Молодий чоловік сидить у кав’ярні, попиваючи лате. Його погляд спокійний і злегка сумний — він думає про занепад і падіння Римської імперії. Як і більшість людей, які час від часу можуть думати про Римську імперію або цікавились її історією, молодий чоловік вважає 476 рік датою її падіння. Але наскільки вона є коректною? Відповіді на ці та інші запитання будуть далі.
«Стандартна» дата падіння Римської імперії
«Стандартною» датою падіння Римської імперії, заснованої Октавіаном Августом 27 року до нашої ери, вважається 476 рік. Цьому передувала низка непересічних подій. Римський воєначальник Флавій Орест за рік до того посадив на трон свого сина Ромула, якого пізніше прозвали Августул (або ж Августеня, маленький Август). Протягом більш ніж століття територія імперії зменшувалася й станом на 475 рік була обмежена Італією та незначними землями на півдні Галлії (сучасної Франції) та Далмації (сучасної Хорватії), доходів з яких не вистачало для того, щоб задовольняти претензії війська, яке складалося з варварів. Протягом десятиліть римська армія скорочувалася, престиж служби падав, а варварські армії почали відігравати дедалі більшу роль. Германське населення кваліфікувалося як солдати, та з часом таку роль починають відігравати цілі варварські племена, що завершує формування окремої «касти» воїнів. Вони були менш численними, ніж місцеві мешканці, роль яких зводилася до бюрократів і платників податків, але вони беруть на себе зобов’язання контролювати ситуацію за наявності вакууму влади. Розвиток цієї «касти» призводить до зменшення регулярного війська та заохочує залучення інших варварів. Це утворює замкнуте коло, яке призводить до катастрофічних наслідків в економіці та всій системі. Передання регіону варварам призводить до зменшення доходу центральної влади, яка має менше джерел, щоб платити військам, але це не стосується варварів, яким платять переданням інших земель, що ще більше зменшує доходи і так далі.
Германський (434 – 493 рр.), який командував варварськими військами на службі у Риму, натомість почав вимагати землі в Італії для своїх людей. На той час доходів скарбниці було не достатньо для утримання війська, то ж з варварами часто розраховувалися, надаючи їм земельні наділи. Роздратований відмовою Ореста, у 476 році варварський вождь вбиває римського воєначальника та усуває з престолу його сина Ромула, надавши тому довічне утримання та відправивши на заслання до Кампаньї. Одоакр надсилає імператорські відзнаки до Константинополя, щоб підкреслити своє рішення не обирати ще одного маріонеткового правителя. Вплив варварів в імперії довго поступово зростав, але він сягнув апогею . Варварський вождь, якого призначили командиром римської армії, самовільно призначав та скидав імператорів, а певний час правив взагалі без маріонеткового імператора. Тож Одоакр особисто приймає титул царя, підтримуючи, втім, шанобливе ставлення до Східної імперії1.
476 року делегація Римського сенату вирушає до Константинополя, проте не для того, щоб просити підтвердження посади Ромула Августула. Натомість просять оголосити себе володарем Заходу і надати титул патриція Одоакрові, який де-факто вже був господарем Італії. Так імператор де-юре продовжував володарювати Західною частиною Римської імперії, хоча насправді це була лише формальність.
Кінець світу відбувся доволі непомітно для сучасників. Значення подій 476 року стало зрозумілим з часом і для самих римлян. Самі ж події за драматичністю не могли зрівнятися ні з пограбуванням міста в 410 році, ні 455 року. Після довгих років слабких правителів, переворотів та політичного впливу варварських полководців, чергова зміна влади у Римі мало кого здивувала. Та як було вже згадано, імператорські регалії Західної Римської імперії були передані в Константинополь Зенону — володарю Східної Римської імперії. Тож події 476 року насамперед відображають лише остаточне падіння західної частини держави. Щодо самої дати, варто розуміти, що 476 рік — це умовна точка у часі, яка насамперед зручна для істориків і не зовсім відображає настрої сучасників доби, а поширення цієї дати пов’язане з істориком VI сторіччя Марцелліно Комесом.
Чому впала Західна Римська імперія? Відповідь на це питання навряд чи є простою.
Коли мова заходить про занепади і падіння величезних держав, неможливо виділити один чи два фактори, які б усе пояснили, бо це складний і тривалий процес. До краху однієї з найбільших імперій Давнього світу доклалися і невдала монетарна та фіскальна політика, і криза наслідування та відсутність чіткої та прозорої системи передання влади, і громадянські війни, і відцентрові тенденції, і вторгнення варварів. Часто саме варварам приписують головну роль у падінні імперії, проте, незважаючи на фактор вторгнень і його важливість, це були далеко не перші посягання на територію римлян — імперія потерпала від вторгнень практично всю свою історію, адже Давній світ не був спокійним місцем. Саме ж варварське населення було в меншості порівняно з римським та не могло мати значного впливу.
Демографічні, культурні, географічні та релігійні фактори — все це зіграло свою роль у тому, що Західна Римська імперія з часом занепала. Натомість її «сестра», Східна Римська імперія, продовжила існувати ще близько тисячі років.
Поділ імперії
Після серії громадянських воєн в ІІІ столітті нашої ери імператор Діоклетіан вирішив поділити імперію на чотири частини для зручності управління. Така система отримала назву тетрархії.
На Заході та Сході встановили по два правителі: август, головний правитель частини імперії, та його наступник цезар. Цезаря призначав август. Кожен з правителів мав свою столицю.
У часи Діоклетіана така система працювала добре. Сам Діоклетіан вибрав собі за столицю місто Нікомедію в Малій Азії, ставши августом сходу імперії. Його цезарем був Галерій, який осів в Сірмії (сучасна Сербія). Августом заходу імперії був Максиміан зі столицею в Медіолані (Мілан), а його цезарем став Констанцій Хлор, що осів в Августі Треверорум (Трір в Німеччині). Можна одразу вказати на цікаву особливість: західний август не обрав Рим столицею. Попри те, що Рим досі вважався дуже важливим і сакральним містом, він втрачав вагу як адміністративний центр.
У 305 році, через рік після відставки Діоклетіана, в тетрархії починаються негаразди. На сцену виходить син Констанція Хлора — Костянтин, у майбутньому званий Великим. У 324 році під час боротьби за владу Костянтин знову об’єднує імперію.
Після об’єднання на місці міста Візантій Костянтин зводить нову столицю — Константинополь (сучасний Стамбул). У 330 році Константинополь офіційно стає новою столицею Римської імперії.
З 330 року імперський центр змістився на Босфор. Римська імперія змінила свій характер. Імператори найдужче клопоталися не Галлією, Іспанією чи Африкою, а такими провінціями, як Єгипет чи Сирія. Кордон, який треба було боронити за всяку ціну, лежав радше не на Рейні, а на Дунаї. Визнаючи такий зсув акцентів, багато істориків відмовляються від назви «Римська імперія» на користь «Візантійської імперії». Але імператори та їхні піддані й далі вважали себе римлянами. Розбіжності між Сходом і Заходом розвивалися так повільно, що сучасники тих подій їх не помічали. І дотепер немає згоди, коли на зміну Риму прийшла Візантія.
Остаточний поділ на Західну і Східну Римські імперії відбулося 395 року після смерті імператора Феодосія І. Правителем Східної Римської імперії стає старший син Феодосія І, Аркадій, а Західна переходить до молодшого сина Гонорія. Цікавою особливістю є те, що Константинополь стабільно залишався столицею Східної Римської імперії, тоді як в Західній Римській імперії столицями бували Медіолан, Равенна і лише зрідка — Рим.
Коли впала Римська імперія?
Римська імперія була поділена на Західну та Східну, і навіть стандартна дата падіння Західної імперії є дуже суперечливою з точки зору сучасників. Хроніст Марцеллін Комес у своєму записі про події 476 роком писав: «Одоакр, король готів, заволодів Римом. Тут же Одоакр убив Ореста. Одоакр засудив Августула, сина Ореста, засланням у Лукуллан, фортецю в Кампанії. Західна імперія римського народу, якою перший імператор Октавіан Август почав правити в 709 році від заснування міста, загинула разом з цим Августулом». Саме завдяки цьому уривку протягом останніх п’ятнадцяти століть люди в усьому світі дізнавалися, що Римська імперія впала в 476 році. Зараз загальновідомо, що Рим упав у 476 році, але це падіння Риму було ілюзією, щоб служити пропагандистським цілям пізніших римлян.
Твердження Марцелліна є найранішим із групи згадок про падіння Заходу, усі вони походять із загалом константинопольського середовища та свідчать про значну зміну історичного консенсусу щодо того, що означав переворот Одоакра, майже через півстоліття після того, як він стався. Текст Марцелліна також пояснює, чому ймовірно відбулася ця зміна. Він згадує, що Одоакр був королем готів, коли він знищив Римську імперію. Це твердження є вигадкою. Одоакр не був готом. Але Теодорік був готом і перебрав владу від Одоакра. Оскільки італійський готський режим опинився у зростаючій напрузі з Константинополем, падіння Західної Римської імперії стало способом створити підтримку для східноримської інтервенції в Італії. Готи, як і більшість германських племен, прийняли аріанство — версію, християнства в якій Бог-син, стояв нижче Бога-отця, а не був йому рівним. Тоді населення Риму та Східна Римська імперія були ортодоксальними нікейцями — вважали Сина, Отця і Духа рівними (нікейську ортодоксію сповідують сучасні, що католики, що православні). З точки зору Константинополя готи були єретиками. Якщо східних римлян вдалося б переконати, що режим Теодоріка не був римським, їх також можна було б переконати підтримати спробу Сходу повалити цей варварський режим і повернути Італію під контроль Риму.
Марцеллін не винайшов цю ідею на порожньому місці. Його проєкт був частиною більшої, санкціонованої імперією спроби створити східний імпульс для кампанії з відвоювання Заходу та відновлення імперії римлян, які там жили. Марцеллін служив особистим ад'ютантом майбутнього в той час, коли Юстиніан був спадкоємцем імперії. Після того, як Юстиніан прийшов до влади, Марцеллін отримав кілька почесних титулів, оскільки він слідував за своїм патроном у внутрішніх колах імперського керівництва. Ці переваги збіглися з публікацією його «Хроніки», твору, який цілком свідомо, чітко й відверто висвітлює головну тему про те, що Старий Рим занепав — і християнська Римська імперія Юстиніана була спеціально обрана для його відновлення2.
Цей проєкт був не просто суто ідеологічним — воєначальникам Юстиніана вдалося повернути на деякий час Рим під прямий контроль імперії. Тобто виникає ситуація, коли місто Рим було в складі Римської імперії вже після 476 року, а постійною столицею він перестав бути ще задовго до цього. Якщо навіть дата падіння суто Західної Римської імперії є настільки хиткою, то наскільки ж сумнівнішим є застосування цієї дати до падіння Римської імперії загалом. Так, Східну Римську імперію в історіографії називають Візантійською, але це термін придуманий вченими задовго після падіння самої імперії. Самі ж візантійці називали себе «ромеями», тобто римлянами, і вважали себе спадкоємцями держави Августа. На заході це особливо не ставили під сумнів аж до коронації Карла Великого 800 року.
Британський історик Норман Дейвіс писав: «Все-таки слід усвідомити, що не варварські напади зруйнували Римську імперію. Імперія часто здригалася під ударами і зазнавала тяжких утрат – як територіальних, так і суто престижних — а проте від 476 року проіснувала неподільно майже тисячу років і спромоглася знову утвердити свою силу після кількох критичних митей. Дотримуватися іншої думки значить просто піддатися західним упередженням»3.
Падіння Східної Римської імперії відбулося 1453 року, коли турки-османи захопили Константинополь, і навіть після цього невеликі її частини ще кілька років продовжували боротьбу. Доти імперія еллінізувалася, а Константинопольський патріарх обмінявся анафемами з Римським папою (1054 року). Латинський світ тяжів до того, щоб вважати себе спадкоємцем Римської імперії, що і відобразилося в подальшій історіографії. Деколи падіння імперій є конструктом не менш ідеологічним, ніж фактологічним.
Ситуація з правильним визначенням року падіння Римської імперії прекрасно ілюструє одну з труднощів роботи історика. Є факт: у 476 році Одоакр усуває Ромула Августула та надсилає імператорські регалії до Константинополя. Є факт: 1453 року турки-османи, після облоги захоплюють Константинополь. Але як трактувати ці факти, як враховувати контекст, у якому ці факти відбувалися, зрештою, що вважати відповіддю на питання «Коли впала Римська імперія?» — це вже не настільки проста та однозначна робота, як просто записувати і накопичувати певні історичні факти. На мою думку, 1453 рік — таки коректніша дата для того, що вважати падінням Римської імперії, але й 476 рік не повністю позбавлений сенсу. А, коли на вашу думку, впав Рим?
