, назавжди облишивши дослідження птахів. Оскільки немає можливості перевірити інформацію, палеорнітологи просто забули про цю роботу і в жодній науковій публікації чи каталозі вимерлих птахів не згадано види, зазначені Бурчаком-Абрамовичем та Потаповою. Я запитав у колег за кордоном і дійшов висновку, що про замітку пам’ятають, ймовірно, п’ять людей у світі: власне авторка Ольга Потапова, я, ще двоє фахівців із палеорнітології та… мексиканський художник-любитель, що творить під псевдонімом Hodari Nundu. Останньому припала до серця Gallus tamanensis (курка таманська) — птаха, про яку відомо лише декілька фактів. Перший: її рештки знайдено на Таманському півострові у відкладах першої половини плейстоцену (ймовірно 1,5–1 мільйоноліття тому). Другий: Бурчак-Абрамович вважав це куркою, що вирізнялась великими розмірами. І останній, сумний факт: поточне місце збереження знахідки невідоме. Нестача даних не зупинила художній потяг Hodari Nundu. Він зобразив15 дебелого півня посеред лісу, якого назвав «Gallus tamanensis». Малюнок розмістив у соціальних мережах і сумарно зібрав декілька тисяч вподобань і чимало поширень. Не «вірусний контент», але непогано як для зображення тварини, про яку донедавна в світі знало декілька людей. Наведений приклад показовий — навіть із побіжної згадки в науковій періодиці інформація може проникнути в масову культуру, залишаючись невідомою фахівцям.
«Курка таманська» — одна з багатьох диких курей, що їх знайдено в Східній Європі впродовж ХХ століття. Інші знахідки супроводжувались ретельними описами, тож сформувалось переконання, що кури в регіоні справді існують із прадавніх часів. У 1950-х роках київський орнітолог доктор Михайло Воїнственський висловив гіпотезу про одомашнення диких курей в доісторичній Україні8. Сьогодні це видається вигадкою із серії «життя самозародилось у Києві в калюжі під пам’ятником святому Володимиру». Та Воїнственський був дійсно відповідальним вченим і показово поглянути, що привело його до таких висновків. Перш за все, згадані вище численні знахідки в Європі та Україні, зокрема диких курей віком 5–1 мільйонів років. По-друге, знахідки в Україні решток курей, ідентичних до сучасних і датованих пізнім плейстоценом — раннім голоценом (20–5 тисячоліть тому). Маючи такі дані, висновок про одомашнення курей на території України видається якщо не переконливим, то щонайменше вартим уваги. Але попередня інформація виявилась помилковою. Наприкінці ХХ століття з’явились дослідження європейських палеорнітологів, які незалежно один від одного показали — Gallus archiaci та інші міоценові-пліоценові види, описані як рід Курка, не є такими. Скоріш за все, це були невеликі павичі, або павичева рідня. Батьківщиною курей сьогодні вважають Південно-Східну Азію (примітно, що це повернення до припущення, висловленого Дарвіном).
Щодо тих знахідок, які описані як плейстоценові-голоценові, то це дійсно були кури, тільки не доісторичні. Їхній вік навряд чи перевищує півтори-дві тисячі років. Помилка Воїнственського зумовлена орієнтацією на погляди Івана Підоплічка. Від 1940-х і до смерті у 1975 році Підоплічко був чи не найбільш впливовим палеонтологом в Україні. Його авторитет сформувався не стільки завдяки науковим працям, скільки близькістю до радянської влади. Власне, науковий здобуток сумнівний — гіпотеза, що заперечує похолодання Льодовикового періоду. Також у біографіях Підоплічка особливо відмічають розробку методу датування викопних решток «колагеновим методом». При цьому шматок кістки зважували, спалювали при високій температурі й знову зважували. Підоплічко переконував: так недорого можна точно визначити вік9. Практика спростовує, наприклад у Національному науково-природничому музеї з радянських часів зберігаються знахідки із Дагестану, датовані колагеновим методом. Вважалось, що їм декілька тисяч років. Поміж них є рештки індика — птаха, батьківщиною яких є Америка, відповідно до відкриття Нового світу їх у Дагестані не було. Радянська ідеологія потребувала гіпотез та відкриттів, які можна протиставити «здобуткам буржуазної науки», і Підоплічко мав неабияку підтримку. Висновки про плейстоценовий вік курей було отримано саме «колагеновим методом», справжня точність якого — на рівні карт Таро. Але такий результат про стародавніх курей узгоджувався з поглядами Підоплічка на клімат минулого. Кури полюбляють тепло, і якщо вони жили в часи «Льодовикового періоду», отже було не так вже й холодно. Попри помилкові висновки в питанні одомашнення курей, Михайло Воїнственський був справжнім науковцем, який розумів необхідність збереження матеріалів і можливості подальшої перевірки. В Національному науково-природничому музеї зберігаються кістки, що супроводжуються нотатками Воїнственського. На жаль, не кожен науковець на таке спроможний, дехто приховує матеріали, остерігаючись що наступники спростують висновки.
А коли ж домашні кури з’явились в Україні? У 2015 році я описав кістку курки із трипільського поселення Городське (Житомирська область) як найбільш давню знахідку курей на території нашої держави10. Статтю писав у співавторстві, але цей висновок зробив сам. Незабаром нашу статтю процитували американські зооархеологи, які також повідомляли про нову знахідку курей під час розкопок трипільської культури11. Однак сьогодні вимушений не довіряти власному висновку та даним американських колег. Сумніви породжені питанням: якщо кури дійсно існували в наших краях ще за часів трипільської культури, то куди вони зникли потім? Вдруге їхні рештки в археологічних пам’ятках Східної Європи з’являються через 2,5 тисячі років — у поселеннях античних греків-колоністів12. Подібні загадки відмічено в інших регіонах — на цьому секторі «судоку» з’явилось занадто багато запитань.
Прояснило ситуацію дослідження, зроблене колективом учених декілька років тому. Використовуючи метод радіовуглецевого датування, встановили, що кістки курей, знайдені поміж стародавніх артефактів в інших європейських місцерозташуваннях, є не такими древніми, як супутні знахідки13. Причин тому може бути чимало: зміщення ґрунтів при оранці, недогляд в написанні етикетки або й просто собака колись закопав. Кістка із Городського не залучена до датування, але маю переконання, що я поспішив із проголошенням її «першою куркою в Україні». Неправильне датування є чи не єдиним поясненням загадки переховування курей впродовж 2,5 тисяч років від часів трипільської культури до прибуття греків-колоністів. Доведеться повернутися до питання появи курей в Україні.
Дослідження історії куроподібних птахів на території Східної Європи триває понад півтора століття і сьогодні далеке від завершення. Зроблено чимало помилок, але водночас помітно чималий поступ вперед, обриси відповідей стають дедалі чіткішими. Власне так відбувається науковий пошук. Ми не маємо готової істини, натомість є результати досліджень багатьох поколінь. Їхня науковість визначається не імпакт-фактором видання чи докторським дипломом дослідника, а можливістю перевірки. Хоч би скільки помилок було зроблено, якщо їх можна виправити, наука буде рухатись вперед.
