Минулого року було дуже багато різних, зокрема страшних, прогнозів. Дехто говорив про радіоактивний мул з Чорнобильської АЕС, який потрапить у водойми, говорили про загибель дуже багатьох видів, про те, що на цю територію чекає перспектива мертвої землі, де нічого ще десятиліттями не буде відбуватися. Куншт поспілкувався з доктором біологічних наук, екологом та зоологом Павлом Гольдіним про те, що ми зараз спостерігаємо в зоні затоплення. І чи якісь із прогнозів справдилися?
Уже в перші дні після трагедії були підстави сумніватись в таких оцінках. І дійсно, сьогодні радіоактивного мулу не спостерігається ні на дні Каховського водосховища, ні в нижньому Дніпрі, ні в Чорному морі.
Головна подія, яка відбулася протягом цього року, – те, що лінія фронту дуже мало змінилась на тій ділянці. Тобто не відбулася деокупація лівобережжя Херсонщини.
Ми маємо тільки плацдарм Збройних Сил України на лівому березі у Кринках. А загалом річка Дніпро і досі є лінією фронту на ділянці між Кам'янським і гирлом Дніпра, Дніпро-Бузьким лиманом. І це є головним чинником, який визначає всю ситуацію.
Тому деякі процеси, які могли б відбутися (наприклад, відновлення зрошувальних систем чи відновлення водогонів), досі не відбулися, і треба на це зважати. Імовірно, у найближчі кілька місяців ситуація продовжиться. Тобто це літо, ми, напевно, знову проживемо приблизно з такою ж лінією фронту. Це визначальна обставина, яка диктує всі дії та заходи.
Друга обставина, на яку я хотів би звернути увагу, – те, що наслідки підриву росіянами греблі різні для різних регіонів. Потрібно окремо розглядати наслідки для тепер уже колишнього Каховського водосховища, яке спущене, і тих біотопів, екосистем, які утворились на його місці тимчасово. Можливо, деякі з них – середньостроково, а можливо, довгостроково. Ми не знаємо. На тому місці зараз є заплава Дніпра й декілька рукавів Дніпра. Якраз позавчора дивився супутникові знімки з Sentinel1, і там видно, що було велике водопілля цієї весни, і зараз водойма на місці Каховського водосховища покриває ледве не третину колишньої акваторії. Там є заплава й ліс. За ним спостерігали ботаніки, які нещодавно були там в експедиції, на чолі з Анною Куземко, Олександром Ходосовцевим і Іваном Мойсієнком2.
Інша ситуація – в долині нижнього Дніпра, його течії та на ширшій території. Окремо треба розглядати, яка ситуація на Кінбурнському півострові, який, як і Олешківські піски, був затоплений наполовину (але зараз більша частина вільна від води). Окремо розглядаємо ситуацію в Дніпро-Бузькому лимані. Інша річ – у морській акваторії, північно-західній частині Чорного моря.
І зовсім окрема ситуація – на всій лівобережній частині Херсонської й Запорізької областей, у північному Криму і у Присивашші (всередині цього широкого регіону лежить затока Сиваш Азовського моря). Що відбувається на Перекопському перешийку, в Азовському морі – всі ці випадки дуже відрізняються. Тому ми можемо, наприклад, читати оптимістичні звіти ботанічної експедиції, яка працює в північній частині колишнього Каховського водосховища, де успішно відбувається сукцесія рослинності, наростає молодий ліс3. І водночас бачити більш похмурі звіти гідробіологів4, які кажуть, що, ймовірно, відбулися незворотні зміни в екосистемі нижнього Дніпра і можуть бути втрачені різні популяції видів риб5. Або чути прогнози теріологів і герпетологів щодо можливих втрат тваринного світу на окупованих територіях Лівобережжя, Олешківських пісків та Кінбурна6.
Але ці всі ситуації, зрозуміло, мають єдине коріння – вони походять від підриву греблі, і тому їх треба розглядати як поодинці, так і разом.
З одного боку, можна сказати, що десь минули короткострокові наслідки, і зараз загальна екологічна ситуація більш-менш повернулася до ситуації перед катастрофою, принаймні зовнішньо – як то можна сказати, про північно-західну частину Чорного моря7. Усе, що могло загинути, загинуло в перші дні (наприклад, була масова загибель мідій).
І потім сталося цвітіння мікроводоростей з можливим виділенням токсинів, що досі вивчається8. І зараз ми маємо справу лише з наслідками9.
Проте на інших територіях ще будуть розвиватися різні процеси в екосистемі. Наприклад, на дні водосховища, яке то заливається, то вивільнюється, ситуація змінюється.
Ми бачили короткострокові наслідки, і тепер починаємо спостерігати середньострокові. Серед них я би хотів передусім виокремити ознаки поширення інвазійних видів – як рослин, так і тварини. Передусім процес спостерігається у водних екосистемах: Чорному морі й пониззі Дніпра10. Його бачать вже не перший рік. Але протягом останніх років цей тренд суттєво зростає. Зокрема тому, що відбуваються глобальні й регіональні зміни клімату, і в нас клімат стає теплішим. В умовах війни на це накладається руйнування і трансформування природних екосистем. У цих умовах нові інвазійні види здобувають перевагу. Адже вони інвазійні, бо швидше розмножуються, краще виживають і закріплюються на тих територіях, де їх раніше не було. Особливо катастрофічно, коли це реліктові види, що дивом зберігались у цій місцевості, хоча їх уже не було на сусідніх територіях.
На тлі цієї катастрофічної зміни приходить новий інвазійний вид, дуже швидко здобуває еволюційну, екологічну перевагу, збільшує чисельність, і так повністю змінюється склад фауни і флори. Цього ще не відбулося, але ми бачимо численні ознаки цього в водних екосистемах, про це кажуть фахівці з різних груп гідробіонтів, зокрема, науковці з Інституту морської біології. Вони нещодавно випустили велику статтю з наслідків підриву греблі8 й мали щодо цього круглий стіл, де я теж виступав11.
Отже, наслідки є, вони численні й переходять у середньострокові. На цьому етапі ми можемо зафіксувати, що найбільш серйозним середньостроковим наслідком для екосистеми в дуже-дуже широкому сенсі слова (тобто всієї Південної України та Нижнього Дніпра та північно-західної частини Чорного моря) є поширення нових біоінвазій.
Ще один середньостроковий наслідок, який більш-менш самоочевидний і його добре видно із супутникових знімків, – це посуха. Через руйнування систем Північно-Кримського каналу та системи Запорізької області там спостерігається зневоднення всього ландшафту, стає більш посушливим степ, і це можна бачити навіть неозброєним оком із сателітних знімків.
Наскільки глобальною є проблема засухи у довготривалій перспективі?
Опустелювання – це загроза передусім для тих районів, які зараз найбільш сухі: Присивашшя, арени нижнього Дніпра, зокрема, Олешківські піски. Тобто там, де вже сухо, там буде ще більш сухо. І там, де зараз напівпустелі, можуть з’явитися справжні пустелі. І це дійсно середньострокова перспектива. Є зміни клімату, і якщо не відновиться режим зволоження, наприклад, у вигляді іригації, тобто водогону, то, безумовно, це буде опустелювання.
Без системи зрошування там не відновляться агроценози або їх доведеться замінити більш засухостійкими культурами. Тобто саме воно не відновиться й вимагатиме активних дій з боку людини – чи то з відновлення природних екосистем, чи то з відновлення агроландшафтів.
Вочевидь, у нас є і ризики ближчої перспективи. Достатньо згадати суцільне мінування територій. Тобто цілком ймовірно, що, наприклад, територія лінії бойового зіткнення в Запорізькій області, в районі, скажімо, Роботине, чи Дорожнянки, чи Нестерянки, Кам'янського, надзвичайно заміновані. І це той ризик, який ми маємо тут і зараз. Цей ризик нікуди не подінеться й після нашої перемоги. Він залишатиметься з нами і в середньостроковій, і в довгостроковій перспективі. І саме перспектива розмінування – спочатку військового, а потім гуманітарного – буде більш нагальним завданням, якщо порівнювати з інвазією чи опустелюванням.
Значна частина територій досі в окупації. І підрахувати там збитки чи втрати дуже складно. Чи надходить інформація, яка там ситуація? Як загалом ученим вдається її отримувати?
Майже вся інформація, яка надходить з окупованих територій, – це дистанційний або (здебільшого) сателітний моніторинг, який дає змогу оцінити обмежене коло показників. Тому найбільше інформації надходять від дослідників, які вивчають, наприклад, рослинний покрив, режим зволоженості, стан сільського господарства, ґрунтів тощо. Надходять саме з оцінок, які пов'язані з сільським господарством, із загальним рослинним покривом та ґрунтами12. Так само відбувається моніторинг пожеж13, завдяки якому надходять високоякісні оцінки.
Проте щодо фауни, особливо рідкісних видів, то таких оцінок немає. Їх не буде до деокупації – треба ставитись до цього реалістично. Але ми можемо оцінити, наприклад, придатність ландшафтів для виживання певних видів. З деяких окупованих територій (це не стосується Присивашшя) надходять непрямі відомості про те, що там більше не гніздяться певні види птахів. Але це поодинокі відомості, які мають випадковий характер. Щодо ссавців, наприклад, таких відомостей немає.
Коли люди евакуйовувалися з затоплених територій, ми бачили дуже багато сюжетів, де рятували домашніх і свійських тварин. Але порятунок диких тварин в такій ситуації дуже ускладнений. Чи відомо вам про операції з порятунку диких тварин? Чи маєте ви інформацію (звісно, з поправкою на те, що ми не маємо доступу до окупованих територій), які види тварин постраждали?
Операції з порятунку диких тварин були на Одещині, куди їх викидало з потоком прісної води, від тритонів до косуль14. Можливо, щось робилося в самому Херсоні, тому що тварин рятували в різних місцях і, звичайно, в зоні затоплення15, 16.
Уже в перші дні повідомляли: є ризик, що в зоні затоплення опиняється, наприклад, понад половина всього ареалу дніпровського сліпака, який є ендемічним видом ссавців для територій лівобережжя Дніпра17. Оскільки ці території залишаються окупованими, то до деокупації не буде зроблено такої оцінки.
Єдине, що можна з обережним оптимізмом констатувати, – все ж таки частина території Олешківських пісків залишилась незатопленою, так само як деякі ділянки Кінбурну. Тому можна сподіватися, що ці види були збережені.
Щодо водних видів, то мені не відомо про нові оцінки. І зрозуміло, що такі оцінки можуть бути вкрай ускладнені, тому що Дніпро залишається лінією фронту. Але думаю, що відразу після деокупації такі оцінки можна буде зробити. Зокрема, зараз набуває популярності дослідження ДНК навколишнього середовища, і декілька українських груп дослідників їх проводять18. Тому я думаю, що якщо ці види присутні в екосистемі, то ми незабаром про них почуємо.
У чому полягають ці дослідження?
Збирають зразки води, з них виділяють ДНК, потім його секвенують і розпізнають видовий склад води. Звичайно, проблема полягає в тому, що треба мати референтні зразки ДНК для кожного виду, щоб визначити, чи він присутній. Якщо це ендемічний вид, то референтного зразка може й не бути або бути в колекції, і його пошук забере деякий час. Але це радше перспектива для вдосконалення методів.
Ви казали, що є дані про зникнення колоній мідій, була уражена риба. Що відбувається в морі?
У цьому регіоні працюють спільно декілька інститутів: Інститут морської біології, Український науковий центр екології моря, Одеський національний університет і низка інших наукових інституцій. Загалом усе свідчить про те, що більшість ефектів, імовірно, були короткостроковими. Спершу понад 10 днів в Одесі справді була прісна вода в морі, що було вкрай незвично. Протягом цього періоду почалося масове цвітіння мікроводоростей. І через це масове цвітіння більшість органічної речовини було поглинено. Після того, як пік цвітіння пройшов, виявилося, що стан води і біогенної речовини у воді приблизно відповідає тому, що було до підриву греблі.
Отже, все, що могло загинути, загинуло в перші дні. А приблизно через три місяці після підриву Каховської греблі ситуація приблизно нормалізувалася.
Проте водночас було виявлено, наприклад, значне перевищення вмісту деяких важких металів, зокрема хрому та марганцю19. Імовірно, ці метали залишилися в екосистемі, додалися в трофічні ланцюги і далі впливатимуть на всю біоту регіону. Напевно, були й інші хімічні речовини, які вчасно не визначили. Проте були взяті зразки, і, може, за рік чи за декілька років визначать, що потрапили ще якісь небезпечні речовини.
Ми самі знайшли морську свиню – китоподібне – яка загинула через декілька днів після підриву греблі. Вона мала повний шлунок (тобто можна сказати, що вона загинула відразу після своєї останньої трапези) прісноводної риби: плітку, сома. Можливо, це було отруєння. Токсикологічне дослідження ще триває й, імовірно, триватиме досить довго. Але не можна виключати, що були різні токсикологічні ефекти – отруєння води різними речовинами. І, можливо, ці ефекти ще матимуть свої наслідки.
Як хром і марганець можуть впливати на морські види?
Можуть викликати отруєння, розлади різних систем органів.
Понад 50% території Каховського водосховища перетворилися на вербовий ліс. Наразі багато хто радіє, оскільки це схоже на відродження цієї території. Чи є це хорошою ознакою?
Я не знаю. Так само чекаю на звіти ботаніків, які днями звідти повернулись. Побачимо, що вони скажуть, які мають прогнози. Я сам прогнозів з розвитку лісу на цій території не маю.
Натомість я маю питання: що відбувається на решті в 50%? Там затони, мули й піски. Цей ландшафт змінюється сезонно. Наскільки стійкою буде ця заплава, яку ми бачимо у південно-східній частині водосховища: чи вона обміліє, чи будуть там піски або ліс, що станеться з цим лісом, як він поведеться під час наступного водопілля, я не маю прогнозів.
Зараз багато хто говорить про відновлення Каховської ГЕС після перемоги. Уже є постанова уряду про це, і існують переваги: зрошування територій, логістика зерна, навіть забезпечення водопостачанням місцевих жителів. Звичайно, що це дуже часозатратний і ресурсозатратний проєкт. І водночас є багато думок щодо відродження Великого Лугу. Які ваші думки щодо цього?
Я вважаю, що сценарії та ідеї з розвитку цієї території насамперед мають спиратися не на аналіз можливих здобутків, а на принцип мінімізації ризиків. Треба зважити на те, які ми маємо загрози і як можна найкраще їх мінімізувати. Я перелічив деякі з цих загроз.
Одна з них – це мінна небезпека, інша – прострілювання і так далі. Розмінування забере багато років. Чи можна відновлювати греблю в умовах мінування – поки що невідомо. Напевно, буде проведений відповідний безпековий аналіз.
Можна не відновлювати греблю, але що тоді робити? Чи постане величезний природний резерват, природний чи біосферний заповідник на місці мінного поля?
Імовірно, що так воно й буде, принаймні як тимчасове рішення.
Чи можна це все затопити і залишити міни на дні? Теж вкрай ризиковане питання, яке потребує спеціального аналізу з точки зору безпеки.
Тому може статися так, що буде висновок, що для мінімізації ризиків, наприклад, потрібно відновити греблю, але водночас через мінну небезпеку це неможливо. Потрапляємо у таку собі пастку-22: для мінімізації ризиків нам потрібно зробити щось, що ми не можемо зробити через наявність цих самих ризиків.
Попри це в медіа повідомляють, що дослідники, які не мали раніше доступу до території Великого Лугу, знаходять певні артефакти.
Якщо чесно, я шокований від таких новин, які справді прослизають у ЗМІ. Більшість історичних пам'яток у цій зоні знаходять на островах. Острови розташовані на лінії бойового зіткнення. Туди не можна дослідникам. Там постійно відбувається обстріл з ворожого боку, і навіть на правому березі будь-які дослідження вкрай затруднені, туди обмежений доступ. Там фіксувалася діяльність чорних археологів. Це погано для країни, погано для науки, небезпечно для людини: велика щільність мін, ще більша щільність нерозірваних боєприпасів. Тому навіть на правому березі не треба зараз нічого шукати, і це можливість загинути, а не придбати, я б сказав.
А щодо, наприклад, моїх наукових інтересів, а це палеонтологія, то більшість локалітетів розташовані на лівому березі, окупованому. Про який відомо, що він щільно замінований. Тому для своїх наукових інтересів я бачу лише втрати через цей процес. Я не знаю, коли зможу потрапити в ці локалітети, як вони виглядають, коли вони стануть безпечними і чи це буде за мого життя. Тобто я маю тільки песимістичний прогноз з цього приводу. І ніяких підстав для оптимізму не бачу.
Як нам потрібно комунікувати надалі про ці території? Що ми можемо зробити, аби хоч якось покращити ситуацію?
Питання номер один – це підтримка наших Збройних Сил і деокупація цих територій.
Це необхідна передумова для будь-яких розмов. Тільки деокупація дасть шанс на відновлення регіону. Це дуже важливо.
Другий принцип: якщо ми не можемо щось зробити швидко для відновлення нормального мирного життя (наприклад, не можемо швидко зробити розмінування), то ці території мають бути закриті й мати статус природоохоронної. До речі, наскільки я пам'ятаю, це саме те, що зробив зараз наш Кабмін для території дна Каховського водосховища. Вона оголошена природоохоронною територією, яка може змінювати своє призначення. І це непогана ідея. Адже хоч би що було в майбутньому, але зрозуміло, що зараз ця територія небезпечна. Ймовірно, сучасна лінія бойового зіткнення теж на якийсь період стане такою природоохоронною.
Ну і третє, те, що я бачу як ґрунт для подальших практичних дій в найближчому майбутньому, — це розмінування. Це стосується нещодавно деокупованих територій, того ж правого берега Херсонської, Миколаївської областей та інших територій. Тобто розмінування — це найбільш нагальна потреба для відновлення природних ландшафтів, доступу до природних ландшафтів і повернення мирного життя.
