З початку повномасштабного вторгнення телеграм-канали фактично перебрали на себе функції ЗМІ і стали одним із ключових джерел новин приблизно для 60% українців, посунувши і телевізор, і медіа. Але разом з новинами у телеграм поповзли і фейки та ворожа пропаганда, про що не раз заявляли і українські спецслужби, і журналісти-розслідувачі (наприклад, тут1, тут2 і тут3). Нещодавнє дослідження4 Українського інституту медіа та комунікації знову привернуло увагу до цієї проблеми. Чому телеграм став благодатним розсадником дезінформації, як вона поширюється та як захиститися від неї?
Чому українські медіа не лідирують в телеграмі
Швидкий, потужний, з можливістю оперативно реагувати на події, додавати фото та відео, за потреби анонімно — усе це робить телеграм дуже привабливим для використання його як джерела інформації не лише в приватних повідомленнях, а й для необмежено великої аудиторії. Недаремно ж популярність цього месенджера в Україні виросла з початком повномасштабного вторгнення, тобто тоді, коли населення відчувало надпотребу в новинах про ситуацію в країні, яка постійно змінювалася. Якщо до 24 лютого новини в телеграмі читали 35,9% українців, то після це число збільшилося до 63,3%. Сюди ж перемістилися для комунікації з населенням і органи влади та посадові особи (від президента та голів військових адміністрацій до мерів). У телеграмі мають свої канали й українські медіа.
Українці обирають телеграм як джерело новин за зручність — інформацію тут отримують у режимі реального часу на смартфон (про це сказали 40,8% респондентів), швидкість (37,6%) оперативне інформування про запуски ракет та «прильоти» (39%) та публікацію новин, яких немає в традиційних медіа.
Але разом з офіційними каналами авторитетних ЗМІ та органів влади в телеграмі, мов гриби, ростуть і поширюються неофіційні (або інституціоналізовані) канали. І анонімні, і персоналізовані — вони завойовують дедалі більшу аудиторію. Більше ніж половина (53%) учасників фокус-груп сказали, що вони віддають перевагу саме неофіційним телеграм-каналам. У топ-10 неофіційних телеграм-каналів, визначених за результатами дослідження, лише чотири не є анонімними.
Неофіційні канали мімікрують під українські медіа, але, на відміну від медіа, не регулюються ні професійними нормами журналістики, ні законодавством. При цьому мають мільйони підписників, тоді як канали мейнстрімних ЗМІ не дотягують і до пів мільйона.
Серед неофіційних каналів лідером за кількістю підписників є канал «Труха» — близько трьох мільйонів. А, наприклад, «Суспільне. Новини» має приблизно 320 тисяч.
Як показує дослідження, українська аудиторія цінує неофіційні канали за «інсайдерську та ексклюзивну» інформацію, «цікаву аналітику», а також за те, що вона викладена легко, а не «сухо і технічно».
Відіграє роль і певна недовіра до офіційної інформації, що зокрема залишилося нам у спадок від СРСР. На користь неофіційних телеграм-каналів зіграло й те, що через падіння економіки українські медіа (особливо локальні та регіональні) опинилися5 на межі виживання, деякі закрилися. І цю нішу в регіонах почали активно заповнювати локальні телеграм-канали, які оперативно несуть місцеві новини.
Оперативність і гнучкість — це ще один плюс неофіційних телеграм-каналів. Як свідчить дослідження4, на початку повномасштабного вторгнення, коли населення відчувало гостру потребу в інформації про те, що відбувається, канали «Труха» та «Украина Сейчас» публікували до 750 дописів на день, поступово знижуючи цю кількість до 100 у травні. Тоді як офіційні канали жодного разу не перетнули позначку у 200 дописів на день.
Але разом із різноманітною інформацією у неофіційних каналах (особливо анонімних) можна натрапити на замовні новини, чорний чи білий піар, немарковану рекламу, «джинсу» (матеріали з ознаками замовності, які просувають інтереси політиків чи бізнесу) та ворожі пропагандистські матеріали. Більшість неінституціолізованих телеграм-каналів невідомо кому належать та мають непрозоре фінансування. Фактично, це сіра зона нашого інфопростору.
Тоді як ринок реклами в медіа6 скоротився на 63%, у телеграмі існує тіньовий ринок купівлі-продажу каналів та реклами. Оцінити його обсяги неможливо, бо фінансові операції тут є предметом особистих домовленостей і ніяк не регулюються та не оподатковуються. Недаремно власники телеграм-каналів, які брали участь у дослідженні, відмовлялися озвучити дохід та цінову політику стосовно реклами. А на сайтах агентств, які розміщують рекламу в телеграм-каналах, не оприлюднена її вартість.
Та дохід популярним телеграм-каналам приносить не стільки реклама, скільки непряма монетизація — вони продають свій вплив на велику аудиторію. І це почалося не 24 лютого. «Ключові канали мережі було запущено під час та невдовзі після президентської кампанії-2019. Після повномасштабного вторгнення мережу було суттєво розширено», — зазначають7 у Центрі стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки.
У зв’язку з війною з Росією в українському сегменті телеграму з’явилося безліч каналів, які поширюють російські наративи. Деякі з них маскуються під регіональні медіа і навіть у своїй назві часто мають ім’я населеного пункту: наприклад, «Нетипичное Запорожье», «Токмак сегодня», «Сумы». Центр протидії дезінформації при РНБО уклав перелік8 зі 100 проросійський телеграм-каналів, які координуються російськими спецслужбами. Серед них є чимало регіональних. Назв саме цих каналів немає у топ-10, визначених у дослідженні Українського інституту медіа та комунікації. Але сукупно регіональні канали посідають почесну другу сходинку в цьому рейтингу.
Служба безпеки України також оприлюднила9 список телеграм-каналів, які мали стосунок до спецслужб Росії й займалися підривною діяльністю. За словами СБУ, це результат однієї з тривалих операцій. Як наслідок, стали відомі й розцінки на розміщення публікацій у пропагандистських каналах: від кількох сотень гривень у регіональних і до 25–30 тисяч гривень у всеукраїнських. Та часто встановити власників анонімних каналів неможливо. У СБУ11 пояснюють це відсутністю взаємодії з адміністрацією телеграму.
В Україні відсутнє регулювання діяльності соціальних мереж, зокрема й телеграму. Як зазначають у Комісії з журналістської етики10, навіть новий закон «Про медіа» оминає це питання, оскільки глобальні онлайн-платформи не перебувають під українською юрисдикцією. Тому єдине, що може робити держава, щоб боротися з неякісним контентом — це звертатися до платформ з проханням обмежити доступ до певної інформації. А погодиться на це їхній менеджмент чи ні — це питання його доброї волі.
«Телеграм, як до того фейсбук і ютуб, а до них — інші соціальні мережі та інструменти, виявився просто найзручнішим інструментом (а телеграм-канал — форматом) отримання контенту в сучасних умовах, — каже Отар Довженко, голова Незалежної медійної ради. — Люди самі обирають саме цей спосіб отримання інформації і конкретні її джерела — ніхто ж нікого примусово не підписує на “Легітимний” чи “Труху”. Сам телеграм не продукує фейки (як і якісний контент), він лише платформа для поширення повідомлень, які пишуть користувачі. Головний закид до телеграма як платформи — він не робить достатньо (власне, майже нічого не робить), аби нейтралізувати дезінформацію, зокрема російську, і створює умови для зручного й ефективного поширення пропаганди, дезінформації та всяких нелегальних штук типу наркотиків і порнографії. Водночас, якщо ви складете перелік своїх улюблених найякісніших українських медіа і пошукаєте їх у телеграмі, то з’ясуєте, що вони там є — і поширюють якісний контент».
Ризики для інформаційної безпеки України
Медіаексперти визначають кілька ризиків.
Велика кількість анонімних телеграм-каналів, які впливають на суспільну думку. При цьому немає юридичних можливостей впливу на тих, хто розповсюджує протиправний контент.
Вадим Міський, програмний директор ГО «Детектор медіа», пояснює: «Google, Youtube, Facebook, Twitter зареєтровані в країнах з розвиненою демократією, і через це політики та суспільства цих країн постійно спонукають їх звертати увагу на розповсюдження дезінформації — запрошують в Конгрес, виписують штрафи тощо. Операційний центр Telegram знаходиться в ОАЕ, це дозволяє його менеджменту уникати розмов про дезінформацію».
Також є ризик для безпеки персональних даних українських користувачів телеграму. По-перше, через непрозорість коду, що може призвести до викрадення чи несанкціонованого втручання у дані. По-друге, його засновник Павєл Дуров має російське коріння, і це створює ризик можливої співпраці месенджера з російськими спецслужбами. По-третє, клонування Росією (створення двійників) корисних чат-ботів у телеграмі створює ризик не лише заволодіння персональними даними українців, а й поширення неправдивої інформації. Також ми не знаємо, яку інформацію запитують у компанії різні держави і чи отримують її, оскільки компанія не публікує звіти прозорості щодо запитів.
Фабрика дезінформації
Якими методами телеграм-канали поширюють дезінформацію?
Як показало дослідження Українського інституту медіа та комунікації, більшість популярних неофіційних каналів, діяльність яких вивчали в межах дослідження, не поширювали відвертих (спростованих фактчекерами) фейків, але інформація, яку вони давали, базувалася на чутках. І про це канали не згадували у своїх повідомленнях.
Також канали часто використовували безособові посилання: «повідомляється, що…», «наші джерела», «есть инфа, что…», «сообщают в соцсетях», «по сети гуляет». Це імітація посилання на джерело, якого насправді немає.
Окремо варто сказати про фейки з російськими наративами, які просувають для української аудиторії не лише російські, а й псевдоукраїнські, а, за своєю суттю, проросійські телеграм-канали. Керівниця проєкту VoxCheck Світлана Сліпченко зауважила: «Є канали, які мімікрують під цілком українські ресурси. Вони намагаються нібито писати про український контекст і доносять таку своєрідну “альтернативну” інформацію. Однак наше дослідження2 виявило, що вони є ретрансляторами російських наративів. Ці наративи вони просувають не прямо, намагаються посіяти недовіру до українських джерел і розмити уявлення, де є правда а де неправда».
Наприклад, у проросійських каналах насміхалися над українською владою і критикували її на підставі нібито інсайдерської інформації, розганяли чутки про розкрадання гуманітарки, про нахабних українських біженців за кордоном, про те, що українська армія знищує українські міста, а Росія їх відбудовує тощо. Аналітики VoxCheck виявили 19 дезінформаційних наративів, які поширювалися в псевдоукраїнських каналах одночасно з появою їх у російських.
Марина Воротинцева, старший аналітик Центру протидії дезінформації при РНБО, каже3: «Ми ніколи не зможемо порахувати кількість таких телеграм-каналів, бо над їх створенням і розгоном працюють десятки людей, працює штучний інтелект, працює дуже потужна система програмного забезпечення, яке наповнює канали і просуває. Ми фіксуємо також, що ці пропагандистські канали переформатувалися під новинні. І коли ви підписуєтеся на такий канал, у перші години, тижні, місяці вам може здаватися, що це просто новинний канал. Там ви бачите ті новини, які читаєте в десятках інших телеграм-каналів, вони один одного копіюють. Але в якийсь момент ви починаєте помічати інший контент. Це не так щоб нова, але така специфічна тенденція, вона почалася з весни. Раніше ці канали працювали як пропагандистські й були націлені на політично активних громадян, а потім почали працювати з новинним сегментом».
Не лише відверті фейки
Не меншу шкоду у спотворенні інформації, що розноситься просторами телеграму, спричиняє місінформація.
«Місінформація — слово, яке означає ненавмисне введення в оману, — пояснює Отар Довженко. — Наприклад, якщо ви повідомляєте, що росіяни взяли Бахмут, хоча знаєте, що насправді ні, — це дезінформація. А якщо ви переплутали назви міст і пишете, що росіяни наступають на Бахмач (у Чернігівській області), маючи на увазі Бахмут — це місінформація. Є ще малінформація: факти правдиві, але такі, що поширюють, аби зашкодити. Наприклад, якщо ви розголошуєте чийсь діагноз або подробиці минулого, що змінює ставлення до цієї людини.
Місінформація, тобто ненавмисна неправда, за визначенням ніким не «створюється» — вона виникає там, де люди або помиляються або повторюють чиюсь помилку. Яскравий приклад був нещодавно, коли чимало медіа та пересічних людей поширювали різні імена вбитого росіянами українського полоненого12. Очевидно, що ім’я в нього насправді лише одне, а інші були озвучені помилково — це була місінформація. Водночас це була малінформація в тому сенсі, що озвучувати імена зниклих безвісти бійців взагалі не можна. А якби хтось навмисно назвав неправильне ім’я, щоб усіх заплутати і скомпрометувати героя, — це була б дезінформація. Як і, наприклад, твердження Анатолія Шарія, що це російський військовий».
Отар Довженко зауважує, що помилки, які призводять до поширення неправдивої або хибно інтерпретованої інформації, роблять усі. Але соцмережі надають можливість поширити ці помилки на величезну аудиторію, особливо якщо вони зачеплять емоції. «Боротися з ненавмисним введенням в оману неможливо, можна лише виправляти помилки там, де можете, — каже Отар Довженко. — Але є тенденція, що якісні медіа, які працюють за стандартами і мають професійних редакторів, припускаються помилок рідше, ніж аматорські телеграм-канали, наприклад».
Чому українська аудиторія лояльна до неофіційних телеграм-каналів?
Попри численні дослідження та публічні офіційні заяви органів влади і спецслужб щодо дезінформації та російського впливу в неофіційних телеграм-каналах, їхня популярність як джерела новин не падає.
Хоча під час фокус-групових дискусій багато респондентів акцентували увагу на тому, що в телеграм-каналах буває недостовірна інформація, проте лише невелика частина зазначила, що ставиться до неї різко негативно. З тим, що телеграм-канали часто публікують фейки, цілком погоджуються 10,8% респондентів, скоріше погоджуються — 23,7%.
Більшість учасників зазначали, що взагалі не перевіряють інформацію з телеграм-каналів. На їхню думку, найкращою перевіркою є час, і будь-який фейк буде розвінчаний через декілька годин/днів.
Звідки така лояльність і довіра? Напевно, чимало журналістів, навіть з авторитетних медіа, хоча б раз в житті стикалася з заявами про «продажних журналюг», яким не можна вірити. Коментарі «вам заплатили за це, от ви і пишете» можна побачити навіть під аргументованими журналістськими розслідуваннями, де кожна літера підтверджена документально13.
Чому ж тоді українці довіряють анонімним телеграм-каналам?
«Коли ми говоримо про довіру до медіа, треба врахувати, що вона не працює за принципом “нуль або один — не довіряю повністю чи довіряю повністю”, — каже Отар Довженко. — Довіра буває різної інтенсивності, і навіть недовіра до джерела не означає, що його повідомлення на вас не впливають. Наприклад, чимало українців читають російські телеграм-канали, щоб «знати, що там на болотах»; без сумніву, вони не «довіряють» цим каналам, але чи можна сказати, що прочитане й побачене на цих каналах на них не впливає? Навряд.
У будь-якому разі в момент, коли виникає потреба в інформації — не бажання щось цікаве почитати, а потреба, — людина різко знижує планку вимог до джерела. Наприклад, якщо у вашому місті кудись влучила ракета, ви плюєте на медіаграмотність і лізете в “Труху”. Бо в інших джерелах нема ніякої інформації про це, а вам це знати справді важливо».
Інформаційна гігієна
Альона Романюк, фактчекерка, журналістка, авторка і редакторка проєктів «По той бік путінської брехні», «Нота єнота», дає кілька порад щодо інфогігієни:
Развивайте ерудицію та логічне мислення. Саме знання та вміння ставити питання врятує вас від ворожих вкидів.
Ставте запитання: звідки ця інформація, з якою метою її поширюють, чи можна їй вірити, де ще можна її перевірити.
Очистіть свій інфопростір від анонімних телеграм-сміттярок. Проаналізуйте джерела, звідки ви черпаєте інформацію. Поміркуйте, чому їм слід вірити чи навпаки, не варто довіряти.
Стежте за емоціями. Фейки та маніпуляції грають на переживаннях та емоційних темах. Коли їх зачіпають, людиною значно легше маніпулювати.
Ідіть за першоджерелом. Якщо першоджерела немає (наприклад, військові сказали, волонтери передали, кума, брат якої працює в СБУ, просила нікому не казати, але…), краще такій інформації не вірити.
Звісно, інфогігієна має важливе значення для боротьби з фейками та пропагандою, однак лише її недостатньо. Проблему існування сірої зони телеграму в нашому інфопросторі потрібно вирішувати комплексно в різних сферах: освіті, праві, системі державної безпеки, підтримки та розвитку медіа.
