Мікробіолог Тарас Перетятко: тепле інтерв’ю про холодну Антарктиду

Життя на станції

Провівши невелике опитування серед знайомих та друзів, можу зробити висновок, що людей в основному цікавлять дві теми: як виглядає життя на станції та пінгвіни. Де попит — там і пропозиція. 

Тарас Перетятко

Які кроки ви зробили від думки «я хочу досліджувати Антарктиду» до фактичного прибуття туди? 

З 2020 року я задумувався про поїздку в Антарктику. У 2023 році подав документи на конкурс. Мабуть, в першу чергу завдяки доньці, яка сказала: «Тату, подавай». Конкурсний відбір на 28 УАЕ проводили в умовах повномасштабного вторгнення, та попри все, до складу нашої експедиції потрапили справжні професіонали (науковці за усіма трьома напрямами досліджень, дизеліст, механік, лікар, кухар та системний адміністратор). 

Пам’ятаю, що кілька місяців готувався до фахової співбесіди: перечитав усю інформацію на сторінці Національного антарктичного наукового центру, повністю списав записник-щоденник, який згодився мені й на станції. Біолог, який їде на станцію, незалежно від вузької спеціалізації (зоолог, ботанік, біохімік), повинен виконувати і загальні завдання біолога, відповідно, повинен опанувати нові методи дослідження, відбору зразків тощо. Для майбутніх учасників експедиції раджу прикласти максимальних зусиль для детального ознайомлення з переліком усіх завдань, обов’язків, географії місця та місцевого «населення» Антарктики загалом (рослини, тварини, гриби та мікроорганізми). 

Чи є для майбутніх учасників експедиції список-підказка для успішної подорожі? Щось на зразок «купити річний запас теплих шкарпеток» чи «відвідати сімейного лікаря, стоматолога і зробити повний чекап організму».

Єдиного списку не існує. Останній етап відбору — загальні збори, де наголошують на тому, що варто взяти. Достатньо теплим для Антарктики одягу нас забезпечують або він уже є на станції (спецодяг, водонепроникні костюми). Ти обмежений у вазі, й не можна взяти 10 валіз «можливо, знадобиться». Максимум — 23 кілограми особистих речей та 23 кілограми виданого спорядження. Ми також везли медичні препарати, комплектуючі до приладів. 

Під час конкурсного відбору обов’язково чекає медична комісія. Так ретельно мене ще ніхто не перевіряв — мінімум троє лікарів у трьох кабінетах досліджували кровоносні судини різними методами з допомогою різного обладнання. Лікар, який їде з нами, теж має технічні наукові завдання, і він з певною періодичністю відбирає кров у зимівників та досліджує її. Стежить також за артеріальним тиском, кардіограмою, енцефалограмою тощо.

Можете описати типовий день біолога на станції? Як плануєте роботу? Адже погода навряд чи щодня дозволяє безперешкодно покинути будівлю. Хто визначає, чи безпечно вирушати на відбір зразків на суходолі та в морі?

Конкретного розпорядку дня немає, адже науковці самі планують роботу, особливо біологи. Наша робота передбачає виходи за межі станції, відповідно дуже залежить від погоди. У технічному завданні вказано, як часто потрібно робити відбір певних зразків — від цього і відштовхуєшся. Далі оцінюєш погодні умови й залежно від них плануєш виїзд. Буває, що дістатись до потрібної точки можливо, але відібрати проби — ні, адже, наприклад, все замело снігом. Тоді повертаєшся іншим разом. Відібрані зразки потрібно проаналізувати або правильно обробити та законсервувати для зберігання, і це теж потрібно запланувати — інколи така робота може тривати до двох діб у лабораторії. Також потрібно знайти час для написання щомісячних звітів, а наприкінці експедиції — відносно великого річного звіту з багатьма додатками. 

Вирушати на відбір зразків у море чи на інші острови можна лише за попереднім погодженням з начальником станції та враховуючи погодні умови. Коли бачиш на моніторі з погодними умовами⁴, що вітер швидший ніж 10 м/с, то навіть не ідеш питати начальника, бо це виглядало б доволі смішно. Потрібно також скоординувати роботу з людиною, що буде виконувати обов’язки драйвера. Поки я відбираю зразки води чи висаджуюсь на острів, хтось повинен керувати човном, відповідно, ми працюємо як мінімум в парах. Часто плануєш роботу разом з колегами-біологами, які теж мають завдання в цій локації. Якщо виїжджають кілька біологів, то в човні — мінімум троє. Ми повинні постійно бути на радіозв’язку й на спеціальній дошці вказувати період запланованої відсутності та місце, куди вирушаємо — безпека понад усе. 

Ми обов’язково стежимо за сайтами прогнозування погоди (Windy⁵, наприклад) і дуже до них прив’язані. Якщо під час виходу погода змінюється (а вона це робить дуже швидко), якщо з’являються хвилі, то ми ухвалюємо рішення на місці про повернення назад. Метеорологи пишуть показник вмісту озону. Є моменти, коли він над Антарктикою зменшується більше ніж двічі від мінімально допустимого, і це небезпечно для зору та шкіри — потрібно одягати окуляри. 

Для прогнозування погоди використовують також дані, зібрані нашими метеорологами: вони що три години надсилають показники, таку собі телеграму у відповідні центри для обрахунку та аналізу. Крім того, на острові встановлено кілька оглядових камер, що дають змогу стежити за протоками, якими ми проходимо, щоб відбирати проби. Льодову ситуацію (те, наскільки поверхня океану вкрита льодом — ред.) ми можемо подивитись за допомогою дрона. Сучасна техніка дає змогу зробити це, не витрачаючи зайвих зусиль та часу. Прогнозу погоди, як правило, довіряємо, тому якщо вирішили їхати, то ми їдемо. 

Існує певний розпорядок дня для всіх мешканців станції? 

На станції, звичайно, існує певний розпорядок, правила поведінки, незалежно від того, хто ти: начальник станції, біолог чи кухар. Насамперед це стосується денних та нічних чергувань. Денне чергування — з 8 ранку до 12 ночі, під час нього ти здійснюєш обхід критично важливих точок на станції, допомагаєш кухарю, але й не забуваєш про свою роботу біолога. За потреби і за згоди начальника графік чергувань можна відкоригувати, щоб виконати, власне, роботу біолога. Нічні чергування тривають тиждень з опівночі до 8 ранку. Ти переходиш на нічний спосіб життя, потім трохи відсипаєшся, але свою роботу науковця продовжуєш виконувати і попри це. Як правило, нічний черговий звільняється від інших обов’язків на станції (прибирання снігу, перенесення речей, ремонту тощо). 

Спільного підйому немає. Тут все дуже демократично, але з урахуванням виконання твоїх обов’язків. Я можу встати і о 6, і о 7 ранку, щоб закінчити якусь роботу до обіду, наприклад.  

О 13:00 та 19:00 — обід та вечеря відповідно. Як правило, приходять усі. Виняток — нічний черговий (якщо не виспався до обіду) і біологи, якщо вони на виїзді по роботі або в лабораторії. 

На жаль, людство майстерно забруднює все навколо. Проте полярники схожі на совісних мандрівників Карпатами: що приносять, те й виносять, ніякого сміття після себе не залишають. На станції сміття проходить цикл сортування, пресування, зберігання і вивозу в Південну Америку. А як щодо ліквідації реагентів, розчинників та інших необхідних для дослідження речовин? 

Звичайно, біологи нічого не виливають в каналізацію, бо вона йде в океан. Усі органічні речовини переважно зливаємо у посудини для відпрацьованих реагентів. Далі ця  бочка чекає на свій час, вантажиться на судно і вирушає на утилізацію. Якщо під час виїзду ми знаходимо якесь сміття, то обов’язково забираємо і його. Навіть стару фарбу, що відлущується від станції де-не-де, ретельно збираємо.

Чи спілкуються українські полярники з іншими антарктичними станціями? Можливо, ходять у гості? 

У гості не ходимо. Немає необхідності, та й інші станції розташовані відносно далеко. Найближча — американська станція «Палмер» за 54 кілометри. Ми можемо віддалятись від станції лише на відстань, де діє радіозв’язок, а 54 кілометри він точно не покриває. Якщо є необхідність зв’язатись, то комунікація відбувається через інтернет. Наші метеорологи відбирають сніг для досліджень на вміст ізотопів, які проводять у Британії. Британці раз на рік приїжджають і забирають проби, тож, фактично, приходять у гості до нас. 

У кожній експедиції є кухар. Різноманітність страв залежить він винахідливості кухаря чи є щось на зразок «Дієта полярника: меню та інструкції з приготування»? 

Основним критерієм у роботі кухаря було збалансоване харчування. Звичайно, від винахідливості кухаря багато чого залежить. Під час нашої експедиції кухар готував різноманітні смачні страви. Звісно, переважали страви української кухні. Якщо ти черговий, то зобов’язаний допомагати кухарю. Кухар питає: «Тарасе, що приготувати?». Ти йому кажеш: «Ось це». Він: «Нема питань, начисти пів мішка картоплі, і я це приготую». Він слухає побажання зимівників, але також має свої плани з огляду на запаси. Одним із завдань кухаря є правильне зберігання продуктів, щоб вони не псувалися. Крім того, кілька разів по неділях кожен із нас мав можливості показати свої кулінарні здібності, кухар у цей день має вихідний. Більшість старались приготувати щось українське, страви, що готують довго і кухар фізично не має можливості їх часто готувати (мій вибір був однозначний: вареники, млинці). Деруни смажили, піци робили, чебуреки теж.  

«Недільний кухар» Тарас Перетятко (справа) та кухар 28-ї УАЕ Андрій Бобров.

Чи можна привезти з собою запас улюблених смаколиків?

Якщо в когось є унікальні вподобання, то, звісно, людина може взяти це з собою. Але навіть не 5 кілограмів, адже обмеження у вантажі — 23 кілограми особистих речей. Солодощі є на станції у загальному доступі, й кожен собі обирає до смаку. У нас є традиція готувати торт на день народження для кожного учасника експедиції — це подарунок він кухаря імениннику.  

Чи є традиційна страва станції «Академік Вернадський»? 

Можна сказати, що традиційна страва на станції «Академік Вернадський» — це БАГАТО квашеної капусти.  

Салат зі свіжих овочів — реальність чи мрія на станції? Чи можна/пробують на станції вирощувати щось смачне та зелене? Можливо на станції вже росте «зелений улюбленець»?

Звичайно, є період, коли ловиш себе на думці про салат зі свіжих овочів, хоча найчастіше про це просто не думаєш. Проте Андрій (кухар) завжди намагався замінити салат зі свіжих овочів маринованими капустою, буряками, морквою тощо. Вирощувати щось смачне чи зелене заборонено, це ж стосується і вазонів (це вимоги Договору про Антарктиду: заборонене ввезення будь-яких видів тварин або рослин, що не є місцевими для району, окрім окремих випадків — ред.). Рослини вирощують на деяких наукових станціях, проте лише в межах наукових досліджень.

Закінчимо цей блок серйозно. Українські полярники — це 29 експедицій та понад 200 дуже сміливих людей, адже далеко не кожен наважиться вирушити на край світу в прямому сенсі. Проте серед них є і справжні герої. Розкажіть, будь ласка, про «Бойових пінгвінів». 

«Бойові пінгвіни» — це полярники та працівники Національного наукового антарктичного центру (НАНЦ), які стали на захист країни після початку повномасштабного вторгнення, а також захищали нашу країну з 2014 року. Зараз це — понад 25 людей², яких підтримує вся наша антарктична спільнота. Ця ж спільнота за потреби організовує збори та різноманітні аукціони з лотами. Багатьох «бойових пінгвінів» я особисто знаю або це друзі колег, і, звісно, стараюся допомогти як можу.

Більше про «бойових пінгвінів» можна прочитати за гештеґом #ПолярникиЗахисники на офіційній сторінці НАНЦ у фейсбуці. 

Автор фото — Тарас Перетятко. Авторка ідеї — Анастасія Зазуля. Позують субантарктичні пінгвіни. 

Дослідження

Милі пінгвіни цікавлять багатьох, але ми як мікробіологи зосередимось на більш малопомітних організмах. Мікроорганізми успішньо заселяють найбільш непридатні для існування середовища, Антарктида — не виняток. Це домівка для великої кількості мікроорганізмів, більшість з яких є екстремофілами.

За яким принципом відбувається відбір зразків для мікробіологічного дослідження? Умовно, як вирішується ситуація «під цей камінь ми заглядаємо, а під цей — ні»? Чи є ділянки, де відбір відбувається систематично? 

Кожен науковець, який працює на станції, має своє технічне завдання, складене в межах Державної цільової науково-технічної програми проведення досліджень в Антарктиці на 2011–2025 роки. Долучитись до виконання цієї програми може практично будь-яка наукова установа. Під час відбору учасників для річної експедиції конкурсна комісія визначає, хто конкретно з біологів може виконати певне завдання, на основі попереднього досвіду людини. 

Відповідно, вся робота відбувається згідно з технічним завданням. Наприклад, одне із моїх завдань — «Проведення річних спостережень угруповань бактеріо- та фітопланктону в акваторії о. Галіндез з метою оцінки їх динаміки під впливом кліматичних змін у регіоні. Здійснення відбору зразків для аналізу на станції моніторингових спостережень в акваторії о. Галіндез» — передбачало відбір морської води. У лабораторії я вже фільтрую цю воду через бактеріальні фільтри різного діаметру пор. Фільтри потім переношу в кріопробірки, заповнюю їх розчином і заморожую за температури -80 градусів. Зразки доставляють в Україну і вже тут з ними працюють. Таких зразків було понад тисячу, і це лише з одного технічного завдання. 

Процес відбору зразків води.

Фільтрування зразків води. 

У тих самих місцях я відбирав воду для іншого завдання — «Визначення гідрохімічних показників морського середовища на станції моніторингових спостережень в акваторії о. Галіндез». Деякі дослідження проводять в комплексі: одна локація відбору зразків, але різні технічні завдання для одного або й кількох біологів. У кожного з трьох біологів 28 УАЕ були окремі завдання.

Одноразове завдання в певний період року — це «Проведення спостережень угруповань водоростей снігу о. Галіндез з метою оцінки їх динаміки під впливом кліматичних змін у регіоні. Здійснення відбору зразків для аналізу видового складу водоростей, оцінка глибини цвітіння снігу». Цвітіння снігу відбувається у січні–лютому, і хоча це й парадоксально, червоне цвітіння снігу спричиняють зелені водорості, наприклад Chlamydomonas nivalis. У цей період вони розміщуються ближче до поверхні та утворюють каротиноїди, щоб захиститись від ультрафіолетового випромінювання. Завданням було показати масштабність цього процесу і відібрати зразки водоростей для проведення наступних досліджень.

Як відбирається такий зразок? 

На свіжому повітрі у фалькон на 50 мілілітрів, з дотриманням максимальної стерильності (тобто обов’язково у масці та рукавичках — у мене було 2 пари) я відкидав верхній шар снігу (кілька міліметрів), відбирав сніг із водоростями. У холодильнику за +4 він танув, я фіксував, який об’єм води утворився, та профільтровував її через найдрібніший бактеріальний фільтр. Уже на цьому фільтрі в кріопробірках у спеціальному розчині ці водорості зберігали й транспортували в Україну.  

Сніг після танення та бактеріальний фільтр з клітинами водоростей на ньому. Фото — Тарас Перетятко. 

Якими були ваші інші технічні завдання?

Одним із моїх технічних завдань був відбір репрезентативної кількості зразків з різних антарктичних біотопів, зокрема з мохових банків (території з великою кількістю та різноманіттям мохів) на різних островах. Стерильно відбиралась наземна частина і ризосфера різних мохів, відібрані зразки зберігались і вже в Україні проводили подальші дослідження, пов’язані з виділенням, вивченням властивостей та ідентифікацією бактерій у цих зразках. Особливо приємно, що це завдання було від кафедри мікробіології Львівського національного університету імені Івана Франка, де я працюю. Так що практично відразу після повернення з Антарктики (квітень 2024 року) і досі я з колегами працюю зі зразками і з бактеріями, які з них виділено. Ми досліджуємо чисельність різних груп мікроорганізмів, ідентифікуємо їх, визначаємо їхні фізіологічні властивості. Також виділені мікроорганізми депонуємо в Інститут мікробіології і вірусології імені Заболотного, щоб діяв принцип відкритості науки, і з ними могла працювати будь-яка людина, що має намір проводити дослідження.

Коли дослідник відбирає зразки для мікробіологічного аналізу, то потрібно розуміти, що їх необхідно потім опрацювати. Відповідно, я не можу привезти 300 зразків, бо ми їх просто не проаналізуємо. Якщо ми маємо можливість відвідати унікальні локації й відібрати там зразки, то думаємо, що саме дасть нам окремий зразок. Щоб виконати це завдання, я шість місяців думав, спостерігав, аналізував, чим одні зразки відрізняються від інших, які відбирали під час попередніх експедицій, і тільки після того здійснював безпосередній відбір. 

Я є виконавцем невеликого індивідуального проєкту в межах договору з Національним антарктичним науковим центром, який пов’язаний з дослідженням різноманіття мікроорганізмів і бактерій, виділених з бактеріальних матів прісноводних озер морської Антарктики. Це тема, яка під час нашої експедиції почала інтенсивно досліджуватись і я сподіваюсь, що цей напрям буде мати продовження, бо це багатогранне дослідження: і планктонних організмів, і безхребетних, і, звісно, мікроорганізмів. Бактеріальний мат — складна структура, що складається з різних організмів (водоростей, грибів, бактерій). Це елемент біосистеми, який можна використовувати як кормову базу для консументів (безхребетних організмів). У літній період утворюються озерця зі сталою водою, де за кілька місяців з’являється своя маленька екосистема, що проживає сезонні цикли. Поки що не досліджено, чи від літа до літа змінюється їхнє біорізноманіття, адже ці дослідження розпочались лише недавно.

Користуючись нагодою, хочу зазначити, що багато цікавих наукових і загалом популярних фактів, досліджених українськими вченими, можна знайти у науково-популярній книжці «Антарктика: шість нарисів для тих, хто хоче знати більше»⁶ 2023 року, яка є вільному доступі на сайті Антарктичного центру.

Зразок відібраний, що з ним відбувається далі? 

Простий та класичний аналіз харчової сировини на наявність мікроорганізмів потребує від трьох до п’яти днів та безліч допоміжного посуду й обладнання: чашки Петрі, поживні середовища, термостат, автоклав та безліч іншого.

Ви самостійно висіваєте зразки та виділяєте чисту культуру, консервуєте й везете зі станції в Україну? Чи дослідження передбачають зовсім інший аналіз?

У кожному технічному завданні описано, як треба зберігати зразок чи що з ним робити. Наприклад, завдання «Вивчення вмісту хлорофілу у дослідних популяціях рослин острова Галіндез» виконується відразу на станції спектрофотометрично. У цьому випадку передаю дані у табличному вигляді у річному звіті. 

Якщо ж це зразки, зібрані для проведення мікробіологічних досліджень потім, то ми робимо первинну пробопідготовку, а вже детальних аналіз проводять в різних установах України. Такий принцип роботи стосується й інших біологів. З мікробіологічної точки зору виділяти чисті культури мікроорганізмів, виконувати інші завдання нереально в часі, адже для цього треба значно більше людей, які не вмістяться на станції.

Як перевозять зразки? Не виникає зайвих запитань на кордонах та аеропортах про таємничі посудини з незрозумілим вмістом?

Зразки зберігаються за різних умов (+4, -20 і -80 градусів). Відповідно, їх перевозять з дотриманням холодового ланцюга. На судні «Ноосфера» проблем із цих немає, воно укомплектоване холодильниками і морозильниками з різною температурою. Далі використовуємо холодогени, сухий лід тощо залежно від того, якої температури зберігання потребує зразок. Пакуємо в контейнери, наприклад, з пінопласту, всередину поміщаємо холодогени. На кожну одиницю зразка є відповідні дозволи, оформлені на уповноважену людину, в яких вказано термін дії дозволу, що це за зразок, скільки їх. Навіть вказуємо, у який розчин занурений зразок. Люди, які відповідають за них, дозволи мають ще в рюкзаку. Є страх не стільки за особисті речі, як за зібраний матеріал: щоб сумки залишились цілісними, запакованими, без пошкоджень. Під час транспортування зразків все було гаразд.

Зразки, відібрані на станції, потрапляють напряму до установи, яка буде займатись аналізом? Чи вони є загальноукраїнським «надбанням», і будь-яка лабораторія може попросити «трішки ґрунту з Антарктиди» для дослідження? 

Усі біологічні зразки доставляються в НАНЦ, їх там зберігають, навіть якщо тимчасово. У річних звітах біологів є вся інформація про зразок, і ми після повернення одразу оформлюємо акти передачі відібраного матеріалу щодо кожного технічного завдання, яке виконували. Потім в межах виконання наукових проєктів зразки передають установам, які з ними працюють. НАНЦ відіграє роль комунікаційного штабу для тих, хто хоче досліджувати, та тих, хто хоче поїхати безпосередньо відбирати проби. Недаремно він називається центром, а не інститутом, адже кооперує різні інституції та працівників для масштабної роботи.

Дослідження мікробного біорізноманіття дозволяє простежити зміни, що відбуваються в конкретній екосистемі. Вони складні, потрібні та важливі, проте така інформація менш цікава пересічному читачу новин, ніж, скажімо, «бактерії, що “їдять” пластик». Чи є «сенсаційні» відкриття, зроблені з відібраних зразків? 

Щодо бактерій, які «їдять пластик», то таких результатів ще немає. Проте бактерії з незвичайними властивостями є: наприклад, із високою стійкістю до іонів важких металів, до того ж у дуже високих концентраціях⁷. З ними працює і наша кафедра. Через вплив іонів важких металів утворюється велика кількість кріопротекторів, що мають значення у захисті клітин бактерій і від низьких температур, і іонів важких металів, і високої солоності. Низку бактерій, виділених з антарктичних зразків, потенційно можна використовувати для очищення забруднених вод.

Що обмежує зону досліджень науковців зі станції «Академік Вернадський»? Усе залежить лише від технічних спроможностей чи є правове регулювання щодо територій, які можуть відвідувати українські полярники?

Зона досліджень обмежується технічним завданням і безпекою умов праці: ми не можемо виходити на «зодіаках» на відстань, де немає радіозв’язку (20–30 кілометрів залежно від місцевості). Також ми не можемо приїхати на «Палмер» і сказати: «Ми тут хочемо відібрати зразки» (і це не тільки через відстань). У регіону, де ми працюємо, з біологічної точки зору дуже вигідне розташування: є багато локацій, біотопів, що є і будуть цікавими для біологів ще довго.

Бувають винятки, що наперед узгоджуються. Наприклад, у грудні 2023 року під час експедиції ми мали можливість відібрати проби води для визначення бактеріопланктону та фітопланктону в акваторії островів Пітт, розташованих на 50–60 кілометрів південніше від нашої станції. Вони більш віддалені від материка, ніж острів Галіндез та інші Аргентинські острови, відповідно зразки звідти дуже цікаві з біологічної точки зору. Це стало можливо завдяки злагодженій діяльності НАНЦ, команди судна«Ноосфера» та членів нашої експедиції. «Ноосфера» відійшла на 50 кілометрів від станції, а на «зодіаках» ми пройшли ще 15 кілометрів і протягом кількох годин мали можливість відбирали зразки. 

Якщо говорити про «кордони», то потрібно пам’ятати про правовий статус Антарктиди. Особливо охоронювані території вперше були створені в 1964 році відповідно до Узгоджених заходів щодо збереження антарктичної фауни і флори. Попередні категорії охоронюваних територій були замінені Додатком V до Протоколу про навколишнє середовище³, який був прийнятий у 1991 році та набув чинності у 2002 році, і який передбачає визначення особливо охоронюваних антарктичних територій (ASPA) та антарктичних особливо керованих територій (ASMA). Якщо на меті є відбір зразків з островів, які визначені як ASPA,  то потрібно отримати окремі дозволи на роботу там. Просто так висадитись човном і набрати собі матеріалу для роботи недоцільно, бо потім у публікації потрібно вказувати геолокацію збору зразків, і таке порушення потягне за собою відповідні наслідки.

Мене надзвичайно захопили Сухі долини Мак-Мердо — найпосушливіше місце на Землі, де все ж є життя. Впевнена, що там ще є багато таємниць. Чи є територія Антарктиди, де понад усе ви б хотіли відібрати зразки для дослідження? 

У мене як мікробіолога було б бажання відібрати зразки з гірських вершин на материку. Це не дуже високі гори — 600–1000 метрів, але піднятись туди без спеціального спорядження, навичок і команди неможливо. Мікроорганізми є всюди, і ця висота — не обмеження для них. А якщо зразки там вже й відбирали, то могли не «зловити» все різноманіття мікроорганізмів. Мікробіологія — це настільки широко, що можна до кінця життя працювати з одним відібраним зразком. 

Несерйозно про несерйозне

Що найбільше вразило, коли ви вперше ступили на крижаний континент?

Ступивши на материк, розумієш бажання людей досліджувати незвідане, відбирати зразки там, де ще взагалі ніхто не бував або нога людини ступає вкрай рідко. Я навіть записав коротке відеозвернення до рідних, хоча роблю це рідко. Дивишся зі станції, з вікна їдальні на гору Демарія, яка є на материку, і вона щоранку інша: видима, невидима, підсвідчена, оповита хмарами. З’являється відчуття того неймовірного, заради чого ти хочеш бути там. 

Материк Антарктида. Фото — Тарас Перетятко. 

Гора Демарія. Фото — Тарас Перетятко.

Який найбільш курйозний випадок за час вашої експедиції?

Ми пливемо на човні й раптово навколо нього з’являються бульбашки. Під човном — кит, що концентрує криля, щоб ним поживитись. Коли ми з Сергієм Попрієнком (дизелістом 28 УАЕ) вперше це побачили, то зупинили човен, і кит просто виринув у іншому місці. Перший раз це було трохи лячно, наступні вже не так незвично.

Ще був випадок, коли ми висадились на островах Бархани. Там є невелике озерце, і дорогою до нього мені трапились кілька морських котиків. Незалежно від спеціалізації ти дістаєш фотоапарат, телефон, починаєш знімати. І тут раптово котики повертаються і вп’ятьох ідуть на мене. Одного їхнього погляду достатньо, щоб все зрозуміти. Вони повільніші, ніж люди, але я відійшов від них подалі й забрався трішки наверх — вони зрозуміли, що така висота їм не до снаги. 

Горбаті кити у процесі концентрації криля та «трапези». На фото три кити, двох вже можна побачити над поверхнею води, третій ще під водою, але на нього вказує наявність трьох «бульбашкових слідів». Фотофіксація з дрона Юрія Шовкалюка. 

Пінгвіни в Антарктиді доволі допитливі й не дуже бояться людей. Чи доводилось тактично відступати через їхню цікавість? Буває таке, що вони заважають відбирати зразки?

Пінгвіни іноді цікавляться нашою роботою, особливо коли вони на гніздах насиджують яйця чи пташенят. Ми стараємося не втручатись у їхню поведінку та спокій, адже дослідникам заборонено торкатись тварин чи інакше на них впливати. Було з пінгвінами два кумедних випадки. Одним із моїх завдань був контроль встановлених логерів.  Двічі, там, де мав бути логер, я його не виявив. Ніби нічого надзвичайного, всяке може статись. Спершу логера не було, а збоку сидів пінгвін на яйцях. Він привстав, і я побачив, що в гнізді поруч з яйцями лежить зниклий логер. Інший випадок — випадковість: іду островом і бачу задоволеного пінгвіна з логером у дзьобі. Найближчого зазначеного на карті логера не виявилось на місці, бо він саме «мандрував» з пінгвіном. Ми знаємо звичку пінгвінів цупити камінці у сусідів для побудови гнізда — мабуть, він вирішив, що логер підійде замість камінців. 

«Висиджування» логера у природі. Фото — Тарас Перетятко.

Вдалось повернути собі логери?

Логери вдалось забрати. Пінгвін встав із гнізда, і я зміг повернути логер. З дзьоба іншого вдалось акуратно висмикнути за дріт, яким логер кріпиться до свого «законного місця».  

«Висиджування» логера у природі. Фото — Тарас Перетятко.

Чого вам не вистачало в експедиції і що ви точно візьмете з собою, якщо вирушите в наступну?

Важко відповісти. На станції особисто мені вистачало всього. Проте рано чи пізно ловиш себе на думці: шкода, що не можна взяти рідних із собою. Інтернет-зв’язок трохи це компенсує, адже можна безперешкодно спілкуватись.

Чи доводилось купатися у водах Південного океану? 

Кілька разів у різні пори року, і в зимовий період теж. 21 червня святкуємо Мідвінтер — день зимового сонцестояння в Антарктиці та свято полярників. Традиційно на святкування купаються. Враження незвичні, а потім вже захопливі, адже температура повітря — -7 градусів, а води — -2 градуси. У воді перебуваєш недовго.

Яка улюблена розвага українських полярників, коли вже надто темно, холодно і робочий день завершився? 

Кожен сам вирішує, як проводити вільний час, хоча його й не дуже багато. Є багато книжок, велика колекція журналів National Geographic, більярд, дартс, колекція відеосюжетів та фото з попередніх експедицій. Ми проводимо змагання з різних видів спорту — наприклад, граємо у футбол біля станції. Улюблене заняття багатьох — нетривалі вечірні прогулянки островом. Після вечері можуть піти 5–6 людей з раціями. Я ознайомлювався зі звітами біологів з попередніх експедицій — це і цікаво, і пізнавально. 

Сніг футболу не завада.

Я наївно думала, що Антарктида — єдиний абсолютно позбавлений комах континент. Потім дізналась про існування Belgica antarctica. Чи доводилось зустрічати цих істот?

Так, доводилось, до того ж багато разів в різних локалітетах. Личинок виявляють найчастіше в мохах, а також у водоростях, у ціанобактеріальних матах сезонних водотоків і мілководних озер. Це представники ряду Двокрилі (Diptera), до якого належать і наші звичайні комарі та мухи. Дорослі мухи Belgica antarctica активні на землі, каменях і рослинних поверхнях, особливо в теплу погоду, хоча вони не літають. Цікаво, що личинкова стадія триває аж два роки. Belgica antarctica — безхребетний ендемік Антарктики. Українські вчені протягом останніх років детально досліджують цих комах. Проте це не єдина комаха. Є ще комарі Parochlus steinenii⁸. Вони летючі, але їх зустрічаєш нечасто. 

Ви проводили декілька лекцій для школярів Львівщини прямо зі станції «Академік Вернадський». Що найбільше цікавило дітей?

Так, під час нашої експедиції ми проводили онлайн-зустрічі на різні теми зі станції Академік Вернадський з школярами, студентами і не лише Львівщини, а й інших регіонів нашої країни, і навіть для школярів в інших країнах, зважаючи на те, скільки українців покинуло свої домівки через війну. Особисто я взяв участь у понад 50-ти таких зустрічах. Найчастіше такі зустрічі ми проводили удвох разом з метеорологом озонометристом Олександром Полуднем. Ми старались не відмовляти у проведенні таких заходів, оскільки розуміємо захопленість школярів та студентів Антарктикою, і, також, наскільки це важливо для них під час війни в країні. Особливо запам’яталась зустріч, проведена у березні 2024 р. з учнями та вчителями понад десятьох навчальних закладів Чернігівщини, організована Людмилою Науменко – начальницею відділу еколого-освітньої роботи та рекреації Мезинського національного природного парку. Вона запам’яталась особливо, бо як учні, так і вчителі дуже обізнані щодо станції, різноманітності живих організмів Антарктики. Звісно ці дані є і в підручниках, але мені здається, що такий жвавий інтерес пов’язаний з онлайн діяльністю на офіційних сторінках НАНЦ у фейсбуці та інстаграмі⁹: там вже більш ніж 33 тисячі підписників. 

Питання від дітей були різнопланові. «Чи є у нас достатні запаси морозива?» (на зустрічі у львівській школі мені навіть подарували його, адже діти думали, що давно не їв), «Чи можете ви замовити піцу?» - питали найменші, як часто ми катаємось на ковзанах і санях тощо. Були також питання серйозні та пов’язані з війною в Україні: чи лунають у нас на станції повітряні тривоги. Це запитували маленькі діти і це вкотре спонукає задуматись над тим, що відбувається у нашій країні. 

Яке запитання вам ще не ставив жоден інтерв’юер чи будь-хто щодо вашого досвіду на станції, але ви дуже б хотіли поділитись цією інформацією? 

На станції біолог набуває важливого практичного професійного досвіду, наприклад, щодо відбору зразків для роботи з різними живими організмами. І не має значення, ти зоолог, ботанік, мікробіолог чи еколог. Важливо, щоб цей практичний досвід можна було передати іншим: біологам наступної експедиції, науковцям, з якими ти працюєш в Україні. Крім того, протягом року є можливість набагато детальніше вникнути, зрозуміти багатогранність наукових досліджень, які в межах Державної програми і за Міжнародними проєктами проводять майже з усіма групами живих організмів, які мешкають тут, в Антарктиці. Після року перебування на станції, враховуючи власний досвід і потенціал, розумієш, що нового і корисного можеш запропонувати.

Холодна Антарктида посідає тепле місце у серцях тих, хто там побував. Край світу не такий вже і непривітний, мороз там не такий вже і жахливий, а станція «Академік Вернадський» приймає у своє «дерев’яні обійми» чудових, сміливих та  вічно голодних до знань людей.