«Зима близько». Пам’ятаєте, як із сезону в сезон у «Грі Престолів» провіщували наближення страшної, темної та всеохопної зими? І ми чекали, коли ж вона почнеться. Хоча льодяна стіна ніби натякала: «Агов, а я вам хто тут?» Так і в Україні починають згадувати, що «весна близько», ще в січні. У деяких щедрівках ці елементи можна вважати збереженими уламками весняного Новоліття.
Нове «літо» в січні: як називали й коли святкували Новий рік в Україні?
Від лютого, до квітня: чому так довго закликаємо весну?
На Стрітення, 2 лютого, зима і літо вперше сходяться у двобої1. Знову нагадують нам українські традиції, що «Весна близько», — 24 лютого, коли «обертаються» птахи1,4. Кажуть, що вони повертаються з вирію, теплого краю2,4. 1 березня прихід весни свистом сповіщає бабак1, а 9 березня в деяких місцевостях (Черкащина2, Київщина1,10) випікають печиво у формі пташок, сповіщаючи про їх приліт1. Проте все одно за народними спостереженнями навіть після прильоту птахів та першого тепла може ще вдарити «40 морозів»1.
З приходом весни на Благовіщення, 25 березня, «відмикається» земля1,2. Не можу тут оминути увагою віру українців у існування «зміїного» вирію, з якого плазуни теж повертаються, як і птахи2,5,3,4. І нарешті, справжня тепла та привітна пора перемагає зиму 23 квітня — дня Юрія, бо відтоді відмикається небо із його живильною вологою1.
Усі ці свята і пов’язані з ними уявлення українці формували протягом тривалого спостереження за природою. Повернення птахів із теплих країв, пробудження тварин та плазунів, які залягали у зимову сплячку — це були віхи, що сповіщали про зміну пори року.
Розтягнутість обрядовості закликання та відмикання весни може бути пов’язана із температурними коливаннями цієї пори. Кость Копержинський у статті про господарські сезони та їх вплив на різдвяно-новорічний цикл зазначав, що відхилення максимальних та мінімальних температур протягом різних періодів були значними. За метеорологічними даними кінця XIX — початку XX століть вчений указував на різницю коливання аж у кілька місяців. Наприклад, початок мінусових температур варіювався від вересня до листопада, а останні морози могли припадати то на першу половину квітня, то на другу половину травня6. Тож автор робить висновок, що в нашому просторі немає точних меж пір року й що зимові місяці є найбільш нестабільними у визначенні початку чи кінця цієї холодної пори, а відповідно й переходу до тепла6.
Так само Агатангел Кримський під час дослідження весняної обрядовості Звенигородщини фіксував, що рік від року в різних селах навіть одного району веснянки починали співати в різний час. Вчили їх ще «на Ордані» в січні, а співали вперше то на Стрітення, то «на Обертення», а іноді аж на Великдень. Тобто початок виконання веснянок: від лютого до квітня, залежно від того рання чи пізня весна2.
Мрії та дії, пов’язані зі закликанням весни розтягнуті в часі. Умовно можна виокремити три хвилі, якими весна наступала в уяві українців:
1. відмикання вирію (тепла);
2. відмикання землі;
3. відмикання неба.
Пропоную глибше зануритися у кожен із етапів та познайомитися із дійовими особами, які мають від них «ключі».
Як у січні залишки обрядовості весняного Новоліття вказують на прихід тепла?
Після перенесення у XIV столітті дати святкування Нового року із березня на січень святкові пісні з весняних реалій перекочували в зиму й викликають певний дисонанс.
«Щедрик, щедрик, щедрівочка,
Прилетіла ластівочка.
Стала собі щебетати
Господаря викликати.
Вийди, вийди господарю,
Подивися на отару,
Там овечки покотились,
А корівки потелились».
Напевно, найбільш знайома всім щедрівка приховує у собі декілька таємниць. По-перше, натяк на те, що колись її могли виконувати навесні. Образ прильоту ластівки, яка сповіщає про народження приплоду в худоби, — це реалії лютого-березня, коли зазвичай і відбувалися ці процеси6. По-друге, маємо у тексті пісні ще й назву іншого птаха — щедрика. Орнітолог Геннадій Фесенко припускає, що таке ім’я птаха походить від його співу7. Звісно, це не означає, що початкові слова стосуються саме його. Щедрики поширилися на території України не так давно, а щедрівка «про ластівочку», імовірно, існувала ще до XIV століття.
Хто бореться за звання: «ключник весни»?
Цей співочий птах не першим прилітає з теплих країв, тож зараз перейдемо до тих крилатих, які «відмикають вирій» і приносять нам тепло.
Як не дивно, за це звання сперечаються багато птахів. Найцікавіше, що за найдавнішими уявленнями ключі від вирію були якраз у осілих птахів з родини воронових. Напевно, це вірування виникло ще тоді, коли українці не знали, що деякі крилаті на зиму відлітають за тисячі кілометрів.
Ви скажете: «Стоп, стоп, але ж ворони і вирій — це якісь несумісні речі. Ворони асоціюються зі смертю та чимось темним і холодним, а вирій — це теплий край, і птахи звідти приносять радість і життя». Проте зауважимо, що, напевно, тоді, коли формувався цей міф, ставлення до воронових було не таким чорно-білим.
Олександр Потебня цитує уривок із народної пісні: «Ой галко, галко, золотая клюшнице» та пов’язує цей рядок із записами Пантелеймона Куліша8. На початку XIX століття цей дослідник фіксував вірування: «Ключі од вирея були тогді у ворони, да вона прогнівила якось Бога, дак тепер ключі од вирея вже в coі»9.
Цікаву версію втрати вороною ключів теж висуває Олександр Потебня. Він проаналізував роль птаха в зимово-весняній обрядовості західних слов’ян та німців і зробив логічний вислід: ворона пов’язана зі Смертю-Мореною. Її в чеських та моравських піснях називають «ключницею». Морена зобов’язана передати ключі весняному Юрію:
Smrtničko
Kams klíče poděla?
Dala sem je, dala
Svatěmu Jiří.
Svatý Jiří vstává,
Zem odemykává,
Aby tráva růstla…
(Смертечко,
Де ключі поділа?
Дала я їх, дала
Святому Юрію.
Святий Юрій встає,
Землю відмикає,
Щоб трава росла…).
Різні варіанти цієї пісні співають саме тоді, коли виносять опудало із соломи, яке називають Smrt, Smrtnica, Smrtholka, Marena, Mořena. У пісні «ключ», на думку вченого, символізує владу над природою, яка від зимової Морени переходить до весняного Юрія8.
Усе ніби дуже логічно, і уважний читач може запитати: «Так це ж у західних слов’ян, а що в нас, окрім кількох згадок галки у пісні та ворони у повір’ї?». А в нас є цікава фіксація того, що Юрій / Урай відмикає землю:
«Та Урай матку кличе:
– Та подай, матко, ключа
Одімкнути небо,
Випустити росу…»1.
У цьому випадку, згідно з записами Павла Чубинського, «ключі» від неба дає Бог, а не Морена. Юрій 23 квітня «відмикає землю та наказує їй розвивати рослинність»1. Така зміна «власника ключів», Бога, швидше за все, є наслідком двовір’я та змішування язичницьких і християнських мотивів. У процесі християнізації проповідники наділяли давніх богів негативними рисами, відповідно все, що з ними було пов’язане, також позиціонували як «нечисте». І ключі вже передає на Морена, а Бог, імовірно, в розумінні християнського творця.
Зверніть увагу, що у пісні Юрій відмикає небо, а в поясненні — землю. Повернімося на місяць назад, до свят Благовіщення та Благовісника. Імовірно, функція «відмикання землі» звідти. В народі вважається, що до Благовіщення не можна нічого робити в землі, бо вона ще «спить» і відпочиває від попереднього господарського сезону10. В цей день земля пробуджується-відмикається, тоді вилазять всі плазуни, які у вересні, на Здвиження11, сховалися в землю до свого нижнього «вирію»2,5,3,4.
Свято Благовісника ще цікавіше. Зараз його майже забули, але ще моя прабаба Мокрина Полога 1912 р.н. казала, що цей день шанували навіть більше, ніж Благовіщення.
26 березня, на Благовісника, є християнське свято «Собор Архангела Гавриїла»2. Назва «Благовісник», імовірно, пов’язана з функцією архангела: сповіщати важливі звістки. Проте зміст свята далекий від християнського віровчення, а пов’язаний із культом Перуна. Перш за все зауважу, що багато дослідників вбачають у нинішніх церковних святах залишки вшанування багатьох дохристиянських богів. Зокрема, святі Юрій (Георгій, Урай) та Ілля, архангели Михаїл і Гавриїл замістили функції Перуна2,12,13,14. Звісно, не всі дати відповідають дням вшанування цього давнього бога-громовика. Проте якщо в описі народного свята ви бачите поєднання цих християнських персонажів та грому / дощу / блискавки / родючості, то це точно про Перуна.
Отже, Благовісник Гавриїл — це Перун, «од якого грім буває, і весною, і влітку»2. Вважається, що почути грім 26 березня — до холодного літа. Можливо, це тому, що хоч Перун і дістає свою колісницю з гаража після зими, але справжня його влада із блискавками та громами наступає 23 квітня, коли Урай-Перун відмикає небо, як у тій пісні.
Георгій Булашев справедливо зауважив, що «християнство призвело до справжнього хаосу», сплутавши давньоміфічні язичницькі вірування з церковним баченням. Проте навіть у XIX столітті народ блискавку називав Перуном5. Якщо громовиця щось спалила, то на Канівщині казали: «Спалило Перуном»5. Гуцули використовували прокльон «бодай тя Перун трісл», маючи на увазі теж зв’язок із блискавицею27.
За народними віруваннями, віднаходимо таку послідовність відповідно до визначених нами етапів:
— 24 лютого птахи-ключники відмикають вирій та вилітають до місць гніздування в Україні й приносять тепло;
— 25 березня Гавриїл-Перун відмикає землю і дає поштовх росту рослин;
— 23 квітня Юрій-Перун відмикає небо і випускає дощі з грозами.
Який зв’язок птахів із Богами?
Доречно буде ще обговорити решту птахів-ключниць, бо вони також мають зв’язок із богами давнини.
Пам’ятаєте, ми говорили про ворону — супутницю Морени, яка втратила свої ключі, й тепер вони у сої? Так хто така ця птаха?
Соя — це добре нам відома сойка. Її ім’я походить від праслов’янського слова sijati («сяяти»), що пов’язано з її яскравим забарвленням15.
Ця пташка, можливо, не просто так отримала свої «ключі» від вирію. По-перше, вона теж із сімейства воронових, але через своє красиве забарвлення не має негативних асоціацій у людей, окрім хіба що її пронизливих криків. Саме вміння сойки специфічно використовувати свій голос могло додати їй балів у конкурсі «ключниця року». Це буде по-друге, бо уявіть собі, коли ще наші пращури проводили моління та обряди у дубових гаях, то напевно не знали, що сойка вміє імітувати звуки інших птахів16. Вона могла справити містичне враження на жерців та учасників обрядів. Враховуючи віру давніх українців у перевтілення богів у птахів, цілком імовірно, що сойку могли асоціювати із Перуном. Про це детальніше поговоримо далі, коли розглянемо зозулю в ролі ключниці. Але як висновок закріпимо кілька тез на користь асоціації сойки з Перуном:
1. Сойка і Перун — «ключники». Тільки Перун (Юрій, Урай, Георгій, Гавриїл) відмикає небесну воду та у деяких випадках — землю, а сойка — вирій.
2. Сойка живе у дубових насадженнях і має любов до жолудів, за це її ще називають «сійкою»17. Латинська назва пташки Garrulus glandarius, тут друге слово походить від «glans» («жолудь»)18,19, а дубові гаї були місцем культу Перуна20,21,13,14. Цей плід є магічним атрибутом бога-громовика Зевса, функції якого ототожнюють із Перуновими13. До слова, на Черкащині досі є заповідне урочище з назвою «Перуни», де ростуть вікові дуби22.
Костянтин Порфіророджений у X столітті писав, що руси приносили жертви під високим дубом на дніпровому острові святого Георгія, нині відомому під назвою «Хортиця»12. Під святим Георгієм, як ми пам’ятаємо, в таких випадках впізнаємо Перуна.
Можна тільки уявити, як під час служіння богу-громовику учасники події могли здивуватися, почувши незвичайні звуки на дереві, а потім звідти — пурх — вилітає сойка. Чим не втілення божества? Та це тільки гіпотеза, на разі не підтверджена фактами. А ось зозуля — інша річ.
Та перед нею в чергу влазить ракша. Ще одна ключниця, яка, хоч і не з воронових, але в народі з ними асоціювалася. Без перебільшення, прекрасний птах — сиворакша — нині занесений до Червоної книги України. Раніше, напевно, ракша була більш поширена на нашій території. Вона має й інші назви: краска, сивограй, красиворон23, морська-ворона24. Останні слова виражають народне долучення ракші до воронових, бо вона видає схожі звуки: «рак-рак» і основна назва походить саме від цих звуконаслідувальних криків15. А ім’я «ключниця»23 вказує на її роль, що зафіксована не лише орнітологами, а й етнографами: «Ракша клюшниця од вирію (раніше всіх летить у вирій і після всіх вертаєцця)»25.
Можливо через свою рідкісність ракша «втратила» ключі, які «підібрала» зозуля. Кажуть, що вона теж першою відлітає та останньою повертається із теплих країв11,1. Окрім цього, маю припущення, що під ракшею-ключницею приховується інший птах. У східнополіському діалекті є випадки вживання слова «сиворакша» щодо сойки26, яка теж «відмикає» вирій.
Ще один фактор, який визначає зозулю провісницею весни — це її дар віщування14. Українці вірили, що кування цієї пташки передбачає як людську долю, так і сповіщає, коли ж прийде літо14.
Микола Костомаров, за свідченнями Прокопія Кесарійського, пише, що слов’яни поклонялися Живу. Вони вірили, ніби цей бог перетворювався на зозулю та віщував зміну пори року14. Живий і його жіноча іпостась, Жива — це божество добробуту, краси та весни. Михайло Костомаров вважає, що Жив і Жива тотожні Ладу та Ладі, яких часто згадують у приспівах українських весняних пісень14. Думку науковця про існування Лади критикували як сучасники (Олександр Потебня28), так і дослідники слов'янської міфології XX століття (Олександр Гейштор13).
Закріплює автор свідчення віри слов’ян щодо перевтілення богів у птахів словами Ібн Фадлана. Нібито руси поклонялися бовванам і клали біля їхнього підніжжя їжу, думаючи, що її поїдають боги, а насправді страву розхоплювали птахи. Микола Костомаров вважає, що це й було не випадково, адже якщо слов’яни вважали птахів утіленням богів, то відповідно, коли пернаті з’їдали жертву, мету офіри було досягнуто14.
Отже, чи могла сойка-ключниця бути в уявленні слов’ян-українців утіленням Перуна, який відмикає небо? Таку можливість можна припустити, але, на жаль, прямих свідчень ми не маємо. Проте чи надавав би народ сойці право відмикати вирій, якби не пов’язував її із божественним символізмом? Якщо Жива перетворювалася у зозулю, ворона була супутницею Морени, то сойка за всіма ознаками асоціюється із функціями Перуна — ключника небес. Згадаємо західнослов’янську пісню, в якій Смерть-Морена передає ключі Юрію-Перуну. Проведемо паралель до українського вірування про те, що ключі від вирію були у ворони, а потім — у сої. В цьому бачимо зв’язок Морена — Перун; ворона — соя. Таким чином, ця пташка займає органічне місце в когорті ключників весни.
