Одного дня одеському дев’ятикласнику, почали надходити дивні повідомлення від незнайомців у телеграмі. Вони питали, чи не хоче хлопець «підзаробити». Спершу під виглядом простих завдань (фото різних об’єктів чи малювання графіті) невідомі намагались завербувати школяра. Згодом завдання ставали складнішими й небезпечнішими: підпалити автомобіль РТЦК чи адміністративну будівлю. Хлопець зрозумів: коїться щось дивне, тож почав зберігати листування. Зібравши докази, він пішов до місцевого інспектора Служби освітньої безпеки. Після звернення учня поліцейські почали розслідування. І виявили, що то була робота вербувальників1.
Це лише один із прикладів того, як російські спецслужби активно працюють з українськими школярами. Історія з Одеси має щасливий фінал. Але скільки таки завершувались на користь ворога? Згадаймо принаймні історію зі школярами з Івано-Франківська2. Бажаючи заробити грошей, вони погодились виготовити саморобний вибуховий пристрій і згодом віднести до зазначеного місця, де його мали підірвати. На жаль, вони й самі загинули внаслідок вибуху.
Сьогодні месенджери та соцмережі є потужним інструментом впливу на неповнолітніх українців. Речник СБУ Артем Дехтяренко влітку 2025 року заявив, що з весни 2024-го служба заарештувала понад 700 людей, завербованих російськими спецслужбами і причетних до шпигунства, підпалів та вибухів3. З них чверть, тобто 175 осіб, були молодші за 18 років.
Медіа Texty.org.ua проаналізувало всі повідомлення СБУ про вчинені теракти в Україні4 та з’ясувало, що найчастіше вербують людей 16–20 років переважно з периферії Київської, Одеської, Дніпропетровської та Харківської областей, хоча до повномасштабного вторгнення залучали радше давно завербованих агентів, які часто були їхніми родичами чи знайомими. Чому це відбувається та як ми можемо змінити ситуацію?
Стара проблема — нові інструменти
У школярів часто ще не сформовані власні цінності. Відповідно, їх дуже легко нав’язати. Тож дітей здавна використовували як інструмент у збройних протистояннях. Ще в 1996 році колишня міністерка освіти Мозабіку Граса Машель презентувала звіт5 про вплив конфліктів на неповнолітніх. Зокрема, у ньому йшлося про залученість дітей до збройних формувань у Гватемалі, Уганді, Гондурасі. Надалі цим займалася, серед інших, Ісламська держава. Шестимісячне дослідження6 методів діяльності терористичного угруповання показало, що дітей використовували у військових діях та навіть стратах — принаймні з пропагандистською метою. Залучали часто погрожуючи їм або надаючи матеріальну винагороду: їжу, гроші чи захист7.
І якщо раніше потрібно було приходити в школи чи викрадати неповнолітніх (хоча й цим займаються російські військові8), то сьогодні з’явився значно простіший інструмент — соцмережі та месенджери.
Віддавна відомі ситуації, коли росіяни використовували дітей для диверсій. Спершу змушували телефонувати й повідомляти про «замінування» установ чи шпигувати9. Сьогодні ці злочини стають дедалі серйознішими, адже тепер діти — безпосередні виконавці підпалів чи терактів.
В обох згаданих випадках (хлопчика з Одеси та підлітків з Івано-Франківська) вербування відбувалось через телеграм. Альона Романюк, медіаекспертка, головна редакторка фактчекінгового проєкту «НотаЄнота», розповідає: «Телеграм — це один із каналів комунікації, за допомогою якого вербують школярів. Заборонити цей російський канал, звісно, має сенс, але треба розуміти, що це не єдиний канал, яким вербують школярів. Є інші майданчики, на які менше зараз звертають увагу, але вони не є менш небезпечними. Просто, можливо, є менш дослідженими». Скажімо, школярів ще донедавна вербували у забороненому вконтакте,9 часто це трапляється і в інших месенджерах (дискорд, вотсап та вайбер)3 або на ігрових платформах. Проте основним каналом комунікації таки залишається телеграм.
Російські агенти перетворюють диверсію на квест, гейміфікуючи завдання: наприклад, потрібно сфотографувати об’єкт, щоб завершити етап10. «Не завжди підлітки, яких вербують, знають, що вони знімають», — пояснює Альона Романюк.
«Найпоширенішими є фотографування об’єктів та відеофіксація. Сфотографувати, чи були перевезення чогось кудись. Окрім підпалів, це ще здача конкретних точок, перевірка того, наскільки активні певні об’єкти», — додає вона.
Як розповідає 15-річний підліток, якого намагалися завербувати,11 його першим завданням було розмістити оголошення про роботу водієм вантажівки. Далі — намалювати на стіні образливе графіті про президента Володимира Зеленського. За перше завдання йому заплатили 400 гривень, за друге — 800. Потім, уже за 10 тисяч гривень, йому наказали підпалити трансформатор біля харківського вокзалу, а за відмову погрожували завдати шкоди батькові. Бувають і інші суми: пропонують грошову винагороду від 100 до 1000 доларів3. Ще одному підлітку з Харкова пропонували 7 тисяч доларів, якщо він встановить відеокамеру біля Холодногірського районного відділку поліції11. «За виконані завдання дітям обіцяли кросівки Nike, гроші за фото, відео. Діти не завжди знали, що їх вербують, тому що це було схоже на квізи або квест — просто можливість виграти кошти, тобто була змагальна складова», — зазначає Альона Романюк. Цих грошей чи подарунків підлітки переважно не отримують,12 але обіцянки більш ніж достатньо. «У переважній більшості випадків вербування як підлітків, так і дорослих — це фінансова складова. Це точно та аудиторія, якій потрібні гроші. Фінансова мотивація і використовується спецслужбами», — додає Альона Романюк.
Тож важливий не так канал комунікації (у цьому випадку найчастіше — телеграм), як мотивація неповнолітніх вчиняти злочини: «Підлітки з якихось причин піддаються на ту чи іншу аргументацію, переваги чи “плюшки”, які їм обіцяють. Але є й підлітки, які використовують ті самі соцмережі та месенджери для хороших цілей: зборів, допомоги збройним силам. І тому нам треба насамперед розцінювати це не тільки з боку загрози певного майданчика, але й з боку мотивації підлітка».
Що робити?
Заборона телеграму — питання, що наразі на часі. Утім, як вже відомо, російські спецслужби використовують різні майданчики для вербування. Встановлення контролю за соцмережами для неповнолітніх чи їх часткове обмеження — один із можливих заходів безпеки, який з різних причин намагаються ввести в багатьох країнах. У Норвегії обмежують доступ до соцмереж дітям до 15 років13. А 10 грудня вступить у силу австралійський закон, який забороняє використання соцмереж дітям до 16 років14. Утім заборонити підліткам бути онлайн — завдання з зірочкою, яке може лише частково вирішити проблему або діяти короткий час — а далі знайдуться обхідні шляхи.
Наразі існує офіційний телеграм-бот СБУ «Спали ФСБшника», у якому можна повідомити про вербування. Також СБУ та Нацполіція проводять онлайн-уроки в школах, де розповідають про найпоширеніші прийоми росіян15. А в серпні 2025 року українські служби запустили серію відеороликів у телемарафоні «Єдині новини», які закликають батьків ознайомлювати дітей з проблемою вербування16. Утім результативність таких дій сумнівна: національний телемарафон дивиться лише близько половини українців, і лише 38% йому довіряють17. Ще менша частка людей, імовірно, поділиться цією інформацією з дітьми.
Проте саме членам сім’ї потрібно бути особливо уважними до дітей. Якщо в них зявляються дорогі речі, появу яких неможливо пояснити, вони уникають розмов із дорослими, раптово з’являється захоплення політикою, то це може бути першим сигналом.
Відповідальність за диверсії18 буде однаковою як для підлітків, так і для дорослих. Якщо дії кваліфікують як державну зраду (стаття 111 кримінального кодексу України), то людина може отримати позбавлення волі на п’ятнадцять років або довічне ув’язнення з конфіскацією майна. Стаття 113 (диверсія, вчинена в умовах воєнного стану) карається позбавленням волі на п’ятнадцять років або довічним з конфіскацією майна. Частина 2 статті 194 (умисне знищення або пошкодження майна) — до десяти років позбавлення волі. Покарання за вчинені порушення можуть нести і батьки, і діти.
Альона Романюк пропонує також залучати гейміфікацію для того, щоб зробити школярів стійкішими до інформаційних загроз: «Мабуть, хотілося б рольової гри для шкіл. Провести її в школах, в університетах для того, щоб виявити мотивацію, яка керує дітьми. Слід показати наслідки, до яких може призводити вчинок вартістю в кросівки, тисячу чи 5 тисяч гривень. Так само важливо, щоби було розуміння кримінальної відповідальності за такі вчинки. Цю рольову гру треба розробляти із психологами, які, з одного боку, допоможуть сформулювати всі завдання так, щоб показати наслідки співпраці із російськими спецслужбами, а з іншого боку, не травмувати дітей, тому що багато із них і без того перебувають у стані постійного стресу й переживають цю війну дуже індивідуально».
Утім варто працювати й більш комплексно. Оскільки часто мотивація підлітків — це легкі гроші, важливо надавати соціальну допомогу, освітні та профорієнтаційні можливості та інші види економічної підтримки.
_cache.webp "Як фейсбук, інстаграм та інші соцмережі Meta стали платформами «без політики»")
