15 серпня 1871-го в одеському урочищі Ланжерон запрацювала міська обсерваторія1. Майже через 155 років, 13 січня 2026-го, в електропідстанцію, розташовану впритул до установи, влучив російський дрон2. У будівлях обсерваторії вибило вікна, зруйнований дах, пошкоджені прилади. Утім 14 учених, які залишилися тут працювати, не припиняють дослідження, що тривали десятиліттями.
Охочим поглянути на Одеську астрономічну обсерваторію не доведеться довго її шукати. Вона розташована у самому центрі міста, оточена парком імені Тараса Шевченка. Далі — лише стадіон «Чорноморець» і велика вода.
На початку ХІХ століття тут розташовувалася фортеця Хаджибей (про що любʼязно нагадують дві вцілілі вежі), яку дюк Рішельє перетворив на карантин, де доживали віку хворі на чуму (про що любʼязно нагадує назва прилеглого Карантинного узвозу)3. Через кілька десятиліть у місті створили університет з кафедрою астрономії, і для його потреб збудували обсерваторію. Перші дерева парку теж заклали її співробітники — щоб убезпечити спостереження від пилюки й диму.
Парк спочатку назвали на честь імператора Олександра ІІ (про що любʼязно нагадує масштабна памʼятна колона поруч із територією обсерваторії), котрий скасував кріпацтво і підписав та .
З часом обсерваторія — а разом з нею й парк — розрослася. Уже в середині ХХ століття тут спорудили невеликий планетарій. А декілька років тому за допомогою міста побудували сучасний електронний — зі справжнім сферичним куполом, до якого й тепер, навіть після руйнувань, щосуботи приходять на екскурсії школярі, містяни й гості Одеси. А дослідження, започатковані наприкінці ХІХ століття, тривають і досі.
Світло від далеких зір доходить до Землі роками, іноді — мільйонами років. Тож астрономи завжди дивляться в минуле. Архіви спостережень Одеської обсерваторії дозволяють зазирнути ще глибше.
Затьмарення світлом
Сьогодні спорудити пункт спостереження за зорями в межах міста видається не надто логічним рішенням. Утім для тодішньої науки це було звичною практикою: Віденську4, Берлінську5, Паризьку6 обсерваторії так само збудували в міському просторі. Тоді левова частка астрономічної роботи зводилася до визначення координат, калібрування точного часу та забезпечення інших потреб міста. А ще їх банально простіше було обслуговувати біля університетів, до яких вони належали. Так само в Україні функціонує, наприклад, Львівська обсерваторія на базі ЛНУ імені Франка, розташована в центрі міста поблизу вишу.
У Європі вже наприкінці ХІХ століття помітили, що установи оточує забудова, і через зростання освітлення та вібрації від транспорту страждає якість спостереження5. Проте, за словами директора Одеської астрономічної обсерваторії Миколи Кошкіна, ще 50 років тому це не було такою нагальною проблемою:
«Я прийшов сюди в 1972 році, і тоді ще не було такої міської підсвітки. Ходиш ввечері по обсеваторії — суцільна темрява і прекрасне, ясне зоряне небо. Сьогодні ж, коли підіймаєш очі, небо підсвічене містом, стадіоном. Зір майже не видно».
Астроном і дослідник змінних зір Володимир Цесевич, який очолював обсерваторію з 1948 до 1983 року, помітив цю проблему, тож домігся заснування спостережних станцій подалі від міських вогнів: так зʼявилися бази в селах Маяки та Крижанівка — щоправда, на останню сьогодні також повільно насувається міська забудова.
Сімейні фото Всесвіту
Наразі основна робота обсерваторії зосереджена в Маяках. Після окупації Криму тут розташований найбільший в Україні 80-сантиметровий телескоп, повністю виготовлений в Одеській обсерваторії. В Маяках зберігають і колекцію з понад 100 тисяч скляних платівок, покритих світлочутливою емульсією — астрономічну склотеку, найстаріші знімки якої сягають 1909 року7.
Щоночі працівники обсерваторії фіксували у платівках стан зоряного неба на семикамерному астрографі — телескопі з сімома невеликими обʼєктивами, які захоплюють окрему ділянку неба. На ньому з 1957 року створили понад 80 тисяч знімків8. Також у Маяках міститься колекція, зроблена на більш ранніх приладах — близько 10 тисяч знімків — і перевезені з Симеїзької обсерваторії 8 тисяч пластин. Це третя за розмірами колекція у світі9 після Гарвардської (500 тисяч платівок) й Зонненберґської (250 тисяч платівок).
Вони важливі не лише як артефакти минулого. З їх допомогою вчені можуть простежити зміни зоряного неба в динаміці — від початку ХХ століття: «Якщо астроному потрібні дані про те, що було з певним обʼєктом 50 років тому, він звертається до подібних склотек. Можна переглянути, як цей обʼєкт змінював яскравість, що з ним загалом тоді відбувалося. Це подовжує історію вивчення обʼєктів», — пояснює Микола Кошкін.
Маяки розташовані неподалік від кордону з Молдовою, і через село проходить низка логістичних маршрутів. Тож у грудні 2025 року російські військові розбили тут міст через Дністер, атакувавши його безпілотниками та балістичними ракетами10. За словами голови агентства відновлення України Сергія Сухомлина, так росіяни прагнуть перешкодити постачанню нафтопродуктів і відрізати порти.
Під загрозою опинилися й понад сторічні дослідження неба. Сьогодні на станції укріплюють вікна приміщення, щоб принаймні спробувати захистити колекцію. Вивезти її з Маяків — складне завдання, оскільки крихкі скляні пластини вимагають особливих умов переміщення. Тож співробітники й небайдужі намагаються убезпечити колекцію власними зусиллями. Зокрема, випускники університету за кордоном збирають кошти на облаштування сховища в підвалі станції з необхідними умовами зберігання.
«Ця склотека — як сімейні фото. Ви можете подивитися, якими були ваші дідусі й бабусі, прадідусі й прабабусі. Так само — з астрономічними обʼєктами», — говорить Микола Кошкін.
Оцифрувати матеріали наразі не вдалося: потрібні потужні сканери й потужні інвестиції. Їх готові були запропонувати — щоправда, в Китаї.
«Китайці дуже хотіли, щоб ми їм передали на оцифрування нашу склотеку — разом із японцями вони розробили кілька спеціальних потужних сканерів. Кажуть: “Привезіть, ми її тут відскануємо й повернемо вам”. Ми їздили до Китаю, дивилися на умови і надіслали одну невеличку партію на пробу. Вони показали нам оцифровані знімки прекрасної якості. Але почалося повномасштабне вторгнення — і далі співпраця не пішла. Хотілось би, щоб цим займалися не в Китаї, а в Україні — наприклад, в межах Української віртуальної обсерваторії11».
І все-таки вони обертаються
Зоряне небо затьмарює не лише міське освітлення. Згори — на навколоземній орбіті — астрономам заважає космічне сміття. Микола Кошкін виправляє: не сміття, а уламки — англійською debris. Слово «сміття» для нього має надто негативний контекст.
Що таке космічне сміття і чому його важливо прибирати
Кількість космічних уламків на орбіті стрімко зростає. За даними Європейського космічного агентства12, системи спостереження нині відстежують близько 40 тисяч обʼєктів, з яких лише приблизно 11 тисяч мають активне корисне навантаження. Проте кількість уламків, більших за 1 сантиметр, які здатні завдати руйнівних наслідків, перевищує 1,2 мільйона.
Один із двох телескопів, розташованих у парку Шевченка, займається дослідженням саме таких космічних уламків — на цьому сьогодні фокусується робота Миколи Кошкіна. Науковець відчиняє двері невеликого приміщення, де щодня з 2006 року, коли дозволяє погода, проводить години за спостереженнями, збираючи базу даних. Більшу частину купола займає телескоп КТ-50 — для людей залишається небагато місця.
Одеська обсерваторія у 1971 році отримала перший з невеличкої серії спеціалізований телескоп КТ-50. «Ось тут, під кришкою, серійний номер: 001», — розповідає Микола Кошкін. Ми віримо йому на слово: подивитися вглиб — справа непроста.
КТ-50 спершу розробляли з військовою метою — для відстеження траєкторії польоту ракет. Але коли стартувала космічна ера, їх почали використовувати для спостереження за штучними супутниками Землі. Сьогодні ним уточнюють орбіту супутників та уламків, вимірюють їхні координати й обертання довкола осі.
«Щоб туди прилетів маніпулятор, захопив великий уламок і загальмував його так, аби той почав опускатися і згорів в атмосфері, потрібно знати, як він обертається. Такі місії вже починаються, і це дуже корисна інформація на майбутнє».
Для керування КТ-50 потрібно щонайменше двоє людей. Окрім Миколи Кошкіна, на ньому працює зокрема його однокурсник, досвідчений вчений-інженер, який робить це, хоча навіть не зарахований офіційно. «Він допомагає мені підтримувати його в хорошому робочому стані, але сам зараз на пенсії», — розповідає науковець.
На запитання, як вони працюють, коли в місті зникає електропостачання, Микола Кошкін відповідає лаконічно: «Не працюємо». Установа має генератор, але він не здатен заживити потужний телескоп з усією апаратурою.
«У нас таких телескопів було три, — згадує вчений. — Цей — найстаріший, перший із заводу. Потім, коли Україна відділилася від СРСР, військова частина в Криму списувала інші, і ми купили ще два. Зараз другий розібрали на запчастини, а третій подарували Миколаївській астрономічній обсерваторії».
І хоча візуально устаткування не зазнало руйнувань, його автоматику вочевидь пошкодив російський удар: збилася система датчиків, яка вираховує координати супутника відносно зір, і наразі встановлюють, як розвʼязати цю проблему. «А потім продовжимо спостереження», — оптимістично завершує екскурсію телескопом Микола Кошкін.
Спадщина Кука
Наймасштабніших руйнувань зазнала будівля з телескопом, збудованим у 1886 році в британському Йорку. Кілька років тому його відреставрували — і сьогодні, навіть після «прильоту», він виграє на світлі синявою й бронзою. Збоку видно гравіювання від фірми-виробника T. Cooke & Sons, яка робила устаткування, зокрема, для Ґринвіцької обсерваторії13. Наразі його 165-міліметрову лінзу застосовують насамперед для популяризації астрономії: спостерігають за кільцями Сатурна, туманностями, скупченнями зір.
«Раніше його використовували як науковий інструмент, але сьогодні його оптика частково застаріла. В деяких проєктах з його допомогою спостерігали, наприклад, за рухом Меркурія по диску Сонця. Сонце яскраве, і для нього такого телескопа цілком достатньо», — каже Микола Кошкін.
Нещодавно до обсерваторії приїздили французькі фахівці — «цікавилися тим, щоб ще провести на раритетному телескопі “меридіанне коло” — історичному побратиму цьому телескопу Кука — деякі вимірювання, щоб звʼязати старі дані з сучасними супутниковими вимірюваннями координат зір». Проте співпраця поки що не стартувала.
Щоб піднятися до найстарішого в обсерваторії телескопа, ми проходимо повз пошкоджені навчальні приміщення й бібліотеку: там, де проводили заняття для студентів і гуртки для школярів, сьогодні лежать уламки вікон і стелі, а сотні книжок купами нагромаджені в коридорі. «Я теж навчався в цій кімнаті», — згадує науковець.
У бібліотеці якраз планували ремонт: своїми силами пофарбували вікна, стіни й стелю, залатали дірки — але з «прильотом» виникли значно нагальніші проблеми. Сьогодні завдяки зусиллям Національного університету імені Мечникова, який в день руйнувань надіслав бригаду робітників, вікна забили OSB-плитами, затягнули плівкою.
Силами співробітників самої обсерваторії та їхніх колег з Одеської обсерваторії Радіоастрономічного інституту НАН України вщент зруйнований дах будинку тимчасово затягнули тентами. Під час нашої розмови Микола Кошкін раз у раз відволікається на дзвінки: дає розміри вікон і дверей, намагається зʼясувати, з яких матеріалів найкраще зробити перекриття.
Обсерваторія на ранок після влучання. Фото Миколи Кошкіна
До телескопа ведуть мармурові сходи, над якими зяє дірка. Вибухова хвиля перекосила оригінальні двері й вікна, які планували реставрувати.
У 2023 році історичний центр Одеси, до якого належить будівля, внесли в перелік світової спадщини ЮНЕСКО14. Через два роки обсерваторію додали до списку обʼєктів, які перебувають під посиленим захистом15, відповідно до Другого протоколу до Гаазької конвенції про захист культурних цінностей у разі збройного конфлікту16. Завдяки ньому, згідно з цими нормами, Росію можна притягнути до кримінальної відповідальності за руйнування.
Утім, як добре відомо українцям, міжнародне право в теорії й на практиці — доволі різні поняття. Керівниця Офісу ЮНЕСКО в Україні К’яра Децца Бардескі заявила17 про початок технічної експертизи та оцінювання шкоди від атаки, проте на запитання про те, чи побували в обсерваторії представники ЮНЕСКО, Микола Кошкін відповідає: «ЮНЕСКО — ні. Приходили тільки з міського відділу охорони пам’ятників культурної спадщини». Українська поліція також зареєструвала кримінальну справу за результатами пошкоджень.
Обсерваторія на ранок після влучання. Фото Миколи Кошкіна
Найближче до місця ураження російського дрона розташоване приміщення обсерваторії, в якому щоденно працювали співробітники:
«Коли прилетіло в підстанцію на вулиці Краснова, я прибіг на роботу і вмовляв їх перебратися в головний корпус, тому що сюди теж може прилетіти. Вони не хотіли йти зі своїх робочих місць. Тоді я переніс компʼютери, на яких були бази даних, робочі програми, а також купу жорстких дисків з важливою інформацією, що накопичена за два десятиліття роботи. І буквально за пів місяця прилетіло й сюди».
Люди, які тримають небо
Як і роками доти, сьогодні обсерваторію рятують пожертви бізнесів, приватних донорів і ентузіазм працівників. Після здобуття незалежності Україна не мала коштів, щоб зберігати наукові установи в попередніх масштабах, а дослідження десятиліттями не були в пріоритеті державного фінансування.
Сьогодні тут офіційно працюють лише 14 людей. Вони намагаються продовжити дослідження й зберегти інфраструктуру, яку в 1970–1980-х роках утримували 150 працівників. Як доказ Микола Кошкін показує деталі «телескопів, які так і не склалися» — тепер вони лежать на подвірʼї, наче музейні експонати: «Це — місце для астрономічного дзеркала, а поруч — його скляна заготовка. Це — вилки для метрового телескопа, а це — для півтораметрового».
Тепер в обсерваторії не залишилося допоміжного персоналу: «Охоронців забрав університет і фінансує їх за рахунок навчального процесу. Не залишилося ні садівника, ні двірника, ні прибиральниці. Колишня наукова співробіниця стала заступницею директора з господарства. Вона займається всією територією, сама миє підлогу і підтримує порядок».
Наукова робота триває завдяки тому, що «збереглося ще кілька людей, справжніх фахівців-дослідників». Вони виконують поточні завдання та щорічно беруть участь у конкурсних змаганнях в МОН зі своїми проєктами, сподіваючись на відновлення фінансування. Але частина фахівців зовсім не зараховані у штат, «не мають офіційної привʼязки до обсерваторії, але це колишні співробітники, які працюють без зарплатні й продовжують публікувати наукові статті. Такі це люди — астрономи».
«З телескопом, на якому я веду спостереження, працюють ще два фахівці. Я “ділюся” з ними своєю зарплатою (до речі, зовсім невеликою — менш ніж 10 тисяч гривень), бо мені потрібні люди, щоб робити науку», — розповідає Микола Кошкін.
В умовах фінансової нестабільності допомагає і співпраця з закордонними колегами. Перед відновленням незалежності в обсерваторії побудували новий телескоп з дзеркалом діаметром 1 метр, який планували встановити в Маяках і вже спорудили для нього павільйон.
«Але гроші закінчилися. І вже на початку 2000-х ми уклали договір з обсерваторією у Словаччині. Там працював директором випускник нашої кафедри, і ми перевезли туди телескоп. Словаки побудували для нього хорошу вежу. На той час це був найбільший телескоп у них в країні. Потім він перестав їх задовольняти, тому що був не дуже автоматизований».
Обсерваторія на ранок після влучання. Фото Миколи Кошкіна
Сучасні телескопи часто менші в діаметрі — 30–40 сантиметрів — зате набагато більш верткі, швидко пересуваються й автоматично наводяться на небесні обʼєкти. Вони динамічніші, з ними легше працювати й навчати молодь ними користуватися, пояснює Микола Кошкін: «Наш метровий телескоп зараз застосовують дедалі менше. Але наші співробітники щороку приїжджають до Словаччини робити спостереження і на нашому телескопі, і на їхніх».
Микола Кошкін каже: за документами, телескоп вивезли тимчасово і отримують дозвіл на продовження його перебування там. Щоб повернути його назад, потрібні шалені кошти — та й повертати наразі немає сенсу. «Ми розраховуємо, що зрештою наша влада погодиться просто “подарувати” словакам цей телескоп та продовжити його спільне використання. Яка різниця, де він розташований, якщо він працює на науку і його утримує в належному робочому стані дружня сторона?»
Проте у повернення наукового потенціалу директор обсерваторії все-таки вірить:
«Якби ви знали, скільки наших випускників працюють за кордоном: в Європі, Америці, Таїланді, Австралії, Італії, Бельгії. Якість освіти і талант дозволяють їм їхати і робити сучасну науку за кордоном. На обсерваторії залишилося дуже мало людей, і зостається тільки сподіватися, що коли-небудь наші вихованці повернуться й усе тут підіймуть».
Репортаж опублікований за підтримки Alfred P. Sloan Foundation.
The reportage is published with the support of the Alfred P. Sloan Foundation.
