Чи справді жінки й чоловіки настільки різні, як ми звикли думати? Чому аргумент про «природні відмінності» досі визначає суспільні дискусії про освіту, кар’єру, батьківство, лідерство чи науку? Саме ці запитання досліджує соціологиня Олена Стрельник у книжці «Суниця на кактусі: 45 питань про гендерну (не)рівність і фемінізм», що вийшла друком у першому в Україні феміністичному видавництві Creative Women Publishing. Спираючись на сучасні наукові дослідження, статистику та український контекст, авторка розбирає найпоширеніші міфи про гендер без спрощень і маніпуляцій.
Публікуємо уривок із книжки про один із найвідоміших стереотипів.
«Чоловіки з Марсу, жінки — з Венери»: це доведено (?) наукою
«Чоловіки з Марсу, жінки — з Венери». Напевно, всі ми чули цей вислів, що походить із назви однойменної книги Джона Грея (1992), який стверджував про існування глибинних психологічних відмінностей між жінками та чоловіками. Книга була продана тиражем понад 30 мільйонів примірників і перекладена 40 мовами. За версією її автора, чоловіки — неемоційні, жінки — емоційні; чоловіки — раціональні, жінки — інтуїтивні; хлопці більше здібні до точних наук, дівчата й жінки — до вивчення мов тощо. Марія Маєрчик іронічно називає цей підхід «міжпланетарними теоріями гендерних відмінностей». У гендерних студіях це називають гендерною поляризацією — це коли жінки й чоловіки уявляються як вкрай різні. Вони ніби розташовані на протилежних полюсах уявного континууму, поміщені в ізольовані гендерні шухлядки, без щонайменшого спільного поля між ними. Ніби всі риси, притаманні жінкам, цілковито відсутні в чоловіків, і навпаки, чоловічі риси геть не спостерігаються в жінок.
Найповніший критичний огляд проведених досліджень, що ґрунтуються на теорії гендерної поляризації, зокрема у нейропсихології та нейробіології, на цю тему здійснила нейробіологиня Джина Рипон у книзі «Гендерований мозок. Сучасна нейробіологія розвінчує міф про жіночий мозок» (англ. The Gendered Brain: The new neuroscience that shatters the myth of the female brain, 2019).
Уявімо, пропонує Рипон, що науковець чи науковиця проводить дослідження. Його чи її гіпотеза — наявність відмінностей між результатами дівчат і хлопців у певній діяльності. Дослідницький проєкт реалізується в той час, коли відмінності у психології, здібностях та схильностях жінок і чоловіків сприймаються як щось, що не викликає сумнівів. За такої ситуації, якщо дослідження виявляє хоча б незначні гендерні відмінності, воно буде опубліковане з більшою ймовірністю, ніж десятки досліджень, які таких відмінностей не виявляють. Це називають ефектом «publication bias» (упередження публікацій), коли позитивні результати домінують, а негативні чи нейтральні залишаються непоміченими.
До того ж не всі оприлюднені дані є надійними. З наукової точки зору, у розмовах про біологічні розбіжності між мозком жінок і чоловіків (це називають статевим диморфізмом) та їхніх психологічних особливостей ключовими є три питання:
- Які із цих відмінностей точно встановлені дослідженнями?
- Який ступінь цих відмінностей, наскільки значущими вони є?
- Яка природа цих відмінностей — вони є наслідком біології чи впливом суспільства та виховання?
Рипон посилається, серед іншого, на впливову працю психологинь Керол Джеклін та Елеонор Маккобі «Психологія статевих відмінностей» (англ. The psychology of sex differences), опубліковану 1974 року. Дослідниці стверджували, що фізичні розбіжності між статями є очевидними, а от психологічні — ні. Вони зробили метааналіз понад 2 000 досліджень, проведених на той час, автори яких заявляли, що знайшли значні розбіжності між жінками і чоловіками, дівчатами і хлопцями за різними параметрами — від чутливості до дотиків і до агресії, від цікавості до щедрості. Дослідниці здійснювали такий аналіз з пильною увагою до методологій досліджень та інтерпретації їх результатів, на які могли вплинути різні чинники — від гендерних стереотипів авторів цих праць до селекції результатів для публікації.
Маккобі та Джеклін дійшли висновку, що гендерні відмінності надійно підтверджені лише в чотирьох сферах: вербальні здібності, візуально-просторові здібності, математичні здібності та агресивність. Водночас за переважною більшістю показників достовірних відмінностей між дівчатами і хлопцями, жінками і чоловіками встановлено не було, а ті, які встановлено, насправді є незначними. Пізніше, у 2005 році, вже з використанням методів статистики, Джанет Шиблі Гайд висунула та підтвердила гіпотезу гендерних подібностей, згідно з якою чоловіки та жінки схожі за більшістю — але не всіма — психологічних змінних. Наприклад, агресивність демонструє гендерну різницю помірної величини.
Інакше кажучи, між жінками та чоловіками значно більше спільного, ніж відмінного. Стать є поганим предиктором для прогнозування психологічних характеристик, здібностей чи поведінки окремої людини. Індивідуальні відмінності всередині однієї статі набагато більші, ніж середні відмінності між статями.
Важить також методологія проведення дослідження. Наприклад, у межах експерименту, проведеного 2014 року за участі 117 студентів і студенток університету Тюбінгена (Німеччина), виявилося, що на результати психологічного тесту «Упорядкування картинок» впливають типи гендерних інструкцій. Перша група учасників (контрольна група) не отримувала жодного попереднього повідомлення, пов’язаного зі статтю, тобто ці учасники працювали зі стандартною гендерно нейтральною інструкцією щодо виконання завдання. Другій групі додатково сказали, що чоловіки зазвичай виконують це завдання гірше (явне негативне повідомлення для чоловіків і неявне позитивне — для жінок). А третій надали попередню інформацію про те, що зазвичай гірше виконують це завдання жінки (явне негативне повідомлення для жінок та неявне позитивне — для чоловіків).
Найважливішим результатом дослідження стало те, що інформація про гендерні стереотипи може викликати виражені гендерні відмінності у виконанні завдань без початкового гендерного розриву в їх виконанні. У сукупності результати показали: (І) Гендерні стереотипи впливають як на жінок, так і на чоловіків, з більш вираженим впливом на жінок. (ІІ) Незалежно від статі та прямолінійності тону інформації гендерно стереотипне повідомлення позначається на продуктивності, причому негативні сильніше впливають на продуктивність, ніж позитивні. (ІІІ) Прямолінійність стереотипного повідомлення має різний вплив на продуктивність жінок і чоловіків: жінки, як правило, сильніше зазнають впливу імпліцитних (прихованих), ніж явних повідомлень, тоді як у чоловіків цей зв’язок протилежний. Однак найбільше вражає висновок: явне негативне стереотипне повідомлення для чоловіків («зазвичай чоловіки виконують це завдання гірше») викликає парадоксальне погіршення продуктивності жінок. Одна з можливих інтерпретацій, яку пропонує дослідницька команда, полягає в тому, що жінки могли неправильно інтерпретувати повідомлення в негативному сенсі: якщо завдання складне для чоловіків, то для жінок воно, імовірно, буде ще складнішим.
Підготувала для «Куншт» Вікторія Дребот
