Коли я починала писати цю статтю, в тіктоці та англомовних країнах популярною стала фраза «being delusional» (буквально: бути маячним) — віра в те, що може викликати в інших людей нерозуміння. Наприклад, що вийдеш заміж за свого кумира. Звісно, рівень віри може бути різним, а багато людей використовували фразу з розумінням того, що ці бажання нездійсненні. Проте, наприклад, існують фанати, які переслідують своїх кумирів або ревнують їх до інших. То чи вважати їхню віру в те, що вони мають шанс, справжнім маяченням? Будемо з’ясовувати у цій статті.
Чим відрізняється віра в імовірність одруження із кумиром від маячення? Основна характеристика — переконаність у правдивості твердження, навіть якщо є докази протилежного. Важливо: це не є частиною культури або поширеним явищем1 (тож не можна сказати, що віра в бога — це маячення). Для психіатрів важлива саме характерна вперта впевненість, що певне переконання є істинним, незалежно від того, чи є для цього підстави.
Однак не завжди зрозуміло, чи є переконання цілком неправдоподібним. Так, професор клінічної психології в Університеті Шеффілда Річард Бенталл стверджує, що деякі патологічні переконання насправді можуть мати сенс2,3. Наприклад, припущення, що за людиною стежить ФБР, можуть здаватися неправдоподібними, але їх важко перевірити4. Ба більше, деякі хибні переконання вже є поширеними. Наприклад, більшість людей вважають себе кращими за інших або мають загальну недовіру до світу. Тому справжні маячення мають викликати значну тривогу чи заважати в повсякденному житті. Бенталл також підкреслює, що науковці загалом можуть погодитися щодо ідентифікації пацієнтів з маяченням, але розрізнити «дивні» та «недивні» переконання складно, і часом це розмежування ненадійне5. Тож про що йдеться, коли ми говоримо про маячення?
Маячення в кіно
Фільм «Види милосердя» розповідає декілька історій в новелах. У другій головний герой переконаний, що дружина, яка повернулася з-за кордону, де виживала сама на безлюдному острові, — насправді не його дружина. На це вказують деякі деталі: вона не знала його улюблену пісню й любила раніше ненависний їй шоколад. З часом герой починає підозрювати її у змові, і йому здається, ніби дружина стежить за ним та навмисно ховає його речі.
Глядач спершу думає, що персонаж має слушність, а всі навколо «роблять» з нього ментально хворого. Проте з часом стає зрозумілим, що головний герой нестабільний. І хоча історія має відкритий фінал, для мене все очевидно: в кінці головний герой бачить галюцинацію, що нерідко трапляється в людей з маяченням6.
Усі перелічені способи поведінки належать до маячень: параноя; маячення стосунку (англ. delusions of reference) — тобто впевненість, ніби все, що відбувається навколо, стосується безпосередньо головного героя; синдром Капгра (впевненість, що близьку людину замінили) тощо.
То це шизофренія?
Маячення історично є одним із критеріїв діагностики шизофренії. Попри поширені стереотипи, для діагнозу «шизофренія» не обов’язково мати галюцинації, достатньо мати маячення. Галюцинації, звісно, теж можуть бути, але це не обов’язково7.
Маячення є частиною того, що називають «психотичним досвідом» (англ. psychotic experience; інша частина — галюцинації), та може бути наявним і в багатьох інших психічних захворюваннях, окрім шизофренії (наприклад, біполярному розладі, розладі аутичного спектра).
Якщо людина вважає себе генієм або Наполеоном Бонапартом, її обов’язково мають перевірити на всі можливі діагнози, зокрема неврологічні порушення, перед тим, як тестувати на шизофренію. Якщо ж говорити конкретно про цей діагноз, то одним із важливих компонентів є наявність не тільки «позитивних симптомів» (тобто маячення, галюцинації, проблеми зі сприйняттям реальності), а ще й «негативних симптомів». Узагальнено, вони схожі на депресивні. Тобто для встановлення діагнозу потрібен цілий профіль різноманітних ознак.
З одного боку, людина може мати марення, а з іншого, може не мати «дивних» переконань, але, наприклад, постійно чути голоси, що обговорюють її. Тому дві людини з однаковим діагнозом можуть мати дуже різний набір симптомів. Та здебільшого ці стани виникають не за одну ніч, і набір симптомів може змінювати інтенсивність та форму декілька років, допоки не дійде до клінічного.
Тож останні 15 років вектор встановлення діагнозів змінюється з категоричного «є/немає», до континууму: деякі психотичні прояви можуть бути наявні серед загального населення, але в меншому масштабі та не викликати занепокоєння і можуть ставати більш або менш тяжкими залежно від обставин8,9.
Чи чули ви фантомний телефон? Теорія континууму психопатології
Дослідження демонструють, що маячення трапляються й серед загального населення (наприклад, в одному з досліджень серед 6523 учасників 454 людини, або 7%, мали маячення10). Маячення належать до континууму, що передбачає крайній кінець спектра психотичних рис11. Один із прикладів — недовіра до інших. З одного боку — незначні переживання та побоювання, а з іншого — наприклад, параноя та віра в те, що людині хочуть нашкодити.
Найпоширеніші маячення12
Маячення контролю
Уявлення, ніби почуття, дії, пізнання або відчуття перебувають під контролем зовнішнього джерела. Якщо ви бачили фільм «Ігри розуму», то маєте деяке уявлення про такі переконання. Прототипом головного героя стрічки став математик Джон Неш, який мав діагностовану шизофренію. У фільмі він вишукував «знаки» в газетах.
Приклад таких думок:
Мені транслюють чужі думки та переконання ФБР.
Вчора в газеті я бачив номер 12, це вказує на 12 грудня. Щось має статись у цей день.
Грандіозні переконання
Людина має завищені переконання щодо свого багатства, влади, важливості чи статусу у світі. Вони часто трапляються, наприклад, при маніакальному епізоді біполярного розладу. Наголошую, що людина повністю переконана в правдивості цих переконань, і якщо їй будуть заперечувати, вона, найімовірніше, не сприйме ці слова серйозно або розізлиться.
Приклади таких думок:
Я переродження Ісуса Христа.
Я наймогутніший у цьому світі, я досконало можу впливати на людей.
Параноя13
Найпоширеніший вид маячення — це параноя. У неї є певна ієрархія: внизу піраміди — невеликі побоювання щодо того, що вас обговорюють за спиною, а на вершині — конспірологія та страх, що за вами стежать, аби нашкодити. Зі мною таке траплялось, адже в мене бувають періоди, коли загострюються маячення. Наводжу приклад із життя.
Я сама йду вулицею, навколо доволі багато людей, це субота, день. Мені вже трохи тривожно серед них, і раптом я помічаю, як за мною крокує групка підлітків. Мої думки: «Вони йдуть по мене. Напевно, хочуть щось вкрасти. Або вони просто переслідують мене, аби налякати, все-таки вони молоді. Ні, це все дурощі, що я таке думаю? Це нелогічно. Але я впевнена, що вони переслідують саме мене. Точно, вони хочуть мене побити та обікрасти. Але ж ми на вулиці, тут точно такого не буде? Та вони можуть простежити за мною…»
Коло таких думок тривало, допоки я, налякана до смерті та переконана в тому, що мене зараз вб’ють, не зателефонувала сестрі, яка сказала мені, що це дурощі й мене точно ніхто не хоче вбити. (Це мене трохи заспокоїло, але серце однаково вистрибувало з грудей.) А потім підлітки просто пішли. Тільки тоді я видихнула, але про всяк випадок побігла в іншу сторону, аби заплутати сліди.
Тож ірраціональні та маячні думки зазвичай не з’являються нізвідки, і вони не одразу «дивні». Іноді, особливо на перших етапах, людина сама з собою сперечається, раціоналізуючи переконання та намагаючись пояснити їх. Лише з часом, коли раціональність поступово зникає, сумнівів щодо правдивості переконань стає менше.
Почуття провини
Впевненість у власній негідності або сором. Це не просто низька самооцінка: зазвичай обставини такі фантастичні, що ніяк не пов’язані з реальністю. Ба більше, у людини може бути впевненість що вона вплинула на подію або відповідальна за неї, попри те, що навіть не перебувала поблизу місця, де це сталось14.
Приклад таких думок:
Я винна в тому, що в Японії сталося цунамі. Це все через те, що я подумала погано про свою доньку.
Зараження
Людина переконана, що вона заражена маленькими організмами.
Приклад таких думок:
Через вакцину від ковіду мені підсадили тисячі маленьких організмів, що контролюють внутрішні процеси життєдіяльності. Я маю зробити все, аби позбутись їх. На форумі писали, що допомагає морквяний сік із содою.
Ревнощі (синдром Отелло)
Це впевненість у тому, що партнер зраджує (зазвичай бездоказово). Отелло з п’єси Шекспіра, іменем якого й названий синдром, не вірить, що його дружина могла би зрадити йому. Проте з часом дедалі більше ознак вказують на це. Наприклад, Дездемона губить хустку, яку згодом бачать в руках іншого чоловіка. Це пробуджує в Отелло сильні ревнощі. У наступному уривку він торкається руки своєї дружини, та вже навіть доторк до неї здається йому знаком розпусної жінки. Дездемона пізніше каже:
Мій чоловік зробився зовсім іншим.
Якби він і обличчям так змінився,
Як духом, — не впізнала би його.
Це доволі важлива деталь, адже люди з маяченням часто змінюються до невпізнаваності, хоча ці зміни часто й поступові: спочатку — легка недовіра та параноя, а потім майже кожен подих коханої людини викликає підозри. Історія Отелло завершується трагічно, а рівень ревнощів наприкінці історії доволі патологічний: у момент вбивства він переконаний у своїй правоті й не спроможний слухати раціональні пояснення дружини.
Еротоманія, синдром Клерамбо
У цьому випадку йдеться про хибне переконання в любові. Ті, хто стикаються з такою проблемою, часто вважають, що інша людина надсилає їм сигнали, навіть якщо вона з ними ніколи не говорила. Такі переконання можуть бути вкрай небезпечними, особливо якщо вони нашаруються на впевненість, що людина «належить» їм або що це «доля».
Приклад таких думок:
Вона повернулась до мене обличчям та нахилила голову вправо. Це означає, що вона дає мені знак. Вона точно закохана. Я знаю, вона відчуває моє кохання та дивиться на мене такими очима через те, що хоче бути зі мною. Якщо вона ще раз поверне голову, це означатиме, що ми маємо бути разом.
Помилкова ідентифікація (синдром Капгра)
Його діагностують, якщо пацієнт вважає, що знайому особу замінив ідентичний самозванець (класичний прояв синдрому Капгра — приклад із заміною дружини з фільму «Види милосердя»).
Існує також синдром Фреголі: коли людині здається, ніби всі незнайомі — насправді одна людина, яка просто перевдягається. Це дуже рідкісна хвороба, пов’язана з нейрологічними порушеннями мозку15.
Приклад таких думок:
За мною вже декілька хвилин йде той чоловік. Я впевнена, що це мій брат стежить за мною, аби я випадково не познайомилася з кимось на вулиці. Але як він може одразу бути тут та стежити за мною з кафе, переодягнений у жінку?
Подібно до цього, людина може бути впевнена, що неживе особисте майно замінили на копії (неживі двійники)16.
Приклад таких думок:
Стіл наче такий самий, як і раніше. Навіть подряпини на тих самих місцях. Але я знаю, що його підмінили.
Конспірологія
Тут дещо складніше, адже деякі теорії складно спростувати. Щодо цієї теми можна написати окрему статтю, тож я лише коротко опишу загально проблематику.
Як не стати конспірологом. (Ро)змова з Максимом Яковлєвим
Дослідники Жан-Віллем ван Проєн і Марк ван Вюгт наголошують, що теорії змови повсюдно поширені серед членів сучасних і традиційних суспільств17,18. Загальним визначенням теорії змови є переконання, що група осіб має таємну домовленість з метою досягнення зловмисної мети19. Всупереч думці, що віра в такі теорії є патологічною,20 значна частина людства вірить у теорії змови.
Віра в теорії змови також поширена в незахідних культурах; наприклад, у сільській місцевості різних африканських країн значна частина громадян вірить у теорії, пов’язані з недбалістю суспільних еліт, чаклунством та ворожими західними змовами21.
Не всі теорії змови є ірраціональними. Сучасна історія рясніє прикладами реальних змов у політиці (згадаймо Вотерґейтський скандал чи справу Джефрі Епштейна), організаціях (наприклад, корпоративна корупція) та науці (скажімо, експеримент 1932 року у Таскігі, де дослідники вирішили не лікувати людей із сифілісом навіть після того, як у 1945 році пеніцилін визнали одним з дієвих видів лікування. Всі «піддослідні» були темношкірим робітничим класом, яким аж до 1972 не повідомляли про існування лікування заради «чистоти експерименту»22).
Та повернімося до індивідуальних кейсів, коли людина дійсно переступає межу віри в теорії змови, які є «нормалізованими» в суспільстві (а отже, в якомусь сенсі, вони підпадають під критерій «загальноприйнятних у культурі»). Що як вона починає вірити у багато різних змов та хвилюватися про свою безпеку? З одного боку, ця людина може мати маячення. З іншого — можливо, вона справді в небезпеці. Гадаю, що в такому випадку психіатр буде дивитись на загальну картину поведінки та думок пацієнта: чи справді переконання виходять за межі норми; чи хаотична поведінка; чи дії мотивовані вірою в нереалістичні ідеї; чи немає інших симптомів психічних розладів. У такому контексті також важливим буде страх, що людині хтось зашкодить. Наприклад, нераціональні переконання, що вакцина від ковіду має секретні чипи для керування мозком, або що спецслужби стежать за людиною, хоча для цього немає жодних підстав.
«Буґонія»
У фільмі 2025 року «Буґонія» головні герої викрадають директорку фармацевтичної компанії, бо впевнені, що вона іншопланетянка. Те, в що вірять двоє персонажів, пов’язано і з конспірологічними теоріями (наприклад, що інопланетяни кривдять людство через бджіл), і з підкріпленням маячних ідей головного героя. Він щиро впевнений: вони діють на благо людства. Єдина проблема полягає в тому, як визначає «правду» людина з маяченням. Упереджені, перекручені переконання дуже підкріплюються когнітивними хибами на кшталт підтверджувального упередження.
Конспірологічні теорії і підтверджувальне упередження
Так, будь-яку дію «прибульця» можна інтерпретувати як «знак» або спробу «поговорити з іншими прибульцями». Доєднати до цих упереджень та переконань емоційну складову, яка дуже часто супроводжує такі стани, — і патологічний коктейль готовий. Знаковою є й ізоляція головного героя від суспільства й новин. Він слухає лише «перевірені» подкасти про прибульців та змови, читає і вірить лише тим джерелам, що підтверджують його погляди. Головний герой — стереотипний приклад з опису психозу: емоційно нестабільний, має декілька серйозних життєвих травм і дуже спотворені уявлення про реальність, не довіряє оточенню (параноя), має ознаки депресивного стану та впевнений повністю у своїй правоті.
Наше сприйняття «дивних» переконань
Проте маячення можуть бути й у загального населення. Це називають подібним до маячного досвідом (англ. delusion-like experience), адже він проявляється не в таких масштабах, як серед клінічних груп, і здебільшого раціоналізований та не сприймається як абсолютна правда, на відміну від «патологічного». Наприклад, у людини можуть бути безпідставні побоювання, що про неї пліткують колеги, або думки про те, що вакцина від ковіду не працює. Люди можуть або вірити в такі речі, або раціоналізувати їх. Проте ці думки не будуть викликати побоювання за життя чи значний дискомфорт.
На жаль, переконувати людину, яка має маячні ідеї, може бути не просто недоцільно. Подекуди такі дії можуть викликати в неї емоційно нестабільний стан та тривогу. З огляду на те, що параноя є одним із найпоширеніших маячень, важливо намагатись побудувати довірливі стосунки, адже такі люди бояться та не довіряють іншим і можуть бути схильні до самоізоляції. Це призводить до самотності та відчуження, і, як наслідок, до погіршення симптомів (це добре видно на прикладі головного героя фільму «Буґонія»).
Нещодавно я захистила докторську роботу про психотичний досвід. Останній розділ дисертації присвячений тому, щоб наголосити: люди, які мають психотичний досвід, дуже часто відчувають себе ізольованими та бояться бути висміяними оточенням, що призводить до ще більшої самотності. Наприкінці роботи я замислююся, як суспільне сприйняття «незвичайного» досвіду та переконань може впливати на самотність. Це питання особливо актуальне для неклінічних груп населення, де відсутність соціальної підтримки та психоосвіти може не лише погіршити суб’єктивний вплив психотичного досвіду, але й збільшити ризик прогресування до клінічно значущих симптомів. У літературі припускається,23 що негативні переконання щодо себе, інших та світу можуть впливати на те, як люди оцінюють незвичайний досвід і реагують на нього. Стигматизація, страх та негативний соціальний досвід можуть посилювати тривогу й переживання, і зрештою призводити до більш негативних наслідків.
Тож як суспільству нам важливо розвивати емпатію, а не стигму щодо психотичного досвіду й того, як людина почувається серед інших, навіть якщо вона вірить у «дивні» речі або переживає їх. Ба більше, багато хто з загального населення описує свій психотичний досвід і речі, які важко пояснити, через призму духовності,24 а деякі релігійні та духовно орієнтовані установи надають підтримку людям, які відчувають себе самотніми через такі переживання25.
До того ж наявність правдивої інформації щодо психозу та психотичного досвіду в популярних ЗМІ покращує грамотність щодо цієї теми як серед широкої громадськості, так і серед медичних працівників26,27. А психоосвітні кампанії не лише допомагають людям виявляти ранні ознаки психозу, але й успішно впроваджувати стратегії реабілітації28. Разом ці результати свідчать про те, що сприяння розумінню та прийняттю в громадах може відігравати ключову роль у зменшенні стигми, посиленні соціальної підтримки та покращенні досвіду осіб, які переживають психотичний досвід.
