«Біохакінг» буде оздоровлювати людей на державному рівні. Про це повідомив у лютому 2026 року народний депутат України Олексій Жмеринецький1. Станом на кінець серпня подробиць щодо цієї ініціативи небагато. У дописі на сторінці Facebook депутат поділився лише інформацією про створення Міжфракційного депутатського об’єднання «Здорове довголіття та персоналізована медицина» й у загальних рисах окреслив напрями діяльності: підвищення якості та тривалості життя, інноваційні підходи до профілактики захворювань, підтримка проривних методів реабілітації тощо. Під завісою таємничості залишилося найважливіше — конкретні методи. А їх у царині біохакінгу — хоч греблю гати. Про деякі з них сьогодні й поговоримо.
Термін «біохакінг» вперше з’явився у 1988 році в статті The Washington Post під назвою «Гра в бога у власному підвалі»2. Автор статті, Майкл Шрейдж, писав про майбутніх ентузіастів, які, немов комп’ютерні хакери, намагатимуться переписати генетичний код й на власний розсуд коригуватимуть біологічні процеси живих організмів3. І все це — за межами біологічних лабораторій. У ті роки ще не йшлося про «апгрейд» людини: у тексті автор згадував генетично модифікованих овець і домашніх улюбленців, покращені сорти марихуани та сяючі кишкові палички, здатні поїдати моторне мастило. В іншій своїй статті, написаній через кілька років, Шрейдж підкреслював: «Ці ентузіасти не зламуватимуть програмні коди чи кремнієві мікросхеми. Вони будуть зламувати E. coli, та ДНК, тобто — саме життя»4.
Нині біохакінг означає дещо інше. Передусім він асоціюється з мільярдерами, які вдаються до радикальних експериментів над власним тілом, клініками, в яких за шалені кошти обіцяють сповільнити старіння, та незліченною кількістю гаджетів для відстеження найрізноманітніших показників життєдіяльності. Щоб «хакнути» власне тіло, люди взяли на озброєння крижані ванни, крапельниці з вітамінами, ін’єкції , терапії червоним світлом для схуднення, вживання фітопрепаратів і екстремальні дієти. Словом, цілий вінегрет методів, у якому кожен апологет знайде щось на свій смак. Важливо зазначити, що інколи під словом «біохакінг» ховаються звичайні медичні процедури; врешті-решт навіть справжнім медичним центрам важко встояти перед використанням модного слова для маркетингу.
Розгляньмо кілька популярних методів біохакінгу з погляду ефективності.
Крижані ванни
За словами біохакерів22, занурення в крижану воду чи наповнені льодом ємності сприяють відновленню м’язів, зміцнюють імунітет, покращують метаболізм, концентрацію та знімають біль після спортивних тренувань. Не дивно, що такий ореол ефективності приваблює не лише звичайних людей, а й спортсменів світового рівня. Нідерландець Вім Гоф — один із найвідоміших популяризаторів цього напряму; він розробив власні протоколи, до яких, окрім занурення, додав техніки дихання та медитації. Сьогодні Гоф має послідовників у різних куточках світу, перетворивши моржування на справжній глобальний рух. Можливо, в перші хвилини у крижаній воді концентрація дійсно покращується, адже це ще той шок для організму, і, ймовірно, холод тимчасово зменшує больові відчуття, проте до інших заявлених переваг є низка запитань. Погляньмо, що говорить наука.
У 2015 році в The Journal of Physiology опублікували дослідження, яке складалося з двох частин5. У першій взяла участь 21 людина. Учасників поділили на дві групи, які три місяці займалися силовими тренуваннями. Після кожного з тренувань перша група на десять хвилин занурювалася по пояс у холодну воду, а друга проводила десять хвилин за активним відновленням на велоергометрі. Дослідники порівнювали зміни функцій і маси м’язів, а також проводили біопсію м’язової тканини всіх учасників. Вони виявили, що занурення в холодну воду не лише не сприяло відновленню після фізичних навантажень, а й у певному сенсі гальмувало його. У другій частині, в якій взяли участь дев’ять чоловіків, учасники виконували силові навантаження на ноги, а після цього занурювалися у холодну воду. Їм також робили біопсію мʼязової тканини, щоб простежити молекулярні зміни.
Автори у висновках пишуть: «Занурення у холодну воду послаблювало довгострокове збільшення м’язової маси та сили. Також воно пригнічувало активацію ключових білків та реакцію сателітних клітин у скелетних м’язах до двох днів після силових вправ. Людям, які використовують силові тренування для покращення спортивних результатів, відновлення після травм або підтримки здоров’я, слід переглянути доцільність використання занурення в крижану воду як допоміжного методу при тренуваннях».
Ніде правди діти: ситуація з дослідженнями цього методу загалом невтішна. У 2025 році науковці намагалися проаналізувати наявну літературу про ефективність занурення в крижану воду й дійшли висновку, що нині існує вкрай мало більш-менш якісних досліджень6. Навіть у згаданому нами експерименті брала участь невелика кількість людей, хоча науковці й подбали про контрольну групу та рандомізацію. Автори огляду пишуть, що в моржувальників можуть покращитися сон і якість життя. Однак це, імовірно, не стільки заслуга крижаної води, скільки супутніх чинників, адже таким людям властиво вести здоровіший спосіб життя. Також вони наголошують, що заяви про позитивний вплив на роботу імунітету досі залишаються необґрунтованими.
Тож наразі немає переконливих доказів більшості заявлених переваг від занурень у крижану воду. Любителі цієї практики, звісно, можуть її використовувати, але навряд чи варто очікувати якогось серйозного впливу на організм. А відчуття бадьорості — це ще далеко не злам системи організму. Варто пам’ятати і про потенційну небезпеку. Людям із наявними проблемами здоров’я потрібно бути дуже обережними, зокрема тим, хто має захворювання серцево-судинної системи. Наприклад, розслідування газети Sunday Times 2024 року виявило 11 випадків смертей, які можуть бути пов’язані з наслідуванням методів Віма Гофа7.
Безперервний моніторинг глюкози
Погляньмо на ще один модний тренд серед біохакерів — системи для безперервного моніторингу рівня глюкози в крові. Це невеличкий портативний пристрій, який зазвичай кріплять до шкіри на плечі чи животі. Він цілодобово аналізує рівень глюкози в й надсилає дані на смартфон. Загалом досить корисна і зручна річ для людей із цукровим діабетом8. Як мінімум, вона допомагає уникнути частого забору крові з пальця. Проте для здорових людей таке безперервне стеження навряд чи принесе користь. Деякі дієтологи, зокрема українські9, навіть радять певний період за допомогою цього пристрою вимірювати рівень глюкози після кожного вживання їжі, мовляв, так можна дізнатися, як саме організм реагує на конкретні страви. І, відповідно, надалі уникати продуктів, після яких відбувся різкий стрибок рівня глюкози. Але з наукового погляду це абсолютно безпідставно.
По-перше, немає переконливих доказів того, що такий підхід приносить користь здоровим людям у довгостроковій перспективі.
По-друге, тимчасові стрибки рівня глюкози у людей без діабету — це цілком нормальне фізіологічне явище, якого не варто боятися. Вони не викликають цукровий діабет ІІ типу10. Навіть у професійних спортсменів під час фізичних навантажень11 рівень глюкози може досягати 10–11 ммоль/л (норма — 4–5,5 ммоль/л натще) та триматися близько двох годин12.
По-третє, як пише лікар Алекс Гардінґ, процеси в організмі надто складні та непередбачувані для подібного контролю13. В одному з досліджень14 науковці пропонували людям у суворих умовах вживати одні й ті самі страви з інтервалом у тиждень. Водночас учасники носили датчики безперервного моніторингу глюкози в крові. Виявилося, що навіть за умови вживання однакових страв сплески глюкози в конкретного учасника були такими самими, як і тоді, коли він вживав різні страви. Тобто організм по-різному реагував на однакову їжу. Науковцям важко сказати, чому так відбувається. Імовірно, на рівень глюкози впливає величезна кількість факторів: сон, фізичні навантаження, попередні прийоми їжі, відпочинок, захворювання тощо. Автори дослідження пишуть: якщо такі поведінкові фактори дійсно мають істотний вплив на глікемічну реакцію на прийом їжі, то для врахування їх усіх та надійного прогнозування коливань рівня глюкози в організмі конкретної людини, а отже, для надання індивідуальних рекомендацій щодо харчування, може знадобитися величезний обсяг даних.
Також науковці попереджають, що неправильна інтерпретація даних про рівень глюкози може спонукати людей до невиправданого обмеження споживання корисних продуктів (наприклад, свіжих фруктів) або до заміни на менш корисні альтернативи15.
Звісно, збір даних про власний організм — це цікаво, особливо з використанням сучасних ґаджетів. Однак постійний моніторинг може бути причиною зайвого хвилювання, порушення сну через сповіщення, а також додаткового навантаження на лікарів, бо ж «цукор піднявся» чи «смарт-годинник б’є тривогу». Ба більше, поява захворювання може викликати у людини відчуття провини. Адже навіть біохакери, які витрачають на своє здоров’я мільйони доларів, хворіють. Браян Джонсон не дасть збрехати. Це відомий біохакер, який прославився тим, що заради омолодження переливав собі кров власного сина, а у травні цього року лікарі діагностували йому аутоімунний гастрит16.
Рапаміцин
Згадавши Джонсона, варто сказати кілька слів про рапаміцин. Біохакер вживав17 цей лікарський препарат п’ять років і, ймовірно, його приклад сприяв популяризації рапаміцину серед прихильників довголіття.
Цю речовину вперше виявили у зразку ґрунту з острова Пасхи у другій половині ХХ століття18. А слово «Рапа-Нуї», від якого походить «рапаміцин», — місцева назва острова. Згодом його дослідили й почали використовувати в медицині як імуносупресант, призначаючи пацієнтам після трансплантації органів для запобігання відторгненню. Увагу біохакерів рапаміцин привернув після того, як у кількох дослідженнях науковці виявили його властивість впливати на процеси, пов’язані зі старінням. Але не у людей: це були дріжджі, дрозофіли та миші16. Бажаючи зупинити старіння, біохакери кинулися на ці висновки, проігнорувавши той факт, що результати доклінічних досліджень — близько 90% — проведених на мишах, не відтворюються на людях19. Коли науковці досліджували вплив рапаміцину на людей похилого віку, то виявили20, що він дещо негативно впливає на результати фізичних вправ. Також в групі рапаміцину, порівняно з плацебо-групою, загальна кількість побічних явищ (головний біль, втома) була більшою. Одного учасника навіть госпіталізували з пневмонією. Дослідники припускають, що це пов’язано із рапаміцином, зокрема через його властивість пригнічувати роботу імунної системи.
Сьогодні Браян Джонсон рапаміцин не приймає. На своєму сайті він повідомив про появу низки побічних ефектів: періодичні інфекції шкіри, порушення ліпідного обміну, підвищення рівня глюкози й частоти серцевих скорочень у стані спокою17. Кинув цю справу й інший відомий борець зі старінням, Пітер Аттіа, який також не нехтує сумнівними методами «хакнути» організм21. Хоч Аттіа у 2023 році позитивно відгукувався про рапаміцин у своїй книжці «Outlive: The Science and Art of Longevity», але інфекції й виразки у роті змусили його зупинитися21.
Висновок
Як бачимо, деякі біохакерські методи можуть бути небезпечними, що й казати про їхню ефективність. Зрозуміло, що важко встояти перед спокусою зупинити старіння або легкими способами взяти під контроль складні функції організму. Однак старі добрі правила, як-от повноцінний сон, збалансоване харчування, відмова від куріння та зловживання алкоголем, як були, так і залишаються найдієвішими методами довголіття. Якщо це називають біохакінгом, то це — чудовий біохакінг. Усе інше навряд чи варте уваги. А поки чекаємо докладнішої інформації від Міжфракційного депутатського об’єднання «Здорове довголіття та персоналізована медицина» про те, як саме «біохакінг» буде оздоровлювати людей на державному рівні. Може, ініціатива справді виявиться хорошою, але не завадить тримати руку на пульсі (у хорошому сенсі).
