«Про вторгнення я дізнався тоді ж, коли дізналися і всі інші — о 5 ранку прокинувся від вибухів і тривог. Не виспався, бо якраз напередодні ввечері дивилися по телевізору з хлопцями футбольний матч 1/8 Ліги чемпіонів», — згадує 24 лютого 2022 року старший науковий співробітник, голова ради молодих вчених 2019–2024 років Інституту ядерних досліджень Євген Малий.
Повномасштабне вторгнення Росії в Україну змінило все: зокрема, і роботу українських наукових центрів. Те, що ще вчора здавалося стабільним академічним середовищем — із довгими експедиціями, міжнародними поїздками, плануванням досліджень на роки вперед, — вимагало кризового реагування. Для науковців найважливішими питаннями стали безпека людей, збереження обладнання та досліджень.
Досвід чотирьох дуже різних установ — Інституту ядерних досліджень, Інституту молекулярної біології та генетики, Головної астрономічної обсерваторії та Національного музею історії України — показує, як війна змінила наукову роботу. Як вони реагували на перші дні повномасштабного вторгнення і як борються з викликами сьогодні?
«Найстрашніше — невідомість»
«Питанням номер один було: їхати чи не їхати сьогодні на роботу?», — каже пан Євген. 24 лютого 2022 року Президія НАН України рекомендувала1 науковим установам працювати дистанційно, тож більшість за можливості дослухалися до постанови, оскільки життя й безпека співробітників була пріоритетом.
«У першу чергу йшлося про співробітників — потрібно було зберегти колектив», — ділиться заступник директора з наукової роботи Інституту молекулярної біології і генетики НАН України Сергій Дзядевич. Тож більшість працівників насамперед мали подбати про власну безпеку — у перші дні зорієнтуватися стосовно наукової роботи було вкрай важко: «Найстрашніше — невідомість: що, де і як буде далі. За можливості потрібно було зробити все, щоб насамперед захистити свої сім’ї, а також зберегти те, що є в інституті».
Ба більше, просто дістатися до місця роботи було непросто: транспорт у Києві працював із перебоями. «Я зміг дістатися сюди лише 6 березня, — згадує старший науковий співробітник Головної астрономічної обсерваторії Михайло Лашко. — На місці залишалися тільки заступник директора та ті, хто жив зовсім поруч».
Зберегти, щоб продовжити
Утім наукову роботу часто неможливо зупинити одним днем — до того ж це могло би призвести до безпекових ризиків і втрати багаторічних даних чи артефактів. Чимало тривалих досліджень, обʼєктів та інфраструктура вимагають постійного догляду й нагляду. Тож вчені перейшли в режим кризового реагування.
У Національного музею історії України був план на випадок загрози. «24 лютого відповідальні співробітники, передусім працівники фондових підрозділів, прибули до музею й розпочали процес евакуації. Насамперед ухвалили рішення демонтувати всі експонати з постійної експозиції та перемістити їх до фондових приміщень, щоб убезпечити від можливих руйнувань у разі влучання в будівлю музею. Основну експозицію вдалося розібрати протягом першої доби. Згодом було підготовлено до евакуації в інше місто окремі предмети, які мають особливо високу цінність».
Так само миттєво трансформували роботу в Інституті ядерних досліджень. Тут працював дослідницький ядерний реактор, у який напередодні було завантажене свіже паливо для запланованих на березень експериментів: «Ядерна безпека, звісно ж, в рази важливіша за наукову діяльність. Відповідальні за свою ділянку роботи ключові співробітники приїхали на роботу і займалися вивантаженням палива з активної зони, системами охолодження, забезпеченням електроживлення і фізичним захистом», — розповідає Євген Малий. Тут сформували списки тих, хто може проходити до робочого місця, а саму установу тимчасово зачинили до особливого розпорядження адміністрації, рекомендувавши решті співробітників працювати віддалено з безпечних місць.
Згорнули більшість спостережних програм і в Головній астрономічній обсерваторії — щоб зберегти обладнання і гарантувати безпеку працівників. А на одній зі станцій у Києві демонтували і заховали телескоп, щоб його не пошкодили через бойові дії.
В Інституту молекулярної біології та генетики була додаткова проблема: тут розташований віварій із лабораторними тваринами, за якими було необхідно доглядати. Проте вихід знайшли: «Нам дуже допомогла фірма, яка забезпечувала охорону: по-перше, вони залишилися на місці й продовжували працювати. Та найважливіше, що вони зголосилися, зокрема, годувати тварин у віварії, бо ситуація була справді невизначеною».
Куди далі?
Оговтавшись, установи почали шукати шляхи для продовження досліджень, кожна — у свій спосіб. Дослідники з Інституту молекулярної біології та генетики, які могли працювати віддалено, обробляли наявні дані, працювали над новими публікаціями.
На початку війни була проблема довіри з боку західних партнерів: не всі були впевнені, чи українські науковці здатні повноцінно працювати в умовах постійних ризиків і нестабільності. Сергій Дзядевич згадує попередні зими з масовими відключеннями електроенергії, коли міжнародні конференції інколи доводилося проводити без світла, а доповіді — робити, підключаючись з укриттів або метро. Такі ситуації були непоодинокими. З одного боку, це ставало доказом того, що робота не зупиняється навіть у критичних умовах, з іншого — могло породжувати сумніви щодо здатності виконувати міжнародні зобов’язання.
«У нас був міжнародний проєкт, у якому ми виступали координаторами, з партнерами з Франції, Австрії та Німеччини. Формально проєкт був призупинений на 2 місяці, але фактично робота тривала. У березні 2022 року нам потрібно було звітувати перед Єврокомісією за попередній період — ми провели конференцію і підготували звіт. Партнери з розумінням поставилися до ситуації, нам навіть пропонували відтермінувати звітування, але ми вирішили показати, що працюємо, і провели звітну конференцію», — згадує пан Сергій.
Водночас за кілька років партнери переконалися в спроможності українських інституцій працювати навіть за таких обставин, і нині йдеться про підготовку нових спільних проєктів.
Інституту ядерних досліджень допоміг досвід дистанційної роботи, набутий під час пандемії ковіду. Семінари, засідання вчених рад і обговорення досліджень відбувалися онлайн: «У деяких учених навіть з’явився час завершити обробку раніше отриманих результатів, і тому публікаційна активність зросла, а кількість доповідей на щорічній конференції у 2022 році перевищила минулорічні показники».
«Значна частина співробітників зосередилася на допомозі Силам Оборони в якості волонтерів, деякі співробітники добровільно пішли в ЗСУ або в ТРО. На жаль серед них вже є і поранені, і загиблі, і зниклі безвісти. Дистанційно збиралися регулярно: вчені ради, засідання ради молодих вчених, обговорення досліджень, семінари структурних підрозділів і наради ми більш-менш успішно проводили в дистанційому режимі. Але, звісно, перші місяці вторгнення експериментальна база простоювала, і чекали стабілізації ситуації».
Національний музей історії України почав залучати міжнародну підтримку: «У квітні музей отримав гуманітарну допомогу від міжнародних організацій, зокрема від Blue Shield. Нам передали пакувальні матеріали для якісного зберігання експонатів, засоби захисту від вологи та спеціальне обладнання для підтримки необхідного мікроклімату у фондових приміщеннях. Ми отримали велику підтримку з боку різних міжнародних організацій та партнерів».
У музеї робота набула іншої форми — документування реальності. Після звільнення Київської області співробітники почали виїжджати в деокуповані населені пункти, фіксуючи події війни й збираючи предмети, що згодом стали музейними артефактами. Саме з цих матеріалів виросла перша воєнна виставка — «Навала. Київський постріл».
В астрономічній обсерваторії також поступово вдалося відновити частину спостережень, зокрема лазерні вимірювання супутників Землі. Це критично важливий напрям, пов’язаний з навігацією, зв’язком і супутниковими системами: «Параметри обертання Землі не є сталими, їх потрібно постійно моніторити. Без цього нормально не працюватимуть багато супутникових систем», — пояснює Михайло Лашко.
Новий день — новий виклик
За чотири роки повномасштабної війни українські науковці навчилися пристосовуватися і працювати в умовах обмежень та викликів. В Інституті ядерних досліджень досі зупинений реактор, а міжнародна мобільність молодих учених-чоловіків залишається серйозною проблемою: «Наука неможлива без міжнародних контактів. А обмеження виїзду для довготривалих відряджень чи стажування — це, мабуть, найбільший удар по науковому потенціалу, адже у нас багато міжнародних колаборацій: Великий адронний колайдер, Borexino, лабораторія Gran-Sasso, CBM, AMoRE тощо, а співробітники часто публікують результати досліджень у рецензованих міжнародних виданнях першого і другого квартилів.Також інститут здійснює науковий супровід атомно-промислового комплексу України, що особливо важливо в умовах енергетичної війни, та залучає міжнародні гранти».
Неочевидною перешкодою для астрономів стала комендантська година. Мобільні спостереження астероїдних покриттів так і не відновилися. Працюють лише стаціонарні київські майданчики, і кількість спостережень сьогодні у рази менша, ніж до війни: «Зараз виїжджати в поле вночі і спостерігати небезпечно», — пояснює Михайло Лашко.
Хоча на початку великої війни обсерваторія уникла руйнувань, у травні 2025 року її будівля постраждала від російського обстрілу Києва. «Вибило багато вікон. Не всі, слава богу, але значну частину. Те, що вдалося, засклили, решту тимчасово закрили плитами», — розповідає Михайло Лашко.
Корективи вносить і енергетична нестабільність. Відключення світла означають холодні приміщення, ризик для обладнання й зриви спостережень. Генераторів немає, а лазерні системи надто енергозалежні. Телескопи без електроенергії працювати не можуть, і екстрені вимкнення можуть трапитися буквально посеред спостережень: «На великих телескопах спостереження утруднені. Припустімо, є світло, ми навели телескоп, відкрили створки, — і світло зникло. Тоді доводиться закривати їх вручну».
У музеї ж на сьогодні не повернули постійну експозицію. Інституція існує як простір тимчасових виставок — нині їх п’ятнадцять. Змінилася й аудиторія: замість шкільних груп переважають пари та індивідуальні відвідувачі.
Відключення електроенергії змусили музей експериментувати з форматом: екскурсії з ліхтарями, супровід у темних залах, можливість повторного візиту з тим самим квитком.
В Інституті молекулярної біології та генетики, попри обмеження, також триває робота: «У нашому інституті немає досліджень, які були б повністю зупинені й не продовжувалися, — каже пан Сергій. — Деякі з них могли сповільнитися або бути призупиненими, але наразі всі вони успішно виконуються».
«Звісно, змін багато. Насамперед це ситуація з електропостачанням і температурним режимом. Співробітники планують роботу так, щоб вона не зупинялася: коли є світло, намагаються виконати максимум завдань. Через відключення електроенергії ми змушені були зібрати всі низькотемпературні морозильники (–70, –80 °C) в одному місці. Для зберігання біологічного матеріалу температура –80 °C є критичною: до –50 °C ще допустимо, але вище — вже небезпечно. Під час відключень холодильники певний час утримують температуру, але згодом потрібно вмикати генератор, щоб підтримувати необхідний режим. Тому генератор доводиться регулярно запускати й вимикати».
Пан Сергій додає: «У багатьох відділах є джерела безперебійного живлення, що дозволяє використовувати комп’ютери й невелике обладнання. Тож, якщо неможливо проводити експерименти, які потребують значного електроспоживання, принаймні можна обробляти результати. Інтернет в Інституті є завжди, тому також можна працювати з літературою. Якщо ж ідеться про тривалі експерименти, їх потрібно ретельно планувати й домовлятися із сусідніми відділами про використання додаткових джерел живлення».
Інститут ядерних досліджень, хоч і належить до критичної інфраструктури, також був змушений пристосуватися до непростої зими: «Живлення вистачає для комп’ютерного моделювання, обробки експериментальних даних, роботи обладнання для вимірювань чи підготовки наукової статті і звітів. Але, звісно, внаслідок обстрілів підстанцій чи трансформаторів електрика періодично пропадає і у нас. В такому разі для критичних потреб реакторної установки вмикаються дизельні генератори. Також нам важливе стабільне електропостачання для роботи низькотемпературних детекторів. Перебої з теплом і водою також періодично виникають. Але скаржитися не будемо, бо, по-перше, вдома електрики точно менше, а по-друге наші військові боронять Україну в значно гірших умовах і в більшому холоді».
Українська наука сьогодні — це про адаптацію в умовах втрат і постійних викликів. Відсутність стабільності вимагає більше нестандартних рішень, а для продовження досліджень безперервно доводиться долати нові перешкоди. Та навіть під сиренами, у холодних приміщеннях, із ліхтарем у музейному залі чи вручну закриваючи купол телескопа, українські науковці не припиняють роботу.
