Що таке свобода волі та як осмислити це поняття з наукового погляду? Зʼясовує Альфред Мілі у книжці «Свободні. Чому наука не спростувала свободу волі», опублікованій українською у видавництві «Контур». «Куншт» публікує уривок з праці.
Кілька років тому на Всесвітньому науковому фестивалі нейробіолог Патрік Гаґґард, психолог Деніел Веґнер і я — під керівництвом модератора Пола Нерса — говорили про свободу волі перед великою, сповненою ентузіазму аудиторією на 92-й вулиці Y в Нью-Йорку. Стаття в «Нью-Йорк Таймс» про цю сесію надихнула багатьох блогерів. Деякі з них заявили, що вірять у свободу волі; інші зайняли протилежну позицію, іноді посилаючись на наукові дослідження для підтримки. Більшість з них звучала дуже впевнено. Мене вразило розмаїття різних способів, у які блогери, здавалося, розуміли вислів «свобода волі». Для одних свобода волі була чимось магічним або абсолютно необмеженим. Інші думали про свободу волі в дуже приземленому сенсі. І, як і слід було очікувати, те, чи блогери стверджували чи заперечували існування свободи волі, залежало від того, наскільки високо вони встановлювали планку для неї.
Те, як різні люди встановлюють планку свободи волі, — це питання, до якого я повернуся пізніше в цьому розділі. Воно переплітається з питанням про свідчення на користь і проти свободи волі — центральним питанням цього розділу.
Які є свідчення існування свободи волі? Це залежить від того, що ви маєте на увазі під «свободою волі». У Розділі 1 я описав три різні концепції свободи волі. Оскільки обговорення свідчень на користь чи проти існування душі виходить за межі моєї компетенції, я зосереджуся на двох концепціях, які не згадують про душу.
Згідно з однією концепцією, для наявності свободи волі достатньо мати здатність приймати раціональні, поінформовані рішення та діяти на їх основі, коли до вас не застосовують примусу. У Розділі 1 ми проводили аналогію між таким розумінням свободи волі та звичайним бензином. Назвімо це невибагливою свободою волі. Здається, що більшість з нас напевно має цю здатність, принаймні час від часу. І здається, що ми іноді проявляємо цю здатність, приймаючи рішення, про які йдеться, і діючи відповідно. Ваше життя надає вам свідчення того, що ця здатність деколи працює у вас і в людях, з якими ви взаємодієте. Я описав деякі аргументи, які ведуть до висновку, що наукові відкриття підважили ці ваші свідчення. Але я також пояснив, чому ці наукові знахідки є не зовсім тим, за що їх видають.
Деякі читачі можуть вважати, що свобода волі вимагає того, що я назвав глибокою відкритістю. Вони кажуть, що ми повинні додати щось важливе до невибагливої концепції свободи волі. Вони наполягають на тому, що свободні агенти мають відкриті для них альтернативні рішення, сумісні з усім, що вже відбулося, і з законами природи. Назвімо цей результат амбітною свободою волі. Вона асоціювалася з бензином середнього класу в аналогії з заправкою, що наводилася в Розділі 1.
Обговорення амбітної свободи волі може швидко стати дуже технічним. Я спробую уникнути технічності. Раніше на цьому тижні мою подругу попросили попрацювати барменкою-волонтеркою на благодійному вечорі зі збору коштів. Іноді вона погоджується на такі прохання, а іноді ні. Це залежить від того, наскільки вона зайнята, наскільки вона зацікавлена у справі, про яку йдеться, і скільки волонтерської роботи вона зробила останнім часом. Цього разу вона вирішила сказати «так». А тепер уявіть, що час (і увесь всесвіт загалом) можна перемотати назад, як ви перемотуєте фільм, який дивитеся на своєму улюбленому медіаплеєрі. І уявіть, що після того як моя подруга прийняла рішення, час було відмотано до моменту перед тим, як вона вирішила сказати «так». Усе точно так само, як було першого разу. Але цього разу, коли час знову починає рухатися вперед, вона вирішує сказати «ні». У такий спосіб можна уявити глибоку відкритість. Якщо моя подруга була глибоко відкритою в той момент, коли приймала рішення, то якби час можна було знову й знову відмотувати назад на кілька моментів перед цим, то в деяких перезапусках вона приймала б інше рішення.
Чи є у нас свідчення існування амбітної свободи волі? Ви можете подумати, що це очевидно так. Коли ми не знаємо, що робити, і роздумуємо над цим питанням, це відчувається так, ніби для нас є відкритим більше ніж одне рішення. Але як би відчувалося, якби насправді альтернативні рішення не були відкриті для нас у той глибокий спосіб, якого вимагає амбітна свобода волі? Як би для нас відчувалося, якби, враховуючи те, як працює наш всесвіт і все в ньому (зокрема й ми самі), уявний суперкомп'ютер, наділений повною інформацією про закони природи і повним описом Всесвіту багато років тому, міг би вирахувати всі наші рішення? Як би відчувалося, якби було необхідно істинним, що, за даних законів природи та стану нашого Всесвіту в якийсь минулий час, ми надалі прийматимемо кожне те саме рішення, яке ми насправді досі прийняли, у точно такий спосіб, у який ми його прийняли, і з такими самими відчуттями, які ми мали під час цього.
Відповідь, наскільки мені відомо, така: саме так, як це нормально відчувається, саме так, як речі відчуваються зараз. Я не кажу, що ми не маємо глибокої відкритості. Я кажу, що різниця між глибокою відкритістю та її відсутністю — це не те, що можна відчути. Іноді ми дійсно почуваємося невпевненими у тому, що будемо робити. Але ми можемо мати саме таке відчуття, навіть якщо хтось, хто має доступ до розрахунків уявного комп'ютера, впевнений у тому, що ми зробимо. Не знати, що ви вирішите, — це одне, а мати глибоку відкритість до того, що ви вирішите, — це зовсім інше.
Я не відчуваю смакової різниці між кока-колою та пепсі-колою. І, як мені здається, ніхто не може відчути різницю між глибокою відкритістю та її відсутністю. Але у мене є інші способи отримати свідчення того, чи є кола, яку хтось налив мені в склянку, кока- чи пепсі-колою (чи ще чимось). І можуть існувати способи, принаймні в принципі, отримати свідчення того, є у нас глибока відкритість чи її немає. Я, звичайно, не кажу, що неможливо дізнатися, чи існує глибока відкритість. Я лише стверджую, що це відкриття не буде зроблено звертанням уваги на те, як це для нас відчувається.
Тож чи існують переконливі свідчення глибокої відкритості? Деякі вчені стверджують, що знайшли свідчення чогось подібного у плодових мушок (Brembs 2011). Якщо плодова муха повернула ліворуч хвилину тому, і якщо відмотати час на кілька миттєвостей назад, вона може повернути праворуч при повторному програванні. Немає свідчень того, що плодові мушки мають свободу волі. Натомість є свідчення, що дещо таке, що деякі люди вважають необхідним для свободи волі — процеси, що продукують недетерміновану поведінку — наявне у плодових мушок. І якщо такі процеси наявні у них, вони можуть бути частиною нашої еволюційної спадщини і можуть бути наявними і в нас.
Зробімо величезний стрибок від крихітних тварин до цілого Всесвіту. Згідно з провідними інтерпретаціями квантової механіки, справжня випадковість вбудована в тканину Всесвіту. Якщо певний фотон відхилився вліво мить тому, і якщо відмотати час на кілька миттєвостей назад, цей фотон може відхилитися вправо при повторному програванні. Наскільки нам відомо, Всесвіт і наш мозок залишають місце для глибокої відкритості та амбітної свободи волі.
Експерименти, про які я розповів у цій книзі, не виключають існування скромної свободи волі, як я вже пояснював. Отже, єдиний спосіб для цих експериментів виключити існування її амбітного двійника — це довести, що додатковий елемент — глибока відкритість — не існує. Хтось може подумати, що описані мною нейронаукові експерименти доводять, що мозок працює детерміністично, не залишаючи місця для глибокої відкритості. Але сподіваюся, що я вже переконав вас, що експерименти нічого такого не доводять. Навіть найбільш приголомшливий показник успіху в прогнозуванні дій учасників на основі показників мозку становив 80 відсотків. Тут ми маємо ймовірності. Отже, ми маємо щось сумісне з тим, що мозок не працює детерміністично.
Чи існують переконливі свідчення того, що наш мозок працює недетерміністично так, як він мав би працювати, якби в нас була глибока відкритість? Чи є свідчення того, що іноді, аж до моменту прийняття рішення, у мозку дійсно існують різні важливі можливості того, що станеться далі? Мені не траплялися переконливі свідчення цього. Питання залишається відкритим. Людський мозок надзвичайно складно влаштований. Було б надзвичайно складно — і точно неможливо сьогодні — контролювати експериментальні умови так, щоб можна було виявити, що подія в мозку нічим не детермінована і почасти є справою випадку.
